Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

МІЖНАРОДНІ КОНФЛІКТИ: ПРИЧИНИ, СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ 7 страница

Зосередившись на західному напрямі, зовнішньополі­тичний апарат, можливо, під тиском певних політичних кіл, а можливо, через брак аналітичної роботи, під впли­вом імпульсивних, емоційних настроїв, викликаних зне­нацька отриманою незалежністю, не відразу усвідомив необхідність вивести в ряд пріоритетних відносини з кра­їнами близького зарубіжжя.

Незалежність стане реальною цінністю тоді, коли во­на сприятиме створенню кращих умов життя народу, за­безпечить реальні права і свободи людини, процвітання країни. Лише за цих умов Україна дійсно стане автори­тетною і впливовою силою на міжнародній арені й займе гідне місце у світовому співтоваристві.

Але для цього потрібно докласти ще багато зусиль. Незалежність України повинна бути наповнена реальним змістом, мати стійке підґрунтя, насамперед економічне. Так уже здавна повелося, що в світі поважають сильних і багатих.

Отже, міцна економічна основа є важливим чинником забезпечення незалежної зовнішньої політики. Але є тут і зворотній зв'язок, оскільки зовнішня політика, у свою чергу, може і повинна бути важливим чинником вирішен-

3^ Див.: Голос України. 1994. 13 жовт.


ня економічних завдань. Ось чому у нелегкій справі дер­жавотворення зовнішня політика відіграє найважливішу роль. Слід пам'ятати також, що зовнішня політика є неод­мінним атрибутом незалежної держави. Немає власної зовнішньої політики — немає й незалежності. Це — аксіо­ма. Тому в успішному завершенні процесу державотворен­ня одним із першочергових практичних завдань є форму­вання незалежної зовнішньої політики, а ефективна зов­нішня політика можлива лише при об'ємному баченні сві­ту, постійній аналітичній роботі, відмові від імпульсивних рішень. Інтереси народу, держави мають бути визначаль­ними в політиці, попри всілякий романтизм і амбіції.

Якщо ліві сили є прихильниками тісної інтеграції зі Сходом, євразійської орієнтації, то праві — орієнтуються на Європу. Так, один із членів парламентської фракції Руху І. Заєць вважає, що президентські структури сповідують принцип політики балансів, намагаючись балансувати між Сходом і Заходом. /Треба ж, навпаки, сповідувати принцип пріоритетів, чітко визначитися, що Україна є європейською державою, складовою частиною європей­ської цивілізації й може мати майбутнє тільки як складо­ва об'єднаної Європи. Не можна змішувати інтеграцію і співробітництво. Не можна здійснювати інтеграцію вод­ночас на Захід і Схід. Наша домінанта, вважають пред­ставники НРУ, — це європейський інтеграційний вектор, за широкого співробітництва .зі Сходом.

Зрозуміло, що належність України до Європи — це об'єктивна реальність, як і те, що український народ на­лежить до сім'ї європейських народів. З огляду на це, зов­нішньополітичний курс України на встановлення й розви­ток її стосунків із європейськими країнами, входження її в європейські економічні й політичні структури задля власних інтересів й інтересів побудови загальноєвропей­ського дому є цілком природним. Проте інтеграція Укра­їни в європейські структури навряд чи може розглядатися як абсолютно пріоритетний напрям її зовнішньополітич­ного курсу, як альтернатива її діяльності в рамках СНД.



Хоча СНД є значною мірою штучним утворенням, не­обхідно максимально використати ті можливості, які надає ця співдружність для прискореного розвитку в її рамках інтеграційних процесів. У цьому відношенні при­вабливою виглядає ідея поступової трансформації СНД в Європейсько-Азійський економічний союз. Ідея такого утворення була обгрунтована науковцями Національного інституту стратегічних досліджень.


На думку співробітників інституту, доцільність такого союзу (співдружності) підкріплюється багатьма чинника­ми. Він дасть змогу максимально використати виробни­чий потенціал України й тим самим створити умови для поступового генерування української економіки в напря­мі її більшої самостійності. Він сприятиме також стабілі­зації внутрішньополітичного становища в Україні й тим самим поліпшить можливості збереження територіальної цілісності держави.

Загрузка...

Такий союз багато чого може дати Україні і з точки зору розвитку її міжнародних зв'язків з іншими країнами, які залишаються поза його рамками, оскільки в даному випадку з'явиться можливість повною мірою використати унікальне геополітичне становище України, яка може стати своєрідним центром налагодження зв'язків між За­ходом і Сходом, міжнародним вузлом комунікацій. На­решті, створення такого союзу відповідатиме настроям значної частини населення країни, яка пов'язує майбутнє України з подальшим розвитком інтеграційних процесів у рамках колишнього СРСР. Згідно з даними центру «Со­ціальний моніторинг» Національного інституту стратегіч­них досліджень за 1994 p., об'єднання республік — членів СНД в одну державу підтримують 73,4 % мешканців схід­них областей, 67 % — Криму, 55,7 % — південних облас­тей, у центрі — 36,7 %, зокрема в Києві — 36 %, у захід­них областях — 19,8 %.

Безперечно, Українська держава матиме майбутнє ли­ше за умови дотримання балансу інтересів населення всіх регіонів і вироблення на міждержавному рівні механізму збереження життєво необхідних інтеграційних зв'язків з Росією. Спроби орієнтуватися на населення тільки одно­го регіону, ігнорування інших груп громадян, за умови поглиблення економічної кризи, може викликати проти­борство не тільки по лінії регіон — центр, а й по лінії ре­гіон — регіон.

Міжнародне визнання и співробітництво з навколишнім світом.Після досягнення незалежності в Україні й навко­ло неї відбулися відчутні позитивні зміни. За короткий час країна відновила основні атрибути держави, її визнав світ. Зростає авторитет України як члена багатьох універ­сальних міжнародних організацій, у заснуванні яких вона брала участь (ООН та ін.). Наша держава увійшла до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Українська держава стала пов-

ії — 7-2771


ноправною учасницею Організації з безпеки і співробіт­ництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про спів­робітництво й партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Бага­то зусиль довелося докласти, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інсти­туції, як Рада Європи (РЄ). Плідно розвиваються двосто­ронні міждержавні відносини у плані реалізації багато-векторного зовнішньополітичного курсу.

Особливу увагу приділяє Україна у своїй зовнішній по­літиці співробітництву з Організацією Об'єднаних Націй.

Український народ пишається тим, що його країна бу­ла однією із держав-засновниць цієї глобальної міжна­родної організації. Свого часу, за перші 45 років існуван­ня ООН, Україна не раз виявила ініціативу в розв'язанні багатьох міжнародних питань. Проте, звісно, обмежений суверенітет УРСР не давав змоги реалізувати всі потен­ційні можливості української дипломатії.

Перетворення України в самостійну демократичну державу відкриває для неї широкі можливості для того, щоб стати вагомим чинником міжнародного життя. По­зицію суверенної України в ООН поважають, її інтереси враховуються під час прийняття важливих рішень.

Про це переконливо свідчить, зокрема, обрання Укра­їни до складу таких важливих органів ООН, як ПРООН, ЮНІСЕФ, Комісії з прав людини. Особливо зріс автори­тет України в ООН після того, як вона, будучи третьою за ядерним потенціалом державою, першою в історії людства добровільно відмовилася від ядерної зброї, приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), ратифікувала договір про СНО-1. Це дало змогу Прези­дентові України Л. Кучмі, виступаючи на спеціальному урочистому засіданні Генеральної Асамблеї ООН з нагоди 50-ї річниці ООН 22 жовтня 1995 p., запропонувати вста­новлення особливого статусу (з міжнародними гарантіями безпеки, консолідованою фінансовою і технічною допо­могою, моральними стимулами) для країн, що відмовля­ються від ядерної зброї через реалізацію нової програми ООН «Світ XXI сторіччя — без ядерної зброї».

Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН, є значним контрибутором військ ОПМ. Ще на 49-й сесії ООН Президент Л. Кучма у своєму виступі запропо­нував розробити і на ювілейній сесії, присвяченій 50-річ-чю ООН, підписати спеціальний документ під назвою «Партнерство заради розвитку», в якому питання міжна-


родного миру і безпеки пов'язувалися б із питаннями со-ціально-економічного розвитку. Україна й сьогодні нама­гається забезпечити політичний, ідеологічний та організа­ційний вплив на діяльність ООН шляхом розробки й ви­сунення конкретних ініціатив та пропозицій, які б, з од­ного боку, відповідали національним інтересам нашої держави, а з іншого — відбивали тенденції політичної ді­яльності ООН на сучасному етапі.

Прикладом може слугувати підготовка за ініціативою України Міжнародної конвенції із захисту миротворчого персоналу ООН. Україна підтримує колективні зусилля щодо збереження міжнародного миру та безпеки, бере ак­тивну участь в операціях сил ООН з початку кризи в ко­лишній Югославії, де перебуває понад 1,2 тис. україн­ських військовослужбовців.

Міжнародний авторитет нашої держави підвищувати­меться завдяки:

— активізації її участі у розгляді проблем міжнарод­
ного життя Радою Безпеки ООН для закладення підва­
лин ефективної і продуктивної діяльності України як
непостійного члена РБ, яка планується на 2000 — 2001
роки *;

— збільшенню присутності українських військових
контингентів у миротворчих операціях ООН, особливо
тих, які проводяться безпосередньо біля кордонів України
та в регіонах, що є стратегічно важливими для національ­
них інтересів нашої держави;

— активізації зусиль у рамках ООН у галузі контролю
над озброєннями і роззброєнням в усіх формах;

— максимальному використанню тих можливостей,
що надає членство в соціально-економічних, функці­
ональних та експертних органах ООН, для сприяння рин­
ковим перетворенням в Україні, зокрема активнішому за­
лученню програм і фондів ООН, інституцій бреттон-
вудської системи для розв'язання багатопланових соціаль­
но-економічних проблем розвитку держави.

Участь в ООН була й залишається одним із найбільш рентабельних у політичному плані зовнішньополітичних ме­ханізмів України. Внесок України до ООН на душу населен­ня становить приблизно 86 центів на рік.

* До речі, політичне керівництво України вважає за необхідне вжи­ти низку заходів щодо демократизації роботи РБ, зокрема, підвищити легітимність її рішень. Ідеться також про підтримку діяльності Робочої групи відкритого складу з питань реформування Ради Безпеки. Вислов­люються сподівання, що в процесі реформ будуть ураховані інтереси всіх регіональних груп, у тому числі Східноєвропейської.


Як заявляє українське керівництво, наша держава праг­не відігравати особливу роль у регіоні Центральної і Схід­ної Європи. Україна не ставить собі за мету досягти стату­су регіональної супердержави. В основних напрямах зов­нішньої політики України зазначається, що вона в принци­пі може стати впливовою регіональною державою, від якої залежатиме підтримання стабільності і безпеки в регіоні. Для того, щоб це стало реальністю,, необхідні вихід із кри­зи, зміцнення економічної стабільності й налагодження дійсно партнерських, добросусідських відносин із Росією.)

Геополітична легітимність реалізації Україною свого на­ціонального інтересу в Центральній і Південно-Східній Європі зумовлена низкою чинників. По-перше, політика України щодо зближення з країнами цього регіону сприяє заповненню тут «вакууму безпеки». Пропозиція України, висунута ще 1993 р., про те, щоб у рамках Європейської без­пеки цей регіон мав свою подібну зону, аби у майбутньому не виникло загроз миру й стабільності, подібних до кон­флікту в Югославії, була підтримана. Того ж року в Дебре­цені представниками низки областей, округів і воєводств України, Угорщини, Польщі та Словаччини були прийняті Декларація про співробітництво народів Карпатського ре­гіону і Статут цього міжрегіонального об'єднання.

По-друге, сумірність економічних потенціалів України і країн «Вишеградської групи» має сприятливо впливати на інтеграційні процеси в рамках групи. Україна спільно з учасниками цієї групи могла б проводити гнучкішу по­літику щодо ЄС і Росії, аніж коли вона сама проводити­ме політику «балансу сил».

Серед субрегіональних об'єднань, до яких входять і колишні країни РЕВ (чорноморське економічне співро­бітництво, Рада країн Балтійського моря, Вишеградська група, Карпатський єврорегіон), помітну роль відіграє Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), утворена Іта­лією, Австрією, Угорщиною і Югославією в 1989 р. з ме­тою забезпечення необхідної підготовки останніх трьох країн до членства в Європейському Союзі (ЄС). Протя­гом наступних шести років до цього міждержавного об'єднання приєдналося ще шість країн.

Кожна з держав-учасниць цього об'єднання переслі­дує, звичайно, власні цілі. Проте головним для ЦЄІ є розвиток таких загальновизнаних цінностей, як плюра­лізм, демократія, забезпечення прав і основних свобод людини, зрештою — будівництво єдиної процвітаючої Європи.


Україна розвиває зв'язки з ЦЄІ з 1992 р. її представ­ники брали участь у зустрічах національних координато­рів, засіданнях Контактного комітету. Наша держава вия­вила бажання співпрацювати з ЦЄІ в рамках програм з питань інформації, міграції і транспорту, зокрема, вияви­ла інтерес до будівництва трансєвропейськоі автомагіст­ралі Трієст — Будапешт — Київ.

У червні 1993 р. Україна офіційно заявила про своє ба­жання увійти до ЦЄІ як повноправний член. У березні 1994 р. Україні, Білорусі, Румунії та Болгарії було надано статус асоційованого члена ЦЄІ. Входження України до Асоційованої Ради об'єднання сприятиме активізації її спів­робітництва з державами Центральної і Східної Європи.

Україна дістала можливість регулярно брати участь у діяльності ЦЄІ на всіх рівнях — від експертного до глав урядів. Участь у погодженні і здійсненні більш як 35 про­грам та проектів ЦЄІ в її робочих групах позитивно впли­нула на вирішення питання про її вступ до цього об'єднання як повноправного члена.

Після підписання угод про співробітництво з. ЄС та НАТО, вступу до Ради Європи, ініціатива подальшого входження до європейських регіональних структур ли­шається за Україною.

Як уже зазначалося, після проголошення незалежнос­ті наша держава виявила бажання включитися в загаль­ноєвропейський інтеграційний процес. Визначною по­дією в політичному житті України стало її прийняття до Ради Європи. Наша держава стала 37-м членом цієї авто­ритетної організації.

Метою Ради Європи, згідно з договором про її утво­рення, є досягнення більшого рівня узгодженості позицій і згуртованості держав-учасниць на базі спільних принци­пів та ідеалів, на яких грунтуються західна цивілізація і демократія, а також сприяння їхньому економічному і со­ціальному прогресові. Для цього держави-учасниці мають за допомогою РЄ укладати угоди й узгоджувати свої дії в економічній, соціальній, культурній, науковій, юридич­ній та адміністративній сферах, захищати права людини та основні свободи*

Головними органами РЄ є Комітет міністерств у скла­ді міністрів закордонних справ організації і Парламент­ська Асамблея.

Щоб бути прийнятим до складу РЄ, необхідно дотри­муватися трьох найважливіших принципів: держава-кан-дидат має бути правовою, поважати права людини, орга-


нізовувати своє внутрішнє життя і зовнішню політику на засадах плюралістичної демократії.

До набуття цього статусу Україна йшла послідовно, крок за кроком від дня проголошення своєї незалежності. Вже в грудні 1991 p., невдовзі після референдуму, який підтвердив Акт проголошення незалежності, ^Міністерство закордонних справ України звернулося до Генерального секретаря Ради Європи з пропозицією провести перегово­ри про визначення сфери і форм співробітництва. Відтоді почався зустрічний рух. На запрошення РЄ відбулися ві­зити парламентських делегацій України в столицю інтег­рованої Європи Страсбург і зворотні візити до Києва ке­рівників РЄІ 16 вересня 1992 р. наша держава дістала ста­тус «спеціально запрошеної країни». Україна бере участь у реалізації кількох програм, що здійснюються під егідою цієї організації. її також було прийнято як асоційованого члена до комісії «За демократію через право» («Венеціан­ська комісія») для спостереження за виконанням правових норм, що служать гарантом демократії.

Рада Європи функціонує за трьома ключовими напря­мами: розвиток демократії, захист прав людини, забезпе­чення верховенства закону. Ставши на шлях входження до РЄ, Україна докладає чимало зусиль, щоб дотримува­тися цих напрямів.

Експерти РЄ констатують прагнення нашої держави узгодити своє законодавство з міжнародними нормами і стандартами, передусім тими, що містяться в Загальній декларації прав люди, міжнародних пактах про права лю­дини, підсумкових документах ОБСЄ та конвенціях РЄ. Водночас Україна збагачує європейське співтовариство власним досвідом розв'язання проблем цивілізованим шляхом у складному процесі трансформації суспільства.

Йдеться не тільки про перетворення централізованої економіки в цивілізовану ринкову, а й, скажімо, про дос­від побудови міжнаціональних стосунків у багатоетнічно­му українському суспільстві. Стабільність у цьому регіоні Європи міжнародні експерти пояснюють саме виваже­ною, позитивною національною політикою України, яка відповідає нормам Рамкової конвенції про захист націо­нальних меншин (Україна приєдналася до неї 15 вересня 1995 p.). Взагалі ж, входження України до РЄ означає не­обхідність приєднатися до більш як 150 конвенцій з прав людини, які функціонують у рамках РЄ.

Українське керівництво сподівається, що РЄ надасть Україні допомогу в приведенні національного законодав-


ства у відповідність до європейських стандартів, зокрема в розробці проектів Цивільного та Цивільно-процесуального, Адміністративного та Адміністративно-процесуального ко­дексів, що стане вагомим внеском у формування правової бази нашої держави. Рада Європи надала також певну до­помогу в налагодженні механізму діяльності Конституцій­ного суду України, в розробці нової Конституції України.

Отже, вступ України до Ради Європи означає для неї розширення демократичного простору на Схід. Крім того, Україна, яка володіє величезним науково-технічним, інте­лектуальним та виробничим потенціалом, відкриває нові можливості для збагачення загальноєвропейської культури.

Членство у Раді Європи має принести й відчутні еко­номічні вигоди — від сприяння економічним реформам до захисту комп'ютерного зв'язку і надання певних пільг у торгово-економічній сфері.

Важливим напрямом інтеграції в європейські структу­ри, безумовно, є для України розширення співробітницт­ва з найбільшим європейським міждержавним об'єднан­ням — Європейським Союзом (ЄС), що утворилося на основі Маастріхтських угод завдяки об'єднанню Європей­ського економічного союзу (ЄЕС) та Європейської асо­ціації вільної торгівлі (ЄАВТ) у 1993 р.

Це могутнє політичне та валютно-фінансове об'єднання здійснює не тільки спільну зовнішню політику в галузі обо­рони, а й докладає зусиль для захисту навколишнього сере­довища, боротьби зі злочинністю, інтеграції торговельних зв'язків. З 1 січня 1993 р. в рамках «єдиного європейського простору», де проживає 380 млн чоловік, було скасовано будь-які обмеження щодо переміщення товарів і капіталів. На цей гігантський «супер-ринок» припадає 42 % світової торгівлі. Єдиний економічний простір у Західній Європі передбачає й уніфікацію національних законодавств.

До середини 90-х років визначено основні цілі ЄС. Це, передовсім, забезпечення економічного зростання й зайнятості, підтримання політичної стабільності й миру в Європі, сприяння культурному розвиткові, вдосконален­ня структур ЄС.

У спеціальній декларації з нагоди утворення ЄС кра-ши-учасники цього союзу заявили про свою готовність налагодити «в дусі співробітництва» діалог зі східноєвро­пейськими країнами, в тому числі з Україною. У дусі дек­ларації у травні 1994 р. в Києві було парафовано угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС, яка була згодом підписана у Люксембурзі на засіданні Ра-


ди міністрів закордонних справ ЄС. То був перший осно­воположний документ у відносинах ЄС з державами-чле­нами СНД. Угода передбачає взаємне надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі, скасування імпортних квот при укладенні окремих угод про торгівлю.

^Наприкінці 1994 р. Європарламент заявив про надан­ня нашій країні макрофінансової допомоги в розмірі 85 млн екю для зміцнення економіки ринкової орієнтації.

У червні 1995 р. Україна підписала з Європейським Со­юзом двосторонню тимчасову угоду про торгівлю та з інших економічних питань. Цей документ став першою угодою такого типу, укладеною з новою незалежною дер­жавою. Сторони зобов'язалися всіляко сприяти розвиткові торговельних зв'язків. Угода відкриває широкі можливості для розширення торгівлі з усіма країнами Європи, зокре­ма текстилем, сільськогосподарською продукцією тощо.

Довгострокова мета України — стати рівноправним членом ЄС, як і інших європейських структур. Найближ­чі завдання — створення зони вільної торгівлі з ЄС і на­буття асоційованого членства в цьому Союзі. На 1998 р. заплановані переговори про створення такої зони.

У середині 90-х років спостерігалася позитивна дина­міка в стосунках України з ЄС. Регулярними стали зуст­річі з «трійкою» ЄС. Відбулися перші засідання Ради співробітництва. Відкрилося постійне представництво України при ЄС у Брюсселі. Створено Комітет для зв'яз­ків із ЄС. Україна брала участь у підготовці Пакту ста­більності в Європі, прийнятого на Паризькій конферен­ції у березні 1995 р. Думка про необхідність такого доку­мента з'явилася двома роками раніше, коли Україна ви­ступила з ініціативою про створення зони стабільності й безпеки в Центрально-Східній Європі.

Ідею загальноєвропейського Пакту висунула Франція («план Балладюра»). Передбачалося, що зміцнення ста­більності у Центрально-Східному регіоні відбуватиметься передусім зусиллями самих центрально-східноєвропей­ських країн за підтримки Європейського Союзу. Це від­повідало українській ініціативі. Тому наша держава од­нією з перших підтримала цей план.

Підтримка цієї ідеї в загальноєвропейському масштабі пояснюється проблемами національних меншин та кор­донів, з якими зіткнулися нові демократії Центрально-Східної Європи (передусім Югославія). Саме цим країнам пропонувалося, за сприянням ЄС, остаточно усунути можливі осередки непорозумінь, що сприяло б їхньому


просуванню до членства в ЄС. Така політика дістала на­зву превентивної демократії.

Україна, як зацікавлена сторона, від самого початку брала участь у всіх засіданнях, присвячених підготовці Пакту. На підготовчих зустрічах українська делегація на­голошувала, що надійна система безпеки й стабільності в регіоні може бути створена за умови, що вона грунтува­тиметься на співпраці ЄС з усіма країнами Європи на принципі неподільності безпеки.

В результаті загальних зусиль і був прийнятий цей важливий документ. Він містить Політичну декларацію, де формулюються принципи й основні підходи, що мають регулювати відносини між сусідами — європейськими державами на базі недоторканості кордонів. Крім того, у Пакті перелічуються двосторонні угоди (близько 100), укладеш крашами Центрально-Східної Європи та Балтії, в тому числі з Україною, регулюються питання, пов'язані з кордонами й національними меншинами.

Прийняття Пакту свідчить про зростання ролі Центрально-Східної Європи в забезпеченні загальноєвро­пейської стабільності. Україна підтримує будь-які зусилля у цьому напрямі, оскільки вважає, що країни Центральної та Східної Європи мають виступати не тільки споживачами стабільності та безпеки, а й самі повинні їх продукувати.

Пріоритетними регіональними напрямами зовнішньої політики України є її діяльність у рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС) та Пів­нічноатлантичної асамблеї (ПА).

Україна всіляко підтримує зміцнення інститутів ОБСЄ, удосконалення діяльності та підвищення ефектив­ності її механізмів, особливо у сфері превентивної дипло­матії. Зокрема, українське керівництво позитивно оцінює діяльність ОБСЄ, що має метою сприяння у вирішенні Кримського питання.

На порядку денному — розвиток взаємовигідного співробітництва із Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Передбачається обмін офіційними візитами представни­ків виконавчої і законодавчої гілок влади, організація спільних військових навчань та операцій по підтримці миру, контакти представників різних інститутів, які здійснюють дослідження у сфері безпеки. Наступним кроком має стати надання делегації парламенту України статусу спостерігача в Парламентській Асамблеї ЗЄС, а в подальшому — статусу асоційованого партнера ЗЄС. Пев-


ні зрушення в цьому напрямі вже відбулися. В березні 1995 р. Постійна Рада ЗЄС ухвалила рішення про прин­ципи побудови відносин з Україною і Росією.

Активну і конструктивну роботу здійснює Україна в Парламентській Асамблеї Ради Європи, яка є органом колективного мирного співробітництва різних держав, за­собом здійснення політики захисту прав людини. Україні тут належить 12 місць.

Одним із важливих аспектів зовнішньополітичної ді­яльності України є розвиток її зв'язків із країнами «вели­кої сімки». Про це свідчать візити Президента України Л. Кучми до США, Канади, Японії, Німеччини, Італії. На найвищому рівні контакти встановлені майже з усіма лі­дерами цих країн.

Перебуваючи у складі Радянського Союзу, Україна мало цікавила Сполучені Штати Америки, хоча ще на­прикінці 50-х років в одному з американських законів на­ша незалежність визначалася як «життєво важлива для національної безпеки Сполучених Штатів».

Позитивні зрушення в політиці американського керівництва відбулися після проголошення Україною свого без'ядерного статусу і перших практичних кроків у цьому напрямі. Відтоді в американський, а потім і міжна­родний політичний лексикон увійшло визначення Укра­їни як «ключової держави для європейської безпеки».

Двосторонні відносини були закріплені Хартією українсько-американського партнерства, дружби і спів­робітництва. Новий етап у двосторонніх стосунках оз­наменувався також підписанням Угоди про співробіт­ництво в дослідженні і використанні космічного прос­тору в мирних цілях. Президенти обох країн заявили про необхідність посилення зв'язків між українськими й американськими організаціями в галузі науки, техноло­гії та освіти.

Була обговорена структура європейської безпеки, і президенти погодилися з тим, що цей процес має сприя­ти стабільності й безпеці всіх європейських країн, у тому числі й України.

Внаслідок цього відбулася безпрецедентна подія в історії міжнародних відносин: на нараді з безпеки і спів­робітництва в Європі в грудні 1994 р. була підписана Спільна Декларація лідерів України, Росії, Великобрита­нії і США про гарантії національної безпеки Україні. То­ді ж відповідні заяви українській делегації були вручені урядом Китаю та президентом Франції Ф. Міттераном.

По


У зовнішній політиці України важливе місце відво­диться стосункам із Китайською Народною Республікою. Розширенню двосторонніх відносин сприяв державний візит до Китаю українського президента Л. Кучми напри­кінці 1995 р.

Переговори з вищими керівниками Китаю: Головою КНР Цзян Цземіном, прем'єром Державної Ради КНР Лі-пеном та іншими діячами засвідчили піднесення двосто­ронніх відносин на якісно новий рівень конструктивного партнерства. В ході візиту було заявлено, що Китай є для України одним із стратегічних партнерів і може стати в її багатовекторному зовнішньополітичному курсі третьою «точкою опори».


Дата добавления: 2015-10-23; просмотров: 101 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН 4 страница | МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН 5 страница | МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН 6 страница | МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН 7 страница | МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН 8 страница | МІЖНАРОДНІ КОНФЛІКТИ: ПРИЧИНИ, СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ 1 страница | МІЖНАРОДНІ КОНФЛІКТИ: ПРИЧИНИ, СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ 2 страница | МІЖНАРОДНІ КОНФЛІКТИ: ПРИЧИНИ, СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ 3 страница | МІЖНАРОДНІ КОНФЛІКТИ: ПРИЧИНИ, СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ 4 страница | МІЖНАРОДНІ КОНФЛІКТИ: ПРИЧИНИ, СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ 5 страница |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
МІЖНАРОДНІ КОНФЛІКТИ: ПРИЧИНИ, СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ 6 страница| РАЗРАБОТКА И ПРИНЯТИЕ НОРМАТИВНЫХ ДОКУМЕНТОВ

mybiblioteka.su - 2015-2019 год. (0.02 сек.)