Міжнародних відносин 4 страница

Слід зазначити також, що на відміну від внутрішньо­політичних систем держав,} міжнародне життя не має єдиного центру управління, тут діють стільки ж регулюю­чих центрів, скільки є учасників міжнародних відносин. Це означає, що головну роль у міжнародних стосунках мають відігравати співробітництво, взаємодія, перегово­ри і компроміси. Але тут привертає увагу ще одна важ­лива риса міжнародних відносин, а саме — стихійність міжнародного життя, де плюралізм має відчутну перева­гу над централізмом; Держави — а їх у світі налічується нині понад 200 — будучи самостійними суб'єктами між­народного життя, й формально рівноправними, дотриму­ються різних підходів до тих чи інших проблем. Реаль­ність засвідчує, що навіть великим державам досить важ­ко нав'язувати свою волю іншим суверенним країнам. До того ж слід ураховувати ту обставину, що в міжнародно­му житті важливу роль відіграє суб'єктивний фактор і на­віть особистий характер і взаємостосунки керівників. «У міжнародному житті, — зауважує з цього приводу поль­ський політолог Ю. Кукулка, — на відміну від інших проявів суспільного життя — немає центрального ядра влади і управління, а є поліцентризм і поліархія, в рам­ках яких значну роль відіграють стихійні процеси і суб'єктивні вирішальні фактори» ¹⁵.

Все це веде до того, щоГв сучасних міжнародних від­носинах, які є перехідними, поруч з процесами поширен­ня співробітництва на основі взаємних інтересів усіх суб'єктів міжнародного життя, розвиваються водночас і процеси вдосконалення засобів ведення війни. ■ Ці про-

¹⁴ Див.: Мурадян А. Буржуазные теории международной политики.
М., 1988. С. Зб.

15 Кукулка Ю. Проблемы теории международных отношений. М.,
1980. С. 21.

цеси іноді урівноважуються, а іноді переважають один од­ного, в залежності від того, збігаються чи, навпаки, роз­ходяться інтереси різних держав світу.

Тобто, чпоряд з процесами інтеграційного напрямку, посилення зв'язків у царині міжнародних відносин, про­довжує панувати те, що Р. Арон називав «плюралізмом суверенітетів», коли кожний учасник міжнародного жит­тя змушений керуватися у своїй поведінці багато в чому виходячи з непередбаченості поведінки інших учасни­ків ¹⁶. Тому не випадково, що майже всі сучасні конфлік­ти в галузі міжнародних відносин розгортаються під гас­лом самовизначення націй. А дехто навіть вважає сувере­нітет держави головною причиною воєн⁴. Так, А. Брехт стверджував, що причини воєн між суверенними держа­вами, які за своїм значенням переважають усі інші, «по­лягають саме у факті існування суверенних держав і в то­му, що таких надто багато» ¹⁷. ■

Цю думку підтримує і Дж. Розенау, який зауважує, що зрозуміти й описати поведінку атомів значно легше, аніж дії суверенних держав на міжнародній арені ^і&.

Звісно, з усього сказаного не слід робити категоричний висновок про шкідливість принципу самовизначення на­цій, їхнього прагнення до суверенності — він був і зали­шається найважливішим, ключовим принципом розвитку міжнаціональних і міждержавних відносин — але врахову­вати згадану обставину в міжнародних стосунках необхідно.

Таким чином,Гміжнародні відносини характеризують­ся відсутністю консенсусу між їх учасниками, централь­ної влади, зростанням ролі стихійних процесів і суб'єктивних факторів, значним елементом ризику і непе­редбаченості. Все це призводить до того, що сучасні між­народні відносини багато в чому залишаються сферою розбіжних інтересів, суперництва й навіть протиборства, коли розширення сфер співробітництва супроводжується дальшим удосконаленням засобів насильства.» Зрозуміло, що за цих умов загальний напрям розвитку всієї системи міжнародних відносин має полягати у визнанні необхід­ності врахування всієї сукупності інтересів країн і народів при виробленні власної лінії поведінки на міжнародній арені, формуванні власного зовнішньополітичного курсу.

¹⁽> Див.: Богатуров А. Самоопределение наций и потенциал между­народной конфликтности // Международная жизнь. 1992. № 2. С. 5.

¹⁷ Цит. за: Wright G. A study of War. Chicago. 1972. Vol. II. P. 895 -
896.

¹⁸ Див.: Хозин Г. Джеймс Розенау как теоретик международных от­
ношений // Социально-политические науки. 1991. № 3. С. 34.

Міжнародна політика: її сутність, цілі та функції. Вище вже зазначалося, що міжнародні відносини являють со­бою системну сукупність різнорідних зв'язків, які форму­ють людське співтовариство у світовому вимірі. Але роз­виток цих зв'язків відбувається не стихійно. Головним інструментом цього процесу виступає політика, і в цьому розумінні не буде помилкою охарактеризувати міжнарод­ні відносини, крім усього іншого, як комплекс зовнішніх політик усіх держав, що існують на земній кулі. Слід за­значити, що політична наука вживає декілька понять, дослідження яких допомагає розібратися в суті тих про­цесів, які відбуваються на міжнародній арені, у міжнарод­ному житті. При цьому терміном «міжнародне життя» позначають певний стан міжнародних відносин у дипло­матичній, політичній, воєнній, економічній та інших сферах. Цей термін нерідко проектується на^ все людство, яке живе інтенсивним політичним життям. Його визнача­ють, насамперед, політична діяльність суб'єктів міжна­родного життя, а також політичні процеси, що розвива­ються на різних соціальних і структурних рівнях.

У сучасних умовах інтегральними частинами міжнародного життя виступають «процеси і політичні явища», пов'язані з розвитком «первинних» політичних процесів, тобто тих, які не є безпосередньо предметом міжнародних відносин. Тому у вузькому значенні слова саме політичне життя людства може бути визначене як «дія і взаємодія політичних систем і соціально-політичних рухів на міжнародній арені, а його зміст повинен знаходити своє концентроване вираження у світовій політиці»¹⁹.

У політологічних дослідженнях поняття «світова полі­тика» розглядається в системі категорій теорії міжнарод­них відносин як центральна категорія. Досить часто поряд із цим поняттям вживається поняття_«світовий політичний процес», під яким розуміється сукупна діяльність народів, держав та їхніх інститутів, соціальних спільнот та їхніх ор­ганізацій і рухів, які переслідують певні політичні цілі у сфері міжнародного життя. Водночас світовий політичний процес являє собою своєрідну форму інтеграційних тен­денцій у розвитку людського суспільства, форму взаємодій, взаємозв'язку його складових, комплекс загальної, гло­бальної політичної і соціальної взаємодії^Оскільки світо­вий політичний процес, як і політичний процес узагалі, є, насамперед, діяльність, його дослідження потребує визна- чити форм и і методи, в яких ця діяльність здійснюється,

¹⁹ Див.: Політична соціологія. Конспекти лекцій. К., 1992. С. 180.

шляхи і засоби реалізації на міжнародній арені політичних цілей як окремих держав та інших суб'єктів міжнародних відносин, так і світового співтовариства в цілому. Тобто, світовий політичний процес являє собою систему взаємо­дій міжнародних суб'єктів політики, які збігаються із суб'єктами міжнародних відносин. При цьому структура світового політичного процесу складається з чотирьох ос­новних типів суб'єктів міжнародного життя:

— національних держав;

— «супернаціональних» організацій, тобто організацій
регіонального, міжрегіонального і міждержавного надна­
ціонального характеру, таких як, скажімо, Ліга арабських
країн, Європейська економічна співдружність, Співдруж­
ність незалежних держав;... >

— міжнародних урядових організацій та їхніх органів
(Організація Об'єднаних Націй, Європарламент, Міжна­
родний суд, Міжнародний комітет за європейську безпе­
ку і співробітництво тощо);

— недержавних суспільно-політичних і громадських
організацій та об'єднань, тобто будь-яких міжнародних
об'єднань, запроваджених не на основі міжурядових угод,
а на суто громадських засадах. Серед таких організацій
можна назвати Міжнародну асоціацію політичних наук,
Міжнародну організацію охорони здоров'я, Міжнародну
демократичну федерацію жінок і т. ін. Сюди ж слід від­
нести й багатонаціональні корпорації.

Відповідно до цієї структури світовий політичний про­цес складається з таких елементів, як політична діяль­ність ООН та інших легітимних міжнародних організацій; політичні акції інститутів регіонального і субрегіонально-го характеру; зовнішньополітична діяльність суверенних держав, а також діяльність відповідних громадських угру­повань, об'єднань і союзів.

Що ж стосується цілей світового політичного процесу, то до них можна віднести:

— участь у міжнародному поділі праці і пов'язаному з
ним обміні товарами, сировиною, технологіями, науково-
технічними здобутками і духовними цінностями, взаємне
культурне збагачення;

— забезпечення міжнародного миру;

— спільний захист прав людини;

— спільне розв'язання глобальних проблем сучасного
світу.

Визначальною метою світового політичного процесу в умовах сучасного складного, суперечливого й разом з

тим єдиного, цілісного світу є боротьба за збереження цивілізації, забезпечення головної людської потреби — права на життя, що стало загальносвітовим завданням. Не випадково це право зафіксоване й у Загальній декла­рації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. У цьому історичному документі наголошується, що «кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканність» ²⁰. То­му людський вимір зовнішньої політики кожної країни як суб'єкта світового політичного процесу в його гума­ністичному змісті є суттєвим фактором активізації ролі держав, урядів, партій, організацій, рухів, багатьох лю­дей.-Епіцентром досягнення цієї мети виступає система міжнародних відносин, яку увінчує Організація Об'єдна­них Націй..-

Поряд з цим для опису політичних явищ, які відобра­жають суть категорії «світова політика», практикується ви­користання таких понять, як «зовнішня політика», «між­народна політика», «геополітика».. Всі ці поняття хоча й дуже близькі за своїм змістом, усе ж не є синонімами.

Найчастіше в науковій літературі вживається поняття «зовнішня політика», під якою мається на увазі «діяльність держави на міжнародній арені, що регулює стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: дер­жавами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями»²¹. Потреба у зовнішній політиці зумовлена тим, що внутрішня політика держави сама по собі не мо­же повністю задовольнити всі її інтереси й потреби. Зов­нішня політика здійснюється в інших, ніж внутрішня, умовах, оскільки міжнародні відносини незалежних і суве­ренних країн орієнтовані на задоволення інтересів кожної з них. Тому стосунки між суверенними країнами набува­ють характеру як співробітництва, так і суперництва. Та­ким чином, зовнішня політика являє собою загальний курс держави за межами своїх національних кордонів, покликаний регулювати її відносини з іншими державами й народами, і спрямований на досягнення цілей і вико­нання завдань захисту її прав та інтересів.

Зовнішня політика пов'язана із діяльністю спеціалізо­ваних органів і закладів, завдання яких полягає в аналізі еволюції міжнародних відносин, різних аспектів і ситуа-

²⁰ Загальна декларація прав людини //Права людини. Міжнародні
договори України. К., 1992. С 19.

²¹ Див.: Политология. Энциклопедический словарь. М., 1993. С. 45.

цій, обгрунтуванні певних політичних дій даної держави стосовно інших, а також ^органів, що здійснюють конт­роль за діяльністю перших: У державних структурах біль­шості сучасних держав до таких органів належать перш за все Міністерства закордонних справ або зовнішніх зно­син (у США це Державний департамент), а також рідпо-відні парламентські комітети з питань зовнішньої політи­ки; посольства і представництва,, у складі яких нерідко працюють спеціалісти з військових питань, організатори системи спеціальних служб (резиденти розвідки й контр­розвідки), спеціалісти з питань економіки (торговельні представники), культурного співробітництва; наукові та культурні центри за кордоном,, які працюють під контро­лем держав та урядів, але за відносно самостійними про­грамами; офіційні та напівофіційні місії (наприклад, відо­мий «корпус миру» в СІЛА) та ін.

Досить близьким до поняття «зовнішня політика» є поняття «міжнародна політика». Воно застосовується як для визначення діяльності даної держави в міжнародних справах, так і міждержавної політики взагалі, в системі за­гальносвітових відносин і зв'язків. Тобто це поняття є більш широким, ніж поняття «зовнішня політика». До то­го ж воно включає в себе не тільки міжнародну діяльність держав, а й діяльність усіх суб'єктів міжнародних відно­син, зокрема, міжурядові та неурядові організації, полі­тичні партії, суспільно-політичні та громадські рухи й ор­ганізації тощо. Тим самим поняття «міжнародна політика» відображає тенденцію до поширення учасників, суб'єктів міжнародного життя, тенденцію його подальшої соціаліза­ції, що має своїм наслідком поступовий перехід пріорите­ту в міжнародних стосунках від зовнішньої до міжнарод­ної політики^ Підвалинами останньої є суспільні відноси­ни, причому не тільки на рівні індивідів чи держав, а й будь-який вид діяльності, спрямованої на реалізацію гру­пових чи державних інтересів на міжнародній арені.

Таким чином, міжнародна політика «вбирає» в себе зовнішню політику і при цьому обидві мають спільні ха­рактерні риси, переслідують однакові цілі, виконують схожі функції. Основними їх рисами є, по-перше, визна­чення і реалізація цілей зовнішньої і міжнародної політи­ки, програм та дій, зумовлених рівнем розвитку міжна­родних відносин і конкретною ситуацією^ При цьому зов­нішньополітичні дії держави мають враховувати дії і цілі інших суверенних держав, оскільки «будь-яка політика передбачає вибір між різними цілями. Таким чином, про-

ведення зовнішньої політики залежить: а) від умов, в яких здійснюється вибір; б) від природи цілей, які ставляться і здійснюються» ²².

^Ділі зовнішньополітичної діяльності можуть бути різ­ними в залежності від політичного ладу, форми правлін­ня, типу політичного режиму, стану економіки, традицій, географічного положення, зв'язків з іншими країнами й багатьох інших факторів. Проте серед них можна виділи­ти групу загальних цілей, характерних для абсолютної більшості держав. Це передовсім:

—зростання авторитету і зміцнення міжнародних по­
зицій держави;

—забезпечення національної безпеки країни, її тери­
торіальної цілісності і недоторканності;

—створення сприятливих міжнародних умов для ус­
пішної організації внутрішньополітичних цілей і завдань;

—активне співробітництво і взаємодія з усіма суб'єк­
тами світового політичного процесу з метою реалізації за­
гальнолюдських інтересів, насамперед збереження цивілі­
зації;

—утвердження системи колективної безпеки.

Останнім часом у структурі цілей і завдань міжнарод­ної політики дедалі активніше виходять на перший план такі, як участь у міжнародному поділі праці і пов'язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, науко­во-технічними винаходами і духовними цінностями, а та­кож спільний захист прав людини, об'єднання зусиль у боротьбі проти міжнародного тероризму і найбільш не­безпечних захворювань, розвиток охорони здоров'я.

Водночас слід мати на увазі, що реалізація цих завдань багато в чому визначається демографічним і економічним потенціалом країни, розмірами її території, уявленнями про національні інтереси, а також внутрішньополітичним станом держави.

Інша відмітна риса міжнародної і зовнішньої політики полягає в тому, що їх успіх значною мірою залежить від того, наскільки дії кожної окремої держави не суперечать інтересам інших країн і народів, їхніх політичних сил. Спільність таких інтересів може полегшувати, а їх відсут­ність, навпаки, гальмувати зовнішньополітичну діяль­ність.

При реалізації завдань зовнішньої і міжнародної полі-т ики держа ва здійснює певні притаманні їй функції, пере-

22 Мартиненко П. Механізм формування зовнішньої політики // Політика і час. 1993. № 7. С 17.

довсім оборонну, регулятивну, інформаційно-представ-ницьку та організаційно-посередницьку.

Перша з них пов'язана із захистом прав та інтересів даної країни та її громадян за її межами і в міжнародних справах. Реалізація цієї функції спрямована на запобіган­ня загрози для держави і пошуки шляхів мирного вирі­шення спірних проблем. її ефективність залежить від взаємовідносин і взаємодій з іншими країнами по ство­ренню безпечнішого світового порядку.

Регулятивна функція виявляється в тому, що міжна­родне співтовариство визнає необхідність дотримання певних норм, принципів, традицій міжнародного спілку­вання і закріплює їх відповідними міжнародними актами, створюючи таким чином механізм регулювання міжна­родних зв'язків.

Інформаційно-представницька функція реалізується через відповідні органи, які представляють погляди уря­ду, позицію держави, а також інформують керівні органи держави про діяльність і наміри урядів інших країн. Вона відображається в діяльності по створенню привабливого іміджу держави на міжнародній арені, має за мету здій­снювати вплив на громадську думку і політичні кола в тих чи інших країнах для вирішення своїх безпосередніх зав­дань і досягнення зовнішньополітичних цілей.: Успішне здійснення цієї функції зменшує можливість помилкових дій у міжнародних справах.

Нарешті, організаційно-посередницька функція поля­гає у втіленні в життя зовнішньо- і внутрішньополітичних концепцій, доктрин і програм даної держави.-В межах цієї функції відбувається практичне пристосування засо­бів «великої» політики до її цілей, а також отримання державою певних вигод і переваг.

Останнім часом у. зв'язку із зміцненням міжнародних взаємозв'язків все більшого значення почала набувати ще й така функція, як інтегративна. Вона виявляється в тому, що через міжнародні відносини забезпечується існування між­народного співтовариства як складної суперечливої єднос­ті, пов'язаної з впливом глобальних проблем на життєдіяль­ність людства. Причому йдеться про єдність, невід'ємними ознаками якої на сучасному етапі є політика і політичні від­носини, оскільки загрози, що нависли над людством унас­лідок загострення глобальних проблем, можна ліквідувати лише шляхом узгоджених політичних рішень і дій.

До цього слід додати, що реалізація вказаних функцій безпосередньо залежить від конкретної історичної і між-

4 — 7-2771

народної обстановки, ступеня розвитку суспільства і дер­жави, зв'язків країни із зовнішнім світом та її спромож­ністю відігравати конструктивну роль у світовій політиці.

Про раціональність міжнародної політики держави значною мірою свідчать засоби, що використовуються для її здійснення. Дослідники виділяють, як правило, чо­тири види таких засобів, а саме: а) політичні; б) ідеоло­гічні; в) економічні; г) воєнні. Щоправда, в західній по­літології можна зустріти й інші види класифікації, зокре­ма, поділ їх на засоби матеріального (інформаційний апарат, технічна інформація, апарат примусу, а також продовольство, сировина, машини) і людського характе­ру (посольства, інші представництва, особовий склад ар­мії, кадри урядових та неурядових установ і форми їх ор­ганізації тощо). Але більш поширеним є все ж таки пер­ший варіант.

Тут, передовсім, слід виділити політичні засоби, й на­самперед дипломатію, під якою розуміють офіційну діяль­ність держав, урядів і спеціальних органів, спрямовану на реалізацію цілей і завдань зовнішньої політики.

Термін «дипломатія» походить від давньогрецького слова «diploma», що означало «лист, складений навпіл». Такий лист за античних часів засвідчував державні повно­важення особи, яка його отримувала. В наш час диплома­тія виконує функції регулювання спірних міждержавних питань, розширення контактів, взаємин і співробітницт­ва між країнами та народами. Обмін інформацією між урядами по дипломатичних каналах уможливлює зміну позицій сторін, коригування їхнього зовнішньополітич­ного курсу, досягнення компромісу і згоди. Дипломатія — це й мистецтво ведення переговорів, досягнення порозу­міння задля здійснення своїх цілей. Дипломатія є надзви­чайно важливою і витонченою технікою спонукання, ви­користання різноманітних чинників впливу. За мирних часів дипломатія підпорядковує собі всі інші засоби між­народного спілкування і зумовлює їхнє відповідне засто­сування. Найпоширенішими в практиці дипломатичними методами є офіційні та інші візити, переговори, диплома­тичні конгреси, конференції, наради і зустрічі, підготов­ка й укладення дво- і багатосторонніх договорів, участь у роботі міжнародних організацій та їхніх органів, пред­ставництво держав за кордоном, дипломатичне листуван­ня тощо.

Систему пріоритетів дипломатичних функцій західні політологи викладають у такій послідовності. По-перше,

дипломатія, значною мірою, є технікою примусу. По-дру­ге, дипломатія є технікою переконання. У процесі дипло­матичного «торгу» інколи може стиратися грань між при­мусом і переконанням і обидва підходи часто переходять один у другий. По-третє, дипломатія виступає як проце­дура врегулювання. Держави змінюють свої позиції із спірних питань, взаємоузгоджують їх з метою досягнення стабільних взаємовідносин. І, нарешті, дипломатія являє собою техніку досягнення угод. Це мистецтво ведення пе­реговорів для досягнення писаних угод, оскільки саме та­кі угоди — найбільш надійні ланки в структурі міжнарод­них зобов'язань²³.

Серед ідеологічних засобів міжнародної політики перш за все слід відмітити засоби впливу на світову гро­мадськість шляхом зовнішньополітичної пропаганди. Од­ним із заходів ідеологічного характеру є також культурні зв'язки між державами. Характер такого впливу залежить від змісту тих творів мистецтва, досягнень культури, на­уки, які є предметом культурного обміну.

Важливу роль у вирішенні зовнішньополітичних зав­дань відіграють економічні засоби. Держава має у своєму розпорядженні товарні фонди, фінансові та грошові ре­сурси, досягнення науки і техніки, які вона може прода­вати, надавати іншим країнам у вигляді допомоги або кредитів і, таким чином, впливати на міжнародні стосун­ки. Вона має також спеціальні установи (зовнішньоторго­вельні, зовнішньоекономічні, митний апарат), які прово­дять відповідну фінансову, торгову та митну політику. Значення економічних засобів впливу та їх співвідношен­ня із політичними засобами неоднакові у різні історичні епохи і залежать від стану економіки країни та багатьох інших чинників.

І, нарешті, воєнні засоби, серед яких головне місце займають збройні сили. Останні можуть використовувати­ся як засоби шантажу, насильства по відношенню до інших країн, як засіб стримування агресивних прагнень інших держав. Як уже зазначалося вище, протягом всієї історії людства невід'ємним компонентом зовнішньополі­тичної діяльності держав і всієї системи міжнародних від­носин була війна, яка розглядалася як найважливіший за­сіб досягнення зовнішньополітичних цілей. Традиційно вважалося, що стабільність і рівновагу в системі міжнарод- них відноси н можна забезпечити тільки воєнною силою.

²³ Див.: Политология. Тексты лекций // Под ред. И. С. Дзюбко. К., 1991. Вып. 3. С.62.

Нині під впливом багатьох чинників, пов'язаних перш за все з постійним удосконаленням матеріальних і техніч­них засобів ведення війни, з появою зброї масового зни­щення, цей традиційний підхід поступається місцем усві­домленню необхідності запобігти використанню воєнних засобів у вирішенні спірних міжнародних питань, заміни їх політичними засобами. Але значення воєнних засобів ведення міжнародної політики, на жаль, поки що зали­шається дуже великим і недооцінювати їх не можна. Про­те питання про роль війни і збройної сили в сучасних умовах та про їх співвідношення із політикою розглядати­меться окремо.

Звернемо увагу ще на одну проблему, тісно пов'язану із використанням засобів міжнародної діяльності, а саме — проблему прийняття зовнішньополітичних рішень. Безу­мовно, будь-яке такого роду рішення — внутрішня справа суверенної держави. Приймаючи його, керівні органи дер­жави враховують перш за все державні інтереси, але на прийняття рішень впливають також різні політичні партії, фінансові та ділові кола, громадські організації та об'єднання, окремі політичні лідери. Зрозуміло, що держа­ва не може не рахуватися і з міжнародним аспектом. Вона повинна виконувати взяті на себе міжнародні зобов'язан­ня, рахуватися з позицією інших держав і міжнародних ор­ганізацій. Таким чином^ процес прийняття зовнішньополі­тичних рішень має складний характер і повинен відповіда­ти цілому ряду вимог: 1) відповідати інтересам політично­го керівництва країни; 2) враховувати національні інтере­си держави і напрями зовнішньої політики; 3) не завдава­ти шкоди міжнародним союзам і угодам; 4) сприяти зміц­ненню міжнародної безпеки. На все це мають зважати всі держави, які беруть участь у міжнародному житті.

Ще один досить важливий аспект прийняття зовніш­ньополітичних рішень — необхідність детального аналізу і врахування геополітичного положення країни.

Слід зазначити, що поняття «геополітика» є одним із фундаментальних понять теорії міжнародних відносин, яке характеризує місце і конкретно-історичні форми впливу територіально-просторових особливостей розташу­вання держав, чи блоків держав на локальні, регіональні, континентальні або глобальні міжнародні процеси²⁴.

^.Вперше в науковий обіг цей термін увів шведський професор-державник Рудольф Челлен, який визначав геополітик у як учення про географічну зумовленість по-

²⁴ Див.: Политология. Энциклопедический словарь. М., 1993. С. 58.

літичних явищ, особливу галузь знань, яка вивчає зв'язок між землею, географічним середовищем і політикою дер­жави. Отже, геополітика досліджує сукупність різних еле­ментів природної обстановки, яка примушує людину різ­номанітити свої потреби, здатності, трудовий процес і, таким чином, з'ясувати політичне життя країни, необхід­ність удосконалення економічних і державних структур ²⁵. При цьому геополітика виконує такі функції:

1) пізнавально-творчу, яка дає можливість отримати
необхідну інформацію, що розкриває суть і основні кон­
цепції геополітики, пізнати її роль у демократичній дер­
жаві, відносинах між країнами й, у такий спосіб, допо­
могти політикам у виробленні національної стратегії еко­
номічного і культурного розвитку, у створенні надійних
умов консолідації і життєзабезпечення народу;

2) інтеграційну, завдяки якій об'єднуються в одне ціле
і використовуються досягнення багатьох природничих і
суспільних наук для ефективного вирішення соціально-
політичних проблем в інтересах людей, гуманізму;

3) аналітично-рекомендаційну, яка полягає в досліджен­
ні територіальної розстановки політичних сил як усередині
країни, так і в інших (перш за все, в сусідніх і ведучих) кра­
їнах, відповідно до їхнього географічного положення, а та­
кож у виробленні конкретних пропозицій для державних
діячів, які визначають зовнішню і внутрішню політику ²⁶.

Дата добавления: 2015-10-23