Міжнародних відносин 3 страница

У резолюції Брюссельського конгресу І Інтернаціоналу (1868) рекомендувалося «виявити найбільшу активність для недопущення війни між народами, котра повинна розгля­датися як громадянська війна, оскільки зіштовхуючи між собою виробників, вона буде нічим іншим, як боротьбою між братами». Робітникам пропонувалося припиняти будь-яку роботу в разі, якщо в їхніх країнах спалахне війна.

Слід згадати і про позицію засновників марксизму щодо фактора сили в забезпеченні миру між народами. З приводу відомої політичної тези «якщо хочеш миру, го­туйся до війни», Маркс вказував на помилковість закла­деної в неї ідеї. Він вважав, що ставка на силу в розв'язан­ні міжнародних проблем лише руйнує позитивне співро­бітництво між державами, викликаючи взаємне недовір'я народів. «Не можна, — писав Маркс, — спочатку наляка­ти свого противника грандіозними озброєннями, а потім змусити його повірити, що йому не хочуть завдати най­меншої шкоди» ⁴⁴.

Отже, трактування сили як фактора, виходячи з якого слід конструювати міжнародний правопорядок, зрештою обер­тається лише нарощуванням сили учасниками міжнародного спілкування й дальшим поширенням гонки озброєнь.

⁴² Там само. Т. 16. С 357 - 358.

⁴³ Там само. С 12 - 13.

⁴⁴ Там само. Т. 10. С 103.

Цікавими й корисними є думки класиків марксизму про небезпеку гонки озброєнь, яка стала проникати в усі сфе­ри життя. Неодноразово висловлювалися основоположни­ки «наукового соціалізму» й щодо необхідності ліквідації постійних армій, натомість пропонувалося озброїти народ.

Головна ідея марксизму: боротьба за мир невіддільна від боротьби за інтереси робітників, інтереси народів та їх об'єднання в масштабах усього людства; віра в те, що «на протилежність старому суспільству з його економічними злиднями і політичним безумством народжується нове сус­пільство, міжнародним принципом якого буде — мир, бо у кожного народу буде один і той самий володар — праця»⁴⁵.

Цій ідеї і вірі поки що не вдалося здійснитися. Прак­тика послідовників марксизму виявилася суперечливою і непослідовною. З одного боку, проголошення високих гу­манних ідей, з іншого, — троцькістська концепція світо­вої «перманентної революції», що на іноземних багнетах мала бути перенесена в усі країни. Ленінська ідея мирно­го «співіснування», з огляду на дії по збереженню великої соціалістичної імперії на руїнах колишньої царської, а згодом — сталінська практика «приєднання» до неї нових територій, виглядає значною мірою як стратегічна лінія протистояння й тактичний викрут з метою виграшу часу в боротьбі з іншою політичною системою.

Аналіз зовнішньополітичних концепцій, що розробля­лися протягом багатьох віків, показує, що абсолютна більшість їх спрямована на нормалізацію і вдосконалення відносин між державами і народами, досягнення взаємо­вигідного співробітництва й добросусідства. Кінцевою метою мало стати позбавлення людства від воєн і досяг­нення «вічного миру», оскільки лише мирні умови роз­витку забезпечують прогрес і процвітання кожному наро­дові, війна ж є злочином проти людства, й винні у роз­в'язанні воєн повинні нести відповідальність і зазнавати кари за підготовку і здійснення агресій.

Автори цих концепцій наголошували, що війни несуть страждання й горе простим людям і пов'язували пробле­му ліквідації воєн із соціальними проблемами.

З давніх-давен виробилося неоднозначне ставлення до воєн, розділення їх на справедливі і несправедливі, в за­лежності від причин виникнення і мети, до якої прагну­ли учасники конфлікту.

Вивчення історії політичної думки з питань зовнішніх стосунків між державами показує, що сучасна система

⁴⁵ Там само. Т. 16. С 7.

ЗО

міжнародних відносин формувалася протягом віків шля­хом визначення правил «міжнародної поведінки» і прин­ципів взаємовідносин. Серед них найбільше визнання здобули принципи невтручання, визнання рівноправнос­ті у стосунках, незастосування сили, мирне співіснування країн з різним державним ладом тощо.

Протягом тривалого часу визначалися й засоби досяг­нення цивілізованих стосунків у зовнішній політиці через укладення відповідних угод на основі міжнародного пра­ва, створення системи міжнародного правопорядку, між­народних організацій і спілок миротворчого характеру.

Проте картина складання всієї сукупності зовнішньо­політичних векторів, звісно, була б неповною без ураху­вання поглядів тих мислителів, які вважали силу визна­чальним фактором міжнародних зносин, війну проголо­шували благородною справою, а причини збройних кон­фліктів пояснювали злою природою людей, видаючи без­строкову індульгенцію правителям держав на безконт­рольні дії у зовнішній політиці.

Отже, сучасна система міжнародних відносин форму­валася протягом багатьох століть, і відобразила всю складність і суперечність цього шляху.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Андреева И. С. Проблема мира в западноевропейской философии. М., 1975.

Гроций Г. О праве войны и мира: В 3 кн., М., 1948.

Ермошин В. В. Проблемы войны и мира в политико-правовых учениях Нового времени. М., 1989.

Кант И. К вечному миру. М., 1971.

Локк Дж. Избранные философские произведения: В 2 т. М., 1960.

Макиавелли Н. Государь. М., 1990.

Монтескье Ш. Избранные произведения. М., 1955.

Мурадян А. А. Буржуазные теории международной по­литики. М., 1988.

Политические учения: история и современность: До­марксистская политическая мысль / Под ред. В. Е. Гулие-ва. М., 1963.

Руссо Ж.-Ж. Трактаты. М., 1969.

Трактаты о вечном мире / Сост. И. Андреева, А. Гу-лыга. М., 1963.

Федералист. Политическое эссе А. Гамильтона, Д. Мэдисона и Д. Джея. М., 1993.

Фукидид. История. Л., 1981.

Хрестоматия по истории международных отношений / Сост. В. И. Кисилева, Л. Е. Кертман и др. М., 1963.

Розділ II

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І СВІТОВА ПОЛІТИКА

• Поняття міжнародних відносин • Міжнародна полі­
тика: її сутність, цілі та функції • Співвідношення і
взаємозв'язок внутрішньої і міжнародної політики

• Національний інтерес — головне спрямування зов­
нішньої політики

Світ, у якому ми живемо, надзвичайно складний і різ­номанітний, причому ці його ознаки мають очевидну тен­денцію до підсилення. Свідченням цьому є розпад Ра­дянського Союзу і вихід його колишніх республік на сві­тову арену як незалежних держав, зміни в країнах Цен­тральної та Східної Європи, об'єднання Німеччини, поси­лення інтеграційних процесів у Західній Європі, з одного боку, і загострення суперечностей між індустріально роз­винутими країнами, між Північчю та Півднем, поява но­вих «центрів сили» — з іншого. Як результат, сучасний світ утратив свій колишній біполярний характер, коли вся система міжнародних відносин оберталася, по суті, навко­ло осі СРСР — СІЛА. Він став багатобарвнішим, більш, так би мовити, інтернаціональним. За словами відомого американського футуролога О. Тоффлера, почався процес «зміщення влади на світовому рівні», в якому виділяють­ся три найзначніші структурні зрушення. Перше з них пов'язане з розвалом «монолітного радянського блоку» і зміщенням сконцентрованої в Москві величезної влади в незалежні нині країни. Друге відбувається в групі країн, що розвиваються, де вирізняються аграрні суспільства (перш за все африканські країни), індустріальні суспіль­ства «другої хвилі» (Бразилія, Індія) й суспільства «третьої хвилі», які пройшли стадію індустріалізації і швидко роз­виваються, застосовуючи новітні технології (Сингапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія). Третє значне змі­щення влади, за Тоффлером, зачепило розвинуті країни, внаслідок чого США зіткнулися з сильними конкурента- ми в особі Японії та Європи, що об'єднується ¹.

¹ Див: Тоффлер О. Проблема власти на пороге XXI века // Свобод­ная мысль. 1992. № 2. С. 119.

3 — 7-2771

Слід зазначити й те, що динамізм, стрімкість, супереч­ливість і часто несподіваний характер явищ, які відбува­ються в міжнародному житті, викликають найширший діапазон сприймань — від необгрунтованих страхів і не­виразної тривоги до ілюзорних надій. Все це викликає об'єктивну необхідність теоретичного осмислення міжна­родних відносин, створення наукової основи їх свідомого регулювання й розвитку.

Поняття міжнародних відносин. Посилення багатома­нітності й соціально-політичної строкатості сучасного світу, як і багатоваріантності його розвитку, ускладнює можливість політичного регулювання процесів, що відбу­ваються на міжнародній арені, й водночас роблять таке регулювання конче потрібним, щоб ця різноманітність не призвела до загострення міжнародних конфліктів, зрос­тання міжнародної напруженості, що в умовах посилення взаємозалежності світу становить велику небезпеку, ос­кільки може викликати загальну катастрофу. Отже, йдеть­ся про необхідність проведення такої політики у сфері міжнародних відносин, яка б звела нанівець можливість подібної перспективи. Відповідно, це покладає особливу відповідальність на науки, які досліджують життя світово­го співтовариства, вимагає дальшого розвитку теорії між­народних відносин. Повною мірою це стосується й полі­тичної науки.

Більше того, сьогодні можна говорити про посилення ролі політології в дослідженні міжнародних відносин, ос­кільки відбувається процес політизації міжнародного життя, основні фактори якого будуть проаналізовані ниж­че, в наступних розділах цієї книжки. Але тут важливо за­значити, що політологія, яка має власний предмет дослі­дження, в тому числі й у галузі міжнародних відносин, не виробила досі власного, тобто властивого лише їй, специ­фічного методу, який відрізнявся б від методів інших на­ук соціально-гуманітарного циклу, таких як соціологія, історія, право, психологія тощо. Серед методів, якими во­на користується в дослідженні свого предмета, можна на­звати, зокрема, метод системного підходу, який передба­чає комплексний аналіз найскладніших механізмів функ­ціонування політичних явищ, організацій, інституцій; історичний метод, що передбачає вивчення історичних процесів узагалі й, зокрема, історії політики, а також ос­мислення фактів, подій і явищ політичного життя відпо­відно до конкретної історичної ситуації, в їх взаємозв'яз-

ку і взаємозумовленості; метод порівняльного аналізу, який орієнтує на розкриття загальних рис політичного життя різних країн, народів та епох; емпіричний метод, що вихо­дить з необхідності урахування людського досвіду, в тому числі чуттєвого досвіду, в дослідженні політичного життя і політичних відносин; метод конкретно-соціологічних дос­ліджень, суть якого — в аналізі й поясненні конкретних політичних явищ, особливостей функціонування тих чи інших конкретних політичних систем, їх конкретної ево­люції, традицій, політичної культури тощо; метод моде­лювання, який має на меті узагальнення і фіксацію зв'яз­ків та змін, що реєструються, з подальшим їх упорядку­ванням, типологізацією, визначення допустимих транс­формацій для встановлення інструментальної відповід­ності між теоретичною гіпотезою і фактами, що спостері­гаються, й т. ін.

Усі ці методи є загальними для багатьох наук і досить успішно ними запроваджуються й тому, мабуть, не зовсім виправдані пошуки для кожної окремої науки, в тому числі й політології, якогось власного методу. Більше то­го, на нашу думку, вироблення й запровадження в науці такого «одиничного» методу є навіть шкідливим, бо на практиці це може призвести до догматизму з усіма влас­тивими йому негативними наслідками. А це, як то ка­жуть, ми вже проходили.

До цього слід додати, що в дослідженні міжнародних відносин політологія використовує всі вищезгадані мето­ди, але на різних етапах її розвитку перевага віддавалася здебільшого окремим із них. Американські дослідники Ч. Лерч і А. Саїд, аналізуючи розвиток науки про політи­ку в царині міжнародних відносин, які характеризуються тим, що тут більшість подій і явищ набувають політично­го виміру, виділяють у ньому чотири головні тенденції.

І.Безпосередньо перед Першою світовою війною і про­тягом воєнних років увагу було зосереджено в основному на дипломатичній історії. Ця тенденція характеризувала­ся прискіпливим вивченням історичних деталей та засто­суванням історичного методу, ретельним дослідженням документальних свідчень тієї чи іншої історичної події.

J Друга тенденція, що виникла як реакція на недостат­ню увагу цього методу до поточних подій, сфокусувалася саме на них, лише номінально використовуючи при цьому історичні документи.

_v^; Третя тенденція, що являла собою своєрідну іннова­цію та запозичення перших двох методів, характеризува-

3' 35

лася зверненням до проблематики міжнародного права і міжнародних організацій. її прихильники стверджували, що завдання дослідника полягає в тому, щоб займатися проблемами трансформації суспільства та конструювання міжнародних інститутів. їх вирізняла впевненість у тому, що створення сильної і авторитетної міжнародної органі­зації сприятиме розв'язанню заплутаних питань міжна­родної політики. Для цього підходу притаманний дух оп­тимізму, пов'язаний із переконаністю в тому, що вирі­шення технічних і процедурних проблем міжнародної ор­ганізації сприятиме встановленню міжнародного правлін­ня, стабільного миру. Проте до 1939 р. історичні та емпі­ричні реалії спростували ці оптимістичні сподівання й призвели до поширення серед дослідників почуття розча­рування та цинізму. Це сприяло відновленню класичного підходу, пов'язаного, головним чином, із застосуванням історичного методу, але з певними інноваціями, суть яких полягала, насамперед, у підвищеній увазі прихильників цього методу до проблеми влади. Запанувала точка зору, згідно з якою влада, яка звичайно жорстко ідентифікува­лася як мобілізована збройна сила, є єдиним абсолютом у справах нації ².

У повоєнні роки цей підхід знайшов своє найбільш повне втілення у працях американського вченого Г. Мор-гентау, який стверджував, що міжнародна політика є бо­ротьба за владу і що всі держави, як засвідчує історія люд­ства, завжди спонукалися і спонукаються прагненням збирати, захищати і маніпулювати владою, яка є єдиним «національним інтересом» для всіх. Дану концепцію під­тримали багато інших дослідників, у тому числі й такі ві­домі, як С Хоман, Дж. Кеннан, Г. Кісінджер та ін.

Цей підхід дістав у фахівців назву «традиціоналіст-ського», він і досі не втратив своєї популярності. При­хильники Моргентау та його концепції вважають, що суть міжнародних відносин полягає у вічному й неминучому суперництві учасників міжнародного життя, що зумов­люється їхньою природною схильністю до насильства й жагою влади. По суті, такий же підхід, хоча й під вивіс­кою класової теорії, застосовувався керівництвом Радян­ського Союзу для обгрунтування так званої політики мирного співіснування як специфічної форми класової боротьби двох протилежних соціальних систем. Не кажу- чи вже про те, що така концепція призводила до спроще-

² Lerche Ch., Said A. Concepts of International Politics. 2 nd. edition // Englewood cliffs. New Jercy, 1970. P. 2, 3.

ного тлумачення подій та процесів міжнародного життя, своєю конфронтаційною вихідною установкою вона пе­решкоджала встановленню і розширенню міжнародного співробітництва, світових зв'язків.

Поряд з «традиціоналістською» концепцією, у повоєнні роки з'явилася більш новаторська, так звана модерністська течія, прихильники якої широко використовують апробо­вані в інших науках математичні методи й методики, що містяться, зокрема, в теорії ігор, теорії систем, теорії ймо­вірності тощо. Сюди слід віднести також методи стохас-тичного аналізу, екстенсивного та інтенсивного спостері­гання, збирання, систематизацію і обробку емпіричних да­них. Це сприяло формуванню модерністського напряму в політичній науці, й перш за все в її міжнародному аспекті, представленому, наприклад, біхевіоризмом, структурно-функціональним і системним аналізом тощо.

У 90-ті роки модерністські методологічні установки набувають поширення також у політичній науці й прак­тиці країн колишнього СРСР. Значною мірою цьому сприяла інтенсивна деідеологізація та декомунізація сус­пільного життя в цих країнах.

Слід зазначити, що модерністський підхід сприяв роз­виткові більш широких і різнобічних уявлень про сутність міжнародних відносин. Проте надмірне захоплення мате­матичними методами і породжуваний самим підходом прагматизм призводили до фактичного ігнорування за­гальних соціальних закономірностей і обмежували дослід­ження міжнародних відносин пошуками шляхів опера­тивного втручання в їх розвиток. Такий підхід, зауважує з цього приводу український дослідник С. Рябов, не спри­яв створенню загальної теорії міжнародних відносин, яка б уможливила їх цілісний, глобальний аналіз. Головним для «модерністів» є дослідження окремих компонентів міжнародного життя, скажімо, прийняття зовнішньополі­тичних рішень, їх оптимізація. Тривалий час наука про міжнародні відносини фактично зводилася до визначення поведінки окремих суб'єктів цих відносин, здебільшого до вивчення політики окремих держав. Увага дослідників зо­середжувалася на аналізові «національних інтересів», чис­ленних критеріях та ознаках національної могутності й сили тощо³.

Звідси й міжнародні відносини розглядалися «модер- ністами» я к звичайна сукупність зовнішніх політик окре-

³ Див.: Рябов С. Теорія міжнародної політики // Політологічні чи­тання. 1995. № 1. С 179.

мих країн, що уможливлювало виявлення оптимальних засобів досягнення окремих національних інтересів, але недооцінювало небезпеку їхнього зіткнення. Між тим зрозуміло, що коли політика взагалі часто постає як зіт­кнення інтересів різних груп людей, то цілком логічно, що й міжнародна політика також може проявляти себе як зіткнення різнорідних національних інтересів.

Тому не випадково, що і десь з початку 70-х років у на­уці й політичній практиці почало формуватися розуміння міжнародних відносин як цілісної системи, функціональ­ної єдності її складових компонентів. Одну з пріоритетних ролей зіграла тут книга французького соціолога М. Мерля «Соціологія міжнародних відносин», в якій автор пропо­нував використовувати системну модель американського політолога Д. Істона для дослідження міжнародних відно­син. Це, на думку Мерля, дало б можливість, по-перше, підтвердити наявність міжнародної системи як комплексу відносин між основними суб'єктами, якими є держави, міжнародні організації та транснаціональні сили; по-друге — уточнити поняття «оточення», яке постійно впливає на суб'єкти міжнародного життя (в даному випадку йдеться про комплекс факторів: людських, матеріальних, техніч­них, демографічних, ідеологічних, які можуть впливати на зовнішню політику); по-третє — сприяти розробці основ­них принципів розбудови міжнародних відносин на осно­ві взаємодії між «системою» та «оточенням» ⁴.

Отже, М. Мерль доходить висновку про існування^ міжнародної системи з тенденцією до її універсалізації. Вона характеризується зростаючою взаємозалежністю своїх суб'єктів, наявністю нерівних і нестійких об'єдну­ючих факторів (розвиток засобів зв'язку, взаємопроник­нення в галузі економіки, розповсюдження міжнародних організацій) та елементів диференціації (стійкість проявів національного егоїзму, нерівномірність розподілу при­родних багатств, ідеологічні суперечності)⁵.

Такий «системний» підхід дає можливість досліднику певною мірою поєднати те, що є плідним у «традиціона-лістському» напрямі з перевагами «модерністського» під­ходу й тим самим змалювати повнішу картину того, що являють собою міжнародні відносини і на цій підставі да­ти їх визначення. Проте слід зауважити, що стосовно де­фініції цього поняття у фахівців немає одностайної дум­ки. Найбільш поширеною є точка зоруі згідно з якою під

⁴ Див.: Бодуен Ж. Вступ до політології. К., 1995. С 142 - 143. ^ Див.: Там само.

міжнародними відносинами розуміють системну сукупність політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних та гуманітарних зв'язків і відносин між основними суб'єктами світового співтовариства, до яких відносяться народи, держави, суспільні та громадські си­ли, рухи і організації.) Але багато хто з фахівців вважає, що таке визначення міжнародних відносин, концентру­ючи увагу на їх суб'єктах, залишає осторонь питання про їхню діалектику й тому пропонують, як це робить, на­приклад, Г. Шахназаров, кваліфікувати міжнародні відно­сини як сукупність «інтеграційних зв'язків, які формують людське співтовариство» f. Інші ж, які. Кравченко, вва­жають, що «всі форми _чобміну діяльністю, яка є предме­том відносин між державами (правові, наукові, техніко-виробничі й багато інших), аж до індивідуального спілку­вання, утворюють міжнародні відносини»⁷.

А втім, у такому різноголоссі немає нічого дивного — адже відомо, що будь-яка дефініція звужує поняття. Жод­на з них не в змозі повністю розкрити зміст об'єкта, що визначається, а дає лише первинне уявлення про нього. Проте кожне з наведених визначень дає можливість зро­бити висновок, що^міжнародні відносини являють собою те середовище, в якому реалізується міжнародна політика з великою кількістю соціальних та політичних суб'єктів. Як зазначав французький соціолог Р. Арон, «міжнародні "відносини — це відносини між політичними одиницями», а їхній зміст становлять «відносини між державами», які виявляються «у специфічній поведінці двох символічних персонажів — дипломата і солдата» і в самій своїй сутнос­ті містять альтернативу миру та війни⁸. Ось чому саме су­веренні держави, на думку Р. Арона, є головними учасни­ками міжнародних відносин, а міждержавні стосунки складають їхню основу.]

Проте хоча держави є дійсно головними суб'єктами міжнародних відносин, коло останніх усе ж значно шир­ше, й тому не всі дослідники поділяють точку зору Р. Арона. Так, американець Д. Капоразе вважає головни­ми діючими особами міжнародного життя класи, соціаль-но-економічні групи і політичні сили ⁹. Інший відомий

6 Шахназаров Г. X. Грядущий миропорядок. М., 1981. С. 19.

⁷ Див: Рябов С. Теорія міжнародної політики. С. 179.

⁸ Див: Цыганков П. Р. Арон о политической науке и социологии
международных отношений // Социально-политические науки. 1991.
№ 5. С. 8.

9 Caporase J. Dependence, Dependency and Power in the global system
International organization. 1979. Nr. 10.

американський дослідник Дж. Розенау виходить з того, що внаслідок структурних змін, які відбулися на міжна­родній арені у повоєнні роки, головною діючою особою в галузі міжнародних відносин стає не держава, а конкрет­на особистість, індивід ю_#і

Водночас представники біхевіористської школи, на­приклад, американський вчений Д. Сінгер, узагалі; пропо­нують вивчати поведінку всіх можливих суб'єктів міжна­родних відносин — від індивідуума до глобального спів­товариства — без установлення пріоритету їхньої ролі на світовій арені ^п.

Існують ще й такі суб'єкти міжнародних відносин, як територіальні організації (урядові і неурядові), нації і на­родності, національно-визвольні рухи, економічні органі­зації, союзи, блоки тощо. Тобто суб'єкти міжнародних відносин, як бачимо, досить численні.

Багатообразність наведених точок зору дає підстави зробити висновок, що головний водорозділ між ними по­лягає в тому, що одна з них зводить міжнародні відноси­ни до взаємодії між державами, інші ж — до діяльності лише недержавних суб'єктів. Дійсно, сьогодні набуває сили тенденція до поширення кількості учасників міжна­родних відносин за рахунок недержавних та приватних суб'єктів, що потребує відповідного аналізу їхньої ролі у міжнародному житті. Одначе практика все ж свідчить, щц головними і вирішальними суб'єктами міжнародних відносин залишаються саме держави, які концентрують у собі політичну владу, володіють механізмом силових, ма­теріальних, дипломатичних, ідеологічних та інших засо­бів та інституцій для проведення міжнародної політики.' Але ця обставина, зрозуміло, не повинна впливати на оцінку, тим більше призводити до нехтування інших їх суб'єктів.

Не випадково останнім часом здобув популярність ще один підхід до визначення специфіки сучасних міжнарод­них відносин, який грунтується на так званому критерії локалізації. Його сутність полягає в тому, що він визна­чає міжнародні відносини як «сукупність угод або поста­нов, які перетинають кордони, або ж мають тенденцію до перетинання кордонів». Автор даної концепції М. Мерль вважає, виходячи з факту розподілу світу на держави, які

1° Див: Хозин Г. Джеймс Розенау как теоретик международных от­ношений // Социально-политические науки. 1991. № 3. С. 77.

¹¹ Див: Введение в социологию международных отношений. М., 1992. С. 18.

зберігають суверенітет над своїми територіями, що такий підхід дає можливість ураховувати особливості кожного етапу розвитку міжнародних відносин, й водночас, не зводити їх лише до міждержавних взаємодій ^і2.

Слід зазначити ще й таке| В системі міжнародних від­носин діє величезна кількість різноманітних взаємозу-мовлених факторів, які мають ураховуватися всіма учас­никами міжнародного життя. Серед них можна виділити географічний, демографічний, економічний, воєнний, національний, релігійний, науково-технічний, фактор громадської думки, міжнародного права, ролі свідомості, ідеологічний, культурний і]т. ін/Отже, міжнародні відно­сини «охоплюють усі різновиди громадських і приватних, політичних та інших відносин, які передбачають перетин державного кордону людьми, товарами чи ідеями» >¹³.

і Виходячи з такої багатогранності міжнародних відно­син їх можна поділити на різні види, які тісно пов'язані між собою і водночас зберігають свої функції, специфіч­ні форми. Види міжнародних відносин розглядаються або на основі сфер суспільного життя (і, відповідно, змісту відносин) — економічні, політичні, воєнно-стра­тегічні, культурні, ідеологічні відносини, або на основі взаємодіючих суб'єктів — міждержавні, міжпартійні від­носини, відносини між різними неурядовими асоціація­ми тощо.

\ В залежності від ступеня розвитку та інтенсивності тих чи інших видів міжнародних відносин виділяють їх різні (високі, середні, низькі) рівні. Але більш точним є визначення рівнів міжнародних відносин на основі геопо-літичного критерію: з цієї точки зору виділяється гло­бальний (загальношіанетарний), регіональні (європей­ський, азіатський) та локальні (східноєвропейський, пів-денносхідний) рівні міжнародних взаємодій. Нарешті, з точки зору ступеня напруженості можна говорити про різні стани міжнародних відносин — стабільності, неста­більності, суперництва, ворожнечі, конфлікту, війни чи — співіснування, довіри, співробітництва. \

У свою чергу, вся сукупність різних видів, рівнів, ста­нів міжнародних відносин являє собою особливий ряд суспільних відносин, які відрізняються за своїм характе­ром від іншого їх роду — від суспільних відносин, прита­манних кожній соціальній спільноті, що виступає суб'єктом м іжнародного життя. В цьому зв'язку міжнарод-

!2 Див.: Там само.

¹³ Див.: Мурадян А. Самая благородная наука. М., 1990. С. 129.

ні відносини можна визначити також як особливий рід суспільних відносин, що виходять за рамки внутрішніх суспільних взаємодій і територіальних утворень. Тобто, міжнародні відносини виступають як продовження в умо­вах міжнаціонального спілкування суспільних відносин, які вже склалися на національній основі. Це особливий рід суспільних відносин, що «складаються як результат, з одного боку, розвитку техніки, технології, розподілу й ор­ганізації праці, базисів і надбудов усередині конкретних суспільств, а з іншого — як взаємодія внутрішніх суспіль­них відносин різних народів у практиці здійснення їхніх інтересів за межами національних кордонів» ¹⁴.

Дата добавления: 2015-10-23