Правові наслідки недійсності шлюбу

Правові наслідки недійсності шлюбу. Загальний правовий наслідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, що його уклали, вважаються такими, що раніше не перебували в шлюбі. У по­дружжя не виникає жодних особистих та майнових прав, що випливають із шлюбу (ст. 45 СК). Так, не виникає права мати спільне прізвище, права на аліменти, права на частину спільного майна тощо. Зокрема, якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатніх підстав, і підлягає поверненню відповідно до ЦК, але не більш як за останні три роки (ч. 3); осо­ба, якії поселилася у житлове приміщення не набула права на про­живання у ньому і може бути виселена (ч. 4); особа, яка змінила прізвище у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу, вважається такою, що іменується ним без достатньої правової підстави (ч. 5).До майна, придбаного спільно особами, шлюб яких визнано недійсним, застосовуються не норми сімейного законодавства про спільну сумісну власність, а норми ЦК про часткову власність.

Але негативні наслідки застосовуються лише до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від дру­гої сторони і (або) від державного органу РАЦС (ч. 6 ст. 45 СК). Визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюб­ного договору, якщо він був укладений такими особами.

Винятки із загального правила про правові наслідки не­дійсності шлюбу передбачені ст. 46 СК та стосуються добросовіс­ного чоловіка чи дружини. Добросовісним чоловіком або дружи­ною є та особа, що не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу (про недієздатність або про недосягнення іншим шлюбного віку тощо). Добросовісність чоловіка чи дружини вста­новлюється в судовому порядку. Відповідно до ст. 46 СК добросовісна особа (чоловік чи жінка) має право: на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання в жилому приміщенні, в яке вона поселилася в зв'язку з недійсним шлю­бом; на аліменти відповідно до закону (статті 75,84, 86 та 88 СК); на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу. Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, наро­джених у такому шлюбі (ст. 47 СК). Отже, батьком дитини ви­знається чоловік матері, а діти, народжені в такому шлюбі, пере­бувають у встановленій спорідненості з обома батьками.

75. Особисті немайнові правовідносини подружжя.

До особистих немайнових прав подружжя перш за все належать передбачені ст.. 49 та 50 СК право на материнство та право на батьківство. Материнство — це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію — на­роджувати дітей, утримувати та виховувати їх.

Зміст особистого немайнового права жінки на материнство становлять правомочності дружини з приводу вирішення: мати чи не мати дитину.

право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності. У ст. 51 СК зазначено, що дру­жина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивіду­альності, своїх звичок та уподобань.

У СК закріплено також право дружини та чоловіка на фізич­ний та духовний розвиток. Маючи право на фізичний та духов­ний розвиток, подружжя має вирішувати ці питанняна засадах рівності, взаємоповаги і підтримки одне одного.

право чоловіка та дружини на зміну прізвища. При реєстрації шлюбу нареченим надається право надалі іменуватися своїми дошлюб­ними прізвищами, що підкреслює однакову соціальну цінність особистості чоловіка і жінки. За взаємною згодою наречені мо­жуть обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подруж­жя. Присвоєння якого-небудь іншого прізвища не дозволяється.

Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї має принципове і, разом із тим, ве­личезне практичне значення. В ст. 54 СК закріплений принцип рівності подружжя при вирішенні найважливіших питань життя сім'ї.

Право дружини та чоловіка на особисту свободу. Виходячи із змісту ст. 56 СК під правом на особисту свободу закон розуміє право на вибір кожним із подружжя місця свого проживання; право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин; право па припинення шлюбних відносин.

Право на вибір місця проживання..

Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не за­боронені законом і не суперечать моральним засадам суспіль­ства, щодо підтримання шлюбних відносин. Для визначення при­роди цього особистого немайнового права подружжя великого значення набувають особливості права кожного із подружжя на припинення шлюбних відносин. Йдеться, перш за все, про вико­ристання виховних, моральних заходів, але й встановлені зако­нодавством обмеження для розірвання шлюбу також можуть ви­користовуватися кожним із подружжя як засоби, спрямовані на збереження сім'ї.

Подружжя має право па припинення шлюбних відносин. Йдеться про свободу в сфері особливій - особистій свободі, яка, по суті, не обмежена конкретними правовими нормами. Приму­шування до припинення шлюбних відносин або до їх збережен­ня, у тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або і психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, вста­новлені законом (ч. 4 ст. 56 СК).

76. Майнові відносини подружжя. Режим власності подружжя.

Крім особистих прав і обов’язків, подружжя мають майнові права та обов’язки.
Майно, нажите подружжям у період шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права щодо такого майна. Подружжя користуються рівними правами на майно і в тому разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Майном, нажитим у період шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою іншого подружжя. Для укладення угод щодо відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення (наприклад, договір купівлі-продажу будинку), згода іншого з подружжя повинна бути висловлена в письмовій формі.
Подружжя може укладати між собою будь-які майнові угоди, але зміст цих угод не може бути направлений на обмеження майнових прав дружини, чоловіка, дітей.
Майно, яке належало кожному із подружжя до одруження, а також одержане ним у період шлюбу в дарунок або у спадок, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча вони могли б бути придбаними під час шлюбу. Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому роздільним майном.
Згідно зі статтею 32 Кодексу про шлюб і сім’ю України подружжя повинні матеріально підтримувати одне одного, у випадку відмови в такій підтримці той з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, а також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини (у разі, коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною, – на весь період відпустки, але не більше як до досягнення дитиною шести років) мають право одержувати кошти на утримання від іншого з подружжя, якщо останній спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.
Обов’язки подружжя щодо взаємного утримання не обмежені ніякими строками. Для стягнення коштів на утримання не має значення, коли один з подружжя став непрацездатним – до шлюбу чи під час перебування в шлюбі.
У певних випадках суд може звільнити одного з подружжя від обов’язку утримувати іншого, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги (наприклад, нетривале перебування подружжя в шлюбних відносинах, негідна поведінка в сім’ї того з подружжя, який потребує допомоги та інше).
Право одного з подружжя на утримання припиняється в разі поновлення його працездатності, або якщо він уже не потребує матеріальної допомоги, а також у випадку укладення ним нового шлюбу.

Режим спільної власності є законним режимом майна подружжя. Законний режим майна подружжя діє, якщо шлюбним договором не встановлено інше.

Шлюбним договором визнається угода осіб, що вступають у шлюб, або угоду подружжя, що визначає майнові права і обов'язки подружжя у шлюбі і (або) у разі його розірвання. Особи, що вступають у шлюб, або подружжя має право укласти шлюбний договір, якщо їх поякихось причин не влаштовує законний режим майна подружжя, встановлений чинним законодавством. Наприклад, подружжя в період шлюбу придбали квартиру і заміський будинок. Уклавши шлюбний договір, вони встановили, що заміський будинок є власністю тільки одного з подружжя, а квартира - іншого, або передбачили, що майно, що купується в шлюбі, буде належати тільки тому чоловікові, на ім'я якого воно придбане. «В принципі режим роздільність, - пише М.А Антокольський, - можна назвати найбільш справедливим для сучасної родини, в якій обоє з подружжя в більш-менш рівній мірі ділять домашні обов'язки і обидва мають самостійні доходи. Режим роздільність переважний і для сімей, в яких дружина має більш високий дохід у порівнянні з доходом чоловіка, якщо вона при цьому продовжує вести домашнє господарство і виховувати дітей».

Змісту шлюбних договорів, дослідженню їх природи як різновиду цивільно-правових договорів, а також особливостей в правовій літературі останніх років приділено багато уваги. Але не можна не помітити, що шлюбні договори - досить рідкісне явище в подружніх відносинах в Росії, хоча можливість їх укладення допускається з 1995 р. (з часу введення в дію ч. 1 ЦК України). Це явище рідкісне не тільки у відносинах російських громадян. «Статистичні дослідження показують, що навіть у тих країнах, в яких інститут шлюбного договору існує давно, значна більшістьнаселення його не укладає»1.

Спільною сумісною власністю подружжя є майно, нажите ними під час шлюбу. До спільного майна подружжя належать:

- Доходи кожного з подружжя від трудової діяльності, підприємницької діяльності та результатів інтелектуальної діяльності, а також інші грошові виплати, які не мають спеціальної цільового призначення (суми матеріальної допомоги, суми, виплачені у відшкодування збитків у зв'язку з втратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого пошкодження здоров'я, тощо);

- Придбані за рахунок загальних доходів подружжя рухомі й нерухомі речі, цінні папери, паї, вклади, частки в капіталі, внесені в кредитні установи або в інші комерційні організації (п. 2 ст. 34 СК);

- Майно, подароване обом подружжю;

- Коштовності та інші предмети розкоші, хоча і призначені для індивідуального користування (ч. 2 п. 2 ст. 256 ЦК);

- Будь-яке інше майно (п. 2 ст. 34 СК).

Майно кожного з подружжя може бути визнано сумісною власністю подружжя та за шлюбним договором, укладеним подружжям. Крім того, за правилом ч. 3 п. 2 ст. 256 ГК майно кожного з подружжя може бути визнане їх спільною власністю, якщо буде встановлено, що протягом шлюбу за рахунок загального майна подружжя або особистого майна іншого супруга2 були зроблені вкладення, значно збільшують вартість цього майна (капітальний ремонт, реконструкція, переобладнання і т. п.). Однак це правило застосовується не завжди: йогоможуть застосовувати нотаріуси, але тільки на прохання самого подружжя, або суд, якщо подружжя не укладали шлюбний договір, що передбачає інше.

Спільна власність на майно, яке подружжя наживають в період шлюбу, виникає в силу закону. Відносно майна подружжя такий «режим спільної власності існує в Росії з 1926 р.» 1. До теперішнього часу режим спільної власності - найбільш бажаний майже для всіх подружніх пар. Для виникнення спільної власності не має значення, на ім'я кого з подружжя майно придбане або зареєстровано. Так, якщо в період шлюбу на ім'я дружини за договором купівлі-продажу придбана і зареєстрована квартира, а на ім'я чоловіка куплений і зареєстрований автомобіль, то і квартира, і автомобіль є спільним майном подружжя. При визначенні часток у спільному майні подружжя частки визнаються рівними. Однак самі подружжя може визначити свої частки у спільній власності і по-іншому.

77. Шлюбний договір

Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуваннямта припиненням. Законодавство визначає форму шлюбномо договору. Згідно зі ст.. 94СК шлюбний договір укладається у письмовій формі й нотаріально посвідчується. Існують деякі особливості укладення шлюбного логовору, суб’єктом якого є неповнолітня особа. Для його укладення потрібна письмова згода батьків або піклувальника неповнолітнього, посвідчена нотаріусом.(ч.2 ст.92СК). відповідно до ч.1 ст.92 субєктами шлюбного договору можуть бути дві категорії осіб: які подали до державного органу РАГЦС заяву про реєстрацію шлюбу (нареченої)та які зареєстрували шлюб. Особливості дії шлюбного договору у часі. Згідно із ст.. 95 СК дія шлюбного договору, що його було укладено до реєстрації шлюбу, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. За бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може поширюватися на відносини, які виникнуть не з моменту реєстрації шлюбу, а пізніше, наприклад, через п'ять років після реєстрації шлюбу. Немає перешкод для того, щоб шлюбний договір, укладений в період шлюбу, за бажанням сторін поширював свою дію на відно­сини, що виникли раніше — з моменту реєстрації шлюбу. Такий договір не буде суперечити закону. Строку дії шлюбного договору. Відповідно до ст. 96 СК, у шлюбному договорі, по-перше, може бути встановлено за­гальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків подружжя та, по-друге, за бажанням сторін у дого­ворі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Подружжя може укласти шлюб­ний договір лише на певний час, наприклад, на перші п'ять років після реєстрації шлюбу. Після їх спливу подружжя вправі уклас­ти новий договір або погодитися з законним (легальним) режи­мом свого майна, який встановлено законодавством України. Важ­ливим правило щодо можливості встановлення сторонами в договорі прав та обов'язків, які будуть виникати після припинення шлюбу.

78. Поняття припинення шлюбу.

Поняття припинення шлюбу. Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, які викликаються з настанням певних юридичних фактів. Залежно від настання певного юридичного факту, можна назвати такі підстави припинення шлюбу (ст.ст.24-26 СК України). [11]
Шлюб припиняється внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя в силу ст.39 СК України.
Громадянин може бути оголошений померлим у судовому порядку у випадку, коли в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років, і якщо він пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю (землетрус, паводок, обвал тощо) або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку (пожежа, повітряна, залізнична чи автомобільна катастрофа) - протягом шести місяців. У особливу групу закон виділяє осіб, які пропали безвісти у зв'язку з військовими діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій.

Згідно ст.264 ЦПК України рішення суду про оголошення громадянина померлим є підставою для реєстрації смерті в органах РАЦСу і видачі свідоцтва про смерть. Тобто, у разі смерті одного з подружжя, або оголошення її померлою, правовідносини між подружжям припиняються і останній може вступити в інший шлюб, не піднімаючи питання про розірвання шлюбу. [12]
У разі появи одного з подружжя, оголошених у встановленому законом порядку померлим, і скасування відповідного рішення суду шлюб вважається оновленим, якщо другий з подружжя не вступив у новий шлюб.
За життя подружжя шлюб припиняється шляхом розлучення в судовому порядку або через органи РАГСу.

Правові наслідки недійсності шлюбу. Загальний правовий наслідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, що його уклали, вважаються такими, що раніше не перебували в шлюбі. У по­дружжя не виникає жодних особистих та майнових прав, що випливають із шлюбу (ст. 45 СК). Так, не виникає права мати спільне прізвище, права на аліменти, права на частину спільного майна тощо. Зокрема, якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатніх підстав, і підлягає поверненню відповідно до ЦК, але не більш як за останні три роки (ч. 3); осо­ба, якії поселилася у житлове приміщення не набула права на про­живання у ньому і може бути виселена (ч. 4); особа, яка змінила прізвище у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу, вважається такою, що іменується ним без достатньої правової підстави (ч. 5).До майна, придбаного спільно особами, шлюб яких визнано недійсним, застосовуються не норми сімейного законодавства про спільну сумісну власність, а норми ЦК про часткову власність.

Але негативні наслідки застосовуються лише до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від дру­гої сторони і (або) від державного органу РАЦС (ч. 6 ст. 45 СК). Визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюб­ного договору, якщо він був укладений такими особами.

Винятки із загального правила про правові наслідки не­дійсності шлюбу передбачені ст. 46 СК та стосуються добросовіс­ного чоловіка чи дружини. Добросовісним чоловіком або дружи­ною є та особа, що не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу (про недієздатність або про недосягнення іншим шлюбного віку тощо). Добросовісність чоловіка чи дружини вста­новлюється в судовому порядку. Відповідно до ст. 46 СК добросовісна особа (чоловік чи жінка) має право: на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання в жилому приміщенні, в яке вона поселилася в зв'язку з недійсним шлю­бом; на аліменти відповідно до закону (статті 75,84, 86 та 88 СК); на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу. Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, наро­джених у такому шлюбі (ст. 47 СК). Отже, батьком дитини ви­знається чоловік матері, а діти, народжені в такому шлюбі, пере­бувають у встановленій спорідненості з обома батьками.

На підставі ст. 106 СК в державних органах РАЦСу розриваються шлюби за спільною заявою подружжя, яке не має дітей, незалежно від наявності між ними майнового спору.
Державні органи РАЦСу не мають права приймати заяви про розірвання шлюбу від подружжя, якщо на момент подачі заяви у них є спільні діти, які не досягли 18 років, - як рідні так і усиновлені ними сумісно. При цьому не має значення, чи записане подружжя-усиновителі як батьки цих дітей. У такому разі розірвання шлюбу проводиться в судовому порядку.
Розірвання шлюбу подружжя, яке проживає окремо, проводиться в державних органах РАЦСу за місцем проживання одного з подружжя на підставі спільної заяви подружжя, в якій обидва мають підтвердити свою взаємну згоду на розірвання шлюбу і відсутність у них дітей до 18-річного віку. Якщо один з подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень проти розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органах РАЦСу або коли місце проживання другого з подружжя невідоме, питання про розірвання шлюбу розглядається судом. Державний орган РАЦСу виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від подання заяви, якщо вона не була відкликана. Крім того, шлюб розривається державним органом РАЦСу за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

1) визнаний у судовому порядку безвісно відсутнім;

2) визнаний недієздатним внаслідок психічної хвороби або недоумства;

3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як 3 роки.

Дата добавления: 2015-10-28