Поняття цивільного процесу (судочинства) та його задачі. Види цивільного судочинства. Стадії цивільного процесу.

Поняття, предмет, метод і система цивільного процесуального права.

Поняття і види джерел цивільного процесуального права. Значення судової практики.

Цивільні процесуальні норми, їх структура, дія в часі, просторі та за колом осіб.

Поняття цивільного процесу (судочинства) та його задачі. Види цивільного судочинства. Стадії цивільного процесу.

Сутність, основні ознаки та значення цивільної процесуальної форми.

Поняття принципів цивільного процесуального права, їх значення та система.

Принципи диспозитивності, змагальності, процесуальної рівноправності сторін, усності, безпосередності.

Поняття цивільних процесуальних правовідносин, їх особливості та елементи. Передумови та підстави виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація.

Суд як обов’язковий суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин. Правове положення суду. Склад суду. Підстави для відводу судді. Порядок вирішення заяви про відвід судді.

Поняття, склад і класифікація осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальні права і обов’язки. Інші учасники цивільного процесу.

Поняття та ознаки сторін в цивільному процесі, їх процесуальні права та обов’язки. Цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність.

Процесуальна співучасть, її підстави та види. Процесуальні права і обов’язки співучасників.

Поняття належного та неналежного відповідача. Умови, процесуальний порядок та наслідки заміни неналежного відповідача.

Процесуальне правонаступництво (поняття та підстави). Порядок вступу в процес і правове положення правонаступника.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору(поняття, підстави і процесуальний порядок вступу в справу). Їх відмінність від співпозивачів.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (поняття, підстави і процесуальний порядок вступу в справу). Їх відмінність від співучасників.

Поняття та види представництва в суді. Особи, які можуть бути представниками в суді. Особи, які не можуть бути представниками в суді.

Повноваження представника в суді (об’єм і оформлення).

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді.

Мета, підстави та форми участі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб в цивільному процесі. Їх процесуальні права і обов’язки.

Поняття та мета судового доказування. Поняття та ознаки судових доказів.

Належність та допустимість доказів.

Класифікація доказів.

Поняття предмета доказування. Поняття предмету доказування у конкретних цивільних справах. Підстави звільнення від доказування.

Розподіл між сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, обов’язків доказування. Роль суду в доказуванні.

Види процесуальних засобів доказування. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників. Визнання стороною обставин та його значення для доказування. Відмова сторони від визнання обставин.

Показання свідків. Процесуальний порядок допиту свідків. Права та обов’язки свідків.

Письмові докази та їх види (за формою та змістом). Процесуальний порядок дослідження письмових доказів в судовому засіданні.

Речові докази. Процесуальний порядок дослідження речових доказів у судовому засіданні.

Експертиза в цивільному процесі України.

Оцінка судових доказів. Особливості оцінки доказів в різних стадіях цивільного процесу.

Забезпечення доказів та судові доручення по збиранню доказів в цивільному процесі.

Процесуальні строки (поняття, види і значення). Строки розгляду цивільних справ. Обчислення, зупинення, продовження та поновлення процесуальних строків. Наслідки пропуску процесуальних строків.

Судові витрати (поняття та види).

Цивільна юрисдикція суду (поняття, значення та види).

Поняття і види підсудності. Функціональна підсудність. Порядок передачі справи із одного суду в інший суд (заміна підсудності).

Територіальна підсудність цивільних справ.

Поняття та особливості наказного провадження. Справи наказного провадження. Процесуальний порядок їх розгляду, видачі і скасування судового наказу.

Поняття та сутність позовного провадження. Поняття позову. Елементи позову.

Право на позов. Передумови права на позов і умови здійснення права на позов.

Види позовів. Об’єднання та роз’єднання позовів.

Пред’явлення позову. Форма та зміст позовної заяви. Підстави для залишення позовної заяви без руху та повернення її позивачу.

Відкриття провадження у цивільній справі та його правові наслідки. Підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Захист інтересів відповідача. Заперечення проти позову, їх види.

Зустрічний позов. Порядок і умови пред’явлення зустрічного позову.

Забезпечення позову. Підстави, види і процесуальний порядок забезпечення позову та заміни забезпечення позову або скасування забезпечення позову.

Підготовка справ до судового розгляду та її значення. Попереднє судове засідання, його мета і процесуальний порядок проведення.

Призначення справи до судового розгляду. Судові виклики та повідомлення суду. Судові повістки та оголошення про виклик в суд.

Поняття та значення судового розгляду. Частини судового розгляду. Підготовча частина судового розгляду.

Роль головуючого в судовому засіданні. Заходи процесуального примусу.

Зміна позову. Відмова від позову. Визнання позову. Мирова угода.

Процесуальний порядок розгляду судом цивільної справи по суті. Судові дебати.

Фіксування цивільного процесу.

Поняття, підстави і процесуальний порядок відкладення розгляду цивільної справи в суді. Перерви в судовому засіданні.

Зупинення провадження у справі: підстави, процесуальний порядок, правові наслідки. Відновлення провадження у справі.

Закінчення цивільної справи без ухвалення судового рішення: закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (підстави та правові наслідки).

Закриття провадження у цивільній справі: підстави, процесуальний порядок та правові наслідки.

Поняття та види судових рішень. Відмінність судового рішення від судової ухвали.

Порядок ухвалення судового рішення. Таємниця нарадчої кімнати.

Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.

Зміст судового рішення (його складові частини).

Усунення недоліків судового рішення судом, який його ухвалив. Додаткове рішення суду.

Законна сила судового рішення. Порядок набрання рішенням суду законної сили. Правові наслідки набрання рішенням суду законної сили.

Ухвали суду першої інстанції, їх види.

Умови та процесуальний порядок заочного розгляду справи. Порядок перегляду заочного рішення.

Поняття і зміст окремого провадження. Відмінність окремого провадження від інших видів цивільного судочинства.

Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною. Процесуальний порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Процесуальний порядок розгляду судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

Процесуальний порядок розгляду справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Процесуальний порядок розгляду судом справ про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземцями.

Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Процесуальний порядок розгляду судами справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі.

Процесуальний порядок розгляду судом справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність та про визнання спадщини відумерлою.

Розгляд судами справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Зміст і значення стадії перегляду судових рішень в апеляційному порядку. Суб’єкти та об’єкти апеляційного оскарження.

Процесуальний порядок та строки апеляційного оскарження. Форма та зміст апеляційної скарги.

Оскарження ухвал суду першої інстанції в апеляційному порядку окремо від судового рішення.

Підготовка апеляційного розгляду справи. Процесуальний порядок та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Повноваження суду апеляційної інстанції. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення чи його зміни.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Ухвала та рішення суду апеляційної інстанції, їх зміст.

Сутність та значення стадії перегляду судових рішень у касаційному порядку. Суб’єкти права касаційного оскарження. Об’єкти касаційного оскарження.

Процесуальний порядок і строк касаційного оскарження. Форма та зміст касаційної скарги.

Підготовка справ та їх попередній розгляд судом касаційної інстанції. Процесуальний порядок і межі розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Повноваження суду касаційної інстанції. Підстави для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Підстави для скасування рішення судом касаційної інстанції та передачі справи на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.

Ухвала і рішення суду касаційної інстанції. Зміст ухвали і рішення суду касаційної інстанції.

Провадження з перегляду судових рішень Верховним Судом України: підстави, процесуальний порядок оскарження. Повноваження Верховного Суду України при перегляді судових рішень.

Підстави перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. Відмінність нововиявлених обставин від нових обставин і від нових доказів.

Поняття, предмет, метод і система цивільного процесуального права.

Цивільне процесуальне право - це система правових норм, за допомогою яких встановлюється порядок провадження в цивільних справах у судах та регулюються правовідносини, які складаються як між судом та іншими учасниками процесу, так і учасниками процесу між собою, але під контролем суду при здійсненні правосуддя у цивільних справах.

Цивільне процесуальне право є частиною (галуззю) загальної системи права, підпорядковується його закономірностям і загальним принципам побудови права.

Предмет цивільно-процесуального права визначається системою процесуальних дій, які виконуються судом, учасниками процесу, змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій, системою цивільно-процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов'язків.

Метод цивільно-процесуального права - це сукупність закріплених в нормах цивільно-процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюють поведінку їх суб'єктів. За своїм змістом метод цивільного-процесуального права є імперативно-диспозитивним.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів закріплений у нормах права, що встановлює зобов'язання, заборону і примушення. Зобов'язання - це обов'язок конкретної активної поведінки, наприклад, сторони зобов'язані належним чином виконувати надані їм права та покладені на них обов'язки. Заборона - це встановлені правила щодо утримання від певних дій і бездіяльності, наприклад, суперечки між судами про підсудність забороняються. Примушування - це вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права, наприклад, встановлення запобіжних заходів, забезпечення доказів.

Імперативний метод виражається у категоричних приписах, визначеності кількісних (розміри, строки) та якісних (порядок здійснення) умов застосування і способу реалізації правової норми.

Диспозитивний метод характеризується дозволянням, свободою вибору суб'єктів і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК.

Систему цивільного процесу сприймають у відповідності до структури ЦПК України, яка складається з двох частин - загальної і особливої. Загальна частина об'єднує норми й інститути цивільного процесу, які мають значення для всієї галузі в цілому, всіх видів проваджень і стадій цивільного процесу (розділ І ЦПК). Особлива частина містить норми й інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ у різних провадженнях цивільного судочинства та стадіях процесу (розділи II- X ЦПК).

Поняття і види джерел цивільного процесуального права. Значення судової практики.

Джерела цивільного процесуального права — правові акти, що містять норми даної галузі права. Види джерел залежать від форм, у яких виражається й функціонує норма цивільного процесуального права.

Основними джерелами (формою) права у всіх сучасних правових системах світу є нормативно-правові акти держави. Нормативно- правовий акт — це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює або скасовує правові норми1. Нормативний акт приймається компетентним органом у певному процедурному порядку. Це офіційний документ, що містить правові норми, тобто носій інформації про правові норми, юридичне джерело права.

Нормативно-правові акти мають різні назви, вони відрізняються один від одного за юридичною силою, за суб'єктами видання тощо. В найзагальнішому вигляді ієрархічну структуру нормативно-правових актів України можна подати в такий спосіб: закони й підзаконні нормативні акти.

До першого виду джерел цивільного процесуального права належать:

1. Конституція України, що закріпила найважливіші принципи судочинства. Конституційні норми мають пріоритет при нормотворчості й правозастосуванні.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (вступив в силу з 1 вересня 2005) Він детально врегульовує порядок судочинства в цивільних справах і складається з 415 статей, згрупованих у 10 розділів (11 розділ - це прикінцеві та перехідні положення) Він є основним джерелом норм цивільного процесуального права, оскільки містить норми, що визначають завдання і принципи цивільного процесу, положення загальної частини статичного характеру, а також розгорнуті процесуальні регламенти, що відображають динаміку діяльності суду й інших учасників судочинства.

3. Інші закони України, що містять процесуальні норми («Про судоустрій і статус суддів», «Про судовий збір», «Про міжнародне приватне право», «Про прокуратуру», «Про адвокатуру» «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про виконавче провадження»,).

Неможливо вирішувати цивільні справи без посилання на норми матеріальних галузей права, зокрема, ЦК, СК, ЗК та інших, оскільки саме у цих нормативних актах встановлюються права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин.

Для даного виду джерел цивільного процесуального права характерно наступне: а) перевага серед джерел цивільного процесу законів. Посилення ролі суду в здійсненні й захисті конституційних прав приводить до того, що його діяльність регулюється в основному нормативними актами у вигляді законів, а не підзаконних актів; б) розширення кола законодавчих актів, що містять норми цивільного процесуального права. Законодавець, приймаючи закони, що регулюють матеріально-правові відносини, значну увагу приділяє посиленню механізму захисту прав суб'єктів цих відносин і інших осіб.

До другого виду джерел цивільного процесуального права належать:

4. Укази Президента України й постанови уряду України

5. Рішення Конституційного Суду України. Згідно зі ст. 150 Конституції України «Конституційний Суд України постановляє рішення, які обов'язкові до виконання на території України, остаточні й не можуть бути оскаржені». Вчені вважають, що умовно можна говорити про три основні напрями впливу рішень Конституційного Суду на цивільне судочинство. Першим є діяльність, що направлена на розширення сфери судового за хисту цивільних прав. В діючій Конституції не передбачена можливість відмови зацікавленій особі в судовому захисті її прав і свобод. Отже, галузеве законодавство не має права довільно регулювати даний процес, встановлюючи локальні заборони або доповнення. Всі обмеження права на судовий захист, тобто права на звернення до компетентного суду за захистом прав і інтересів, неконституційні. Другим напрямом є діяльність щодо усунення процесуальних положень, які не можуть належним чином гарантувати належну реалізацію права на судовий захист. Тому положення ЦПК, що вступають в суперечність з Конституцією і міжнародними до говорами, не можуть гарантувати реалізацію права на судовий захист. Третім напрямом впливу є діяльність по усуненню колізії процесуальних норм. Дуалізм, утворюваний колізією процесуальних норм, є неприпустимим. При виникненні колізії процесуальних норм застосуванню підлягає та з них, яка виходить з пріоритету прав людини і громадянина, сприяє належній реалізації права на судовий захист

Думка про те, що рішення Конституційного Суду слід розглядати як джерело цивільного процесуального права, підтримують не всі правознавці. Так, Коршунов Н.М. вважає, що «рішення Конституційного Суду не замінюють собою джерел права, оскільки, припиняючи дію законів у частині, що суперечить Конституції, вони не підміняють собою законодавчої влади і не усувають необхідності внесення змін у відповідні закони або навіть прийняття нових законів»

6. Міжнародні угоди і договори, що визначають взаємну правову допомогу держав по цивільних справах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (наприклад, Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 року). У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч.5 ст.8 ЦПК).

Крім того, суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ч.6 ст.8 ЦПК).

Слід також звернути увагу на Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р., який закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17).

Не є джерелом цивільного процесуального права роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

Зазначені роз'яснення містять узагальнені положення, призначені для багаторазового застосування з тієї або іншої категорії цивільних справ або при виникненні однорідних випадків. За змістом вони являють собою результат аналізу судових помилок і неправильних тенденцій у застосуванні судами процесуальних норм з певної категорії справ у зв'язку з відсутністю норми, що регулює те або інше процесуальне питання, й на цій основі роз'яснення того, як слід правильно застосовувати відповідні норми права.

Постанова Пленуму Верховного Суду України, як і будь-який судовий акт, є підзаконним актом. Однак іменувати його нормативним актом і джерелом права ми не можемо, тому що на відміну від підзаконних нормативних актів, виданих у порядку правотворчості компетентними органами, що є самостійними регуляторами суспільних відносин, необхідно мати на увазі, що правила, установлені Пленумом, перебувають в іншій площині, ніж підзаконні норми. Ці нормативні приписи складаються в рамках практики й для практики2. Ті нормативні формулювання, які іноді включаються в керівні роз'яснення Пленуму, у юридичній літературі прийнято іменувати не нормою права, а правоположеннями, що являє проміжне явище, яке наближається до правових норм, але не співпадає з ними повністю.

Постанови Пленуму Верховного Суду України відрізняються від законодавчих актів тим, що вони: 1) приймаються вищим судовим органом; 2) офіційно є актами роз'яснення з питань судової практики, тобто застосовуваних судами нормативних актів; 3) засновані на обов'язковості закону, зміст якого відображають; 4) не можуть змінити, скасувати закон або інший нормативний акт, застосовуваний судом.

Таким чином, постанови Пленуму Верховного Суду України не входять ні в систему права в цілому, ні в систему джерел цивільного процесуального права. Однак вони є складовою частиною правової системи України й відіграють значну роль у розвитку цивільного процесуального законодавства.

Цивільні процесуальні норми, їх структура, дія в часі, просторі та за колом осіб

Нормами цивільного процесуального права є встановлені державою України загальнообов'язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах загальними судами та визначають систему процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та систему їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права характеризуються такими ознаками:

1) встановлюються тільки державою. Санкціонованих норм в цивільному процесуальному законодавстві немає;

2) є загальнообов'язковими для всіх осіб на території України: органів, юридичних і службових осіб, для суду, учасників цивільного процесу — осіб, які беруть участь у справі, та осіб, які не беруть участі у справі. Вони визначають обов'язкові правила розгляду і вирішення цивільних справ судом, його компетенцію, суб'єктивні процесуальні права і обов'язки учасників процесу та інших осіб, умови і процесуальну форму їх реалізації;

3) мають загальний характер, є правилами поведінки суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин численного застосування. Конкретні за змістом норми цивільного процесуального права спрямовуються до багатьох адресатів і розраховані на типовий варіант поведінки — є правилами застосування одного масштабу до різних осіб;

4) забезпечуються виконанням різними правовими засобами, в тому числі цивільними процесуальними засобами захисту і відповідальності; 5) спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства по захисту ' прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.,

Правова норма за структурою складається з певних частин. В теорії права домінує положення, що таких частин три: гіпотеза — визначає умови, при настанні яких така норма підлягає застосуванню; диспозиція — встановлює правила поведінки; санкція — наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми. На думку окремих авторів, норма цивільного процесуального права є двочленною і складається лише з гіпотези і диспозиції.

Але аналіз норм ЦПК підтверджує, що вони мають як тричленну, так і двочленну структуру. Тричленну структуру має норма, встановлена ст. 41 і ст. 44 ЦПК: гіпотеза — свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи; диспозиція — свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; санкція — якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і примусовому приводу через органи внутрішніх справ

Двочленну структуру має норма, передбачена ч. 1 ст. 45 ЦПК: гіпотеза — свідків, які постійно проживають поза місцем знаходження суду, що розглядає справу, і не можуть з поважних причин з'явитися в судове засідання; диспозиція — може допитати суд в місці їх проживання за дорученням суду, що розглядає справу.

Структурні елементи норм цивільного процесуального права мають різний характер, в зв'язку з чим можуть бути класифіковані. Гіпотези поділяються:

а) за характером викладених в них обставин — на односторонні і двосторонні. Односторонні передбачають лише правомірні або неправомірні обставини, настання яких обумовлено застосуванням даної норми права. Двосторонні гіпотези передбачають як правомірні, так і неправомірні обставини, які є підставою для застосування такої норми права.;

б) за ступенем визначеності гіпотези поділяються на визначені, відносно визначені і невизначені. Визначені точно формулюють умови, за яких така норма підлягає застосуванню, наприклад, норма ст. 194 ЦПК про судові дебати. Відносно визначені вказують на загальні умови, з настанням яких така норма підлягає застосуванню. Але наявність чи відсутність цих умов має у кожному випадку визначити суд. Невизначеними гіпотезами будуть такі, котрі не передбачають конкретних умов, за яких така норма підлягає застосуванню.

Диспозиції норм цивільного процесуального права класифікуються за способом вираження закріплених в них правил поведінки на прості, описові, відсилочні, бланкетні. Прості диспозиції обмежуються вказівкою на дії, що дозволяються чи забороняються, без визначення поняття термінів, які вказують на такі дії. Описові диспозиції правила поведінки пояснюють з необхідною повнотою і точністю, що сприяє єдиному тлумаченню і правильному застосуванню відповідної норми права. Відсилочні диспозиції не встановлюють правил поведінки своїх адресатів при настанні умов, зазначених в гіпотезах цих норм, а відсилають до інших норм цього ж нормативно-правового акту, в яких такі, правила визначені. Бланкетні диспозиції не передбачають правил поведінки адресатів правової норми, а вказують на норми з іншого нормативно-правового акту, в яких ці правила повинні бути встановлені.

Дія ЦП закону за колом осіб осіб полягає в тому що суд захищає права свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, осіб без громадянства, іноземців, іноземних юридичних осіб, органи та посадові особи та міжнародних організацій які мають право звертатися до судів України,а суд повинен поважати честь і гідність усіх учасників ЦП та здійснювати правосуддя на засадах рівності перед законом і судом незалежно від раси національності, статті, етнічного походження, соціального походження, майнового стану,місце проживання,мовних та інших ознак.

Дія закону в часі зводиться до того що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи по суті. Закон який встановлює нові обов'язки скасовує або звужує права учасників цивільного процесу чи обмежує їх використання нема зворотної дії в часі.

Дія ЦП норм в просторі - поширюються на всю територію України і всі суди цивільної юриздикції повинні їх застосовувати під час розгляду і вирішення цивільних справ.

В практиці можуть виникнути випадки коли в законодавстві відсутня норма яка регулює конкретні відносини, тоді суд повинен застосовувати аналогію закону, що означає використати закон який регулює подібні за змістом відносини. Якщо такого закону не знайдеться, суду треба виходити із загальних засад законодавства. Тобто застосовувати аналогію права.

Поняття цивільного процесу (судочинства) та його задачі. Види цивільного судочинства. Стадії цивільного процесу.

Цивільне судочинство - це врегульована нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється у встановленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання (у передбачених ЦПК випадках) та учасників процесу з їх реалізації.

Завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб та інтересів держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства. Якщо ж сприймати кожну цивільну справу як певну спірну або конфліктну правову ситуацію, то завданням цивільного судочинства стає розв'язання спорів, ліквідація правопорушень та відновлення порушених прав та законних інтересів. Отже, за ст. 1 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору або припинення правопорушення та ліквідація його наслідків, зокрема, повна його компенсація.

Щодо порядку розгляду справ судами, то його функції зводитимуться до розгляду заявлених сторонами та заявниками вимог, перевірка їх законності та аналіз поданих доказів, що узагальнюється у рішенні суду. Крім того, суд має фіксувати свою та інших учасників процесу діяльність і таким чином досягається можливість перегляду правомірності дій і рішень суду першої інстанції при розгляді справи судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Залежно від правової природи спору та вимог заявника чи позивача визначається специфічний процесуальний порядок розгляду справ, які об'єднані у певні групи, що іменуються провадженнями. Так, законодавством визначено три види проваджень, в яких мають бути враховані особливості заявлених вимог:

- позовне провадження - найбільш універсальна процедура розгляду справ. Предметом розгляду є спори, які виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідносин (ч. 1 ст. 15, розділ III ЦПК). Правова сутність цього провадження - розв'язання спору, як мінімум, між двома суб'єктами - позивачем і відповідачем;

- наказне провадження — це виняток із позовного провадження і спрощений порядок вирішення безспірних правопорушень, коли видача судового наказу здійснюється на підставі безспірних вимог, передбачених законом (ст. 96, розділ II ЦПК);

- окреме провадження, предметом його розгляду є справи, у яких встановлюються певні обставини, що породжують юридичні наслідки, тобто від їх встановлення виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини (юридичні факти (ст. 234, розділ IV ЦПК). Такі справи характеризуються тим, що в них не можна встановити належного відповідача, оскільки заінтересовані особи, які залучаються до участі в справі, не порушували прав заявника, тому відповідачами не є.

Крім того, у ЦПК мають місце й інші види проваджень:

- у суді першої інстанції;

- у суді апеляційної інстанції;

- у суді касаційної інстанції;

- у зв'язку з винятковими обставинами;

- у зв'язку з нововиявленими обставинами;

- щодо визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні;

- щодо відновлення втраченого судового провадження.

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. Найпоширенішим є поділ судочинства на такі стадії:

1) подання заяви до суду (ст.118 ЦПК), на якій можуть мати місце такі ускладнення:

- залишення заяви без руху (ч. 2ст. 121 ЦПК);

- повернення заяви (ч. 3 ст. 121 ЦПК);

2) відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК);

3) провадження у справі до судового розгляду (глава З ЦПК), яка поділяється на дві підстадії:

- попереднє судове засідання (ст. 130 ЦПК);

- підготовка справи до судового розгляду (ч. 6 ст. 130 ЦПК);

4) судовий розгляд (глава 4 ст. 157-196 ЦПК), який закінчується ухваленням судового рішення;

5) апеляційне провадження

6) касаційне провадження

7) перегляд судового рішення Верховним судом України

8) Провадження у справах у зв’язку з ново виявленими обставинами

9) звернення судового рішення до виконання.

Така послідовність розгляду справи передбачена у суді першої інстанції і вона з певними особливостями застосовується в апеляційному суді (глава 1 розділу IV ЦПК). Тому можна говорити про стадії розгляду справи в суді першої інстанції як про найбільш поширену процедуру розгляду справи, а також про окремі стадії, пов'язані з усуненням недоліків прийнятого судом рішення, зокрема, про касаційне провадження як перегляд рішень, ухвал та постанов суду, що набрали законної сили (глава 2 розділу V ЦПК), яке має свою специфіку. Так само як виняток можна розглядати заочний розгляд справи, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, додаткове рішення і роз'яснення рішення суду.

Дата добавления: 2015-10-28