Нормативно-правові акти з охорони праці (нпаоп): визначення, основні вимоги та ознаки. Структура нпаоп. Реєстр нпаоп.

Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном. Суб’єкти і об’єкти охорони праці. Основні терміни та визначення в галузі охорони праці.

Сучасний стан охорони праці в Україні можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення безпечних умов праці - це невід'ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова державної політики, національної безпеки та державного будівництва, одна з найважливіших функцій органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад, підприємств.

Основи охорони праці – це нормативна дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців із вищою освітою необхідного в їх подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь із правових і організаційних питань охорони та гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріорітетності охорони життя та здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності.

Предметом охорони праці як галузі знання є умови праці, а об’єктом її дослідження виступає виробнича система, яка включає лю-дину, машину (виробниче устаткування) та середовище, в якому здійсню-ється виробничий процес.

Методологічною основою охорони праці є системний підхід до ви-вчення організації праці з точки зору її безпеки, функціонування системи «людина - машина - середовище», аналізу фізичних, хімічних, біологіч-них, психологічних та соціальних факторів безпеки виробничого процесу та її організаційного і правового забезпечення.

Основні визначення в області охорони праці.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці.

Умови праці – це сукупність чинників виробничого середовища, які впливають на здоров’я та працездатність працівників під час виконання ними трудових обов’язків.

Шкідливий виробничий чинник – це виробничий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання або зниження працездатності працівників і (або) негативного впливу на здоров’я нащадків.

Небезпечний виробничий чинник – це виробничий чинник, вплив якого на працівників за певних умов призводить до травм, отруєння та іншого раптового погіршення здоров’я або смерті.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 небезпечні та шкідливі чинники за природою дії поділяються на: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних належать: рухомі машини та механізми; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; підвищена чи понижена температура поверхонь виробничого устаткування; підвищений рівень шуму, вібрацій, ультразвуку, статистичної електрики, електромагнітних випромінювань тощо.

До хімічних відносяться хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнювальні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих чинників належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, монотонність праці, перенапруження органів чуття, емоційні перевантаження).

Один і той же небезпечний чи шкідливий виробничий чинник за природою дії може одночасно належати до декількох груп.

Нещасний випадок на виробництві – це раптове погіршення стану здоров’я працівника (чи настання його смерті) під час виконання ним трудових обов’язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого виробничого чинника.

Професійне захворювання – це патологічний стан організму працівника, який виникає внаслідок надмірного напруження або впливу шкідливих виробничих чинників.

Виробничо зумовлені захворювання – це захворювання, перебіг яких ускладнюється умовами праці, а частота їх перевищує частоту у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих чинників.

Виробнича санітарія – це система організаційних заходів і технічних засобів, які відвертають або зменшують вплив на працівників шкідливих виробничих чинників. До організаційних заходів відноситься вивчення виробничих шкідливостей і опрацювання методів нейтралізації їхнього впливу на організм людини, які дозволяють запобігти виникненню професійних захворювань.

Техніка безпеки - це система організаційних заходів і технічних засобів, які запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів.

Пожежна безпека об’єкта – це стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвитку пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Безпека виробничого обладнання – це властивість виробничого обладнання зберігати відповідність вимогам безпеки праці при виконанні доведених функцій в умовах, визначених нормативно-технічною документацією.

Класифікація шкідливих та небезпечних виробничих чинників.

Шкідливий виробничий фактор виробничий,фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров’я зниження працездатності працівника. Небезпечний виробничий фактор — виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров’я працівника.

Відповідно до ПХТ 12.0.003-74 небезпечні та шкідливі фактори за природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать:

· рухомі машини та механізми;

· пересувні частини виробничого устаткування;

· підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони;

· підвищена чи знижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони;

· підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації;

· підвищені чи знижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря;

· небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напруженість електричного чи магнітного полів;

· відсутність чи нестача природного світла;

· недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплюючу дію.

До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні такі, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікроскопічні гриби та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Конституційні засади охорони праці в Україні. Законодавство України про охорону праці. Закон України «Про охорону праці».

Основні законодавчі акти про охорону праці.

Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. Основні із загальних законів: Конституція України, Закони України “Про охорону праці”, “Про пожежну безпеку”, “Про використання ядерної енергії та радіаційний захист”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та Кодекс законів про працю України.

Основними із спеціальних законодавчих актів є: Державні нормативні акти про охорону праці, Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці, Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів тощо.

Закони України “Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці. Гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Державна політика України в галузі охорони праці визначається Верховною Радою відповідно до Конституції і базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпеченням су-цільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та про-дукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкі-дливих умов праці;

- комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі зага-льнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досяг-нень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди осо-бам, які потерпіли від нещасних випадків та професійних захворювань;

- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підпри-ємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залученні до-бровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної під-готовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з ураху-ванням його здоров'я та психологічного стану;

- міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, викорис-тання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і під-вищення безпеки праці.

Гарантії прав громадян на охорону праці.

1. Права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору. Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці. При укладанні трудового договору громадянин має бути проінформований власником від розписку про умови праці на підприємстві, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників (не усунутих на даний момент), можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах.

2. Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів та засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилась виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, а також навколишнього природного середовища.

3. Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань. Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і профзахворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, визначених законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

4. Права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються у передбаченому законом порядку.

5. Обов’язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Власних зобов’язаний створити у кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

6. Обов’язки працівника щодо дотримання вимог нормативних актів про охорону праці. Працівник зобов’язаний:

- знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження із засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

- дотримуватись зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

- проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди.

7. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій. Власник зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці або таких, де існує потреба професійного відбору, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 18 років.

Охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. Обов'язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій.

Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закрі-пила рівність прав жінок і чоловіків. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює особливі вимоги щодо охорони праці жінок і неповнолітніх.

Статтею 10 Закону України «Про охорону праці» забороняється за-стосування праці жінок на важких роботах і роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встанов-лені для них граничні норми:

- підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою робо-тою (до 2 разів на годину) – 10 кг;

- підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг.

Законодавством про працю забезпечені права жінок на максимально досконалі режими праці і відпочинку, обмеження праці жінок на роботах у нічний час. При цьому значна увага приділяється наданню пільг вагіт-ним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років: не допуска-ються роботи у нічний час, надурочні роботи і роботи у вихідні дні, на-правлення у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП). Жінкам надаються відпустки по вагітності і пологам тривалістю 70 календарних днів до і 56 календарних днів після пологів, а також перерви для годування дитини. Вони, відповідно до медичного висновку, можуть мати знижені норми виробітку або бути переведені на легку роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою (ст. 178 КЗпП).

Гарантії трудових прав жінок чітко визначені ст. 184 КЗпП. Заборо-няється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробіт-ну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, також забороняється звільнення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, самотніх матерів у випадку наявності у них дітей віком до 14 років чи дитини-інваліда, крім випадків повної лік-відації підприємства, установи, організації, але з обов’язковим працевла-штуванням.

Жінкам, які працюють і мають двох і більше малолітніх дітей або дитину-інваліда, надаються пільги до відпустки.

Охорона праці неповнолітніх закріплена законодавством України. Не-повнолітні (особи, що не досягли 18 років) у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, відпусках та деяких інших умов користуються пільгами. Зокрема, забороняється залу-чати їх до важких робіт і до робіт із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також до підземних робіт. Порядок трудового і професійного на-вчання неповнолітніх професій, пов’язаних з цими роботами, визначається Положенням, затвердженим наказом Державного комітету України з нагля-ду за охороною праці 15.12.2003 р. № 244.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і пере-міщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Усі особи, молодші вісімнадцяти років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду й у подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному огляду. За згодою батьків або опікунів можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років.

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП), а тривалість робочого часу для пра-цівників віком від 16 до 18 років має складати 36 годин на тиждень, віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень.

Щорічна відпустка неповнолітнім надається в літній час або, за їх бажанням, у будь-яку пору року.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім дотримання загального порядку звільнення, здійснюєть

ся тільки за згодою районної (міської) комісії у справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

Категорії робіт, на яких забороняється застосування праці жінок і не-повнолітніх, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками і неповнолітніми затверджуються МОЗ за погодженням з Держпромгірнагляду.

Інвалідами рахуються особи зі стійким розладом функцій організму, обу-мовленим захворюванням, наслідком травм або природженими дефектами, які призводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності у соціальній допо-мозі та захисту.

Інваліди в Україні володіють всією повнотою соціально – економічних, політичних, особистих прав і свобод (ст. 1 Закону України „Про основи соціа-льної захищеності інвалідів України”).

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створюва-ти для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експе-ртної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових за-ходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ст. 12 Закону України „Про охорону праці”).

У випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноваже-ний ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфіка-цію і перевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, вста-новити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається.

Обов'язкові медичні огляди при прийняті на роботу, а також під час роботи проводяться у випадках, передбачених законодавством.

Медичні огляди проводяться, наприклад, для:

— працівників, які зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці;

— працівників відповідно до Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 263/121 від 23 вересня 1994 p.;

— працівників відповідно до Переліку професій та видів діяльності, для яких є обов'язковим первинний і періодичний профілактичний наркологічний огляд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1238 від 6 листопада 1997 p.;

— працівників усіх професій віком до 21 року згідно з коментованою статтею;

— працівників, які припинили роботу у виробництвах із шкідливими та небезпечними факторами, вплив яких може обумовити пізній розвиток професійних захворювань, згідно з п. 3.1.12 Положення про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 45 від 31 березня І994 p.;

— працівників, які приймаються на роботу на підприємства міжгалузевого промислового залізничного транспорту на посади, пов'язані з рухом поїздів та маневровою роботою, згідно з п. 1.8 Правил технічної експлуатації міжгалузевого промислового залізничного транспорту України, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 654 від 27 листопада 2000 p.;

— працівників, що виконують роботи з опор, на яких розміщено сигнали автоблокування, згідно з п. 4.13 Правил безпеки для працівників залізничного транспорту на електрифікованих лініях, затверджених наказом Міністерства праці і соціальної політики України № 120 від 31 травня 2000 р.

Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці.

За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень у вигляді догани або звільнення з роботи і настає у випадках, коли з вини керівних, адміністративно-технічних та адміністративно-господарських працівників допущено порушення вимог охорони праці, які не спричинили тяжких наслідків і не могли спричинити їх. Стягнення можуть накладатися протягом одного місяця від дня виявлення порушення але не пізніше, ніж через 6 місяців від дня його скоєння.

Адміністративна відповідальність полягає у накладанні на посадових осіб грошового штрафу протягом одного місяця від дня скоєння порушення.

Матеріальна відповідальність обмежується певною частиною заробітку працівника і може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність. Підставою для притягнення до кримінальної відповідальності є злісні порушення працівниками правил і норм техніки безпеки, виробничої санітарії, невиконання умов колективного договору (спрямованих на створення безпеки праці), а також наказів або розпоряджень, якщо таке порушення спричинило або ж могло спричинити аварії, нещасні випадки, професійні захворювання або інші негативні наслідки. Вона визначається в судовому порядку.

Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП): визначення, основні вимоги та ознаки. Структура НПАОП. Реєстр НПАОП.

Державні нормативно-правові акти про охорону праці (ДНАОП) — це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці — це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації господарської діяльності України незалежно від їх відомчої (галузевої) приналежності та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праці — це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що належать до певної галузі.

Згідно з наказом Держнаглядохоронпраці України від 08.06.2004 р. № 151, запроваджено таке кодування нормативно-правових актів з охорони праці (НПАОП) (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Схема кодування для нормативно-правових актів

Номер за порядком у межах виду визначається згідно з даними Реєстру.

Види НПАОП (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають таке цифрове позначення:

Правила — 1

Переліки — 2

Норми — З

Положення — 4

Інструкції — 5

Порядки — 6

Інші — 7

Стандарти в галузі охорони праці. Система стандартів безпеки праці (ССБП). Міждержавні стандарти ССБП. Національні стандарти України з охорони праці. Санітарні, будівельні норми, інші загальнодержавні документи з охорони праці.Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура. Інструкції з охорони праці. Розробка та затвердження актів з охорони праці, що діють в організації.

Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) колишнього СРСР застосовуються на території України до їх заміни іншими нормативними документами, якщо вони не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці, укладеної керівниками урядів держав СНД у грудні 1994 р., стандарти ССБТ надалі визнаються Україною як міждержавні стандарти за узгодженим переліком, що переглядається в міру необхідності з урахуванням національного законодавства держав СНД та результатів спільної роботи, спрямованої на вдосконалення Системи стандартів безпеки праці.

Вимоги щодо охорони праці регламентуються також державними стандартами України з питань безпеки праці, будівельними та санітарними нормами і правилами, правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи зі сфери їх дії. Необхідно зазначити, що Держнаглядохоронпраці підготував і видав окремою книжкою державний реєстр нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП), який містить перелік правил, норм, стандартів та інших документів з питань охорони праці. Зміни в Реєстрі ДНАОП публікуються в журналі "Охорона праці". Одночасно вони вносяться в банк даних автоматизованого інформаційного фонду ДНАОП, створеного Держнаглядохоронпраці.

Роботодавці на основі ДНАОП розробляють і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування "Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві", затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці № 132 від 12.12.1993 p., до основних нормативних актів підприємства належать:

— Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;

— Положення про службу охорони праці підприємства;

— Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

— Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці;

— Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

— Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму;

— Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності до нормативних актів про охорону праці;

— Положення про організацію попереднього та періодичних медичних оглядів працівників;

— Положення про санітарну лабораторію підприємства;

— Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;

— Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві;

— Загально-об'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки;

— Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

— Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань З охорони праці;

— Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування;

— Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах;

— Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Виходячи зі специфіки виробництва та вимог чинного законодавства, власник затверджує нормативні акти з вищезазначеного переліку та інші, що регламентують питання охорони праці. На підприємстві повинні бути нормативно-правові акти, які охоплюють усі питання стосовно виконання функцій і завдань, системи управління охороною праці.

Дата добавления: 2015-10-28