Особливості відшкодовування шкоди, заподіяної природному середовищу: співвідношення економічного збитку й екологічної шкоди

В юридичній літературі є різні визначення видів екологічних правопорушень, за які залежно від характеру і міри екологічної небезпеки, об'єкта і предмета посягання та інших ознак можуть вживатися різноманітні заходи державно-правового примусу.

Екологічні правопорушення залежно від об'єкта посягань поділяють на такі види:

1) у галузі використання природних ресурсів (природоресурсові),земельні, надрові (гірничі), водні, лісові, фауністичні (тваринні), флорні (рослинні) та атмосферні;

2) у галузі охорони навколишнього середовища (природоохоронні):

порушення природоохоронних вимог на стадії прийняття рішень;

в порушення природоохоронних вимог у процесі здійснення господарської та іншої діяльності;

порушення вимог охорони територій і об'єктів природно-заповідного фонду, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних зон та інших територій, що підлягають особливій охороні;

3) у галузі екологічної безпеки (екологонебезпечні):

невиконання заходів щодо запобігання виникненню та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій;

порушення вимог екологічної безпеки у процесі здійснення різних видів діяльності;

4) правопорушення за окремими інститутами екологічного законодавства:

порушення у сфері права власності на природні ресурси;

порушення у сфері права природокористування;

правопорушення у сфері відтворення природних ресурсів;

правопорушення у сфері екологічної експертизи;

екологічні правопорушення у сфері застосування економічних заходів щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;

порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

порушення норм екологічної безпеки;

порушення екологічних прав громадян.

Екологічне правопорушення за мірою екологічної небезпеки і заходами державного примусу поділяється на:

екологічний злочин, за який настає кримінальна відповідальність;

екологічне адміністративне правопорушення, за вчинення якого настає адміністративна відповідальність;

екологічний дисциплінарний вчинок, за скоєння якого настає дисциплінарна відповідальність;

екологічний майновий делікт, за наявності якого настає майнова відповідальність.

Екологічні правопорушення визначено насамперед у екологічному законодавстві. Як відомо, залежно від об'єктів правопорушень їх систему можна поділяти на три великі групи: природоресурсові, природоохоронні та екологонебезпечні правопорушення.

У свою чергу кожен із цих видів правопорушень, які об'єднуються в екологічні, можна поділяти на спеціальні правопорушення (земельні, надрові, водні, лісові, атмосферні, фауністичні та інші природоресурсові правопорушення); заповідно-охоронні, ландшафтноохоронні та інші природоохоронні правопорушення; санітарно-небезпечні, радіаційнонебезпечні та інші екологонебезпечні правопорушення.

Крім того, усі види екологічних правопорушень поділяють залежно від видів законодавчих актів, у яких вони передбачені.

Найбільш загальні за призначенням і характером екологічні правопорушення визначено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища».

У цьому законодавчому акті (ст. 68) визначено правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища, за які винні особи несуть юридичну відповідальність, а саме:

а) за правопорушення в галузі екологічної безпеки (екологонебезпечні правопорушення);

- порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

- порушення норм екологічної безпеки;

- порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, у тому числі подання свідомо неправдивого експертного висновку;

- невиконання вимог державної екологічної експертизи;

- фінансування будівництва і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

- порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

- допущення понаднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

- невжиття заходів щодо запобігання та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

б) правопорушення в галузі природоресурсових правовідносин (природоресурсові правопорушення):

- перевищення лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів;

- самовільне спеціальне використання природних ресурсів;

- порушення строків внесення платежів за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища;

в) правопорушення в галузі природоохоронних правовідносин (природоохоронні правопорушення):

- порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних і радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;

- невиконання вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

- відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування або фальсифікація відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

- невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчинення опору їх представникам;

- приниження честі й гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, посягання на їхнє життя і здоров'я.

Законодавством України встановлено також відповідальність за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Спеціальні види та система екологічних правопорушень у різних галузях і сферах екологічної діяльності передбачаються в окремих актах екологічного законодавства. Так, земельні правопорушення і відповідальність у цій галузі визначені в Земельному кодексі України (розділ IX, ст. 114— 117); надрові — в Кодексі України про надра (глава 6, ст. 65—67); водні — у Водному кодексі України (глава 23, ст. 110, 111); атмосферні — у Законі України «Про охорону атмосферного повітря» (розділ IX, ст. 44); фауністичні — у Законі України «Про тваринний світ» (розділ VI, ст. 58); інші правопорушення в природоохоронній галузі — у Законі України «Про захист рослин» (розділ III); у Законі України «Про природно-заповідний фонд» (розділ IX, ст. 64, 65) та інших.

Відповідно до структури екологічних правовідносин юридична відповідальність у цій сфері становить певну систему залежно від різних критеріїв. Залежно від об'єктів правовідносин розрізняють юридичну відповідальність у природоресурсовій, природоохоронній та в екологобезпечній галузях. Залежно від ступеня тяжкості й застосовуваних санкцій та інших заходів реагування юридичну відповідальність в екологічній сфері поділяють на кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну (цивільно-правову).

3.Види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення

У системі різновидів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення розрізняють: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, дисциплінарну відповідальність. Кримінальна відповідальність у галузі екології регулюється Кримінальним кодексом України і застосовується у випадку вчинення екологічних злочинів. Кримінальна відповідальність в галузі екологічних відносин є особливою формою захисту суспільства від екологічних злочинів, які характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпеки і відповідно передбачає більш суворіші заходи відповідальності, ніж інші види відповідальності. Суб'єктами притягнення до кримінальної відповідальності є тільки фізичні особи (в більшості – спеціальні суб'єкти). Вона застосовується лише судом. У чинному Кримінальному кодексі України, на відміну від попереднього, такі злочини виокремлені в самостійний розділ 8 «Злочини проти довкілля», який охоплює 19 складів злочинів. Усі вони передбачають екологічно-небезпечні наслідки. При цьому законодавцем збережені традиційні склади екологічних злочинів, зокрема «незаконна порубка лісу» (ст. 246), «незаконне полювання» (ст. 248), «незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом» (ст. 250), а також введено ряд нових, раніш відсутніх складів злочинів: «безгосподарське використання земель» (ст. 254), «проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля» (ст. 258), «порушення правил екологічної безпеки» (ст. 236).

Адміністративна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, що найчастіше має місце в сфері природокористування та охорони навколишнього середовища. Адміністративна відповідальність полягає в застосуванні компетентним органом держави заходів адміністративного впливу за здійснення екологічного адміністративного правопорушення та регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення і екологічним законодавством. Перелік екологічних адміністративних правопорушень міститься в главі 7 КУпАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури».

За своїми об'єктивними ознаками адміністративне правопорушення зовні схоже зі злочином, однак основним критерієм їх розмежування є ступінь небезпеки діяння, тяжкість заподіяних наслідків. Кодекс про адміністративні правопорушення в якості однієї з попередніх умов накладання адміністративної відповідальності передбачає відсутність у вчиненому порушенні ознак складу злочину. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КУпАП адміністративна відповідальність за порушення, передбачені даним кодексом, настає лише в тому випадку, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть кримінальної відповідальності. Основні ознаки, що дають можливість розмежувати екологічний злочин і адміністративний проступок, наводяться, як правило, у Кримінальному кодексі України. Це – повторність здійснення екологічного правопорушення, наявність умислу, систематичність, тяжкість наслідків, які свідчать про підвищену небезпеку та інші. Так, порушення правил щодо боротьби з хворобами та шкідниками рослин кваліфікується як злочин (ст. 247 КК України), якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки. Якщо таких наслідків немає, то діяння кваліфікується як адміністративне правопорушення (ст. 105 КУпАП). Стаття 240 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за порушення встановлених правил охорони надр, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля. Якщо вказаної небезпеки немає, порушення правил охорони надр тягне адміністративну відповідальність (статті 57, 58 КУпАП).

За вчинення адміністративних правопорушень до винних застосовуються передбачені КУпАП адміністративні стягнення. Основним видом адміністративного стягнення за порушення екологічних вимог на практиці є штраф. Суб'єктами застосування адміністративної відповідальності є визначене КУпАП коло органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення: місцеві суди; органи санітар-но-епідеміологічної служби, органи держкомзему, органи рибо-хорони, органи лісового господарства, органи Мінприроди та інші, їх підвідомчість розмежована в розділі 3 КУпАП.

Дисциплінарна відповідальність за екологічне правопорушення регламентується ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і Кодексом законів про працю України. Вона виражається у накладенні власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом на винного працівника дисциплінарного стягнення за невиконання чи неналежне виконання ним його трудових обов'язків, пов'язаних з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього середовища, за порушення вимог екологічного законодавства, дотримання якого є його посадовим обов'язком. Законодавство не встановлює конкретного переліку дисциплінарних проступків у галузі охорони довкілля, за які настає відповідальність, як це має місце стосовно адміністративної чи кримінальної відповідальності. Правопорушення може, наприклад, полягати у невиконанні головним інженером підприємства вимог посадової інструкції щодо експлуатації промислового устаткування. Особливістю накладення дисциплінарного стягнення є те, що воно може накладатись на правопорушника незалежно від настання екологічних наслідків, за одним лише фактом вчинення правопорушення.

Згідно із статтею 147 Кодексу законів про працю України до порушників можуть бути застосовані наступні дисциплінарні стягнення: догана і звільнення. Як різновид дисциплінарної міри відповідальності до посадових осіб і спеціалістів, винних у порушенні екологічних вимог, за рішенням їх управлінських органів застосовують депреміювання, тобто повне чи часткове позбавлення премії за підсумками року, наприклад, за невиконання планів і заходів щодо охорони навколишнього середовища або за порушення природоохоронного законодавства. Даний вид стягнення є більш ефективним та доцільним для профілактичного впливу на працівника, ніж його звільнення.

Цивільно-правова відповідальність у галузі охорони навколишнього природного середовища полягає у покладанні на правопорушника обов'язку відшкодувати потерпілій стороні майнову чи моральну шкоду, заподіяну в результаті порушення еколого-правових вимог, і передбачену Цивільним кодексом України. Однак відносини по використанню об'єктів природи не є тотожними майновим, цивільно-правовим відносинам. їх специфіка зумовила особливості правового регулювання відносин по відшкодуванню шкоди, заподіяної природним об'єктам, що проявилось у встановленні особливого порядку відшкодування такої шкоди і стало підставою для обґрунтування в наукових джерелах існування самостійного виду відповідальності за екологічні правопорушення – матеріальної відповідальності.

З нашої точки зору, більш точними є твердження, що матеріальна відповідальність за шкоду природному середовищу є проявом цивільно-правової відповідальності. У даному випадку матеріальна відповідальність за екологічні порушення є цивільно-правовою відповідальністю, і здійснюється вона відповідно до норм цивільного і цивільно-процесуального законодавства. Стаття 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду, а ст. 69 Закону вказує на необхідність її компенсації в повному обсязі.

Форми компенсації екологічної шкоди можуть бути різними. Насамперед, при можливості, доцільно застосовувати відшкодування шкоди в натурі, коли порушник за власний кошт повинен усунути негативні наслідки своїх протиправних дій (посадити ліс, провести рекультивацію земель тощо). Якщо ж такий спосіб неприйнятний, то порушник зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки, розрахунок яких в екологічному праві має свої особливості, оскільки при заподіянні шкоди природним об'єктам не завжди можна визначити реальні збитки, основна вага в їх змісті належить неодержаним доходам, значне місце займають затрати на відновлення, покращання природного середовища.

В літературі розрізняється ряд способів обчислення розмірів збитків при екологічних правопорушеннях, а саме: затратний (за фактичними затратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища і здоров'я людей), нормативний (за встановленими нормативами), розрахунковий (за відповідними методиками розрахунку розміру шкоди), таксовий (на підставі наперед встановлених такс).

Зокрема, такса є своєрідною розрахунковою одиницею, тарифом, що має умовний характер і містить в своєму розмірі наперед визначену оцінку збитків, витрат держави, що виникнуть у зв'язку зі знищенням окремих природних компонентів. Такси враховують, як зазначається в літературі, у вартісному виразі всі негативні майнові наслідки, а також культурну, наукову, історичну цінність природних об'єктів, їх розповсюдженість в даному регіоні та інші ознаки. Вони становлять завчасно розраховану і зафіксовану оцінку заподіяної екологічної шкоди у вигляді кратності до розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Так, наприклад, відповідно до затверджених наказом Міністерства лісового господарства України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України 12.03.1996 р. такс нарахування розміру стягнення за збитки, заподіяні неза-конним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), їх жител, біотехнічних споруд, за незаконне добування або знищення бурого ведмедя розмір стягнення складає 110 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, кабана – 50, зайця – 10.

Застосування такс, методик не є особливим видом відповідальності, а тільки полегшує визначення збитків у процесі відшкодування. Такси чи методики мають допоміжний характер і у випадку їх відсутності шкода визначається у загальному цивільно-правовому порядку. Як зазначено в п. 15 постанови пленуму Верховного Суду України від 10.12.2004 р. «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля», розглядаючи у кримінальних справах цивільні позови про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, суди повинні керуватися нормами природоохоронного законодавства, а у випадках, коли це питання не врегульоване зазначеним законодавством, – відповідними положеннями Цивільного кодексу України.

Особливості відшкодовування шкоди, заподіяної природному середовищу: співвідношення економічного збитку й екологічної шкоди

Экологическое право

Економічні збитки в широкому сенсі слова включає в себе упущену вигоду (наприклад, з вини підрозділи не укладено вигідний для підприємства замовлення), невиробничі витрати (утримання устаткування в період простоїв з вини підрозділів-суміжників) і матеріальні втрати (зокрема, шлюб виробництва). До причин виникнення збитку відносяться порушення договірних зобов’язань за обсягом, номенклатурою, якості і термінів поставки продукції та ресурсів (виконання робіт, надання послуг), а також недотримання норм, нормативів і лімітів. ЕКОЛОГІЧНА ШКОДА — шкода, завдана навкол. природ, середовищу та його природ, ресурсам. Вона не лише тягне за собою суто екол. наслідки, а й негативно позначається на здоров’ї людей та стані економіки. Справи про стягнення Е. ш. розглядаються заг. і арбітраж, судами. Порядок їх розгляду регулюється цив.-процес, зак-вом. Відшкодування Е. ш. має свою специфіку, зумовлену особливостями навкол. природ, середовища як екол. системи, а також формами виявлення Е. ш. Саме тому в даній сфері не завжди спрацьовує принцип реального стягнення завданої шкоди. Значну частину у питомій вазі Е. ш. становлять неодер-жані доходи, а також витрати на відтворення природ, ресурсів і відновлення екологічної рівноваги. Для обчислення розміру Е. ш. застосовують таксовий метод. Відповідні такси застосовуються у галузях ліс, риб. і мисл. г-ва. Діють також такси для обчислення розміру шкоди, завданої живим ресурсам виключної (морської) економічної зони України добуванням чи знищенням тварин, занесених до Червоної книги України, тощо. Таксовий метод характерний саме для екол. відповідальності на основі заг. норм цив. і цив.-процес, права. Зважаючи на те, що грош. компенсація у сфері екології не еквівалентна відшкодуванню Е. ш. в натурі, винні у заподіянні цієї шкоди можуть нести відповідальність у вигляді зобов’язання щодо відновлення порушеного стану екол. системи (нові насадження замість потравлених, приведення порушених зем. ділянок у належний стан тощо). (238)

5. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на безпечне для життя і здоров'я довкілля

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля є одним з особистих прав людини, яке закріплено статтею 50 Конституції України і відповідно до конституційних засад є непорушним і невідчужуваним. За своїм характером це абсолютне право, тісно пов'язане з правом на життя. В статті 50 Конституції також проголошено право кожного на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля за своїм характером - пасивне право, бо підставою для його виникнення є нормазакону атому суб'єктові не обов'язково вступати у відповідні відносини. Як для будь-якого абсолютного права для нього характерна наявність невизначеного кола зобов'язаних осіб, що повинні утримуватися від його порушення, в тому числі й держава.

На відміну від цього права, право на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на безпечне довкілля - це активне право особи, яке реалізується шляхом звернення до суду з позовом до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди не лише здоров'ю, а й майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище.

Слід зазначити, що на сьогодні справи даної категорії є поодинокими в судах України. Однією з причин такої ситуації є низький рівень еколого-правової свідомості населення2, відсутність знань законодавчих положень. Друга причина - нігілістичне відношення до права громадян на одержання повної та достовірної інформації про стан довкілля і його вплив на стан здоров'я, від органів, які зобов'язанні надати таку інформацію, а також відмова у наданні відповідної інформації, за що повинні застосовуватися передбачені законодавством санкції адміністративної або кримінальної відповідальності.3 Вільний доступ до отримання даних про стан довкілля зумовлює реальну можливість більш оперативно реагувати на ситуації створення небезпеки життю, здоров'ю, майну внаслідок погіршення стану довкілля.

Так, небезпека заподіяння шкоди надалі може стати підставою для позову про усунення цієї небезпеки. Суд має право, враховуючи конкретні обставини справи, ухвалити рішення про вжиття належних заходів для усунення небезпеки в строк, передбачений в рішенні.

Шкода, завдана внаслідок неусунення небезпеки життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних осіб, підлягає відшкодуванню за правилами, які регулюють зобов'язання із заподіяння шкоди (статті 440 - 467 Цивільного кодексу України та статті 1220 -1263 нового Цивільного кодексу України). Як свідчить практика, заподіювачами шкоди життю, здоров'ю та майну внаслідок погіршення довкілля є юридичні особи та фізичні особи (промислові підприємства, транспортні організації, індивідуальні підприємці тощо), які порушують нормативи граничнодопустимих викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів, що виходять з кожного конкретного стаціонарного джерела забруднення. За родом діяльності зазначені особи є володільцями джерел підвищеної небезпеки, і підстави їх відповідальності визначаються ст.450 ЦК України та ст.1236 нового ЦК України. Обсяг відповідальності передбачається статтями 1241 і 1244 нового ЦК України.4

Враховуючи, що при відшкодуванні шкоди заподіяної життю та здоров 'ю громадянина, внаслідок негативного впливу на стан довкілля, слід застосовувати статті 440 і 450 Цивільного кодексу України. Стаття 440 ЦК України визначає сукупність умов для накладання відповідальності на заподіювача шкоди, а саме:

- наявність шкоди. При відсутності шкоди не виникає і обов'язку по відшкодуванню шкоди;

- протиправність дій заподіювача шкоди, що полягає в порушенні діючих правових норм, в результаті чого заподіюється шкода громадянину чи організації. Шкода може заподіюватися як протиправними діями так і бездіяльністю, тобто не виконання певних обов'язків, покладених на заподіювача шкоди;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою. Відшкодуванню підлягає лише шкода, яка є результатом протиправної поведінки;

- вина в заподіянні шкоди у формі умислу чи необережності.

Діюче законодавство закріплює правило про презумпцію вини, тобто заподіювач шкоди вважається винним, поки не доведе протилежне.

Потерпілому достатньо довести лише факти заподіяння шкоди і розмір збитків. Якщо заподіювач шкоди вважає себе невинним, він має можливість довести дані обставини.

Обов'язок по відшкодуванню шкоди при відсутності вини передбачена статтею 450 ЦК України, яка встановлює відповідальність за шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки. Організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, повинні відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Причинний зв'язок як умова цивільно-правової відповідальності характеризується наступними рисами:

- причинний зв'язок повинен носити об'єктивний характер;

- причинний зв'язок повинен мати відповідну послідовність, коли протиправна поведінка спричиняє заподіяння шкоди;

- причина повинна з необхідністю породжувати свій наслідок;

- причина і наслідок повинні бути юридично значимими, тобто здатними породжувати деліктне зобов'язання і цивільно-правову відповідальність.5

Практичний доказ причинно-наслідкового зв'язку у відповідній сфері - справа надзвичайно складна. При підготовці матеріалів для пред'явлення позову, позивач обґрунтовує розміри шкоди, збитків, втрат, недодержаних доходів, розміри компенсації. Поряд з відшкодуванням шкоди здоров'ю і майну, заподіяної екологічними правопорушеннями, громадянин має право на відшкодування моральної шкоди або втрат, пов'язаних з моральними травмами.

Стаття 4401 ЦК України і стаття 23 нового ЦК України передбачає відшкодування моральної шкоди. Фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної шкоди заподіяної їм внаслідок порушення їх прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню і не пов'язана з сумою цього відшкодування.

У юридичній літературі висловлена думка про допустимість невинної відповідальності за заподіяння моральної шкоди при ушкодженні здоров'я джерелом підвищеної небезпеки6. У новому ЦК України також перелічені випадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, зокрема, якщо шкоду завдано життю і здоров'ю фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки (ст.1262 нового ЦК України).

Засоби відшкодування шкоди залежать від того, яким чином вона заподіюється: постійним, неперервним впливом на навколишнє природне середовище (тобто проживання в екологічно несприятливих умовах) або поодинокими повторюючимися випадками. В першому випадку відшкодування, як правило, проводиться в позасудовому порядку, наданням громадянам заходів соціально-економічного захисту, пільг та компенсацій. Що стосується другого випадку заподіяна шкода компенсується в судовому порядку.

Законодавство встановлює принцип повного відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та майну громадян несприятливим впливом навколишнього середовища. За цивільним законодавством, при визначенні величини заподіяної шкоди, враховується: ступінь втрати працездатності потерпілим; затрати на лікування та відновлення здоров'я; затрати, пов'язані з упущенням професійних можливостей; затрати, пов'язані з необхідністю зміни місця проживання і способу життя, професії, а також втрати, пов'язані з моральними травмами, неможливостю мати дітей або ризиком народження дітей з уродженими патологіями в результаті несприятливого впливу навколишнього середовища. Щодо повного обсягу відшкодування шкоди, завданої майну громадян з приводу порушення прав на безпечне довкілля, цивільним законодавством враховуються не лише реальні збитки в результаті знищення або пошкодження, тобто зниження якості і вартості, будівель, житлових і виробничих приміщень, іншого майна, природних ресурсів, що перебувають у власності громадян, а також неодержаних доходів (упущеної користі), внаслідок негативних дій.

Підставою накладення на боржника обов'язку відшкодувати спричинені збитки є правопорушення. Структурними елементами якого є об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона. Для даної категорії правопорушень об'єктом є правовідносини, що виникають з реалізацією права на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Об'єктивну сторону утворюють протиправність, збитки і причинний зв'язок. В суб'єктивну сторону правопорушення входить вина. Для даної категорії справ вина може не встановлюватися для осіб, що володіють джерелами підвищеної небезпеки, якщо вони не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Відповідальність за спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки настає незалежно від вини.

Суб'єктами відповідальності зазаподіяння шкоди можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Суб'єктами відповідальності за шкоду заподіяну джерелами підвищеної небезпеки є організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року (п.4) до володільців джерел підвищеної небезпеки належать: власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни, тощо); організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи); організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду); організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування. Верховний Суд України вважає, що ст.450 ЦК України не передбачає звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності в тих випадках, коли заподіянню шкоди сприяла неправомірна поведінка третьої особи. Отже, суб'єктом відповідальності перед потерпілим є володілець джерела підвищеної небезпеки. Останній має право пред'явити регресний позов до винної третьої особи7.

Не є володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка експлуатує джерело підвищеної небезпеки внаслідок трудових відносин з володільцем цього джерела а також при виконанні трудових обов'язків. Якщо ця особа винна в заподіянні шкоди, то вона відповідає перед володільцем джерела підвищеної небезпеки по регресному позову, який пред'явлено на підставі трудового законодавства.

Відповідальність похідних володільців (наймача, охоронця, підрядчика) може виключити відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки, якщо останній в момент заподіяння шкоди не експлуатував джерело підвищеної небезпеки.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну дією цього джерела, якщо доведе, що володіння ним було втрачено не з його вини, а в результаті протиправних дій інших осіб. В подібних випадках до відповідальності за ст.450 ЦК України притягаються особи, які фактично володіли джерелом підвищеної небезпеки в момент заподіяння шкоди.

Наявність причинного зв'язку між шкодою, заподіяної здоров'ю і джерелом їїзаподіяння, визначення ступеня шкідливого впливу на працездатність та життєздатність людини доводиться судовою експертизою, і в першу чергу результатами медично-соціальної експертної комісії і спеціалізованої лікувально-консультативної комісії (ЛКК).

По даній категорії справ можлива судово-екологічна експертиза. Екологічна експертиза при розгляді судом цивільних справ може бути віднесена до ряду перспективних, доказові можливості якої в повній мірі ще не оцінені.8

6.

Дата добавления: 2015-10-28