Робота з вікнами. Структура вікон Windows.

План лекції

1. Інформаційна складова інформаційної системи. Програмне забезпечення. Операційні системи, їх при значення. Класифікація операційних систем. Основні функції. Інтерфейс.

2. Організація і представлення даних. Файл. Файлова система. Ім’я файлу, шлях до файлів. Властивості файлів. Прикладне програмне забезпечення. Віконний, графічний інтерфейс. Робота з вікнами. Структура вікон Windows. Робочий стіл. Панель задач.

3. Технологічні механізми Windows. Буфер обміну. Система меню. Стандартні додатки Windows. Об‘єкти Windows. Папки. Документи. Додатки, Ярлики. Створення файлів. Дії визначені над об‘єктами Windows. Пошук об‘єктів. Властивості об‘єктів. Використання довідкової системи.

4. Програми навігатори. Призначення та можливості. Провідник. Мій ПК. Файлові менеджери.

Інформаційна складова інформаційної системи. Програмне забезпечення. Структура ІС.

Інформаційна система — це взаємозалежна сукупність засобів, методів і персоналу, використовуваних для зберігання, опрацювання й видачі інформації для досягнення поставленої мети.

Сучасне розуміння ІС припускає використання як основного технічного засобу переробки інформації персонального комп’ютера. У великих організаціях поряд із персональним комп’ютером до складу технічної бази ІС може входити мейнфрейм або суперЕОМ.

Необхідно розуміти різницю між комп’ютерами та ІС. Комп’ютери, оснащені спеціалізованими програмними засобами, є технічною базою й інструментом для ІС. Без персоналу, що взаємодіє з комп’ютерами й телекомунікаціями, уявити ІС неможливо.

Серед підсистем ІС зазвичай виділяють інформаційне, технічне, математичне, програмне, організаційне та правове забезпечення.

Інформаційне забезпечення. Призначення підсистеми інформаційного забезпечення полягає у своєчасному формуванні й видачі достовірної інформації для прийняття управлінських рішень.

Технічне забезпечення — комплекс технічних засобів, які забезпечують ІС, а також відповідна документація на ці засоби й технологічні процеси. Комплекс технічних засобів становлять комп’ютери будь-яких моделей; пристрої збирання, накопичування, опрацювання, передавання та виведення інформації; пристрої передавання даних і лінії зв’язку; оргтехніка й пристрої автоматичного зчитування інформації; експлуатаційні матеріали та ін.

Математичне і програмне забезпечення — сукупність математичних методів, моделей, алгоритмів і програм для реалізації цілей і задач ІС, а також нормального функціонування комплексу технічних засобів.

Організаційне забезпечення — сукупність методів і засобів, які регламентують взаємодію працівників із технічними засобами та між собою в процесі розробки й експлуатації ІС.

Правове забезпечення — сукупність правових норм, які визначають створення, юридичний статус і функціонування ІС, що регламентують порядок одержання, перетворення й використання інформації.

До функціональних елементів інформаційної системи відносять апаратну та програмну складові.

Апаратна частина (hardware, "тверда частина") складається із з'єднаних між собою різноманітних пристроїв, які можна побачити і відчути на дотик.

Програмне забезпечення (software, «м'яка частина») – це набір програм, розміщених на ПК, який складається із програм операційної системи, які роблять комп'ютер працездатним, і прикладних програм для виконання великого переліку робіт.

Взаємодія апаратної та програмної частин

Пристрої апаратної частини комп'ютера не можуть обробляти інформацію без програм його програмного забезпечення.

Програмне забезпечення здійснює керування пристроями комп'ютера під час введення, обробки, виведення і зберігання інформації, створює умови для роботи користувача на комп'ютері тощо.

Програмне забезпечення (ПЗ) - це набір різноманітних програм, які керують роботою комп'ютера, підтримують діалог з користувачем, обробляють різноманітну інформацію, допомагають створювати нові програми. Існує кілька видів класифікації ПЗ. За одним з них програмне забезпечення ділиться на 4 види:

• програми операційної системи;

• прикладні програми;

• середовища програмування;

• службові програми.

2. Операційні системи, їх призначення. Класифікація операційних систем. Основні функції. Інтерфейс.

Операці́йна систе́ма — це базовий комплекс програмного забезпечення, що виконує управління апаратним забезпеченням комп'ютера або віртуальної машини; забезпечує керування обчислювальним процесом і організує взаємодію з користувачем.

Операційна система звичайно складається з ядра операційної системи та базового набору прикладного програмного забезпечення.

В принципі, залежно від використання програмного продукту, його можна розділити на три групи ПЗ: системне, прикладне та інструментарій технології програмування.

Системне програмне забезпечення організовує процес опрацювання інформації в комп’ютері й забезпечує нормальне робоче середовище для прикладних програм.

Прикладне програмне забезпечення призначене для розв’язання конкретних задач користувача й організації обчислювального процесу інформаційної системи в цілому.

Інструментарій технологій програмування — сукупність програм і програмних комплексів, які забезпечують технологію розробки, налагодження і вкорінення програмних продуктів.

До складу системного програмного забезпечення входять базове та сервісне програмне забезпечення:

Базове ПЗ — мінімальний набір програмних засобові, які забезпечують роботу ПК. До базового ПЗ належать: операційні системи, операційні оболонки (текстові й графічні), мережні операційні системи.

Сервісне ПЗ — програми й програмні комплекси, які розширюють можливості базового ПЗ: антивірусні програми, програми обслуговування дисків, програми архівування даних, програми обслуговування мережі.

Програми операційної системи (операційна система, ОС) забезпечують роботу пристроїв комп'ютера та інших програм. Розрізняють дві основних платформи ОС: IBM -сумісні (на основі програм, розроблених фірмою MicroSoft або Linux) та Makintosh- сумісні(на основі програм, розроблених фірмою Apple).

Більшість сучасних IBM сумісних комп'ютерів працюють під керуванням операційної системи Windows, хоча зустрічаються і під керуванням застарілої ОС MSDOS чи неліцензованої – Linux. (Зустрічаються також нестандартні ОС: XENIX, UNIX).
Основні функції операційних систем

По сучасних виставах ОС повинна уміти робити наступне.

Забезпечувати завантаження призначених для користувача програм в оперативну пам'ять і їх виконання (цей пункт не відноситься до ОС, призначеним для прошивки в ПЗП).

Забезпечувати управління пам'яттю. У простому випадку це вказівка єдиній завантаженій програмі адреси, на якій кінчається пам'ять, доступна для використання, і починається пам'ять, зайнята системою. У багатопроцесних системах це складне завдання управління системними ресурсами.

Забезпечувати роботу з пристроями довготривалої пам'яті, такими як магнітні диски, стрічки, оптичні диски, флеш-пам’ять і так далі. Як правило, ОС керує вільним простором на цих носіях і структурує призначені для користувача дані у вигляді файлових систем.

Надавати більш менш стандартизований доступ до різних периферійних пристроїв, таким як термінали, модеми, що друкують пристрої або двигуни, що повертають рульові площини винищувача.

Надавати деякий призначений для користувача інтерфейс. Слово «деякий» тут сказано не випадково — частина систем обмежується командним рядком, тоді як інші на 90% складаються з інтерфейсної підсистеми. Вбудовувані системи часто не мають жодного призначеного для користувача інтерфейсу.

Існують ОС, функції яких цим і вичерпуються. Одна з добре відомих систем такого типа — дискова операційна система MS DOS.

Розвиненіші ОС надають також наступні можливості:

- паралельного (або псевдопаралельне, якщо машина має лише один процесор) виконання декількох завдань;

- організацію взаємодії завдань один з одним;

- організацію міжмашинної взаємодії і розділення ресурсів;

- захист системних ресурсів, даних і програм користувача, процесів, що виконуються, і самій себе від помилкових і шкідливих дій користувачів і їх програм;

- аутентифікацію (перевірку того, що користувач є тим, за кого він себе видає);

- авторизацію (перевірка, що той, за кого себе видає користувач, має право виконувати ту або іншу операцію) і інші засоби забезпечення безпеки.

Відносно свого призначення, операційні системи бувають:

- універсальні (для загального використання);

- спеціальні (для розв'язання спеціальних задач);

- спеціалізовані (виконуються на спеціальному обладнанні);

- однозадачні (в окремий момент часу можуть виконувати лише одну задачу);

- багатозадачні (в окремий момент часу здатні виконувати більше однієї задачі);

- однокористувацькі (в системі відсутні механізми обмеження доступу до файлів та на використання ресурсів системи);

- багатокористувацькі (система впроваджує поняття "власник файлу" та забезпечує механізми обмеження на використання ресурсів системи (квоти)), всі багатокористувацькі операційні системи також є багатозадачними;

- реального часу (система підтримує механізми виконання задач реального часу, тобто такі, для яких будь які операції завжди виконуються за наперед передбачуваний і незмінний при наступних виконаннях час).

Відносно способу встановлення (інсталяції) операційної системи, операційні системи бувають:

- вбудовані (такі, що зберігаються в енергонезалежній пам'яті обчислювальної машини або пристрою без можливості заміни в процесі експлуатації обладнання);

- невбудовані (такі, що інсталюються на один з пристроїв зберігання інформації обчислювальної машини з можливістю подальшої заміни в процесі експлуатації).

Відносно відповідності стандартам операційні системи бувають:

- стандартні (відповідають одному з загальноприйнятих відкритих стандартів, найчастіше POSIX);

- нестандартні (в тому числі такі, що розробляються відповідно до корпоративних стандартів).

Відносно можливостей розширення операційні системи бувають:

- закриті (не дозволяють розширення функціональності ОС);

- відкриті (будуються за технологіями, що забезпечують можливості розширення функціональності ОС).

Відносно можливостей внесення змін до вихідного коду операційні системи бувають:

відкриті (англ. open sourse) - з відкритим програмним кодом;

власницькі (англ. proprietary) - комерційні з закритим кодом.

Інтерфейс
Інтерфе́йс користувача́ (дружній інтерфейс) — засіб зручної взаємодії користувача з інформаційною системою.

Інтерфейс користувача — сукупність засобів для обробки та відображення інформації, максимально пристосованих для зручності користувача; у графічних системах і.к. реалізовується багатовіконним режимом, змінами кольору, розміру, видимості (прозорість, напівпрозорість, невидимість) вікон, їх розташуванням, сортуванням елементів вікон, гнучкими налаштовуваннями як самих вікон, так і окремих їх елементів (файли, папки, ярлики, шрифти тощо), доступністю багатокористувацьких налаштувань.

Інтерфейс командного рядка (англ. command-line interface, CLI) — різновид текстового інтерфейсу користувача і комп'ютера, в якому інструкції комп'ютера даються тільки шляхом введення з клавіатури текстових рядків (команд). Також відомий під назвою консоль. Інтерфейс командного рядка може бути протиставлений системам управління програмою на основі меню, а також різних реалізацій графічного інтерфейсу. Формат виводу інформації в інтерфейсі командного рядка не регламентується; звичайно це простий текстовий вивід, але може бути і графічним, звуковим виводом тощо.

Графі́чний інтерфе́йс кори́стувача (ГІК, англ. GUI, Graphical user interface) — інтерфейс між комп'ютером і його користувачем, що використовує піктограми, меню, і вказівний засіб для вибору функцій та виконання команд. Зазвичай, можливе відкриття більше, ніж одного вікна на одному екрані.

ГІК — система засобів для взаємодії користувача з комп'ютером, заснована на представленні всіх доступних користувачеві системних об'єктів і функцій у вигляді графічних компонентів екрану (вікон, значків, меню, кнопок, списків і т. п.). При цьому, на відміну від інтерфейса командного рядка, користувач має довільний доступ (за допомогою клавіатури або пристрою координатного введення типу «миша») до всіх видимих екранних об'єктів.

Вперше концепція ГІК була запропонована вченими з дослідницької лабораторії Xerox PARC в 1970-х, але отримала комерційне втілення лише в продуктах корпорації Apple Computer. У операційній системі AMIGAOS ГІК з багатозадачністю був використаний в 1985 р. В даний час ГІК є стандартній складовій більшості доступних на ринку операційних систем і застосунків.

Приклади операційних систем, що використовують ГІК: Mac OS, Ubuntu, Microsoft Windows, NEXTSTEP, OS/2.

Організація і представлення даних. Файл. Файлова система. Ім’я файлу, шлях до файлів. Властивості файлів.

На ПК дані зберігаються у закодованому виді з допомогою набору двійкових цифр «0» та»1». Система кодів є уніфікованою для кожної ОС. Логічно зв’язаний набір даних, який розміщений у пам’яті ПК та має ім’я, називають файлом.

Спосіб організації даних у файлі того чи іншого типу називається форматом файлу. Формати текстового файлу – найпростіший з усіх відомих способів організації даних. Уся інформація у такому файлі представлена просто символами кодової таблиці, які без усяких перетворень можна вводити з клавіатури, надсилати на екран чи принтер. Подібно до будь-якого документу на аркуші паперу, текстовий файл складається з набору рядків змінної довжини (наприклад, одна сторінка – 64 символи, інша – 15 символів і т.п.).

Файли, розміщені на носіях інформації з допомогою певних алгоритмів та у певному системному порядку, називають файловою системою. (Деталізувати поняття FAT та NTFS файлових систем).

Кожен файл має коротке ім’я, складене з двох частин: власного імені та розширення імені. Каталогом або папкою називають набір логічно зв’язаних файлів. Каталоги також можуть містити інші каталоги (підкаталоги). Ім’я файлів, записане у вигляді послідовності всіх вкладених каталогів, а в кінці – короткого імені файлу, називають повним іменем файла. Послідовний перелік всіх імен каталогів, до яких входить певний файл, називають шляхом до файлу. Всі файли мають такі основні властивості: довжину(розмір), дату створення, та атрибути (архівний, тільки для читання, схований, системний).

Прикладна програма (англ. application, application software; рос. приложение, прикладная программа) — користувацька програма, що дає змогу вирішувати прикладні задачі користувача. Поняття введено, щоб підкреслити відмінність від операційної системи, драйверів, бібліотек, системних утиліт тощо (які забезпечують функціонування власне комп'ютерної системи та підтримують її працездатність) та засобів і середовищ розробки.

Прикладами використання є текстовий процесор, графічний редактор, електронні таблиці, оглядач. Іноді застосовується більш вільно для позначення будь-якої програми, включаючи користувацькі і системні. В інших контекстах може означати діловий офісний пакет, відділяючи тим самим такий тип програм від ігор та службових програм.
Прикладне програмне забезпечення (англ. application software) також прикладна програма, прикладне ПЗ, застосовна програма — частина програмного забезпечення, що потребує безпосередньої взаємодії та забезпечує користувачеві розв`язання певної задачі. Цим самим поняття прикладного ПЗ є протилежним до системного та іншого допоміжного ПЗ (наприклад операційна система), котрі "лише" забезпечують можливість виконання роботи, але не приносять безпосередньої користі користувачеві.

Наглядним прикладом аналогічного поділу може бути електричний струм: електромережа не приносить прямої користі користувачеві, але забезпечує роботу електричних пристроїв, надаючи їм електроенергію, в свою чергу користувач використовує ці пристрої для вдоволення потреб, тобто отримує користь.

Проте таке чітке розмежування не завжди можливе, особливо у вбудованих системах (наприклад мобільний телефон або кавоварка) де програмне та апаратне забезпечення є єдиним цілим.

Окрім того, виробники системного ПЗ нерідко вбудовують також і прикладні програми, відомим прикладом є ОС Windows, де стандартно вбудовано велику кількість прикладного ПЗ. Ця практика не завжди відповідає вимогам користувачів певної системи.

Є чимало стандартизованого прикладного ПЗ, котре спрямовано на задоволення потреб якомога ширшого кола. Але значна частина прикладного ПЗ розробляється індивідуально "з нуля" або ж на основі стандартних програм для рішення вузьких завдань, наприклад: в межах однієї компанії чи галузі.

Типи прикладного програмного забезпечення

Прикладне програмне забезпечення підприємств та організацій. Наприклад, фінансове управління, система взаємовідносин із споживачами, система постачання. До цього типу відносяться також відомче ПЗ підприємств малого бізнесу, а також окремі підрозділи великого підприємства (Керування транспортними витратами, служба IT підтримки).

Програмне забезпечення інфраструктури підприємства. Забезпечує загальні потреби у підтримці ПЗ підприємств. Це бази даних, сервери електронної пошти, керування мережею та безпекою.

Програмне забезпечення інформаційного робітника. Обслуговує потреби індивідуальних користувачів у створенні та керуванні інформацією. Це, як правило, керування часом, ресурсами, документацією, наприклад, текстові редактори, електронні таблиці, програми-клієнти для електронної пошти та блогів, персональні інформаційні системи та медіа редактори.

Програмне забезпечення для доступу до зміста. Використовується для доступу до тих чи інших програм або ресурсів без їх редагування (може включати й функцію редагування). Призначено для груп та індивідуальних користувачів цифрового контенту. Це, наприклад, медіа-плеєри, веб-браузери, допоміжні браузери та інше.

Освітнє програмне забезпечення за змістом близько до ПЗ для медіа та розваг, але на відміну від нього має чіткі вимоги по тестуванню знань користувача та відслідковуванню прогресу у вивченні того чи іншого матеріалу. Багато освітніх програм включають функції спільного користування та багатобічного співробітництва.

Імітаційні програми. Використовуються для симуляції фізичних або абстрактних систем у наукових, освітніх або інших цілях.

Інструментальні програмні засоби у галузі медіа. Забезпечують потреби користувачів, що виробляють друковані або електронні медіа ресурси для інших споживачів, на комерційних або освітніх засадах. Це програми поліграфічної обробки, верстання, обробки мультимедіа, редактори HTML, редактори цифрової анімації, цифрового звуку та інше.

Прикладні програми для проектування та конструювання. Використовуються при розробці апаратного ("залізо") і програмного забезпечення. Охоплюють автоматизований дизайн (computer aided design - CAD), автоматизоване проектування (computer aided engineering - CAE), редагування та компіляцію мов програмування, програми інтегрованих середовищ розробки (Integrated Development Environments), інтерфейси для прикладного програмування (Application Programmer Interfaces).

Віконний, графічний інтерфейс.

Як зазначалось раніше, сутність роботи з ПК полягає у виконанні прикладних програм, засобами яких відбувається опрацювання даних. Програму, що працює, часто називають задачею (завданням).

Роботою прикладних програм управляє операційна система. Графічними операційні системи називають тому, що вони підтримують графічний інтерфейс користувача. Під інтерфейсом розуміють засоби зв’язку, взаємодії, узгодження. Інтерфейс користувача являє собою набір засобів діалогу, взаємодії програми (комп’ютера) та користувача. Загальною властивістю таких систем є використання віконної технології: кожній прикладній програмі на екрані відводиться прямокутна ділянка, яка називається вікном. Всі операції з програмою здійснюються в цьому вікні. Одночасно може виконуватись декілька завдань. Вікна можуть займати весь екран або його частину, а також перекривати одне одного. Особливостями середовища Windows є:

· зручність інтерфейсу користувача, який полягає у використанні різноманітних кнопок та меню, орієнтації роботи з маніпулятором миша та переважному використанні графічного режиму роботи екрану;

· стандартизація інтерфейсу користувача;

· оптимальне управління оперативною пам’яттю;

· багатозадачність;

· підтримка технології Plug-and-Play, яка полягає в автоматичному налагодженні нових пристроїв, що підключаються до ПК;

· підтримка технології Drag-and-Drop, яка полягає у тому, що багато команд ОС можна виконати шляхом “перетягування” об’єктів за допомогою маніпулятора миша;

· підтримка OLE технології, яка передбачає інтеграцію програм, тобто можливість використовувати в одній програмі об’єктів, створених іншою програмою;

· вбудована підтримка роботи з Internet;

· вбудовані засоби роботи з мультимедіа.

Далі буде використовуватись така термінологія:

· буфер – спеціальна ділянка пам’яті, до якої тимчасово уміщується деяка інформація. Як правило, буфер використовується в операціях копіювання та переміщення інформації.

· вікно – прямокутна частина екрану, в якій виконується об’єкт;

· графічний інтерфес користувача - сукупність об’єктів, що відображаються на екрані ПК і призначені для поліпшення роботи користувача;

· додаток – файл, що виконується під управлінням Windows;

· документ – будь-який файл, що є результатом роботи додатку;

· Панель задач – смуга, як правило, в нижній частині Робочого стола. Містить інформацію про запущені об’єкти Windows;

· папка (каталог) – список файлів зі вказівкою на їх місцезнаходження;

· піктограма – графічне зображення об’єкта (файла, папки, ярлика);

· Робочий стіл – початковий екран Windows;

· файл – область даних на зовнішньому носієві, що має ім’я. Файли умовно будемо поділяти на додатки та документи;

· ярлик – посилання на об’єкт. Містить адресу об’єкта, використовується для швидкого запуску об’єкта на виконання.

При роботі з Windows значна частина команд подається за допомогою маніпулятора. При цьому з мишею буде використовуватись така термінологія:

· покажчик – графічний маркер маніпулятора миша, що використовується для позначення активної позиції екрану;

· одноразове клацання – одноразове натискування лівої кнопки маніпулятора;

· дворазове клацання – дворазове натискування лівої кнопки маніпулятора; інтервал між натискуваннями повинен бути якомога меншим.

Одноразове клацання використовується в таких випадках:

· для виділення об’єкта;

· для подачі команди з меню;

· для натискування кнопки панелі інструментів.

Дворазове клацання призначене для запуску об’єкту на виконання. При цьому на екрані з’являється вікно об’єкту.

Клацання правою кнопкою призводить до появи на екрані контекстного меню об’єкта. Як правило, кожен тип об’єкта має своє меню, хоча деякі групи команд (наприклад Файл, Правка) можуть бути однаковими. В залежності від стану об’єкта меню також може змінюватись.

Робота з вікнами. Структура вікон Windows.

Кожний запущений об’єкт (у тому числі і в сеансі MS- DOS) працює у своєму вікні.

Вікна є масштабованими (тобто можуть змінюватись в розмірах). Їх також можна переміщувати по екрану мишкою і розтягувати в різноманітних напрямках, розкривати на весь екран. У лівому верхньому куту кожного вікна є невелика піктограма для управління вікнами. Вона використовується рідко, оскільки більшість її функцій продубльовано

На рис 1 зображено вікно папки.

Рис 1

Воно є типовим і складається з таких елементів: заголовка, меню, панелі інструментів, інформаційної частини та рядка стану. Заголовок відображає назву об’єкта, для якого відкрито це вікно. В правій частині заголовка розташовані три кнопки:

Ліва кнопка називається кнопкою мінімізації вікна. Вона дозволяє згорнути вікно додатка зі збереженням його активності (при цьому ярлик з ім'ям додатка залишається на панелі задач). Середня кнопка обирає віконний або повно екранний режими відображення додатку. У віконному режимі додаток займає лише частину екрану, що дозволяє одночасно відображати декілька вікон додатків на екрані. У повноекранному режимі вікно додатку займає повністю весь екран. Очевидно, що при роботі з декількома вікнами більш доцільним є віконний режим – наприклад, при копіюванні об’єктів. При роботі з одним додатком, наприклад, при створенні документу, більш доцільним є повноекранний режим. Третя кнопка призначена для завершення роботи з додатком і закриття вікна.

Меню містить основні групи команд для маніпулювання вмістом та параметрами вікна. Для більшості вікон склад меню залишається постійним. Панель інструментів являє собою набір піктограм, які відповідають певним командам. Вона призначена для швидкого подання деяких команд. Фактично, вона в деякій мірі дублює команди меню. Інформаційна частина вікна відображає вміст об’єкта. Це можуть бути файли та папки для вікон папок; текст або малюнок для вікна додатку, що являє собою редактор, тощо. Для вікон папок існує декілька режимів відображення вмісту вікна, які задаються відповідними командами групи Вид меню вікна. Якщо вікно не може повністю відобразити вміст об’єкту, то зліва та внизу з’являються смуги прокрутки, які дозволяють здійснювати переміщення по вмісту вікна. Рядок стану розташований в нижній частині вікна і призначений для відображення додаткової інформації про вікно.

Панель інструментів та рядок стану можуть не відображатись – цим управляють відповідні команди групи Вид меню вікна.

У віконному режимі відображення користувач може самостійно підібрати потрібні розміри вікна та його розташування. Для переміщення вікна необхідно встановити покажчик на заголовок вікна. Далі при натиснутій лівій кнопці маніпулятора можна перемістити вікно у потрібному напрямкові. Зауважимо, що вікно можна розташувати таким чином, що його частина буде за межами екрану (але для чого це потрібно робити???).

Для зміни розмірів вікна потрібно встановити покажчик на межу вікна. При цьому він прийме форму двонаправленої стрілки. Далі при натиснутій лівій кнопці потрібно перемістити маніпулятор у потрібному напрямку.

Дата добавления: 2015-10-26