Теоретична частина

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат – нове знання, здобуте під час наукових діяльності та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння методами фіксації і збереження наукової інформації.

План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; «порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція».

За допомоги плану узагальнюють і «згортають» інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки, встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів.

Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може були простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

Питальний план складають за допомоги питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов'язане з попереднім.

У номінативному (називному) плані послуговуються називними реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Тезовий план – сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.

Тези – коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо. Теза у широкому розумінні – будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні – деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

Відповідно до мети тези бувають: вторинні; оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) під час читання, реферування; їх призначення – створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.

Вимоги до складання тез

• формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми;

• викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;

• якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:

- ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень);

- стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.

Оригінальні тези – предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що відображена у заголовку, призначення якого – зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає питання, тези розкривають розв'язання цих питань. Прагнення автора тез до стислості обумовлює відсутність прикладів, цитат.

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:

1. Преамбула (1 – 2 тези);

2. Основний тезовий виклад (3 – 6 тез);

3. Висновкова теза (1 – 2 тези).

У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки і практики.

Основний тезовий виклад передбачає розв'язання таких завдань:

- сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об'єкт і матеріал дослідження;

- описати перебіг дослідження;

- визначити критерії оцінювання і технологію оброблення результатів.

Висновкова теза презентує результати і загальний висновок, перспективи подальшого дослідження.

Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.

Оформлення тез у вигляді публікації передбачає дотримання таких вимог:

- у правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та ім'я автора і необхідні відомості про нього;

- формулювання кожної тези починають з нового рядка, акцентують увагу на актуальності проблеми, стані її розроблення в науці, положеннях, висновках дослідження;

- обсяг тез становить 2 – 3 сторінки друкованого тексту через 1,5 – 2 інтервали.

Висновки – це цитати (дослівне відтворення думок автора книжки), або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібного уривка тексту.

Цитату обов'язково треба брати у лапки, а на кожну виписку давати покликання на джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх краще робити на окремих аркушах, каталожних картках.

Запам'ятайте!

Цитата (речення чи кілька речень) береться у лапки (""); у кінці цитати в конспекті зазначають у дужках джерело – сторінку (С. 157); якщо випускають слова чи речення, то на місці пропуску ставлять крапки (...) або крапки в кутових дужках <...>; відтворюють авторські виділення у тексті: напівтовстий шрифт – прямою лінією (__), курсив – хвилястою (~~). розріджений – пунктиром (_ _).

У роботі з текстами досить часто вдаються до конспектування, яке акцентує увагу на короткому, але точному відображенні тексту.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – стислий писаний виклад змісту чого-небудь, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змісту книжки, статті, лекції тощо.

Конспект слугує для збереження основного змісту роботи. У ньому репрезентовано лише думки автора роботи, яку конспектують; мета його – глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі. Складання конспекту мобілізує увагу, допомагає виділити головне в тексті. Коли людина має намір щось записати, вона читає більш уважно, тим паче, що чергування читання із записуванням підвищує працездатність і зменшує втому. Конспектування – це певною мірою контроль сприйняття матеріалу: не розуміючи прочитаного, почутого, важко виділити і записати основну думку. Записи полегшують запам'ятовування, оскільки записаний навчальний матеріал краще фіксується в пам'яті.

Під час прочитання та прослуховування тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані «вузлики на пам'ять»). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам'яті тощо.

Зміст першоджерела передають:

- своїми словами;

- цитатами з першоджерела;

- своїми словами і цитатами.

До конспекту ставлять такі вимоги:

- залишають певну частину сторінки (це може бути половина аркуша або широкий берег) для запису власних думок, оцінки законспектованого;

- цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела.

Текст конспекту оформлюють довільно, на відміну від тез; крім основних положень, конспект містить і фактичний матеріал.

Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

Способи фіксації відомостей можуть бути різними: мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), позамовними (план, схема, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором).

Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) – містить також відомості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

Не будь-який короткий запис є конспектом, бо конспект – це системне, логічне, зв'язне об'єднання плану, виписок, тез. Без змін зберігають авторські конструкції, цитати. Аналітичний запис прочитаного передбачає перероблення первісного тексту шляхом трансформації більших мовних одиниць у менші: зміст словосполучення передають словом, зміст речення – окремим словосполученням, складне речення замінюють на просте і т. ін. Використовують переказ, інші формулювання, думки слід викладати стисло, своїми словами, виписуючи лише найголовніше і найсуттєвіше, не допускати повторень. Для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури. Не слід зловживати скороченням слів, а якщо скорочувати їх, то за загальними правилами, наприклад: рр. – роки,/?. – рік, с. – сторінка, табл. – таблиця, і т. ін. – і таке інше тощо. Повторювані в конспекті терміни рекомендують позначати першою великою літерою слів, що входять до їх складу, наприклад: Р – речення, ДС – ділове спілкування, К – конспект тощо.

Скороченню підлягають різні частини мови. Можливе використання як загальноприйнятих скорочень (наприклад, до н. е. – до нашої ери, см – сантиметр, НДІ – науково-дослідний інститут, і т.д. – і так далі, див. – дивись, напр. – наприклад), так і спеціальних, характерних для певної галузі (наприклад, вид. – видання, техред – технічний редактор). Варто обережно поставитися до тих скорочень, які відповідають різним словам (скажімо, с. – село, секунда, сторінка (при цифрі); р. – річка, рік (при цифрі); ст. – станція (при назві), стаття, століття чи сторіччя (при цифрі).

Існує кілька способів скорочення: усічення, видалення голосних (стягування), утворення абревіатур.

У разі усічення на місці скорочення ставиться крапка (наприклад, гр. – грецький, ред. – редактор, тис. – тисяча), а в разі видалення голосних – не ставиться (наприклад, млн – мільйон).

У складних словах, що пишуться разом, скорочують або першу, або останню частину слова, та залишають перші літери слів, які утворюють складне слово. Наприклад: дф – діафільм, мф – мікрофіш а. Ініціальна абревація записується початковими літерами без крапок. Наприклад, ІРА – інформаційно-рекламне агентство, ТО – творче об’єднання, ВВП – валовий внутрішній продукт, ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю тощо.

Якщо в науковому тексті використовуються маловідомі скорочення, то їх варто розшифрувати при першому згадуванні: записати повністю, а поряд у дужках вказати скорочену назву, яка вживатиметься надалі.

У дисертаціях та інших видах наукових публікацій після змісту подається список основних найуживаніших у тексті скорочень (скажімо, УМ – „Україна молода”, НЗ – „Наукові записки” і т.д.).

Скорочення мають бути однаковими в усій роботі.

Правила конспектування книги, статті.

• Уважно прочитайте текст. Супроводжуйте читання зазначенням незрозумілих місць, незнайомих слів, нових імен, дат.

• Запишіть на першій сторінці паспортні дані книги, статті, над якою працюєте (бібліографічний опис).

• Поділіть сторінку на дві частини (праву і ліву).

• Ліворуч записуйте: назви глав, параграфів, підзаголовків, номери сторінок; формулюйте самостійно основні проблеми, якщо ці формулювання відсутні в тексті.

• Праворуч записуйте: свої висновки й коментарі, посилання на інші наявні у вас матеріали.

• Поділіть текст на логічно-смислові частини. Під час читання тексту складіть простий детальний план – послідовний перелік основних думок автора. (В основі плану конспекту може бути зміст книги, вміщений у кінці або не початку видання).

• Записуйте тільки основне: спочатку головну думку, потім (дуже стисло) докази і приклади.

• Намагайтеся щоб записи були чіткими, змістовними і лаконічними. Для цього використовуйте схеми, таблиці.

• Для зручності користування конспектом, підкреслюйте найважливіші думки, навіть окремі фрази, словосполучення, слова; до розділів і підрозділів підбирай заголовки.

• Цитуйте правильно і точно, зазначайте сторінку, з якої взято цитату.

• Робіть помітки, які виявляють ваше ставлення до того, що конспектуєте. Використовуйте для цього свої умовні позначки.

Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух

Процес конспектування наукової інформації, що сприймається на слух складається з трьох мисленнєво-мовленнєих дій:

- аудіювання (розуміння інформації, що сприймається на слух);

- мисленнєвого оброблення почутого;

- письмово відтворення інформації.

Правила конспектування лекції

- чітко з’ясуйте тему перед початком конспектування лекції;

- нове (рему) записуйте якнайточніше;

- записуйте основні положення, висновки, факти, схеми, дати, прізвища тощо;

- конспектуючи лекцію, на полях ставте позначки проти тих місць, які потребують уточнення;

- після закінчення лекції, з’ясуйте всі питання, які виникли під час лекції, уточніть факти, назви тощо;

- передайте інформацію (де це доцільно і можливо) у вигляді таблиць, схем тощо.

Вимоги до конспекту

- не порушуйте логічний зв’язок між структурними частинами;

- зберігайте точність інформації;

- не припускайтеся орфографічних, граматичних та інших помилок.

Конспекти поділяють на плановий, текстуальний, вільний, тематичний, опорний.

Плановий конспект укладається за попередньо складеним планом статті, книжки, лекції. Кожному питанню плану відповідає певна частина конспекту, але якщо пункт зрозумілий, то детально не розкривається. Він лаконічний, простий за своєю формою, але за ним не завжди легко вдається відтворити прочитане, почуте.

Текстуальний конспект – це конспект створений переважно з цитат, це джерело дослівних висловлювань автора. Цей конспект доцільно використовувати під час опрацювання наукових праць.

Вільний конспект – це поєднання виписок, цитат, тез. Він вимагає уміння самостійно чітко і лаконічно формулювати основні положення, для цього необхідне глибоке осмислення матеріалу, великий і активний запас слів, уміння використовувати всі типи запису: плани, тези, виписки, цитати тощо.

Тематичний конспект укладається на одну тему, але за декількома джерелами. Специфіка такого конспекту полягає у тому, що, розробляючи певну тему за низкою праць, він може не відображати зміст кожного з них у цілому. Тематичне конспектування дозволяє всебічно розглянути і проаналізувати різні точки зору на одне й те ж питання.

Опорний конспект – це частина навчального матеріалу лаконічно викладеного за допомоги тексту, малюнків та умовних позначень.

Творчим опорним конспектом називають такий конспект, що складається самим студентом під час вивчення певної теми.

Практичне заняття № 5

Стаття. Відгук. Рецензія. Бібліографічний опис.

План

1.Стаття як самостійний науковий твір.

2.Вимоги до виконання та оформлювання відгуку та рецензії.

3.Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань.

Питання для самоконтролю

1. Що таке стаття?

2. Назвіть основні елементи наукової стаття.

3. Що таке рецензія як жанр наукової комунікації?

4. Чим відрізняється відгук від рецензії?

5. З яких структурних частин складаються відгук та рецензія?

6. Що таке бібліографія? Які є види бібліографії?

7. Які є способи розташування літератури у списку?

8. Яких правил слід дотримуватись під час складання бібліографічного опису?

9. Що таке покликання? Які існують вимоги до цитування у наукових текстах?

Література

1. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – К.: Алерта, 2011. – С. 560 – 571.

2. Мацюк З. О., Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування. навч. посіб. / З. О. Мацюк, Н. І. Станкевич. – К.: Каравела, 2006. – С. 275 – 290.

3. Глущик С. В. Сучасні ділові папери: навч. посіб. / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. –К.: А. С. К., 2003. – С.80 – 82, 120 – 122, 129.

Практична частина

1. З наукового часопису доберіть статтю вашого фаху. Визначте в ній мету та перспективи подальших наукових розвідок у визначеному напрямі. Випишіть зі статті мовні кліше (10) фахового спрямування.

2. Виправте помилки, допущені студентами під час написання наукових праць.

1. Реферат студента групи… Корнієнко Дмитрія Івановича по темі: «Атмосфера – це газова оболочка Землі».

2. В Україні йде процес інтенсивного створення учбової літератури, яка не в повній мірі відповідає сучасним вимогам.

3. У даній науковій роботі я прийшов до слідуючого висновку.

4. В якості наслідку ми отримуємо протирічні погляди щодо того, з якого саме періода світової історії можна говорити про початок формування громадського суспільства.

5. Нами проводились багаточисленні дослідження по цьому питанню.

3. Ознайомтеся зі зразками оформлення бібліографічного опису й виправте помилки та неточності, допущені в бібліографічних описах.

1. Буяновер Г.Б., Дубровський В.Е. Індивідуальний довідник з української мови. Свідоме усунення помилок різних типів, удосконалення власного тексту. – Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1992. – 320 с.

2. Головащук С.І. Словник-довідник з правопису та слововживання / АН УРСР. Інститут мовознавства / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Наукова думка, 1989. – 832 с.

3. Сергеєва Г.А. Англомовні запозичення в українській правничій термінології. Автореф. дис... канд.. філол.. наук. – Х., 2002. – 16 с.

4. Ганич Д.І. Олійник І.С. Російсько-український і українсько-російський словник. – 6-е стер. вид. – К.: МП «Феникс», 1993. – 560 с.

5. Донченко С. Україністика – історія і сучасність // Слобожанщина: літературно-художній, суспільно-політичний та теоретико-методологічний журнал. – 2001. – № 18. – С. 45 – 54.

6. С.І. Головащук Українське літературне слововживання, Словник-довідник. К., Вища школа, 1995. 319 с.

7. Зубков М.Г. Український правопис, Комплексний Довідник. Харків, Торсінг, 1998. 144 с.

8. О.С.Черемська Лексична та граматична інтерференція в сучасній українській літературній мові як наслідок українсько-російського білінгвізму (на матеріалі преси Харківщини 50-80-х років ХХ ст.). Автореферат дисертації кандидата філолрлргічних наук – Х, 2002. 17 с.

Самостійна робота

1. Укладіть рецензію на посібник:

Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник / С. В Шевчук, І.В. Клименко. – К.: Алерта, 2012. – 696 с.

2. Виправте помилки та неточності, допущені в бібліографічних описах.

1. Муромцева О.Г., Нелюба А.М., Жовтобрюх В.Ф., та ін. Культура мови: матеріали для практичних занять. / Муромцева О.Г., Нелюба А.М., Жовтобрюх В.Ф., та ін. / Х., ХДПУ: 1994. – 47 с.

2. Л. Ушкалов. Спомин про двадцять дев’яту пісню «Саду божественних пісень» // Від бароко до постмодерну: Збірник праць кафедри української та світової літератури, присвячений пам’яті професора Віктора Тимченка. / За ред. доктора філології, професора Леоніда Ушкалова. Х.: «майдан». 2002, 249-267 с.

3. Сучасна укр. літературна мова. Стилістика // За заг. ред. академіка І.К.Білодіда. К.: Наук. думка, 1973. 588 С.

4. Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О.М.Пєхота, А.З.Кітенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. ред. О.М.Пєхоти. – К., А.С.К., 2002. 255 с. Бібліогр. в кінці розд.

5. М. Варбан Групи ризику та ризикована поведінка. // Молодь України у дзеркалі соціології / Заг. ред. Балакірєвої О. і Яременка О. – К. УІСД, 2001. 210 С. – с. 149 – 157.

6. Єрмоленко С.Я. Дзюбишина-Мельник Н.Я. Ленець К.В., та ін. Культура української мови: Довідник // За ред. В.М.Русанівського. – К.: «Либідь», 1990 р., 303 с.

7. Стефанюк С. Козацька педагогіка (деякі аспекти використання). Харків: «Крок» – 2000. – 144 стор.

3. До поданих ненормативних слів та словосполучень, які вживаються в наукових текстах, доберіть нормативні.

Відзив, в залежності, заключення, висновки по викладеному, відмінити, в деякій мірі, в кінці кінців, для наглядності, добавити, доказувати, досвід по розробці, задіяти, між тим, примірний, при наявності, приступати (до чого), навик, мова йде про, намітити, перечислити, підготовити, не дивлячись на, направляти, область виробництва, оточуюче середовище, по крайній мірі, поступати, пред’явити, при виробленні, признавати, приймати до уваги, приміняти, при таких умовах, рішити проблему, рахувати що, протирічити.

4. Напишіть відгук на книгу або статтю, що була прочитана нещодавно. Орієнтуйтеся на подані теоретичні положення.

5. Знайдіть стилістичні помилки у побудові висловлювань. Виправте текст.

1. Він сперся спиною на холодну батарею. 2. Верховною Радою прийнято закон про вибори. 3. Наближення дня прем'єри колектив театру чекає з особливим хвилюванням. 4. Більшість студентів склали іспит. 5. Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами. 6. Синтаксис енциклопедичних статей відмінний від інших наукових статей. 7. Наші знання про багатства надр землі є лише незначною частиною прихованих, ще більших багатств. 8. Швидкість розмноження шкідників залежить від того, наскільки наполегливо і планомірно ведеться з ними боротьба. 9. Результати, що одержані в лабораторії, можна використовувати.

Теоретична частина

Стаття – 1) науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті; 2) самостійний розділ, параграф у юридичному документі, описі, словнику.

Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану літературу. Обсяг наукової статті – 6 – 22 сторінки, тобто 0, 35 – 1 др. арк. (10 – 40 тисяч знаків).

Необхідними елементами наукової статті мають бути:

• постановка проблеми у загальному вигляді, її зв'язок з науковими чи практичними завданнями;

• аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення певної проблеми і на які спирається автор;

• виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;

• формулювання мети статті (постановка завдання);

виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

• висновки цього дослідження;

• накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямку.

Оформлення статті залежить переважно від вимог друкованого органу, куди її подано.

Відгук – це 1) документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистави, фільму, рукописних робіт; 2) стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження).

Обсяг відгуку невеликий – 1 – 3 сторінки (3 – 5 сторінок для кандидатських і докторських дисертацій).

На відміну від рецензії, у відгуку подають загальну характеристику праці без докладного аналізу, проте він містить практичні поради. За складом реквізитів збігається з рецензією.

Реквізити відгуку:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок, що містить: назву роботи; прізвище, ім'я та по батькові її автора; рік написання;кількість сторінок.

3. Текст, що містить: вступ; стислий виклад змісту роботи; критичні зауваження; висновок з пропозиціями.

4. Підпис.

5. Печатка.

5. Дата.

Рецензія – складений фахівцем тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована праця, критичний відгук на твір (науковий, художній, публіцистичний), що містить зауваження, пропозиції та висновки. Метою рецензії рукопису зазвичай є рекомендація твору до друку. Мета рецензії опублікованого твору – складення йому аргументованої фахової оцінки.

Рецензія – критичний відгук (містить аналіз і оцінку) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської чи докторської дисертацій.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, рік публікації, назву видавництва).

3. Текст (містить загальну характеристику теми аналізованої роботи та порушеної в ній проблеми, обґрунтування її актуальності, мотивації створення; стислий виклад змісту роботи; загальна оцінка (критичні зауваження, недоліки, хиби, огріхи праці, пропозиції); висновки.

4. Підпис рецензента.

5. Дата.

6. Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом (за потреби).

Об'єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна та актуальність поставлених завдань і проблем; коректність аргументації і системи доказів; достовірність результатів; переконливість висновків.

Мовні кліше для написання рецензії

Характерними для рецензії є такі слова й вирази (мовні кліше): автор показує (висвітлює, наголошує, заглиблюється, аргументує, підкреслює, відтворює, охоплює, відкидає, заперечує; аналізує проблеми, доводить свою думку, детально систематизує, вводить в обіг, розкриває поняття, розглядає питання, указує на проблеми, нестандартно підходить); рецензована робота характеризується…; актуальність її визначається…; цінність роботи полягає в…; шкода, що у роботі немає (бракує)…; замало (непереконливо) висвітлено…; повно не розкрито питання (тема)…; робота має високий (низький) науковий рівень; відповідає усім вимогам, може бути оцінена позитивно,заслуговує на схвалення…; становить певний (вагомий) внесок у розвиток…, поза увагою залишилося, рекомендована до друку як навчальний посібник.

Наукова рецензія виконує такі функції: інформування, тобто ознайомлення з науковим твором (або кількома творами); оцінювання та осмислення у науковому соціумі певного знання.

Нерідко автор рецензії виступає аналітиком чи полемістом, який зі знанням справи оцінює первинний документ, висуває свої зауваження, подає поради, рекомендації, пропонує імпульси до наукового діалогу.

Покликання – уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання – це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.

Під час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на підставі яких розробляють проблеми чи розв'язують завдання, поставлені у статті, монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст.

Відсутність покликань – підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;

в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;

г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні покликання на джерела.

Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою – сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257], у монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка: [Караванський 2004, 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: на думку І. Вихованця [42; 44; 4 6]; «У працях [1-5]»; [Городенська 2009].

Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання – лише в тих випадках, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх порядкового номера. Наприклад: «рис. 1.1», «див. табл. 1.1.», «у формулі 1.1» тощо.

Взірець оформлення покликань:

«Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її соціяльними недугами й екзистенційними потребами, соціокультурними типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й жорстокістю буття, у якому живе українська людина» [5, 13].

Еліптичні речення П. Дудик вважає різновидом неповних, специфіка яких полягає в тому, що «уявлення про відсутній елемент встановлюється не з об'єктивної ситуації <...> і не з сусідніх речень, а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їх значенням і формою» [2,216].

У сучасній науковій традиції існує кілька підходів до вивчення дискурсу як одного з найважливіших понять лінгвістики [Бацевич 2004, Селіванова 2002].

Правила оформлення бібліографії

Бібліографія – це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки чи техніки, які присвячено основний зміст книги. Розрізняють бібліографію:

Реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

Рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;

Як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор.

Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру та призначення видання.

Способи розташування бібліографічних відомостей

· Абетковий: список використаних джерел має самостійну нумерацію за прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора – за назвою роботи; окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням літер (англійською, французькою, німецькою тощо).

· За типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу – за абеткою.

· Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело.

· За ступенем використання: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий.

При складанні бібліографічного опису необхідно дотримуватися певних вимог:

Точність – усі бібліографічні відомості мають відповідати даним документа;

Повнота – повний набір даних, що допомагають встановити відмінність документа від інших подібних;

Єдність опису – склад відомостей, форма і послідовність мають бути стабільними;

Стислість, оскільки бібліографічні описи вміщають на невеликій площі;

Зрозумілість і чіткість.

У бібліографічному описі використовують такі умовні розділові знаки (за термінологією нового стандарту – знаки приписної пунктуації):

. – крапка і тире

. крапка

, кома

: двокрапка

; крапка з комою

/ коса риска

// дві косі риски

() круглі дужки

[ ] квадратні дужки

+ плюс

= знак рівності).

Ці знаки ставляться між зонами бібліографічногоопису та їх елементами. Виконують розпізнавальну функцію елементів та зон.

Взірець бібліографічного опису джерел:

Дата добавления: 2015-10-23