Регіональні організації.

Рада Європи стала першою європейською міжурядовою організацією, створеною після Другої світової війни. Заснована вона 1949 року і діє на основі Статуту, прийнятого 1949 р. її засновниками є 10 держав (Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція, Швеція). Сьогодні членами РЄ є більше 40 держав, у т.ч. Україна з 1995 року.

Основними цілями РЄ є:

- забезпечення більш тісних зв'язків між державами Європи;

- сприяння перетворенню Європи в демократичний простір;

- захист прав людини;

- координація діяльності Ради з іншими європейськими державами;

- співробітництво у розвитку європейської культури;

—допомога країнам Європи у проведенні політичних, правових

і економічних реформ. Пріоритетними питаннями діяльності РЄ визначені такі:

♦ правове забезпечення прав людини;

♦ сприяння усвідомленню і розвитку європейської культурної самобутності;

♦ пошук спільних рішень соціальних проблем (національні меншини, ксенофобія, захист навколишнього середовища, СНІД, наркоманія і т.д.);

♦ розвиток політичного партнерства з новими демократичними країнами Європи.

У рамках Ради Європи прийнято понад 200 міжнародних конвенцій з цих та інших актуальних питань, що авторитетними джерелами міжнародного публічного права (зокрема, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 p., Європейська Хартія місцевого самоврядування 1985 p., Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 року тощо).

Держава, що висловила бажання вступити до Ради Європи, повинна відповідати таким умовам:

1) правовий устій та інститути мають відповідати принципам демократії (місцеве самоврядування, судоустрій, права людини, скасування смертної кари, інституту прописки і т. ін.);

2) народні представники повинні обиратися шляхом вільних, рівних і загальних виборів;

8) підписання Європейської конвенції з захисту прав людини і основних свобод 1950 року і наступне визнання всієї сукупності її контрольних механізмів.

Органами Ради Європи є: Парламентська асамблея, Комітет міністрів, Конгрес місцевої та регіональної влади Європи, нарада галузевих міністрів і Секретаріат. У системі РЄ діє і Європейський суд з прав людини.

Парламентська асамблея відіграє важливу роль у діяльності РЄ в цілому і у визначенні основних напрямів роботи Комітету міністрів зокрема. її члени (депутати та їх заступники) призначаються національними парламентами. Кількість представників від кожної країни (від 2 до 18) залежить від чисельності населення. Депутати представляють всі основні національні політичні партії, хоч деякі члени Асамблеї не належать до політичних партій. Представники парламентів 5 країн, які не є членами РЄ, мають статус "спеціально запрошеного гостя".

Парламентська асамблея збирається на сесії 4 рази на рік. У Асамблеї є 5 фракцій: ліберал-демократи і реформатори, європейські демократи, європейська народна партія, соціалісти, фракція за єдиний європейський лівий блок. Рада Асамблеї складається з голови і 17 заступників.

Асамблея розглядає питання порядку денного, приймає рекомендації, організовує конференції, колоквіуми і відкриті парламентські слухання, обирає Генерального секретаря і його заступників, керівника апарату Асамблеї і суддів Європейського суду з прав людини. З членів Асамблеї обирається Президент, заступники, Генеральний секретар і Секретаріат Асамблеї, судді Європейського суду з прав людини.

Формами роботи Асамблеї є пленарні засідання і спеціальні комітети, яких 11: з політичних питань; юридичних питань та прав людини; соціальних питань, здоров'я та сім'ї; з питань культури та освіти; навколишнього середовища; регіонального планування та органів місцевого самоврядування; науки і технології; з економічних питань та розвитку; з питань зв'язків з країнами, що не є членами Ради Європи; зв'язків з національними парламентами та громадськістю;...з питань сільського господарства. Важливими формами, які часто використовуються у діяльності Асамблеї,? регулярні конференції, симпозіуми і відкриті парламентські слухання, де обговорюються значні проблеми сучасності.

Асамблея є також парламентським форумом для інших міжнародних організацій, таких як ОБСЄ, Європейська космічна агенція, Європейський банк конструкції та розвитку, багатьох установ ООН. Представники неурядових організацій беруть участь у роботі окремих комітетів як консультанти.

Прийняті Асамблеєю рішення мають рекомендаційний характер. Але, незважаючи на це, їх часто беруть за основу майбутніх європейських конвенцій. Саме вони формують правову базу РЄ.

Другим вищим органом РЄ є Комітет міністрів, який складається з міністрів закордонних справ держав-членів і засідає 2 рази на рік. Він визначає напрями діяльності Ради Європи, приймає її бюджет, призначає членів європейської комісії з прав людини. Рішення Комітету міністрів передаються урядам країн-членів РЄ як рекомендації або як проекти європейських угод для визначення щодо участі в них. Комітет також приймає декларації або резолюції з політичних питань. Як виконавчо-розпорядчий орган розглядає та приймає рішення щодо рекомендацій Асамблеї, пропозицій міжурядових комітетів і конференцій галузевих міністерств.

Свою роботу Комітет міністрів здійснює через підпорядковані йому комітети, а саме: з прав людини, питань засобів масової інформації; соціальної безпеки; соціальної політики; міграції; народонаселення в Європі; зайнятості та праці; рівноправ'я чоловіків та жінок; культурного співробітництва; розвитку спорту; координації збереження культурної спадщини; охорони здоров'я; міжурядового співробітництва в молодіжній галузі; охорони навколишнього середовища; органів місцевої та регіональної влади; юридичного співробітництва; боротьби зі злочинністю.

Двічі на рік міністри закордонних справ членів РЄ збираються у Страсбурзі для обговорення напрямів співробітництва на загальноєвропейському рівні. Разом з політичними аспектами співробітництва вони обговорюють питання розвитку демократичних інститутів і захисту прав людини.

1994 року рішенням Комітету міністрів РЄ був створений Конгрес місцевої та регіональної влади Європи, перетворений з Постійної конференції місцевої влади Європи, що представляла більше 130 тисяч комун і тисячі регіонів з метою їх участі в європейському будівництві і функціонувала під егідою ЄС в якості консультативного органу.

Конгрес складається з 236 представників і 236 їх заступників, до яких входять обрані представники місцевої і регіональної влади держав Європи, офіційні особи, безпосередньо відповідальні за діяльність на цих рівнях влади.

Секретаріат очолює Генеральний секретар, який обирається Парламентською асамблеєю на 5 років. Штаб-квартира РЄ та її органів знаходиться в Страсбурзі.

Отже, Радою Європи здійснюється робота в різних напрямах життя, зокрема:

- в юридичній сфері реалізується програма "Шлях до європейської юстиції XXI століття ", " Сила Закону ";

- у сфері охорони здоров'я - з фармацевтики, переливання крові, трансплантації органів, захисту від СНІДу;

- у сфері екології — стосовно біогенетичних технологій, "Європейська флора і фауна ";

- у соціальній сфері - щодо захисту дітей і сім'ї, з інтеграції мігрантів;

- у сфері культури - із захисту європейського кіно, музеїв і виставок, у фонді "Євроімідж";

- у сфері спорту - щодо демократії спорту, "Єврофіт";

- у молодіжній сфері - європейський центр молоді в Страсбурзі, Будапешті, Європейський молодіжний фонд.

Також Рада Європи активізує діяльність з налагодження співробітництва з іншими європейськими та універсальними міжнародними організаціями (ООН, ОБСЄ, Європейське космічне агентство та ін.).

НАТО.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО — North Atlantic Treaty Organisation) створена відповідно до ст. 9 Північноатлантичного договору 1949 року. Первинними учасниками є США, Великобританія, Франція, Канада, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург, Данія, Ісландія, Норвегія, Португалія. Згодом у 1952 р. приєдналися Греція і Туреччина, у 1955 р. - ФРН, у 1999 р. - Угорщина, Польща, Чехія і т.д.

Керівними органами НАТО є: Північноатлантична рада, Комітет оборонного планування, Група ядерного планування, інші комітети, Генеральний секретар. Місцезнаходження штаб-квартири - Брюссель.

Утворення Північноатлантичного блоку стало однією з переломних подій післявоєнного світу, адже викликало негативну реакцію СРСР. Загалом із заснуванням НАТО посилилось протистояння у світі, взаємна недовіра і підозра, його поділ на два ворожих табори, гонка озброєнь, у т.ч. ядерних, зупинити яку не вдавалося протягом подальших років. Це призвело до утворення військового угруповання, що протистояло НАТО - Організації Варшавського договору.

Цілі НАТО сформульовано в статтях 1-4 Договору:

врегулювання спорів мирними засобами;

сприяння розвитку мирних і дружніх відносин шляхом "укріплення своїх вільних установ ";

розвиток власних засобів для підтримання і розвитку індивідуальної і колективної здатності опору озброєному нападу тощо.

Ст. 5 Договору безпосередньо говорить про те, що збройний напад на одного або на кількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів і що"вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них... надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні".

Наведені положення не давали НАТО права на втручання в будь-які конфлікти за межами суверенних інтересів учасників Договору. Тому втручання в Югославії, у т.ч. Косовський конфлікт, перебуває в очевидній суперечності зі статутними документами НАТО.

Отже, Північноатлантичний альянс створювався насамперед з метою колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки проти можливого нападу зі сторони СРСР, і його створення відповідає 51 статті Статуту ООН, де вказується, що "Статут ні в якій мірі не зачіпає невід'ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться військовий напад на Члена Організації..."

Основоположний акт Альянсу свідчить про цілком оборонний характер цієї організації. У часи холодної війни Альянс ніколи і ніде не використовував військову силу проти третіх країн або проти своїх держав-членів. Водночас СРСР, на чолі Організації Варшавського договору (ОВД), вдавався до військового втручання у внутрішні справи союзників соціалістичного табору (в Угорщині 1956 р., Чехословаччині 1968 р.).

Перші контакти Україна-НАТО були започатковані восени 1991 року. Згодом у 1997 році відбулось підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, схвалено План дій Україна-НАТО, на національному рівні затверджена Державна програма співробітництва України з НАТО. В цілому засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав і урядів підтвердило міцність і витривалість відносин особливого партнерства між Україною та Північноатлантичним альянсом, дозволило значною мірою зняти напруження навколо питання щодо внутрішньополітичної ситуації в Україні, окреслило перспективи подальшого процесу зближення нашої держави з НАТО.

6.

Дата добавления: 2015-10-31