Регуляція секреції кортизолу

У відповідь на дію різних чинників гіпоталамус секретує кортиколіберин, що через гіпоталомо-гіпофізарну портальну систему надходить до передньої частки гіпофізу, де стимулює утворення і секрецію АКТГ. Вазопресин, якщо він виробляється у великих кількостях, також може стимулювати секрецію АКТГ.

АКТГ стимулює не тільки утворення і секрецію стероїдних гормонів, а такожі синтез ДНК, РНК і білка в корі наднирників. При гіперсекреції АКТГ розвивається гіпертрофія надниркових залоз, при дефіциті АКТГ – їх атрофія.

АКТГ зв’язується з мембранними рецепторами клітин кори наднирників і через вторинний посередник – цАМФ - призводить до активації фосфопротеїнкіназ, що каталізують перетворення холестерину в прегненолон і запускають каскад синтезу стероїдних гормонів. Фосфопротеїнкінази також активують холестерин-ефіргідролазу, збільшуючи доступність вільного холестерину для синтезу стероїдів.

Описано чотири основні механізми регулювання функції гіпоталамо-гіпофізарно-кортикальної системи:

· циркадний ритм;

· стрес;

· пригнічення за участю кортизолу за принципом негативного зворотнього зв’язку;

· стимулювання цитокінами.

За звичайних умов, при відсутності стресу, гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникова система функціонує в добовому режимі. Збільшення частоти імпульсів секреції АКТГ спостерігається в період з 4 до 8 год. ранку, а пік концентрації кортизолу в плазмі крові відзначається вкінці цього інтервалу. Найнижчі рівні АКТГ і кортизолу реєструються, починаючи з півночі і до 4 год. ранку. На ритм секреції кортизолу впливає ряд факторів, в тому числі цикл сну, режим діяльності впродовж доби, світловий режим. Деякі симптоми, викликані зміною часових поясів, очевидно, пов’язані з тим, що для перебудови того або іншого ритмів організму потрібний певний час.

Добовий ритм секреції АКТГ і кортизолу може бути в будь-який час порушений під впливом стресу – фізичного (гіпоглікемія, гіпотензія тощо) або психологічного. Стимули з вищих центрів головного мозку і симпатичної нервової системи збільшують секрецію кортиколіберину. Це стимулює секрецію АКТГ, що призводить до збільшення секреції кортизолу, який за принципом негативного зворотнього зв’язку пригнічує роботу системи. Кортизол, якщо знаходиться в адекватних кількостях, знижує або повністю ліквідує добову і стресову стимуляцію АКТГ. Приймання екзогенних глюкокортикоїдів (кортизолу або одного з його синтетичних аналогів) призводить до значного зменшення утворення і секреції кортиколіберину і АКТГ. Тривалий прийом екзогенних глюкокортикоїдів або автономна, нерегульована гіперпродукція ендогенного кортизолу можуть призвести до функціональної або анатомічної атрофії системи.

Встановлено, що запальні цитокіни, фактор некрозу пухлин і інтерлейкіни посилюють секрецію кортиколіберину і вазопресину з наступним збільшенням секреції АКТГ і концентрації кортизолу. Кортизол пригнічує запальну реакцію і вивільнення цитокінів. Ці недавно отримані дані дозволяють припустити існування додаткової петлі зворотнього зв’язку, що бере участь у регуляції секреції кортизолу.

Катехоламіни утворюються в мозковій речовині надниркових залоз. Синтезуються з тирозину в такій послідовності: тирозин (перетворення тирозину каталізує тирозин-гідроксилаза) → ДОФА (ДОФА-декарбоксилаза) → дофамін (дофамін-β-гідроксилаза) → норадреналін (енілетаноламін- N- метилтрансфераза) → адреналін.

При активації симпатичної нервової системи хромаффінні клітини викидають в кров катехоламіни (переважно адреналін). Разом з катехоламінами з гранул виділяються АТФ і білки. Адреналін-вмісні клітини містять також опіоїдні пептиди (енкефаліни) і секретують їх разом з адреналіном.

• Метаболізм адреналіну і інших біогенних амінів відбувається під дією катехол- О -метилтрансферази і моноамінооксидаз. Період піврозпаду катехоламінів становить 1-3 хвилини.

Катехоламіни мають широкийспектр ефектів(активація глікогенолізу, ліполізу, глюконеогенезу, суттєвий вплив на серцево-судинну систему тощо). Ефекти катехоламінів, що реалізуються через α- і β-адренергічні рецептори на поверхні клітин органів-мішеней, опосередковані різними підтипами цих рецепторів, популяція яких переважає в тому чи іншому органі. Звичайно, адренорецептори локалізовані на мембрані, вони є серпантиноподібні. З ними зв’язуються катехоламіни і різні адренергічні лікарські засоби: активуючі – агоністи, адреноміметики, інгібуючі – антагоністи, адреноблокатори.

Через α₁- адренорецептори опосередковується посиленняглікогенолізу, скорочення непосмугованих м’язових волокон кровоносних судин, сечостатевої системи.

Активація α₂- адренорецепторів зумовлює розслаблення непосмугованих м’язових волокон кишково-шлункового тракту, пригнічення ліполізу, пригнічення секреції інсуліну і реніну.

Через β₁- адренорецептори опосередковується збільшення частоти і сили серцевих скорочень, посиленняліполізу; шляхом активації β₂- адренорецепторів – розслаблення непосмугованих м’язів бронхів, кровоносних судин, сечостатевої системи, посилення секреції інсуліну, глюкагону, реніну, активація глікогенолізу іглюконеогенезу в печінці, активація глікогенолізу в м’язах.

Дата добавления: 2015-10-31