Лексико-граматичні групи іменників

І ІІ	Назви істот (хто?) позначають осіб, тварин, міфологічні образи (молодиця, донька, дід, пес, кіш-ка, сокіл, мавка, демон).	Назви неістот (що?) позначають предмети, явища природи, поняття (книга, верба, дім, газета, добро).
ІІ	Загальні іменники – назви одно-типних істот, предметів, явищ, понять (юнак, птах, стіл, весло, час, хутір, човен, вечір).	Власні іменники – індивідуальні назви одного з ряду однотипних предметів: імена, прізвища, геогра-фічні назви, назви установ, видань газет (Олесь Гончар, Дніпро, Львів-щина, Дніпропетровський націо-нальний університет).
ІІІ	Конкретні іменники – називають предмети, що пізнаються органами чуття, підлягають підрахунку і сполучаються з власне кількісними числівниками (квітка, берег, село, явір, Дунай, день, батько).	Абстрактні іменники називають поняття, якості, властивості, які не сприймаються конкретно органами чуття (воля, добро, сум, радість). Більшість з них утворені від дієслів чи прикметників за допомогою су-фіксів -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм (мудрість, неповтор-ність, братерство, героїзм).
IV	Збірні іменники називають су-купність однакових чи подібних предметів, що сприймаються як одне ціле (товариство, студен-тство, малеча, хворостняк, гарбузиння, професура). Особливості: - мають тільки форму однини; - утворюються за допомогою суфіксів -ств(о), -цтв(о), -ин(а), -инн(я), -як, -ур(а); - не сполучаються з власне кіль-кісними числівниками.	Одиничні (речовинні) – називають речовину, що не підлягає рахунку, її можна лише виміряти; а також продукти харчування, овочі, ягоди, тканини, матеріали, ліки (молоко, хліб, пшениця, малина, ситець, анальгін, нафта, золото). Речовинні іменники можуть мати форму множини, якщо вказують на різновиди, ґатунок (мінеральні води, натуральні соки).

Вправа 104. Випишіть з поданого тексту іменники, визначте до яких лексико-грама-тичних груп вони належать.

Давид повертає голову, насторожується, вискакує в сіни, а потім іде надвір, несучи в душі бурхливу повінь молодих почуттів.

Його очі розшукують дві чорні тополі; за ними на блакиті легенькою парою струмує світанок. Давид любить ці дерева, біля яких завжди непокоїться і зітхає вода у невеличкій річечці. Коли доводиться йти левадою, парубок часто підходить до тополь, що з верху до низу обросли вінками гнучкого гілля, і не раз згадує, як тут у крихітному живому нурті, між корінням, він кошиком впіймав свою першу рибку. І хоч золота рибка не заговорила до нього людським голосом, але, певне, мала якісь чари, бо потім Данилові рибалилось на всякій воді.

Поволі росли дерева, поволі ріс і хлопець, з любов’ю придивляючись до них, і щось миле і таємниче було у їхній з небесною блакиттю красі. Воно кликало парубка в свою незвичайну принадну глибінь.

Дата добавления: 2015-07-08