Джерела права середньовічної Англії

В Англії, як і в більшості західноєвропейських держав, в умовах ранньофеодальної монархії спочатку діяло звичаєве право. Звичаї мали племінний характер, кожний одноплемінник, незалежно від того де він перебував, підлягав під їхні дії. Звичаєве право спочатку діяло в усній формі, але згодом воно починає фіксуватися в різноманітних збірниках. Саме вони до нормандського завоювання були основними джерелами права. Найвідоміші з них це - Правда Іне (VII ст.) і Правда Альфреда (IX ст.).

Проте були й інші джерела права, серед яких варто виділити акти центральної влади:

· акти короля - ордонанси, привілеї;

· акти Парламенту —статути;

· спільні акти короля та Парламенту.

Після нормандського завоювання Англії розпочинається консолідація правових звичаїв і традицій у межах єдиної правової системи, загальної для всієї країни, яка згодом дістала назву "загального права". У його основу було покладено практику королівських роз'їздних судів, які три-чотири рази на рік виїжджали у провінцію та здійснювали правосуддя. Повертаючись у резиденцію, вони складали протоколи, з яких потім відбирали найбільш вдалі та вмотивовані рішення. Саме так створювалося "загальне право", що було неписаним і єдиним для всієї Англії. Норми "загального права" фіксувалися записами мотивованих звітів про судові рішення в збірниках судових протоколів так званих "свитках позовів". Від кінця XIII ст. склада­ються серії звітів, або щорічники. З появою щорічників усталюється звичай: при розгляді справи цитували аналогічні рішення, вміщені в них. Так, рішення Вестмінстерських (за місцем розташування резиденції вищих судів Англії') судів стають джерелом права.

Аналогічного значення набувають і рішення лорда-канцлера на постанови Вестмінстерських судів - "право справедливості".

Отож "загальне право" та "право справедливості", що спиралися на прецедент, стають важливим джерелом права.

Особливе місце серед джерел права належало науковим трактатам найавторитетніших юристів Англії: "Про закони і звичаї Англії" Гленвіля (XII ст.), "Про закони і звичаї" Г. Брактона (XIII ст.), "Про поземельні держання" Літтльтона (XV ст.) та ін.

Отже, основними джерелами права середньовічної Англії були: звичай, правовий прецедент, акти органів центральної влади, роботи відомих англійських юристів.

10.7. Основні риси права середньовічної Англії В Англії визнавалися три основні форми феодальної власності на землю:

1) вільно відчужувані пожалувані землі;

2)заповідні землі, власники яких не могли відчужувати свої маєтки, та передавання останніх за заповітом не дозволялося;

3)умовне довічне володіння, котре у разі смерті власника переходило не до його спадкоємця, а до сеньйора.

Був відомий інститут довічної власності (коли власник не­рухомості на певних умовах передавав її у володіння й управління іншій особі, що повинна була сумлінно управляти цим майном в інтересах третьої особи).

Зобов'язальне право визнавало різні види договорів (купівлі-продажу, міни, дарування, позики тощо), які поділялися на формальні

(укладалися з дотриманням установленої процедури) та неформальні (прості). "Загальне право" передбачало й надавало захист тільки формальним договорам. Що стосується простих договорів, то вони захищалися лише "правом справедливості".

Сімейне право перебувало під сильним упливом церкви. Відносини, пов'язані зі шлюбом і сім'єю, регулювалися нормами канонічного права. Заборонялися розлучення, позашлюбні зносини, шлюби між близькими родичами. Шлюбний вік був дуже низьким. Жінка повністю підпорядковувалася чоловікові. Вона, зокрема, не мала права самостійно укладати договори та робити заповіти.

У спадковому праві панував майорат - передання в спадок земельної власності старшому синові. Зазвичай, дійсним вважалося лише спадкування за законом.

У кримінальному праві існувала тричленна класифікація злочинів. Найтяжчим злочином вважався "тризн" - зрада, це могла бути "велика зрада" (повстання проти короля чи надання допомоги ворогам короля, замах на короля, королеву, їхнього старшого сина, вбивство канцлера, скарбника або королівського судді, підробка великої чи малої королівської печатки, грошей) та "мала зрада" (вбивство слугою свого пана, вбивство дружиною чоловіка). Далі йшла "фелонія"— тяжкі кримінальні злочини проти особи (вбивство, зґвалтування) чи влас­ності. Третім видом був "місдимінор" (проступки) - дрібні злочини, що стосувалися лише приватних осіб і не зачіпали інтересів корони.

За зраду для чоловіків призначали страту через повішення або розривання на частини, а для жінок - спалювання.

Норми кримінального права були спрямовані, передовсім, проти простого люду, використовувалися для примушування розореного селянина прийняти умови роботи за наймом, котрі йому нав'язували. Проявом такої спрямованості кримінального права було, так зване, криваве законодавство.

Дата добавления: 2015-07-08