При раді існували різні комісії та комітети. Однією з найважливіших таких комісій була Зоряна палата (Court of Star Chamber) (назва від кімнати, в якій вона урядувала), яка мала судові повноваження. Створена була ще за Генріха VII для боротьби з непокірними світськими та духовними феодалами. Отже, згідно зі законом 1487 p., лордові-канцлеру, лордові-скарбнику, лордові-хоронителю особистої печатки короля, двом єпископам і двом суддям королівських судів поставлено в обов'язок на основі повеління короля проводити розслідування у справах щодо організації безпорядків і протизаконних зборищ, змов і виступів, проти зловживання високопоставлених службових осіб і накладати на них покарання (за винятком смертної кари). Ось цей орган і чали називати Зоряною палатою. За Генріха VIII вона стала слухняним знаряддям короля у боротьбі з його політичними противниками. Вона розглядала всі злочини, спрямовані проти безпеки, а також справи про шельмування, знеславлення, підроблення документів та ін. Розгляд справ відбувався без участі присяжних, у спрощеному порядку, могли застосовуватись тортури. Зоряна палата здійснювала контроль над судами присяжних, мала право карати присяжних, якщо було доведено, що вони свідомо винесли фальшивий вердикт.
Отже, Зоряну палату можемо вважати надзвичайним судом, до того ж не єдиним. Зокрема, у 1536 р. для північних земель була утворена Північна рада (The Counsil of North), з подібними, як і Зоряна палата, компетенціями. Аналогічний суд був утворений і для Уельсу (Counsil of Wales).
Висока комісія.
В период абсолютизма окончательно утверждается верховенство королевской власти над английской церковью. С целью учреждения в стране церкви, подчиненной королевской власти, в Англии была проведена Реформация, сопровождавшаяся изъятием церковных земель и превращением их в государственную собственность (секуляризация). Парламент Англии при Генрихе VIII с 1529 по 1536 г. принял ряд законов, объявлявших короля главой церкви и наделявших его правом намечать кандидатов на высшие церковные должности. В конце XVI в. законодательным путем было установлено содержание вероучения новой церкви, а также порядок богослужения. Таким образом, так называемая англиканская церковь перестала зависеть от римского папы и превратилась в часть государственного аппарата.
Высшим церковным органом страны была Высокая комиссия. В ее состав наряду с духовными лицами входили члены Тайного совета и другие должностные лица. Компетенция комиссии была чрезвычайно обширной. Она расследовала дела, связанные с нарушением законов о верховенстве королевской власти в церковных делах, "беспорядки духовного и церковного характера ". Основной задачей комиссии была борьба с противниками церкви - как с католиками, так и со сторонниками наиболее радикальных и демократических форм протестантизма (например, пресвитерианства, укоренившегося в Шотландии). Любые три члена комиссии, если среди них был один епископ, обладали правом подвергать наказанию лиц, не посещающих церковь, пресекать ереси, смещать пасторов. В дальнейшем к ведению Высокой комиссии был отнесен ряд сугубо светских дел - о бродягах в Лондоне, о цензуре и т.п. Реформированная церковь, сохранив немало черт католицизма как в структуре, так и в богослужении, превратилась в орган, одной из задач которого стала пропаганда теории божественного происхождения власти короля.
Вестмінстерські суди.
Судова система. При абсолютизмі остаточно оформилась структура та юрисдикція центральних, Вестмінстерських судів — Судіолівської лави, Суду загальних позовів і Суду скарбництва. Це були вищі суди „загального права". З'явились і спеціальні суди — Суд адміралтейства і морські суди, торговельні суди. Діяли й церковні суди, але зі значно урізаною компетенцією.
|
Сесія мирових суддів. Мировий суддя.
В период абсолютизма расширилась судебная компетенция мировых судей. Все уголовные дела предписывалось рассматривать разъездным и мировым судьям после утверждения по ним обвинительного акта большим жюри. Присяжные заседатели включались в состав суда. Имущественный ценз для присяжных по закону Елизаветы I был повышен с 40 шиллингов до 4 фунтов стерлингов.
С конца XIII в. окончательно утверждается практика назначения из местных землевладельцев в графствах так называемых охранителей мира, или мировых судей. Первоначально они обладали полицейскими и судебными полномочиями, но с течением времени стали выполнять наиболее важные функции местного управления вместо шерифов. По статуту 1390 года в каждое графство назначалось восемь мировых судей. Мировые судьи контролировали цены на продукты питания, следили за единством мер и весов, вывозом шерсти, осуществляли надзор за проведением в жизнь законов о рабочих (1349 и 1351 гг.), о еретиках (1414 год) и даже устанавливали размеры заработной платы (статут 1427 года). Имущественный ценз для занятия этой должности составлял 20 фунтов стерлингов годового дохода.
Шериф.
Після нормандського завоювання посада шерифа за всіма офіційними документами проходить як посада королівського чиновника. На відміну від попередніх виборних олдерменів, шериф призначався королем. Визначились його основні обов’язки: збирач королівських податків; обнародування та впровадження в життя королівських розпоряджень; підтримка громадського порядку, арешт злочинців, адміністративне розслідування, дрібні злочини, наприклад, крадіжки, підготовка справ до розгляду в суді, виконання вироків суду; підбір і підготовка збройних сил. У XI-XII ст. посада шерифа перетворювалась на провідну в адміністрації графств. Як головний представник королівської влади на місцях, він виконував судійські, військові та адміністративні функції.
Англійський дослідник Дж. Макі прослідкував зв’язок посади шерифа в графствах з представниками шляхетних сімейств. Бажання королівської влади обмежити повноваження шерифів було обумовлене, з одного боку, небезпекою посилення окремих знатних родів, які намагалися зробити цю посаду спадковою, а з іншого боку, посада обіцяла не тільки велику судово-адміністративну владу на місцях, але й фінансові вигоди, що вело до зловживання цією владою в окремих регіонах. Тому вже за часів Генріха VІ та Едуарда IV були зроблені спроби зменшити повноваження шерифів. Так, частково обмежувались судові функції цієї посади. Саме труднощі контролю над шерифами змусили королівську владу позбавити цю службу важливих прав.
Звуження судово-адміністративних обов’язків шерифа та скорочення терміну служби до одного року дало привід історикам говорити про занепад інституту шерифів наприкінці ХV – на початку ХVІ ст. Шерифи інколи виступали суттєвими кредиторами корони і збагачували казну. Шериф відповідав пункт за пунктом за кількість прибутків, але при цьому він міг займатися господарством та сплачував встановлені казначейством суми таким чином, що зберігав залишок, за який сплачував витрати контори та одержував фінансові вигоди. Життєздатності цієї посади в значній мірі сприяв той факт, що шерифи активно використовували старі, ще англосаксонського періоду, органи місцевого самоврядування – збори сотень та графств.
Лорд-лейтенант. В графствах періодично відбувалися вчання ополченців і перегляд їхнього озброєння. Збройні сили графств очолювали лорди-лейтенанти.
Місцеві органи влади і управління. Настоятель приходу.
С установлением абсолютизма система местных органов управления стала более стройной, возросла их зависимость от центральных органов власти. Основные изменения в местном управлении в этот период выразились в учреждении должности лорда-лейтенанта и административном оформлении местной единицы - церковного прихода. Лорд-лейтенант, назначаемый в графство непосредственно королем, возглавлял местное ополчение, руководил деятельностью мировых судей и констеблей.
Зібрання прихожан.
Приход представлял собой низовую самоуправляющуюся единицу, сочетавшую функции местного церковного и территориального управления. Собрание прихожан, плативших налоги, решало вопросы распределения налогов, ремонта дорог и мостов и т.п. Кроме того, собрание избирало должностных лиц прихода (церковных старост, надзирателей за бедными и пр.). Ведение церковных дел в приходе осуществлялось настоятелем прихода. Вся его деятельность была поставлена под контроль мировых судей, а через них - под контроль органов управления графствами и центральных органов. Четвертные сессии мировых судей превратились в высшие инстанции по всем вопросам, относящимся к делам управления приходами. Собрания графств, еще сохранившиеся от прежнего периода, окончательно теряют свое значение.
Абсолютизм і церква.
У період абсолютизму остаточно стверджується верховенство королівської влади над англійської церквою. З метою установи в країні церкви, підпорядкованої королівської влади, в Англії була проведена Реформація, що супроводжується вилученням церковних земель і перетворенням їх у державну власність (секуляризації). Парламент Англії при Генріха VIII з 1529 по 1536 р. прийняв ряд законів, оголошує короля главою церкви і наділяє його правом намічають кандидатів на вищі церковні посади. У кінці XVI в. законодавчим шляхом було встановлено зміст віровчення нової церкви, а також порядок богослужіння. Таким чином, так звана Англіканська церква перестала залежати від римського папи і перетворилася в частину державного апарату.
Вищим церковним органом країни була Висока комісія. До її складу поряд з духовними особами входили члени таємної ради та інші посадові особи. Компетенція комісії була надзвичайно великою. Вона розслідувала справи, пов'язані з порушенням законів про верховенство королівської влади в церковні справи, "заворушення духовного і церковного характеру". Основним завданням комісії була боротьба з супротивниками реформованої церкви - як з католиками, так і з прихильниками найбільш радикальних і демократичних форм протестантизму (наприклад, пресвітеріанства, вкорінені в Шотландії). Будь-які три члена комісії, якщо серед них був один єпископ, володіли правом піддавати покаранню осіб, які не відвідують церкву, припиняти єресі, смещать пасторів. В подальшому до ведення Високої комісії був віднесений ряд суто світських справ - про бродяга в Лондоні, про цензуру і т.п. Реформована церква, зберігши чимало рис католицизму як у структурі, так і в богослужінні, перетворилася на орган, одним із завдань якого стала пропаганда теорії божественного походження влади короля.
З встановленням абсолютизму система місцевих органів управління стала більш стрункою, зросла їх залежність від центральних органів влади. Основні зміни в місцевому управлінні у цей період висловилися в установі посади лорда-лейтенанта і адміністративному оформленні місцевої одиниці - церковного приходу. Лорд-лейтенант, призначуваний в графство безпосередньо королем, очолював місцеве ополчення, керував діяльністю світових суддів і Констебль.
Прихід представляв собою низові самоврядних одиницю, що поєднує функції місцевого церковного та територіального управління. Збори парафіян, які сплачували податки, вирішувало питання розподілу податків, ремонту доріг та мостів і т.п. Крім того, збори обирали посадових осіб приходу (церковних старост, урядників за бідними та ін.) Ведення церковних справ у парафії здійснювалося настоятелем парафії. Уся його діяльність була поставлена під контроль світових суддів, а через них - під контроль органів управління графства і центральних органів. Четвертние сесії світових суддів перетворилися у вищі інстанції з усіх питань, що відносяться до справ управління парафіями. Зборів графство, ще збереглися від попереднього періоду, остаточно втрачають своє значення.
Правління Генріха VІІІ.
Король не мав права самостійно видавати закони, зокрема конституційного характеру. Однак на вимогу Генріха VIII у 1539 р. парламент прийняв закон (Act of proclamation), яким короля уповноважено до видання нормативних актів — прокламацій — для врегулювання актуальних питань стосовно інтересів держави та публічного порядку. їх невиконання загрожувало суворими покараннями — ув'язненням, штрафами. Королівські акти, оголошені й прийняті у раді, мали вищу юридичну силу — нарівні з актами парламенту. Щоправда, вони не могли протирічити чи міняти вже діючі законодавчі акти, норми загального права та звичаї країни. Король, окрім того, був главою адміністрації, призначав і звільняв вищих урядовців, командний склад армії та флоту, був верховним головнокомандувачем збройними силами, главою англіканської церкви та ін.
Хотя новое дворянство было сильно заинтересовано в дальнейшем огораживании, Генрих VII, первый Тюдор в 1488-1489 годах издал два статута о восстановлении пашни в границах 1485 года, восстановлении ферм и прекращении огораживаний на острове Уайн. Кстати, последнее распоряжение в противоположность многим другим было выполнено, так как дело касалось обороноспособности Англии. Этих мер, конечно, было мало, поэтому аналогичную аграрную реформу проводит Генрих VIII. Статут 1514 года запретил укрупнение ферм, в 1515 году король издает еще два указа, ограничивающих огораживания. В это время канцлером Англии становится кардинал Томас Вулси. Он повел еще более решительную политику: в 1517 году создал комиссии по расследованию дел об огораживаниях, в 1518 году издал прокламацию, предписывающую всем огораживателям уничтожить изгороди в течение 40 дней или же уплатить крупный штраф в сотню фунтов. Аналогичные прокламации выходили еще в 1526 и 1529 году.
«Акт про супрематію» (1534р)
Акт о супрематии — парламентский акт, принятый 3 ноября 1534 года, провозгласивший Генриха VIII единственным верховным земным главой Церкви Англии. В качестве главы Церкви Генрих VIII был в праве пользоваться «титулами, почестями, достоинствами, привилегиями, юрисдикцией и доходами, присущими и принадлежащими достоинству верховного главы Церкви». До этого английские короли, как и многие другие средневековые монархи, пользовались значительной властью над Церковью своего королевства, а именно: контролировали её доходы, контролировали (а иногда напрямую осуществляли) духовные назначения. Акт о супрематии передал Генриху VIII, кроме этих традиционных привилегий монарха, ранее свойственные примасам права посещать епархии, визитировать духовенство, решать вопросы вероучения, изменять литургические чинопоследования, исправлять заблуждения и искоренять ереси. Единственным правом, на которое не покусился Генрих VIII, было совершение богослужений, хотя напрямую это ограничение Актом не предусмотрено.
Акт о супрематии не содержал богословского обоснования, но утверждал, что правами Верховного главы Церкви король обладал «в долготу дний», то есть Акт не передавал Генриху VIII никаких новых прав, а лишь торжественно подтверждал их. Тем не менее, авторы Акта не были уверены во всеобщем одобрении нововведения, так как в том же 1534 году был издан Акт об измене, согласно которому лица, отказавшиеся под присягой признать Акт о супрематии, обвинялись в государственной измене. Именно согласно Акту об измене были осуждены и обезглавлены Джон Фишер и Томас Мор.
Акт о супрематии 1534 года действовал в течение всех последующих лет правления Генриха VIII и всего царствования его сына и преемника Эдуарда VI. Мария Кровавая, вступив на престол, отменила Акт в 1554 году, а впоследствии осуществила возвращение Англиканской церкви в лоно Католичестве.
Елизавета I, вступив на престол, вернулась к политике Реформации. В 1559 году был издан новый Акт о супрематии, подтверждавший Акт её отца Генриха VIII, но называвший королеву не Верховным главой (англ. Supreme Head of the Church of England), а Верховной правительницей Церкви (англ. Supreme Governor of the Church of England), полагая, что женщина не может быть главой Церкви. Принятие Акта сопровождалось требованием особой письменной присяги на верность королеве как главе Церкви всех клириков, гражданских чиновников, судей, преподавателей университетов и школьных учителей.
Акт о супрематии был отменён во время Английской революции, но затем восстановлен без изменений Карлом II, также требовавшим присяги вышеуказанных лиц (см. Акт о единообразии). Акт о супрематии сохраняет юридическую силу по настоящее время, определяя особую роль монарха Великобритании в Церкви Англии
Політична доктрина абсолютизму. Правління Стюартів (1603-1649 рр.).
З 1603 року до влади прийшла династія Стюартів, її першим представником був Яків І. Саме його авторству належить політичний трактат під назвою “Істинний закон вільної монархії” (1603 року), що відображав власне його погляди та ставлення щодо розподілу влади всередині держави. А саме, йшлося про те, що парламент не може мати законодавчих прав, він може видавати закони, але лише в тому разі, якщо будуть затверджені королем. Не може бути ніякої конституційної монархії, оскільки “не у владі парламенту видання будь - якого закону чи статуту без того, щоб королівський скіпетр не доторкнувся до нього” [12: 15]. В такій ситуації відбувається ріст парламентської опозиції, яка особливо посилилась за наступника Якова І Карла І.
Після смерті Єлизавети запановує нова династія Стюартів (1603-1649). Правління Якова I (1566-1625) і Карла I (1600-1649) відмічене релігійною і політичною боротьбою. Правління Стюартів співпало з розквітом абсолютизму в Франції.
Необмежена влада французького короля спонукала Стюартів остаточно позбавити парламент всякого значення. Роки без правління парламенту супроводилися розширенням функцій Високої комісії і Зоряної палати.
Останнім з династії Стюартів був Карл I. У його політичному підході домінували ідеї про те, що королівська влада не залежить згоди народу і парламенту в зв'язку з своїм божественним походженням, що влада корони розповсюджується на всю країну, що король відповідає хіба що перед Богом або іншими королями, що парламент існує тільки по милості короля. У відповідь на це Англійський парламент повів боротьбу за відновлення своїх прав. Особливо гострою ця боротьба була при правлінні Карла I, змушеного звернутися до парламенту за субсидіями для ведення війни з Іспанією і Францією.
Таке абсолютистське уявлення про державу не відображало соціальних і політичних реалій Англії XVII ст. і рано або пізно повинне було стати ще одним чинником прискорення гострої державно-політичної кризи, що завершилося революцією.
«Істинний закон вільних монархій» (1603 р.).
З 1603 року до влади прийшла династія Стюартів, її першим представником був Яків І. Саме його авторству належить політичний трактат під назвою “ Істинний закон вільної монархії ” (1603 року), що відображав власне його погляди та ставлення щодо розподілу влади всередині держави. А саме, йшлося про те, що парламент не може мати законодавчих прав, він може видавати закони, але лише в тому разі, якщо будуть затверджені королем. Не може бути ніякої конституційної монархії, оскільки “не у владі парламенту видання будь - якого закону чи статуту без того, щоб королівський скіпетр не доторкнувся до нього” [12: 15]. В такій ситуації відбувається ріст парламентської опозиції, яка особливо посилилась за наступника Якова І Карла І.
ПРАВО
Особливості феодального права Англії. Джерела права. Англосаксонські закони. Закони короля Етельберта (початок VІІ ст.). Закони короля Альфреда Великого (ІХст.).
Основним джерелом права після утворення англосаксонських держав був звичай. Низка звичаїв, які відповідали інтересам панівних верств, входила до судебників («Правди»), що видавали англосаксонські королі (королівське законодавство).
Первые правовые сборники стали появляться здесь еще в VI в. В 601—604 гг. в Кенте была провозглашена Правда Этельберта. В VII в. была составлена в Уэссексе Правда Инэ, в IX в. в первом относительно централизованном государстве англосаксов — Правда Альфреда, в XI в.— Законы Кнута. Все эти сборники отразили постепенные процессы социального расслоения, феодализации англосаксонского общества, становление государственности, влияние христианской религии, принятой здесь в начале VII в.
В основу Правды Этельберта были положены нормы старого обычного права, но она отразила и новые правовые положения, устанавливающие, например, повышенные штрафы за преступления против короля и церкви, материальные взыскания короля по ряду исков свободных (дела о краже, убийстве). Так, за убийство свободного человека выплачивался не только вергельд семье убитого, но и штраф (в 50 шиллингов) королю в качестве возмещения господину.
Правда Альфреда Великого (бл.890 р.) – перша кодифікація для всієї Британії. Тут – найпоширеніші правові акти різних англосаксонських королівств, зокрема збірники Іне, Яффи, Етальберта. Дещо – змінено, дещо не використано з попередніх (скорочено). Налічує 77 статей. Вступ містить окремі норми права Мойсея.
Наступники Альфреда – Едуард І, Етельстан, Едгар, Кнуд Великий. Кодифікації написані англосаксонською, немає рецепцій римського права, але є франкського і скандинавського. Ранні збірники містили здебільшого норми кримінального права, пізніші – цивільного, зобов’язального, сімейно-спадкового, церковного.
Після нормандського завоювання з’являється нормандське право, однак воно не замінило англосаксонське. Основне джерело права – королівське законодавство. Законы короля назывались ассизами, хартиями, но чаще всего ордонансами, статутами. Це Хартія вольностей Генріха І (1100р.), хартія свобод для духовенства Стефана, хартія свобод Генріха ІІ, його Кларендонська асиза (1166р.), Нортсемптонська асиза (1176р.), асиза про озброєння 1181р., асиза про ліси 1184р.
Особое место среди источников средневекового права Англии заняли также нормы торгового и канонического права. В 1353 году, например, был принят специальный статут об оптовой торговле и городских торговых судах, которые должны были создаваться местными и заморскими купцами под председательством мэров английских городов.
Единственным законом, касавшимся пересмотра канонического права, стали постановления Кентерберийского и Иоркского соборов, введенные в действие Генрихом VIII под названием "Letters of business", согласно которым нормы канонического права должны действовать, если они совместимы с законами королевства или прерогативами короны и "не противоречат и не нарушают их".
Відображення в законах феодальних відносин. Злочини і покарання. Композиція. Особливості покарань за майнові злочини.
Дві категорії злочинів:
1)публічні (щодо держави, церкви, всього суспільства)
- такі, що каралися штрафом (за незначне порушення королівського миру, розміщення якоїсь перешкоди на королівській дорозі, напад на королівській дорозі, напад на маєток або будинок, надання притулку особі, оголошеній поза законом,)
- такі, що каралися смертю, калічницькими або тілесними покараннями (бунт, повстання, виступи проти короля, церкви, вбивство захищеної королем особи, підпал, грабунок, вбивство або зрада сеньйора, сповідування поганства, поклоніння старим богам, чари, фальшива присяга)
2)щодо приватної особи і її кровних родичів:
- вбивство: покарання – штраф королю за порушення миру, вергельд (головщина) родичам вбитого, залежно від соціального стану. Кровна помста. Відповідальність роду за злочин (могли видати вбивцю родичам вбитого, сплатити вергельд за вбивцю)
- тілесні ушкодження – штраф-вергельд.
- проти власності (майнові злочини): за крадіжку «на гарячому» - вбивство на місці або рабство, якщо жінка – скинути зі скелі, раб – забити камінням, рабиня – спалити.
- проти моралі – зрада дружини, чоловіка: чоловіків карали легше. Жінкам відрізали ніс і вуха, позбавляли майна, а коханця чоловік міг вбити; зґвалтування – смерть, рідше – великий штраф.
Покарання:
© Смертна кара (проста і кваліфікована)
© Калічницькі кари
© Тілесні кари (биття батогами)
© Конфіскація майна
© Штраф
© Безчестя
© Таврування
© Накладення посту (тиждень, місяць, кілька днів на тиждень)
Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 394 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Повчитися нам в них, серцям пострадянським - | | | Судочинство. |