Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання.

Релігієзнавство є комплексна система природничих і суспіль­них наук, які вивчають релігію. Як зазначалося, у сучасному ре­лігієзнавстві існує два основних підходи вивчення релігії: бого­словський та науково-релігієзнавчий.

Богословський підхід — це вивчення релігії з погляду вірую­чих людей (аналіз релігії зсередини). Вважається, що в будь-якій формі богослов'я є системою релігійно-догматичних доказів на­явності абсолютних істин (Святого Письма, Святого Переказу тощо). Позакритичні твердження про пріоритет Бога та всього того, що є основою віри в надприродне, є фундаментом релігій­ного богослов'я, а водночас і фундаментом проблем, які воно до­сліджує та аналізує. Доведення богословським релігієзнавством істин біблійної мудрості дає гарантію найоптимальнішого шляху в отриманні Царства Небесного й порятунку.

Наприклад, християнське богослов'я у своїх методах аналізу біблійної мудрості використовує різні богословські дисципліни, які за своїм значенням поділяються на три групи: до першої на­лежать догматичне, апологетичне та моральне богослов'я. До другої належать ті, які дбають про ясність основних догматів, пе­реконливість аргументів, що доводять їх істинність, про тлума­чення їх змісту згідно з інтересами широких верств віруючого населення. Цьому сприяє екзегетика (алегоричне тлумачення біб­лійних текстів і пояснення їх складних положень); і, нарешті, бі­блійна археологія, завданням якої є пошуки пам'яток, пов'язаних з Біблією, як історичних аргументів у доведенні істинності біб­лійної мудрості; патріологія, що висвітлює біографії отців церкви й коментує їхні твори.

Християнське богослов'я вивчає також історію Старого та Но­вого Завітів, в яких дослідники релігії з'ясовують автентичність текстів, приводять їх у відповідність з віроціннісними традиціями та історією становлення й розвитку християнської релігії.

До третьої групи богословських дисциплін належать дисцип­ліни, які розвивають основні положення релігійного культу. До них належать літургіка (порядок проведення богослужінь), гомі­летика (мистецтво складання проповідей), пастирське богослов'я (навчає служителів церкви християнського способу життя й по­ведінки), порівняльне богослов'я (аналізує вірування інших кон­фесій) тощо. З погляду світського релігієзнавства предметом його вивчення є дослідження передумов виникнення, становлення та розвитку історичних форм релігійного комплексу (первісних вірувань, ет-нонаціональних, світових і нетрадиційних релігій), дослідження змісту соціального вчення церкви, вивчення Святого Письма (Біб­лії, Трипітаки, Корану, Тори тощо).

Важливо зазначити, що наукове знання про релігію не робить наукове релігієзнавство автоматично антирелігійним (більше то­го, атеїстичним); світське релігієзнавство формує знання, яке є об'єктивним і неупередженим. Крім того, світське й богословське релігієзнавство пов'язані між собою історично. Богослов'я (тео­логія) є історично першою формою релігієзнавства.

Релігієзнавчі знання не є статистичними або такими, що сто­суються лише минулого. Релігієзнавчі концепції виникли у дру­гій половині XIX ст. на перехресті філософії, психології, соціоло­гії, антропології, етнографії, мовознавства тощо і продовжують розвиватися сьогодні, що дає їм змогу адекватно досліджувати й аналізувати релігійні явища сучасності.

За своєю внутрішньою структурою релігієзнавство набуло рис полідисциплІнарної науки, яка об'єднує такі її основні розділи: 1) історію релігії— вивчення основних етапів розвит­ку релігій; 2) філософію релігії-- вивчення основних релігій­но-філософських ідей, що аналізують першопричини існуючо­го світу, існування душі та тіла тощо; 3) психологію релігії -вивчення релігії з позицій психічних феноменів, релігійної сві­домості тощо; 4) соціологію релігії, що вивчає суспільні зако­номірності виникнення релігії, її основні компоненти, структу­ру, місце, роль і функції, вплив на інші системи соціуму, зво­ротний вплив суспільства на релігію тощо; 5) географію релі­гії, яка займається збором та узагальненням інформації про те­риторіальне розташування релігійних організацій, їх кількісні та якісні характеристики як в історичному, так і в сучасному контексті.

Отже, релігієзнавство як наука досліджує суспільио-історич-пу природу релігії, механізми її суспільних зв'язків з економічни­ми, політичними й духовними структурами суспільства, аналізує вплив релігії на суспільство та особу в конкретно-історичних умовах.

І, нарешті, важливо зазначити, що в сучасних умовах релігіє­знавство ще не має завершеної методологічної та загально-тео­ретичної бази, що орієнтує нас сприймати його як молоду науку, яка ще перебуває в процесі становлення й розвитку.

Дата добавления: 2015-07-08