Проблема походження релігії.

Слід зауважити, що в аналізі причин походження релігії існує нині два основних підходи: перший -- релігійний (богословсь­кий), другий — світський (науково-релігієзнавчий).

Богословський підхід спирається на ідею, згідно з якою віру­ючим людям і духовенству немає сенсу ставити питання про причини виникнення релігії, адже релігію подарував людям Бог. Тому релігія є вічною й незмінною, богоодкровенною у своїй іс­тинності, а отже, не потребує додаткових знань про своє похо­дження. Однак безперечним є те, що існує загальновідома історія релігії, яку визнають і віруючі люди, і науковці.

Історія знає початок появи кожної релігійної системи, заснов­ників світових релігій, які зазвичай були достеменно відомими історичними постатями, наприклад, засновники ісламу, конфуці­анства тощо. Меншою мірою релігієзнавці знають про передумо­ви виникнення брахманізму, джайнізму, даосизму тощо. Але, не­зважаючи на брак історичних свідчень про релігійні уявлення людей на початку нашої історії, є чимало непрямих, опосередко­ваних свідчень, які можна знайти в матеріалах археологічних до­сліджень, міфологічній культурі, письмових текстах минулого, а також дані сучасних науково-історичних досліджень. Безпереч­ним залишається одне — будь-яка релігія має історичний харак­тер, свій тривалий і суперечливий шлях розвитку.

В основі богословського підходу лежить догмат про те, що релігію відкрив людям Бог. У християнстві його викладено у Святому Письмі (Біблії), у подальшому його обстоювали й роз- вивали такі православні богослови, як Афанасій Александрійсь-кий, Іван Златоуст, Іван Дамаскін та інші, у католицизмі — Авгу-стин Блаженний, Фома Аквінський та ін. Ця позиція є доміную­чою насамперед у християнстві. У трактуванні причин виникнен­ня інших релігій християнство припускає будь-які інші версії,

У богословському напрямі можна виокремити теологічну тео­рію походження релігії, яка грунтується на беззаперечних ідеях про те, що Бог є істота абсолютна, вічна й незмінна, вона с пер­шопричиною і першоосновою всього існуючого на Землі, а отже, є об'єктивною причиною Існування релігії. Представниками цьо­го напряму були Р. Декарт (1596—1650), відомий своєю концеп­цією про вроджені ідеї про Бога; Г. В. Лейбніц (1646—1716) -засновник концепції богословського раціоналізму; Й. Фіхте (1762— 1814) — основоположник концепції споглядального теїзму; Ф. Шел-лінг (1775—1854) та ін.

Не вдаючись до аналізу специфіки концепцій кожного з філо­софів, зауважимо, що всі вони розглядали релігію як результат божественного одкровення. На їхню думку, релігія виникає на певному етапі духовного розвитку людства, і в основі її лежить віра в Бога.

Водночас існує світський релігієзнавчий підхід до вивчення причин виникнення релігії. Він також не дає однозначних відпо­відей на питання про сутність і першопричини релігії¹. Тому для зручності проілюструємо лише кілька сучасних науково-ре-лігієзнавчих концепцій.

Найвідомішою сьогодні є натуралістична концепція виник­нення релігійної свідомості. Спершу її репрезентували францу­зькі просвітителі XVIII ст., згодом Л. Фейєрбах (1804—1872), а також К. Маркс (1818—1893) і Ф. Енгельс (1820—1895), які вва­жали, що в основі виникнення релігії лежить відчуття безсилля й страху людини перед природними та соціальними силами. Вони стверджували, що за своєю суттю будь-яка релігія є «ні­чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, -- відображення, в якому земні сили набирають форми неземних»².

Натуралістичні концепції сьогодні кардинально переосмис­лені. Доведено, що страх людини не є основною причиною по- ділу світу на реальний і надреальний. Страх повинен був при­мусити людину уникати небезпечного світу, а не поклонятися йому. Неоднозначне сприймаються ідеї про низький рівень ма­теріального виробництва суспільства, який спричинив появу ре­лігійної свідомості. Доведено, що первісна людина жила адек­ватно тим умовам, які становили її повсякденне життя, тому вона отримувала певне задоволення від реалізації своїх матеріа­льних або духовних потреб (її життя не було сповнене драмати­зму, а навпаки, було як на той час повноцінним і конструк­тивним).

Сучасне життя, здавалося б, повинно було звільнити людину від страху існування в матеріальному світі й привести до автома­тичного зменшення впливу релігії на суспільство й окрему лю­дину. Однак в умовах високорозвиненої цивілізації є всі підстави говорити про новий «релігійний ренесанс».

Ще один напрям сучасного релігієзнавства репрезентований соціологічним підходом. Його представниками є такі вчені, як О. Конт (1798—1857), М. Вебер (1864^1920), Е. Дюркгейм (1858—1917), ї. Парсонс (1902—1979). їхні концепції дають змогу дослідити релігію як соціальний феномен, який виконує низку суспільне необхідних функцій.

Соціологи вважають, що релігія формалізує соціальне життя людини, сприяє його структурному впорядкуванню завдяки спі­льній меті, яка в цьому разі набуває релігійного оформлення; дії людей стають скоординованішими. Це впливає також на усвідом­лення людиною мотивів власної поведінки й діяльності суспільс­тва загалом, а також на систему оцінювання результатів цієї дія­льності. Цю думку репрезентує М. Вебер.

У поясненні причин появи релігійності одне з головних місць посідає етнологічний напрям, який репрезентували такі відомі вчені, як Е. Тайлор (1832—1917), Д. Дж. Фрезер (1854—1941), Б. Малиновський (1884—1942), які в релігійному комплексі вба­чали певний етап розвитку духовної культури загалом на шляху до її найвищого рівня та істинного змісту.

Важливе значення для розуміння сутності та причин релігії має біолого-психологічна концепція, репрезентована У. Джейм-сом (1842—1910), В. Дільтеєм (1833—1911), Л. Леві-Брюлем (1857—1939 рр.) і особливо 3. Фрейдом (1856—1939). Спільною для біолого-психологічних концепцій була ідея про те, що в лю­дини є біологічно вроджені почуття Бога як результат трансфор­мації різноманітних психологічних процесів (страху, любові, аг­ресії, ненависті, насолоди тощо).

Дата добавления: 2015-07-08