Проблема визначення предмета філософії

На від­міну від інших різновидів світогляду, інтерес філософії спрямо­ваний не на окремі сфери буття, а на світ загалом, світ як ціліс­ність. Завдання філософії — дати пояснення існування світу загалом через постановку специфічних філософських питань і відповідей на них. Це, зокрема, питання про сутність буття та йо­го походження; сутність матеріального світу; про субстанцію сві­ту; походження свідомості; взаємодію матерії та свідомості; про появу людини, мету її життя; наявність душі та духовного світу людини; взаємодію природи й суспільства; особливості процесу пізнання; учення про істину; перспективи розвитку людини й су­спільства; розвиток філософських категорій та ін. Ці питання фі­лософія вивчає в таких розділах: онтологія (учення про буття), гносеологія (учення про пізнання), антропологія (учення про лю­дину), соціологія (учення про суспільство). Питання про предмет філософії тісно пов'язане з питанням про функції філософії. Знання цих функцій допомагає розкрити механізми виникнення й розв'язання згаданих філософських пи­тань. Під функціями філософії розуміють основні напрями вико­ристання її в суспільній (матеріальній і духовній) практиці, у ре­зультаті чого реалізуються її мета, завдання й призначення.

Позояк філософія як найвища форма теоретичного світогля­ду головним об'єктом (предметом) свого пізнання вважає най­більш універсальні зв'язки, закони й принципи об'єктивної дій­сності, то вона є одночасно й методом пізнання світу, його особ­ливостей, способу існування, що робить її водночас методологі­єю для всіх конкретних наук (визначає їх стратегію, напрями на­укових досліджень, стає безпосереднім або опосередкованим змістом наукових Ідей, теорій, сприяє науковому прогнозу, який спи­рається на філософські знання про закони й принципи об'єктив­ної дійсності).

Сучасна філософія є зразком зміни предмета філософських досліджень. Сьогодні доведено неможливість однозначно відпо­вісти на основне питання філософії² — воно є вічним і відкритим для подальших філософських роздумів. У XX і XXI ст. воно втратило актуальність. Натомість у філософії стала переважати проблема людини, дослідження екзистенціальності людського іс­нування, сенсу життя, свободи вибору в досягненні індивідуаль­ного щастя.

Сучасна філософія покликана вирішувати актуальні проблеми людини, сприяти пошуку ідеалів і конкретної практики для їх до­сягнення не в далекому майбутньому, а вже сьогодні на основі знання про людські можливості. Філософія має стати практич­ним інструментом, який дасть можливість людині, окремій особі визначити свою життєву позицію відносно світу, людей і власно­го «Я».

64 .Система і її структурні складові філософії

У процесі свого розвитку філософія набула форм надзвичайно складної системи філософських знань. Але попри все в цій склад­ності є свій порядок і чітка логіка. Для структури філософії як системи знань характерне виокремлення тих сфер реальності, спираючись на які людина може дослідити предмет свого філо­софського інтересу. Згідно з цими сферами формуються головні філософські дисципліни, або основні розділи філософії (система філософії).

Система філософії характеризується особливістю завдань, проблематики й предмета філософії, що дає змогу виділити її важливі структурні компоненти (структуру).

Уже в античному світі під структурою філософії розуміли ло­гіку (правильне мислення), фізику (учення про природу), етику (учення про людину). Водночас вважали, що головною є етика, а всі інші структурні компоненти мають підкорятися практичній філософії, яка з необхідністю була спрямована на розв'язання людських проблем, наприклад, філософія стоїцизму. В основно­му ця структура філософського знання зберегла своє значення й сьогодні.

У німецькій класичній філософії структурність була репрезен­тована вченням Ґ. Геґеля. Він уважав, що філософія обов'язково має складатися з трьох частин: логіки (яка збігається з об'єк­тивною діалектикою й теорією пізнання), філософії природи, фі­лософії духу (філософія держави та права, філософія історії, фі­лософія релігії, філософія мистецтва та історія філософії).

Отже, ядром філософії як системи стають логіка, діалектика й методологія пізнання. Структура сучасної філософії є набагато ширшою за її ядро. Класичними розділами філософії вважаються онтологія, гносеологія, антропологія, соціальна філософія.

Безперечно, найважливішим розділом філософії є онтологія. Онтологія — окремий філософський напрям, який досліджує сутність буття світу, осно­ви всього сущого. Вона вивчає найзагальніші форми буття, абст­рагуючись від їх конкретного змісту. Ці форми виражаються в основних онтологічних категоріях: буття, небуття, матеріальне та ідеальне, матерія й свідомість, простір і час, рух, розвиток, перервність, неперервність та ін.

Другим головним розділом філософії виступає гносеологія, що досліджує пізнавальну здатність суб'єкта щодо об'єкта пізнання, природи й можливості пізнання людиною світу й самої себе, а також загальні передумови, засоби й закономірності пізнання й критерії його істинності

Антропологія — філософське вчення, яке аналізує людину як цілісну особу і стратегію її жит­тєдіяльності. Близькою до філософської антропології є антропо­софія, яка не просто вивчає людину, але й намагається зрозуміти сенс її появи й життя у світі

Соціальна філософія досліджує закономірності розвитку сус­пільства, зв'язки суспільства й природи, суспільства й людської індивідуальності. Сучасна соціальна філософія вивчає суспільство як систему (як сукупність елементів, котрі взаємодіють між со­бою) і як процес (послідовна зміна, розвиток структури суспільст­ва). Синонімом соціальної філософії в різноманітних теоріях є по­няття «філософія історії», «історичний матеріалізм» та ін.

Система філософського знання дуже відносна. Кожна філософ­ська дисципліна має власну підструктуру. Між основними розділа­ми філософії не існує жорстких кордонів, їх зміст і проблемати­ка постійно перетинаються: питання, що вивчаються одними розділами, з певним ступенем необхідності мають місце в інших.

Окрім перелічених основних філософських дисциплін, що ста­новлять систему філософії, існують інші, не менш значимі: філософія природи — натурфілософія (як різновид онтології), що до­сліджує сутність природи загалом; теорія розвитку — філософ­ське вчення про універсальні закони руху й розвитку природи, суспільства та мислення; соціологія — учення про факти соціаль­ного життя (різних за складністю соціальних систем, форм суспіль­них зв'язків, інститутів, процесів); філософія історії — галузь філософського знання, предметом якої є дослідження закономір­ностей історичного процесу, виявлення змісту й спрямованості історії людської цивілізації; філософія культури, яка досліджує специфіку становлення культури, її сутність і значення, а також особливості й закономірності культурно-історичного прогресу; праксеологія — філософська концепція діяльності як теорія орга­нізації практичної діяльності. На основі вивчення та аналізу ду­ховного життя людини виникає комплекс філософських наук про духовні якості та процеси. Сюди входять логіка — учення про форми мислення; етика, об'єктом вивчення якої є мораль; есте­тика, що обґрунтовує закономірності художнього віддзеркалення людиною дійсності, сутність і форми перетворення життя за за­конами краси, а також досліджує природу мистецтва та його роль у розвитку суспільства; філософія релігії, що осмислює релігійну картину світу, досліджує причини історичного походження релі­гії, її конфесійну багатоманітність тощо; філософія права, яка до­сліджує основні правові норми, людську потребу в правовій діяль­ності; історія філософії, що вивчає виникнення й розвиток філо­софської думки й перспективи її розвитку.

Дата добавления: 2015-07-08