Філософія Вернадського

Володимир Іванович Вернадський (1863—1945 рр.) — учений, мислитель, натураліст, засновник вчення про біосферу та ноо­сферу. Головними працями, що репрезентують його філософські погляди, стали «Наукова думка як планетарне явище», «Хімічна побудова біосфери Землі та її оточення» (обидві книжки вийшли друком уже після смерті автора) та ін.

У цих та інших працях В. І. Вернадський ставить перед собою та вирішує одну з найскладніших проблем сучасного природо­знавства й філософії: причини виникнення та розвитку живої матерії, роль живої речовини на Землі та в Космосі. Ця пробле­ма безпосередньо торкається людини та суспільства загалом, адже людина є органічною частиною живого, своєрідним поєд­нанням живої й неживої природи.

Аналіз площини, де поєднуються жива й нежива природа, на думку професора Вернадського, починається з вивчення такої складової Землі, як ґрунт. Ґрунт і є тією площиною, що зв'язує на Землі живе й неживе. У ньому проходять постійні хімічні про­цеси (атомні міграції), що зумовлюють виникнення мінералів, які підтримують існування життя на планеті. Тому першою наукою, що дає змогу зрозуміти появу життя на Землі, є мінералогія, її доповнює геохімія й завершує біохімія. Результати досліджень цих наук дають змогу зробити важливий висновок: у процесі вза­ємодії атомів та ізотопів з певною мірою необхідності виникає жива матерія. Це відкриття вченого стало аргументом на ко­ристь того, що життя в космосі не є випадковим, а має закономі­рний характер.

Жива речовина як тонка плівка матеріального енергетичного акумулятора має здатність накопичувати в собі енергію космосу й перетворювати її в земну матеріальну сферу. Завдяки живій ре­човині енергія з космосу не зникає в космічному просторі, а аку­мулюється на земній поверхні (трансформується в силу, що долає хаотичність і сприяє виникненню центрів упорядкованості та ор­ганізації). Жива матерія прискорює еволюційні процеси на Землі за рахунок акумульованої космічної енергії. Життя на Землі є ре­зультатом впливу Космосу та Всесвіту. Подібні геніальні здогад­ки існували в філософській традиції Стародавньої Греції. Саме античні філософи (наприклад, Анаксагор) неодноразово говорили про живий Космос і його вплив на життя на Землі й появу розу­му. Ідеї про те, що взаємодія між атомами, Космосом і живою ре­човиною є основою існування довколишнього світу, виникли ще дві з половиною тисячі років тому в релігійно-філософських сис­темах Стародавньої Індії. Сучасна ж наука поставила інтуїтивні філософські істини минулого на рівень експерименту та матема­тичного доведення.

Космос і Всесвіт постійно взаємодіють із живою речовиною на Землі, що спричинило виникнення біологічної еволюції, появу біосфери — планетарної оболонки Землі, в якій існує життя. Во­на є каталізатором та акумулятором сонячної енергії. Біосфера — це система, що розвивається за рахунок самоорганізації та са­мовідтворення життя. Позаяк космічна енергія є вічна, то існу­вання життя на Землі також нічим не обмежене.

Володимир Іванович Вернадський говорив про об'єктивну за­лежність розвитку цивілізації від Космосу, акцентував увагу на трьох видах цього впливу: по-перше, безпосередній вплив на до­вколишню дійсність, яку може помітити людське око, по-друге, вплив на рівні мікроскопічної реальності, що не може бути зафік­сований візуально, й по-третє, вплив на рівні космічних масшта­бів, що потребує спеціальних засобів дослідження.

З виникненням і розвитком людини з'являється ще один могу­тній чинник впливу на біосферне існування — розум людини. Володимир Вернадський писав, що під впливом розуму, наукової думки цивілізованого суспільства біосфера переходить у нову якість — ноосферу. Ноосфера є сферою концентрованої діяльно­сті людини, яка організована на основі розуму з метою якнай­ефективнішої трансформації природи згідно з інтересами люд­ської цивілізації. Теорія ноосфери в сучасному світі — одна з найвідоміших концепцій першої половини XX ст. у розумінні розвитку матеріальної сфери Землі. Тому розглянемо її більш до­кладно.

Під поняттям «ноосфера» філософія розуміє новий тип енергії як конгломерат біологічної, біохімічної, розумової енергії (до якої належить енергія культури та наукової діяльності). Вернад­ський акцентував увагу на тому, що енергія ноосфери є за своєю сутністю біологічною, а за змістом стає енергією людської куль­тури. Однієї з функцій ноосфери є її інтегративні можливості. Тому вчений вважав, що завдяки ноосфері можна ліквідувати дисгармонію реального життя, суперечливість розвитку сучасної цивілізації.

Умовами становлення сучасної ноосфери з можливістю пода­льшого виконання її інтегративної функції стають: єдність усього людства, трансформація засобів зв'язку та обміну, від­криття нових джерел енергії, свобода наукового пошуку, під­вищення матеріального рівня життя, рівність людей всіх рас і релігій, припинення війн як способу вирішення конфліктів.

Головною ознакою ноосфери стає її трансформація (як геоло­гічного чинника в розвитку планети) в розумну суспільну трудо­ву діяльність.

Розмірковуючи над взаємодією ноосфери й біосфери, Вернад-ський проаналізував одну з найважливіших і значущих проблем сучасності — негативні впливи сучасної технологічної культури на процеси, які здійснюються в біосфері (глобальні проблеми су­часної цивілізації). Учений прогнозував дві можливі моделі роз­витку ноосферних процесів: 1) апоколіптичний, згідно з яким ро­зум може знищити сам себе; 2) конвергенційпий — гармонійне поєднання всіх типів енергії, що потрапляють на Землю (коево-люційнип розвиток).

У зв'язку з реальною загрозою апокаліптичного сценарію виникає потреба в реалізації спеціального екологічного імпера­тиву, який наклав би певні обмеження на діяльність і поведінку людини в планетарних масштабах. Учений вважав, що ноосфера повинна керуватися високими принципами моральності, що стають основою трансформації сучасної цивілізації з орієнтаці­єю на ідеали коеволюційного розвитку. У наш час гуманістична наповненість учення про ноосферу особливо актуальна, вона примушує нас зважати на можливі деструктивні наслідки тех­нологічної революції. Ноосфера повинна стати новим синтезом «усього» технологічного, потреб та інтересів людини, що орієн­тує розвиток цивілізації на шляху прогресу та соціального оп­тимізму. Ідея позитивного впливу ноосфери (знання) на розви­ток усіх матеріальних і духовних процесів на Землі має істо-рико-філософську традицію. Усім відомий вислів родоначаль­ника англійського матеріалізму Френсіса Бекона «Знання — си­ла». У Росії подібні ідеї обстоював Павло Флоренський в своєму вченні про духосферу.

Дата добавления: 2015-07-08