Екзистенційна філософія

Однією з найзначніших філософських течій сучасності є екзистенціонолізм. Він сформувався під впливом ідей датського ми­слителя XIX ст. Сьорена К'єркеґора (1813—1855 рр.), який осно­вою свого філософствування обрав християнський світогляд у поєднанні з власними релігійними переживаннями віри в Бога та аналізом сенсу людського існування. Виникненню екзистенціоналізму сприяли такі філософські течії, як «філософія життя» та «феноменологія». Репрезентували цю течію такі німецькі філо­софи, як Мартін Хайдеггер (1889—1976 рр.), Карл Ясперс (1883— 1969 рр.), французькі мислителі Габріель Оноре Марсель (1889— 1973 рр.), Альбер Камю (1913—1960 рр.) і Жан-Поль Сартр (1905—

1980рр.).

Традиційно розрізняють релігійний (К. Ясперс та Г. Марсель) та атеїстичний (М. Хайдеггер, Ж-П. Сартр та А. Камю) екзистенціоналізм. Але загалом такий поділ є умовним, адже екзистенціоналісти якщо не безпосередньо, то опосередковано визнають те, що життя без віри в Бога є безперспективним та абсурдним.

Аналіз природи релігії, науки, моралі, мистецтва не є голов­ним предметом дослідження екзистенційної філософії. Головну увагу філософи-екзистенціалісти, спрямовують на пошук сенсу життя, існування окремо взятої людини в замкнутому індивідуа­льному просторі (незважаючи на її об'єктивну взаємодію, спілку­вання з іншими людьми). Цей тип філософського дискурсу інтер­претує суспільство як певну силу, що пригнічує людську інди­відуальність і неповторність. Суспільство деперсоналізує особу, веде до втрати особистого «Я», власної екзистенції як буття, яке усвідомлює свою скінченність. Екзистенція визначається її скін-ченністю, часовими характеристиками, реальною точкою відліку яких є смерть.

Отже, екзистенціалісти вважають, що одного інтелекту не­достатньо не тільки для повноцінного життя, а й розуміння істинної картини світу; домінуючим чинником у житті є ме­тафізичний страх, що виявляється в побоюваннях не знайти своє місце у світі, прожити «чуже» життя тощо; кожна люди­на повинна постійно обирати свій власний шлях між істинним і неістинним існуванням (як говорив Сартр, людина приречена переживати свободу вибору власного існування); неістинне іс­нування — це результат конкретного соціального оточення, що перетворює людину на «Ми», стандартизує її, робить її життя марним і нудним; головними характеристиками соціа­льного існування стають дискретність, історичність, тимча­совість, що орієнтує на особливий інтерес до історії.

Французькі екзистенціалісти Марсель, Камю, Сартр від про­фесійно філософського аналізу перейшли до художнього зобра­ження різних форм екзистенції та, навпаки, від художніх форм екзистенції — до її філософського осмислення та аналізу.

Дата добавления: 2015-07-08