Організм знань

Як і з будь-якою формою представлених досліджень ми маємо справу з серійно генерованими сумішами інформації. Їх огляд, оцінювання, документування та інтеграція з іншими вже існуючими чи очікуваними знаннями є методом еволюціонування різних ідей.

Цей континуум важливий для розуміння того, чому і як ми думаємо про речі в які віримо, оскільки інформація завжди існує окремо від особи або інституту, який її передає чи презентує.

Інформація може оцінюватися правильно лише через систематичний процес порівняння інших фізичних доказів, які можна перевірити відносно їх наявності чи відсутності. Цей континуум також означає, що не може бути ніякого емпіричного «походження» ідей. З епістемологічної точки зору, знання досягається, обробляється та поширюється в своїй більшості за допомогою комунікацій між нашим видом. Індивід, з його або її по суті відмінним життєвим досвідом та схильностями, служить тим фільтром узвичаєної обробки інформації, яким може синтезуватися ідея.

1 Еволюція наукової точки зору, Торстейн Веблен, хронічки Каліфорнійського університету, 1908 р.

Колективно, ми як індивідууми містимо в собі те, що ми називаємо груповим розумом, який є соціальним процесором вищого порядку завдяки якому зусилля індивідуумів ідеально зливаються.

Наприклад, традиційний метод передачі інформації через літературу та обміну книг від покоління до покоління були яскравим взірцем взаємодії групового розуму (2).

Ісаак Ньютон найкраще з усіх підтвердив реальність цього твердження: «Я бачив далі за інших, лише тому що стояв на плечах велетнів»(3) Ця фраза наводиться тут задля того, щоб сфокусувати увагу читача на критичному сприйнятті самої інформації, а не на її припустимому джерелі, оскільки в емпіричному розумінні такої речі як «джерело інформації» взагалі не існує. Такі речі існують лише в тимчасових, традиційних моделях культури, як наприклад літературні заголовки в навчальних посібниках, які використовуються для майбутніх дослідницьких посилань що є однією з технічних вимог.

Немає твердження більш помилкового ніж заява «це моя ідея». Такі поняття є побічним продуктом матеріальної культури, яка посилюється пошуком фізичної винагороди, зазвичай у формі грошей, в обмін на ілюзію приватності їхніх творінь. Дуже часто прояв его досягає найвищої точки саме там де індивід вимагає престижу щодо «посилання» на його ідею чи винахід.

Тим не менше, це не виключає вдячності та поваги до тих людей або інститутів які показали відданість та наполегливість щодо поширення самого знання, та не зменшує важливість тих, хто досяг кваліфікованого, спеціалізованого статусу «експерта» в певній сфері. Вклад таких видатних мислителів та інженерів як Річард Бакмінстер Фуллер, Жак Фреско, Джеремі Ріфкін, Реймонд Курцвейл, Роберт Сапольски, Торстейн Бунде Веблен, Річард Вілкінсон, Джеймс Джиліґан, Карл Саган, Нікола Тесла, Стівен Гокінг та багато-багато інших дослідників у минулому та теперішньому яких ми цитуємо та на які посилаємося в цьому тексті та які служать частиною більш масштабної композиції інформації яку Ви зараз читаєте. Велика вдячність тут також виражається всім умам, які присвятили себе роботі задля внесення свого вкладу в покращення світу.

Під цим розуміється, що рух “Дух часу” не визнає поняття походження будь-яких ідей, які він просуває та найкраще класифікується як активістський освітній інститут, який працює над посиленням ситуації коли існуючі та новостворені наукові відкриття зможуть знайти узгоджене соціальне схвалення.

Дата добавления: 2015-07-10