Білет 17

М'який знак, апостроф, подвоєння букв в словах іншомовного походження. М’який знак: У словах іншомовного походження після приголосних, які належать до речення «Де ти з’їси ці лини» у кінці слова та складу для пом’якшення.
Апостроф: 1) після б,п,в,м,ф,г,к,х,ж,ч,ш,р перед я,ю,є,ї, які позначають 2 звуки (Х’юстон, комп’ютер), 2) песля префіксів іншомовного походження, які закінчуються на приголосний перед я,ю,є,ї (2 звуки)(ад’ютант, ін’єкція), 3) О’Генрі, Д’Артаньян, Жанна Д’арк.
Не вживається апостроф: 1) Перед йо (курйоз), 2) якщо я,ю,є.ї позначають 1 звук (пюре, бязь).
Подвоєння і подовження: якщо префікс закінчується, а корінь починається на один і той же приголосний (міграція – імміграція, революція – контрреволюція), але: еміграція, анотація. Слова-винятки: тонна, нетто, брутто, ванна, манна, панна, панно, пенні, Мадонна, Ганна, вілла, ґулла, мулла, Мірра, гамма(буква), гама(музичний термін), Андорра, Марокко, Голландія, Абіссінія, Ассирія, Брюссель, Бонн, Ніцца, Яффа, Шиллер, Мюллер, Дарданелли, Міссісіпі, Апенніни, Діккенс, Торрічеллі, Кассандра, Одіссей, Філіппіни, Аполлон, Ахілл, Міссурі, Віссаріон, Геннадій, Палладія, Алла, Яссен, Ренн, білль.
Утворення чоловічих та жіночих імен та по батькові. Чоловічі умена по батькові утворюються за допомогою суфікса ович (Василь + ович = Васильовий, Андрій + ович = Андрійович), але: Ілля – Ілліч, Лука – Лукич, Сава – Савич\Савович, Григорій – Григорович, Євген – Євгенович, Євгеній – Євгенійович, Кузьма – Кузьмич. Жіночі імена по батькові утворюються за допомогою суфікса івн, їв (Василь + івн = Василівна, Андрій + їв = Андріївна), Ілля – Іллівна, Лука – Луківна, Сава – Савівна, Григорій – Григорівна, Євген – Євгенівна, Євгеній – Євгеніївна, Кузьма – Кузьмівна.
Білет 18

Іменник. Рід, число іменників. Іменником називається повнозначна частина сови, яка має значення предметності. Іменники означають конкретні предмети, явища, абстрактні поняття. Під поняттям предметності розуміють не тільки назви конкретних предметів (хліб, хустка), а й опредмечені ознаки (зелень, темнота), дії і стани (каяття, розуміння), абстрактні поняття (сум, стриманість).
За значенням іменники поділяються на назви істот (відповідають на питання хто? – брат, актор, Мороз) і назви неістот (відповідають на питання що? – вікно, підлога). Іменники можуть бути назвою однорідних предметів (ручка, лопата) або індивідуальною назвою одного предмета (Житомир, Україна). За цією ознакою вони поділяються на загальні й власні.
Рід іменників. Кожний іменник (крім тих, що вживаються тільки у множині) належить до одного з трьох родів: чоловічого (вітер, світ), жіночого (осока, дошка), чи середнього (море, поле). Іменники чоловічого роду співвідносні із займенником він, жіночого – вона, середнього – воно. Іменники у множині роду не мають. Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається: 1) за різними основами (бик – корова, півень – курка), 2) за закінченнями (син, дядько, дочка), 3) за суфіксами (поет – поетеса), 4) за зв’язками з іншими словами (наша депутат – наш депутат).
У назвах тварин рід іменників може і не відображати статевих відмінностей, а визначатися за морфологічною будовою: морж, метелик, орел, тигр – чоловічого роду; муха, сорока, синиця – жіночого. Але: муха цеце, риба івасі – жіночий. У назвах неістот рід іменників визначається за закінченнями: Чоловічий – нульове закінчення (хутір, камінь). Жіночий – а, я, нульове (липа, пісня, радість). Середній – о,е,а,я (око, тепло, озеро, море, поле, явище, життя).
Деякі іменники, що означають назви осіб за професією чи за родом діяльності (професор, доцент), хоч і можуть називати осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (моя сестра математик).
В українській мові є ще іменники спільного роду, в яких рід визначається за статтю (сирота Ольга). До них належать іменники типу: бідолаха, нероба, каліка. Є іменники, які вживаються у формах і чоловічого і жіночого роду: зал-зала, жираф – жирафа.
Слова жіночого роду: путь, криза, президія, філія). Чоловічого: біль, кір, насип, Сибір, степ, дріб. Назви тварин мають чоловічих рід. Назви неістот належать переважно до середнього роду.
Власні назви зберігають рід загальних назв (місто, озеро). Незмінювані складноскорочені слова мають переважно той самий рід, що й основне слово.
Число іменників. Іменники мають два числа: однину і множину. Щодо числа іменники поділяються на три групи. 1) іменники, що вживаються тільки в однині і в множині: твір – твори. 2) що вживаються тільки в однині. До них належать: назви речовин(молоко), збірні іменники (листя, худоба), іменники з абстрактним значенням (програмування), власні назви (Тернопіль). 3) іменники, що вживаються тільки у множині. Сюди належать: назви парних предметів (двері, сани), назви, що мають матеріально-речовинне значення (дріжджі, дрова), назви сукупностей предметів (гроші, копалини), назви ігор, процесів (піжмурки), назви відрізків часу, свят, побутових обрядів (канікули, заручини), власні назви (Суми, Черкаси).
Складнопідрядні речення. Складнопідрядне речення – це таке складне речення, в якому одне речення залежить від іншого([Я есть народ],(якого правди сила ніким звойована ще не була)). Головне речення – це таке речення, від якого ставиться питання. Підрядне речення – яке відповідає на питання. Частини складнопідрядного речення з’єднуються сполучниками та сполучними словами. Сполучники не є членами речення і не відповідають на питання, а сполучні слова відповідають на питання і є членами речення. Види підрядних речень: підрядні означальні, з’єднувальні та обставинні. Підрядні означальні речення пояснюють член головного речення, вираженого іменником і відповідають на питання який?([Для нас тоді був цілий світ],(як вимріяна казка), […світ],який?(як…)). Підрядні з’ясувальні речення відповідають на питання всіх відмінків і пояснюють член головного речення, вираженого дієсловом([Батько діда просить],(щоб той розказав про Коліївщину.)[…просить],про що?(щоб...)). Підрядні обставинні відповідають на питання всіх обставин і поділяються на підрядні способу дії, порівняльні, місця, часу, причини, умовні, допустові, наслідкові. Підрядні способу дії відповідають на питання як? Яким способом?. Підрядні порівняльні – як саме? Подібно до чого?. Підрядні місця – де?куди?звідки?. Часу – коли?доки?. Причини – чому?з якої причини?. Мети – навіщо?з якою метою?. Умовні – за якої умови?. Допустові – незважаючи на що? І приєднуються сполучниками хоч, дарма що, незважаючи на те що. Підрядні наслідкові не відповідають на питання, пояснюють головну частину в цілому і приєднуються сполучником так що, вказуючи на наслідок того, про що йде мова в головній частині. (Хоч не рідний син Ярема), а [щира дитина]. (Хоч…), *не зважаючи на що*а[щира дитина] – підрядне допустове. [Це було], (як співав соловей над рікою). […було], *коли*(як…) – підрядне часу.

Дата добавления: 2015-07-08