Позначення напрямку 1 страница

Тема1

Особливості використання іменників у науковому

та офіційно-діловому стилях

1.1. Морфологічні норми іменника.

1.2. Нормативність уживання форм роду іменників.

1.3. Нормативність уживання форм числа іменників.

1.4. Відмінкові форми іменників. Правопис закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку однини.

Ключові слова: іменник, морфологічні норми, власні та загальні назви, абстрактні та конкретні поняття, граматичні форми, рід, число, відмінок, паралельні закінчення, відмінювані, невідмінювані іменники, речовинні назви.

o Морфологічні норми іменника

Іменник називає предмет і відповідає на питання хто? що? У граматиці предметом вважається все, про що можна запитати хто це? або що це? Отже,предмети – це не тільки назви людей (робітник, будівельник), тварин (кінь, ворона), конкретних речей (книжка, вікно), а й назви опредмечених дій (засідання, облік), ознак (компетентність, краса), абстрактних понять (совість, доброта) і т. п.

Морфологічні норми регулюють вибір правильної граматичної форми. У морфології часто виникають труднощі у вживанні нормативних форм деяких частин мови, зокрема іменників, прикметників, числівників, дієслів тощо. Пояснюється це тим, що в морфологічній будові літературної мови є так звані „сильні” і „слабкі” норми. „Сильні” норми – це норми, які не викликають сумнівів щодо уживання тих чи інших форм. Наприклад, не викликає проблем форма орудного відмінка однини іменників І відміни твердої групи: хат ою, дорог ою, рук ою тощо. Однак ті самі форми для іменників мішаної групи викликають труднощі: як правильно – площ ею чи площ ою, меж ею чи меж ою? Адже в усному мовленні таке сплутування трапляється, і, на жаль, часто. Форми, які піддають розхитуванню, називаються „слабкими”. Труднощі викликають форма родового відмінка однини іменників ІІ відміни чоловічого роду (термін а – термін у, папер а - папер у); форма давального відмінка іменників ІІ відміни (Андрію чи Андрієві, директору чи директорові); форма орудного відмінка іменників ІІ відміни на - р (лікарем, командиром, ювіляром, піснярем, бібліотекарем); форми називного і родового відмінків множини (вуса – вуси, хліба – хліби, сосон, сосен, хитрощів, повістей). Такі основні ознаки офіційно-ділового та наукового стилів, як: стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми іменників.

Розглянемо найважливіші норми вибору граматичних форм іменника – форм роду, числа, відмінка.

1.2. Нормативність вживання форм роду іменників

1. Деякі іменники в українській мові мають дублетні форми роду: зал – зала, тезис – теза, клавіш – клавіша, сусід – сусіда, продаж – продажа, філіал - філія тощо. Більшість дублетних утворень має в мові неоднакове застосування. Так, нормативними і частовживаними вважаються форми продаж. ґенеза, теза, клавіша. Форми продажа, генезис, тезис є застарілі і тому рідковживані. Нерідко рід іменників сприяє розрізненню значень слів, порівняймо: друкар – друкарка, пілот – пілотка, секретар – секретарка, адрес – адреса.

2. Існує в мові значна група іменників спільного роду, які в одній і тій же формі вживаються зі значенням двох родів: чоловічого і жіночого, чоловічого і середнього, жіночого і середнього. Це переважно емоційно забарвлені суфіксальні лексеми, що, називаючи істоту, вказують на певну її ознаку. Вони належать до сфери розмовного мовлення. Іменниками „спільного” роду їх можна назвати тоді, коли вони вживаються поза контекстом, у словнику. В українській мові значення подвійного роду мають іменники на - а- назви осіб, які виступають як слова чоловічого і жіночого роду залежно від статі, яку вони називають. Це такі слова, як: роботяга, білоручка, соня, нікчема, тихоня та ін. У контексті їх рід конкретизується: Десятки разів я обіцяв цьому бідоласі Корецькому завітати до нього в гості (Ф. Прокопенко). Узяв та й посватав таку ж сироту, як і сам (М. Левицький). До іменників подвійного роду належать і деякі назви осіб на - о -: ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.). Іменники спільного роду використовуються в розмовно-побутовому мовленні.

3. Багато іменників, що означають назви посад професій та звань, мають тільки форму чоловічого роду: інженер, декан, ректор, президент, кандидат, доцент, професор, академік тощо.

Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення посади жінки та ім’я її при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Наш декан захворів. Доцент виступив на методологічному семінарі.

Сполучення на зразок доцент Ковальова, декан Зубицька вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду: Декан Зубицька відповіла на запитання студентів першого курсу.

Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічого роду: Старший викладач Семенова доповіла про результати зимової сесії. Мій науковий керівник Тетяна Петрівна привітала мене з захистом дипломного проекту.

Вирази моя бухгалтер, наша професор мають розмовний характер. Так само фамільярно-розмовний характер мають форми: інженериха, професорша (професорка), аптекарка, директорка; а слова директорша, генеральша у цьому ж стилі позначають дружину директора, генерала.

Значна кількість назв осіб за фахом утворюють паралельні форми: працівник — працівниця, студент — студентка, журналіст – журналістка, лікар – лікарка, перекладач – перекладачка. Однак в офіційно-діловій сфері перевага надається лексемам чоловічого роду.

4. У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, ро­боти передаються тільки складеними найменуваннями: меш­канці міста, заводські робітники, працівники пошти. Варіанти сельчани, заводчани, поштарі є розмовними.

У деяких назвах осіб за професією або місцем проживання наявні паралельні форми: зварник – зварювач, розкрійник – розкроювач, арфіст – арф’яр, полтавець – полтавчанин, харківець – харків’янин.

5.Слід запам’ятати рід деяких іменників в українській мові: ступінь, біль, степінь, кір, насип, Сибір, дріб, шампунь – чоловічого роду, а путь, картеч – жіночого.

6. При визначенні роду в невідмінюваних словах іншомовного походження керуються такими правилами.

До чоловічого роду належать:

1) іменники, що позначають осіб чоловічої статі: месьє, маестро, аташе, денді;

2) іменники, що позначають назви тварин чи птахів: поні, кенгуру, шимпанзе, колібрі, какаду (винятки: муха цеце, риба івасі – жіночого роду);

3) іменники, що позначають назви вітрів: сироко, торнадо.

До жіночого роду належать:

a. іменники, що позначають назви осіб жіночої статі: мадам, міс, місіс, леді, фрау;

b. іменники, що позначають назви мов: хінді, бенгалі, есперанто, урду;

c. іменники: авеню, стріт (вулиця), салямі (ковбаса), кольрабі (капуста).

До середнього роду належать назви неістот (депо, кліше, рагу, амплуа, інтерв’ю, портмоне, таксі, жалюзі тощо).

До спільного роду належать деякі іменники іншомовного походження, що називають осіб: протеже, візаві, інкогніто. Іменник галіфе вживається лише у формі множини.

Рід невідмінюваних географічних назв співвідноситься з родом відповідного іменника – загальної назви: Торонто, Тбілісі, Батумі – середнього роду, бо місто. Онтаріо – середнього роду (озеро), Конго, Міссісіпі, Колорадо (ріки) – жіночого роду. Капрі (острів) – чоловічого роду тощо.

7. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: АЕС – жін. рід (бо атомна електростанція), НРУ – чол. рід (бо Народний Рух України).

1.3. Нормативність вживання форм числа іменників

Більшість іменників української мови мають однину і множину: автомат - автомати, технолог – технологи, статут – статути тощо.

Однак деякі іменники уживаються лише в однині або множині.

Тільки в однині вживаються іменники, що позначають:

1) Абстрактні поняття: мудрість, доброта, терпіння, боротьба, хоробрість тощо;

2) Збірні поняття: студентство, апаратура, зброя, жіноцтво, селянство;

3) Назви речовин і матеріалів: кисень, цукор, пісок, цемент, вугілля;

4) Власні географічні назви: Україна, Запоріжжя, Дніпро.

Тільки у множині вживаються іменники, що позначають:

1. Власні географічні назви: Карпати, Суми, Брюховичі;

2. Назви обрядових понять: заручини, заручини, іменини;

3. Назви економічних понять: фінанси, кошти, гроші;

4. Речовинні назви: вершки, дріжджі, парфуми, макарони;

5. Абстрактні поняття: хитрощі, заздрощі, любощі;

6. Парні предмети: двері, окуляри, граблі, штани.

Найтиповішим порушенням морфологічної норми в офіційно-ділових текстах є заміна множинних іменників такими, що вживаються тільки в однині. Порівняйте: Партію дитячих костюмів було надіслано до магазину — Вибракувано дитячого костюма в кількості 15 штук.

Слід пам’ятати також, що абстрактні іменники не мають форм множини (рух поїздів), заміна їх множинними формами можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбува­ються поза графіком).

Речовинні іменники (нафта, вода, сік) вживаються у множині, коли вони набувають термінологічного значення, наприклад: мінеральні солі, машинні масла, фруктові соки, кольорові метали, леговані сталі та ін.

Форма множини від іменників власних назв указує або на сукупність осіб, пов’язаних родинними стосунками (Кульчицькі, Коваленки, Самійленки). або на певний тип людей (Чацькі, Прометеї, Донкіхоти). Останні назви можуть уживатися не лише у позитивному плані, а й для вираження іронії, насмішки, презирства (донжуани, обломови, дантеси).

1.4. Відмінкові форми іменників. Правопис закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку однини

Розглянемо лише ті відмінкові форми, які мають слабку норму, що часто призводить до помилок.

Хитання щодо норм спостерігаємо в родовому відмінку одниниіменників ІІвідміни. Ці іменники мають закінчення -а(я), -у(ю); однак вони не взаємозамінні.

Щоб з’ясувати, які саме іменники мають закінчення -а, а які -у, вивчіть таблицю.

а(я)	-у(ю)
назви міст та інших населених пунктів: Києва, Львова, Парижа, Лондона.	назви населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має в родовому відмінку закінчення -у: Кривого Рогу, Красного Лиману.
географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дінця, Дністра, Пслава, Тетерева;	назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей (крім зазначених) на –а, -я: Амуру, Єнісею, Рейну, Кавказу, Сибіру, Криму;
назви осіб, власні імена та прізвища: студента, хлопця, Андрія, Франка;	назви явищ природи: вітру, туману, землетрусу;
назви чітко окреслених предметів: автобуса, стола, гвинта, автобуса, олівця;	назви установ та організацій: клубу, університету, інституту, універмагу;
наукові терміни іншомовного походження: атома, сегмента, квадрата, конуса; а також україн- ські суфіксальні слова-терміни: чисельника, відмінка, займенника (але: роду, виду, складу).	літературознавчі терміни: сюжету, роману, фейлетону, памфлету; іменники на позначення місця, простору: абзацу, краю, лиману, рову, світу (але: берега, горба, хутора, майданчика, ставка).
назви тварин і дерев: вовка, коня, клена, дуба, ясена, явора;	назви рослин, кущів, плодових дерев: барвінку, щавлю, ковилю, очерету, ренклоду, ячменю (але: вівса, чагаря).
назви грошових одиниць, мір довжини, площі, ваги, часу: карбованця, долара, грама, місяця (але: віку, кварталу, року).	назви збірних понять: капіталу, хору, лісу, ансамблю, взводу, оркестру (але: кросворда, табуна).
назви днів тижня, місяців, числові назви: понеділка, вівторка, серпня, липня, мільйона;	назви речовини, матеріалу: водню, азоту, піску, сиру; але хліба.
назви машин та їх деталей: автомобіля, дизеля, мотора, поршня, кузова, трактора;	назви, почуттів, процесів, станів, властивостей, ознак: болю, страху, ідеалу, принципу, інтересу, винятку, імпульсу, синтезу;
назви частин тіла, органів: пальця, хребта, нігтя, шлунка (але: стравоходу, мозку).	назви суспільно-політичних формацій, явищ суспільного життя: капіталізму, прогресу, руху, феодалізму;
	назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: будинку, поверху, вокзалу, метрополітену (але: бліндажа, куреня, млина, гаража).
	більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водопроводу, родоводу, живопису;
	назви видів спорту й танців: баскетболу, боксу, тенісу, футболу, вальсу, танцю (але: гопака, козачка, тропака).

Деякі іменники мають паралельні закінчення, причому значення слів не змінюється: полка – полку, стола – столу, моста – мосту, гурта – гурту.

У ряді іменників зміна флексій впливає на значення: акта (документ) – акту (дія), апарата (прилад) – апарату (установа), блока (частина споруди, машини) – блоку (об’єднання держав), елемента (конкретне) – елементу (абстрактне), рахунка (документ) – рахунку (дія), терміна (слово) – терміну (строк). Сплутування цих закінчень впливає на зміст висловлення, наприклад: Інженер з техніки безпеки зупинився біля апарату, норма: Інженер з технікибезпеки зупинився біля апарата.

Слід запам’ятати і правильно використовувати форми давальноговідмінка однини іменників чоловічого роду, які можуть мати паралельні закінчення -ові (-еві, -єві) та -у (-ю). У діловому стилі перевага надається закінченням -у (-ю): документу, ректору, менеджеру (хоча форма документові, ректорові, менеджерові не є порушенням морфологічної норми), оскільки закінчення -ові, -еві, -єві найчастіше вживаються в розмовній мові, у художній літературі, особливо в іменниках – назвах людей і тварин. При нанизуванні однакових відмінкових форм допустима варіантність закінчень у іменників: ректорові Іваненку Валентинові Миколайовичу. Щоб уникнути двозначності в тексті при використанні збірних та абстрактних іменників, які мають однакові закінчення в родовому та давальному відмінках (-у), слід вживати в давальному відмінку закінчення -ові, -еві, -єві: допомога заводу (коли допомагає завод) і допомога заводові (коли допомагають заводу).

Вважається, що в іменниках – власних назв на -ів, -їв, -ов (-ев, -єв), -ин (-ін, -їн) у формі давального відмінка можливим є тільки закінчення –у: Харкову, Києву, Ільїну.

Двозначності при використанні в одному документі іменників жіночого роду родового і давального відмінків можна уникнути такою побудовою речення, при якій відмінкова форма набуває однозначності: контроль бухгалтерії –бухгалтерський контроль та контроль бухгалтерії – бухгалтерію контролюють.

Форма знахідного відмінка може збігатися із формою називного або родового. Це пов’язано із граматичним розрізненням категорії істот / неістот, наприклад: побачив викладача, однокурсника, монтажника, але показувати приклад, уміння тощо. Однак деякі назви неживих предметів виступають у знахідному відмінку у двох формах – спільних із формами називного і родового відмінків: купити олівець / олівця, написати лист / листа, перев’язати палець / пальця, заточити ніж / ножа. Форми із нульовим закінченням є стилістично нейтральними, а отже, вживаються без будь-яких обмежень. Сфера вживання форм із закінченням -а(я) – розмовне мовлення і художня література.

Утворюючи форми орудного відмінка, слідпам’ятати про групи іменників. Тому маємо: викладач ем, каменяр ем, виконавц ем, професор ом, плеч ем, площ ею, а також: інженер ом, вчител ем, токар ем, лікар ем, господарем. Але: Гончар ом, Плющ ом (хоч: гончар ем, плющ ем).

Закінчення у формах місцевого відмінка в іменниках ІІ відміни залежить від прийменника, порівняймо: по Дніпр у, на Дніпр і, у Дніпр і, по мост у, на мост і, по сел у, на сел і, у сел і.

При звертанні до особи вживається кличний відмінок (Андрію, колего). В усному мовленні перевага, як правило, віддається кличному відмінку. Цей відмінок надає звертанню теплоти, ласкавості. У випадках спілкування людей, не пов’язаних ні родинними стосунками, ні близькими відносинами, кличний відмінок також вживається.

Іменники-звертання, вжиті в кличному відмінку, сприймаються як вираз поваги. В офіційному листуванні також прийнято вживати форму кличного відмінка: Шановний Петре Васильовичу, Шановна Тетяно Іванівно…

При звертанні до старшої за віком або офіційної особи її ім’я та по батькові вживається й у формі називного відмінка (Ірина Володимирівна), і в кличному відмінку (Ірино Володимирівно). Перша з форм несе відтінок офіційності, друга – ознаку приязності. Але в обох випадках треба вживати офіційно визнану форму імені. Суперечать загальноприйнятій нормі такі поєднання Ліда Іванівна чи Лідо Іванівно, Кость Михайлович чи Костю Михайловичу. Треба: Лідія Іванівна чи Лідіє Іванівно, Костянтин Михайлович чи Костянтине Михайловичу.

Іменники I відміни твердої групи мають у кличному відмінку закінчення -о: Світлано, весно, Миколо, а м’якої та мішаної – -е (-є): земле, праце, Софіє. У пестливих назвах вживаються закінчення -у (-ю): бабусю, дідусю, Галю.

Іменники ІІ відміни у кличному відмінку мають закінчення -у (-ю), -е (-є): Сергію, друже, краю, батьку, юначе.

Іменники III відміни мають закінчення -е: ра­досте, мудросте, любове. Уживаються такі слова переважно у поетичному мовленні.

Контрольні запитання:

1. Що називається іменником?

2. Які граматичні ознаки іменника як частини мови?

3. Яку роль у реченні виконують іменники?

4. Що впливає на віднесення назв неістот до того чи іншого роду?

5. Чи правомірно іменники на зразок сирота, каліка називати іменниками спільного роду?

6. Як визначити рід невідмінюваних іменників?

7. Як розподіляються іменники за формами числа?

8. Що впливає на вибір закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку однини?

9. Які особливості використання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку однини?

10. Як визначаються закінчення іменників у кличному відмінку?

Практичні завдання: Доберіть 5 прикладів багатозначних іменників, що в родовому відмінку однини мають дві форми закінчення (-а,-я; -у,-ю) та поясніть їх значення.

Тема 2

Особливості вживання прикметників

у науковому та офіційно-діловому стилях

2.1. Розряди прикметників за значенням.

2.2. Нормативність уживання граматичних форм прикметника.

2.3.Особливості використання прикметників-паронімів та прикметників-синонімів в усному та писемному професійному мовленні.

Ключові слова: ознака; якісні, відносні, присвійні прикметники; переносне значення; вищий і найвищий ступені порівняння; проста (синтетична) і складена (аналітична) форми; терміносполуки, суфікси, префікси, емоційність, образність, повні та короткі прикметники.

2.1. Розряди прикметників за значенням

Прикметник називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? Прикметникипередають суб’єктивні чи об’єктивні оцінки, визначають ступінь якості предмета, приналежність його іншому предмету, особі, характеризують властиві предмету, особі постійні або тимчасові ознаки. Усі прикметникиподіляються на якісні, відносні і присвійні.

Якісні прикметники позначають колір (жовтий, червоний), смак (кислий, гіркий), розмір (маленький, великий), вагу (важкий, легкий),фізичні якості (сліпий, глухий), внутрішні ознаки (добрий, хоробрий) тощо.

Відносні прикметники передають ознаку предмета за відношенням до матеріалу (дерев’яний, скляний), до місця, часу, простору (запорізький, міський, лісовий, вчорашній), до абстрактного поняття (науковий, психологічний, реальний), до дії (виховний, читальний) тощо.

Присвійні прикметники означають приналежність людині чи тварині: Тетянин, Маріїн, батьків, доньчина, заячий, телячий тощо.

В українській мові якісні, відносні та присвійні прикметники в різних стилях мови вживаються з неоднаковою частотою. Так, в офіційно-діловому та науковому стилях переважає вживання відносних прикметників, які уточнюють, конкретизують поняття, терміни і входять до терміносполук: аудиторський аналіз, звичайний і повноважний посол, ринкова економіка, мінеральна сировина. У цих стилях послуговуються також якісними прикметниками, що термінологізувавшись, втрачають здатність утворювати ступені порівняння: полин гіркий, незвичайна хвиля. Якісна оцінка (небезпечний, жорстокий, обдарований та ін.) може передавати різний рівень експресії, закладеній у змісті цих слів. Тому до вибору якісних прикметників треба підходити уважно і вдумливо. Емоційно-експресивні відтінки прикметників не завжди адекватно відтворюють ситуацію, якщо не врахувати її смислових відтінків.Якісні, присвійні та відносні прикметники в переносному значенні найчастіше вживаються в художньому, публіцистичному, розмовно-побутовому стилях, де розкривають або посилюють якісну характеристику предметів, явищ, осіб, підкреслюють експресивність викладу: весняний настрій, гостре слово, широкі можливості, батьківські почуття, різнобарвне море, Шевченкова поезія.

2.2. Нормативність уживання граматичних форм прикметника

Якісні прикметники утворюють вищий і найвищий ступені порівняння. Слід запам'ятати й правильно, відповідно до стилістичної норми, вживати форми ступенів порівняння прикметників.

Відомо, що є дві форми ступенів порівняння прикметників: проста, (синтетична), яка передається одним словом, і складена (аналітична), яка передається двома словами. Кожна форма має свій спосіб творення. Однак на практиці спостерігаємо змішування способів, що веде до порушення норм.

Вищий ступінь.

Проста форма утворюється додаванням суфіксів - ш, -іш до кореня або основи прикметника: довгий – дов ш ий, сильний – сильн іш ий. При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -іш- основа прикметника залишається без зміни: тугий – туг іш ий, сухий – сух іш ий.

При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -ш- основа прикметника може зазнавати певних змін:

- суфікси -к-, -ок-, -ек- випадають: солод к ий – солодший, глиб ок ий – глибший, дал ек ий – дальший;

- приголосні г, з, ж, разом із суфіксом -ш- змінюються на -жч- (таких прикметників сім): важкий – ва жч ий, тяжкий – тя жч ий, близький – бли жч ий, низький – ни жч ий, вузький – ву жч ий, дужий – ду жч ий, дорогий – доро жч ий;

- у двох прикметниках ці зміни не відбуваються: легкий – легший, довгий – довший;

- приголосний с разом із суфіксом - ш - змінюється на - щ- (таких прикметників три): високий – ви щ ий, товстий – тов щ ий (і товстіший), красивий – кра щ ий.

В інших випадках основа прикметника залишається без зміни: м’який – м’якший, дешевий – дешевший.

Вищий ступінь кількох прикметників утворюється від інших основ, а саме: добрий, хороший – кращий, ліпший; гарний – кращий; поганий – гірший; великий – більший; малий – менший.

Від деяких прикметників проста форма вищого ступеня утворюється за допомогою різних варіантів суфікса: гладкий – гладший – гладкіший; товстий – товщий – товстіший, багатий – багатший – багатіший. Окрім цього, одна із варіантних ступеневих форм може бути пов’язана з різними відтінками значення. Як правило, форма на - ш семантично ширша від форми із суфіксом - іш. Наприклад, старший може бути за: 1) віком, 2) соціальним статусом, положенням; але старіший – лише за віком.

Складена форма утворюється додаванням до звичайної прикметникової форми слів більш або менш: менш рішучий, більш зручний; але утворення на зразок: більш правильніший, менш витриваліший вважаються ненормативними.

Найвищий ступінь.

Проста форма утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найсильніший, найглибший, найдовший; складна форма підсилюється додаванням часток що-, як- до простої форми найвищого ступеня: щонайсильніший, якнайкращий, щонайглибший.

Складена форма утворюється додаванням до звичайного прикметника слів найбільш, найменш: найбільш прогресивний, найбільш високий, найменш глибокий. Ці форми властиві науковому та офіційно-діловому стилю.

Ненормативними є утворення на зразок: найбільш прогресивніший, найбільш передовіший.

Складена форма вищого і найвищого ступенів порівняння прикмет­ників має відтінок книжності, вживається переважно в науко­вому й офіційно-діловому стилях паралельно з простою формою: більш ефективний метод, найбільш пріоритетний напрям.

У розмовному мовленні перевага надається простим формам.

Порушенням норми вважається творення ступенів порівняння від відносних і присвійних прикметників, наприклад: Серед молодих спеціалістів він найпрофесійніший програміст. Слово професійний позначає відношення до професії, а не якість. Тому ступені порівняння від нього утворювати не можна.

Не утворюють ступенів порівняння і ті якісні прикметники, які:

8 виражають назви абсолютних ознак, що не підлягають кількісному вимірові: босий, сліпий, хворий, німий, заміжня, жонатий;

9 означають назви мастей тварин: буланий, гнідий, вороний, попелястий;

10 означають назви кольорів за подібністю: вишневий, салатовий, цегляний;

11 мають суфікси -уват(-юват), -ав(-яв), -езн, -елезн, -ущ(-ющ), а також префікс пре- і вказують на більший або менший ступінь вияву ознаки в предметі без зіставлення його з іншим, напр.: синявий, жовтуватий, величезний, здоровенний, пречудовий, ультрамодний, надшвидкісний. Форми білявіший, чорнявіший – ненормативні;

Дата добавления: 2015-07-08