Образна система і художня своєрідність драми.

У вступному слові вчитель наголосить, що носіями головних проблем твору є його персонажі, і запропонує визначити, які проблеми пов'язані з кожним із них Це можна зробити_в бесіді:

—"Чи сподівалася закохана Оксана, що її становище на чужині буде тяжким і принизливим? Як ставилась вона до братовбивчої війни в Україні? Чи змінюються з часом її судження про Україну? Де вперше Оксана відчула себе підневільною і чому скорилася? Чим викликані її слова: «Татари там... татари й тут»? Як ставила­ся Оксана до чоловіка, чому вона його жаліла? Чи підтримувала зв'язок з рідними? Що цьому заважало? Які надії вона покладала на втечу? Чи думала про власну без­пеку? Що свідчить про її прозріння? Чи відчувала Оксана провину перед Украї­ною? Що спричинило трагедію і смерть Оксани? Як індивідуалізується її образ? Які риси вдачі Оксани висуваються на перший план?

Наступний блок запитань стосується Степана і його родини, деяких інших персонажі?'

— Як ставився Степан до свого титулу і обов'язків? Чим він міг допомогти Ук­раїні? Чи робив він це? Чи усвідомлював він своє становище на чужині? Чи нама ґався Степан протестувати проти наруги над собою? Де він виявляє благородств"' а де виступає жалюгідним? Чому Оксана вірила, що її чоловік «після бою под&¹¹ ним подати пільгу зможе»? Чи можна вважати долю Степана трагічною і чому г індивідуалізується образ Степана? Чи є в нього привабливі риси?

— Як потрапив до Москви Степанів батько? За що він одержав боярство і ^{якстави}^и ся до цього? Чому він прагнув якнайдовше утримати сина в Україні і бажав йому ч^

•— 46 —

? V чому трагедія старої Степанової матері? Чому чужина для Ганнусі не була, ііхря¹¹^⁰¹⁰ ю як для Оксани? Яка композиційна роль образу Івана Перебійного? гако^{10 3} гас його патріотизм? Які національні риси українців втілюють у собі персо-\ ^^<"^IIУ ^по? як V ньому втілюються ідея національної самобутності і безсмертя України? цаі«^{1 тво}*⁵^ „. бесіди в учнів складеться враження про родини українців, які живуть в Ук-

у "Р⁰¹¹'.^^^. Родина Олекси Перебійного — це заможна, поважна між козаками р»"""^Іза " „й Перебійний належав до козацької старшини, яка на Переяславській раді сім'я- 'реві. Людина мудра і розважлива, він давно вже відчув, що угоди з Москвою прися!^" Україна потрапила в неминучу залежність від Росії. Перебійний прекрасно потопт³ ^ щем, шляхетську неволю, татарське—турецькі набіги. З його уст зрива-пан '^гга ^ безнадійні слова: «Сутужна, сину мій, вкраїнська справа...»

^{КЇГЬОІМ} Олекси Перебійного — Іван — гарячий, запальний, але щирий, гострий

^-ж сміливий. Він досить однозначно судить про Переяславську раду, визнає ^на віяння угод з боку української старшини зрадою, вимагає від Степана та інших' ^їіяпянської мужності, правди і звитяги у важкий для України час. Ризикуючи ^ттям Іван приєднався до Дорошенка, повіз бойову корогву в Чигирин. Після * идушення повстання він навряд чи залишився живим, бо не звик дорожити влас­ним життям, вимолювати його у ворога.

Дочка Оксана виховувалась у палкій любові до України, честі й добра. Виїхавши з чоловіком у Москву, вона зрозуміла, що становище її коханого не просто принизливе, а рабське. Почувши розповідь Степана, який мусить називати себе перед царем «холо­пом Стьопкою» і звеселяти його тропаком, Оксана здригнулася від приниження, по­топтання людської гідності. Вона болісно реагує на плітки, обмови, почуті в церкві за спиною слова: «Черкашенки! Хохлуши!» Та найбільше вона страждала від усвідомлен­ня того, що Степан — людина слабкої волі, негорда і боязка. І хоч серце продовжувало кохати, розум цього осягнути не міг. Жаліючи Степана, Оксана і сама зазнавала при­нижень, яким противилася всією душею. Заради чоловіка вона не могла собі дозволити жодного, гідного душі козачки вчинку, гнула свою вроджену гордість, нівечила душу, аж поки не зламалася. Не любов, а жалість губила Оксану. Горда українка часом стриму­вала боярина від негідного вчинку не лише словами, а й поведінкою. Це означає, що вплив її на чоловіка набагато сильніший, ніж Степана на неї саму. Вона навіть робить спробу допомогти Степанові вирватися з рабства, радить йому тікати.

Оксана болісно сприймає події в Україні. Те, що Вітчизні не вдалося повернути незалежність і волю, остаточно зламало її. Вона говорить Степанові:

Зломилась воля.

Україна лягла Москві під ноги.

се мир по—твоєму — ота руїна? Для Степана поразка України не настільки трагічна, він навіть радіє, що «тепе-Ра на Вкраїні утихомирилось», спокійно говорить про зустріч з Оксаниною ріднею. т^пан не розуміє своєї духовно багатої дружини, тому Оксана самотня у своїх

• ^Уйчнях. Він не розуміє, скільки мужності потрібно Оксані, аби відмовитись р „^{013ДКИ в} Україну, скільки сили відбирають у неї думки про рідний край, як над-зап ^ть ^Р^ Роздуми про полеглих і ув'язнених за Україну. Адже недаремно вона а, ^В1дає Степанові допомагати скореним співвітчизникам. Умираюча Оксана

, що Україна колись здобуде волю, сонцем передає їй вітання. ставі° ³¹ ^^"зчової матері бачимо розумну, спокійну, поважну жінку, яка по-^{ася до} невістки як до рідної дочки, турбувалася про її здоров'я, почувалася

— 47 —

винною в тому, що вона відірвана від отчого дому. Степанова мати й на чужи себе як українка: не цурається національного одягу, пишається тим, ціп ц '^((І «в козацькому жупані вік дожив», не може звикнути до немилої серцю чужий "'^10в^ нак, коли справа торкається дітей, вона ладна піти на поступки, бо дуже до" ^^<' боярським титулом сина, бачить його хитке становище, вболіває за кожр ^)КІТГІ крок. Заради цього свекруха змушує і невістку коритись прикрим обставинаї ^{ио^11}1

Дочку Ганну і молодшого сина вона виховує, вже по—московська бажаючи їм І хоч і бачить згубний вплив такого виховання на їхні душі. Як мати російського боя^ ^;

мати сама підневільна і часто в колі сім'ї скаржиться на зневагу, яку вона відчуває v її ^^ ^ та на прийомах. Називаючи дочку Аннушкою, а молодшого сина Ванькою, мати пік за їхніми природними іменами. Їй боляче давитися, як Ганнуся вимушена сидіти в тр ^^;

як черниця, важко усвідомлювати, що донька не знає українських пісень. ^

Отже, на прикладі Степанової родини письменниця показала, як руйнували національні родинні підвалини, як заради достатку і добробуту нівелювали батьківські звичаї і людські цінності тих, хто зазнав царевої ласки.

Заслуговує на увагу й образ гостя—козака, який привіз скаргу до царя і хотів переляп, її через Степана. Це людина суперечлива. З одного боку, він ніби хоче, щоб українці дд. римувались присяги, а з іншого — застерігає Степана, що в разі необхідності козаки зла­мають присягу, пристануть до Дорошенка, бо іншого виходу в них немає. Гість з України з гордістю говорить, що неволя здолала не всіх, є ще в Україні буйні голови, люди, що не бояться, йдуть, мов на одчай, бо,сказано, терпець їм увірвався!

Леся Українка написала «Бояриню» в Хельвані, недалеко від Каїру. Це перша п'єса про Україну, хоч, як зазначав Микола Зеров, і в усіх інших, навіть якщо вони про події і країни, далекі в просторі й часі від Батьківщини, відчувається щось до болю трагічне і в тому трагізмі якраз вітчизняне. Драму дуже довго не друкували, цілим поколінням вона невідома в Україні, а за своєю ідейною спрямованістю є одним із найкращих творів, які пробуджують національну самосвідомість, утверджують на­ціональну гідність і самобутність.

На завершення уроку слід запропонувати учням запитання: •

'^"ЯТГвисвітлюється авторська позиція в драмі «Бояриня»? У чому виявляєть­ся дух епохи? Яку роль відіграють діалоги, монологи, ремарки? У чому полягає ху­дожньо—естетичне значення драми? Чому вона має таку назву?

Враховуючи те, що твір належить до «рідкісних», подаємо його детальний аналіз проблемно-тематичним, цілісним та змішаним шляхом.

Вивчаючи «Дісову пісню», необхідно відмовитися від стереотипного анатому­вання драми на теми, образи, ідею та художні особливості, а також від вульгарно-соціологічної інтерпретації образів. Для аналізу доцільно обрати проблемно—тема­тичний або цілісний шлях або ж удатися до змішаного шляху аналізу. В процесі обговорення варто довести, що неволя, сіра буденщина і ницість духу вбиваютьулю-дині мрію. талант, любов. Слід також залучити прийом коментованого читання, готу­вати учнів до читання твору, поєднуючи колективне читання вкласізсамостійнимдо-читуванням удома. Цей безсмертний твір Лесі Українки необхідно використати Я своєрідну художню енциклопедію з народознавства, джерело духовного і націонал¹' ного відродження. З цією метою бажано поставити перед учнями низку запитань.

— Які загальнолюдські цінності підносить Леся в образі Мавки? Які риси вда притаманні Лукашу? В чому письменниця вбачає сенс життя і як цю ідею проводи"'

— 48 —

, „ази? Якою, на її думку, повинна бути справжня любов? У чому полягають ви-^че'^{^ез} мстецтва? Чим вимірюється цінність людського життя? Що є невичерпною кри-^токи справжньої краси? У чому полягає патріотизм автора і твору? Яку роль у твор-^ниц ппоцесі письменниці відіграв фольклор? Як у драмі—феєрії поєднався реальний ^чом^ чіАологією? Які основні проблеми порушила Леся Українка в «Лісовій пісні»?

ГЙІТ 3 М'Ч^-^ - ~\ тч " • - -\

прйна спрямованість твору? В чому полягає його духовно—естетична цінність? V пооцесі бесіди важливо дійти висновків, що «Лісова пісня» —висока траге--'повнена їисотою людського духу, філософського звучання, яка утверджує ве-' кі й вічні істини, дає відповідь на питання: у чому сенс людського життя, якою му­ть бути справжня любов, як треба за неї боротись. Слід довести, що тільки рликий талант може висловити у фантастичному творі стільки загальнолюдського • реального. Розкриваючи фольклорну основу твору, доводимо, що увесь він зітка­ний з казок, легенд, заклинань, ворожінь, утілив у собі давні уявлення народу про світ природи і взаємини людини з нею.

На заключному_етапі домагаємось поглибленого осмислення головних проблем.рво!)уПО~пе]лїїаинайнеобхідніша умова людського життя — воля, б) цінність людського життя вимірюється тим, наскільки воно збагачує й полегшує життя інших людей і який слід залишає на землі; в) краса людських взаємин і сила кохан­ня вимірюються духовним змістом і глибиною людських почуттів; г) мистецтво — це краса, яка облагороджує людину, дає їй душу; д) головне джерело талантів — природа і народ; е) мудрість народу, його поезія і пісня є невичерпною криницею справжньої краси; є) природа прекрасна і вічна, треба тільки, щоб людина була мудра і благородна у своїх стосунках з нею.

Повість І. Франка «Перехресні стежки» можна вивчати на двох—трьох уроках.

Дата добавления: 2015-07-08