Міфологічна картина світу

У представленні східних слов'ян міфологічний простір (звичайний,

нормальний простір) ділився на чотири сторони світу, подібно до будови людського тіла: перед, назад, вліво і управо. За таким діленням орієнтувалися предки в просторі, але напрями світла були для них нерівноцінні – добрі і злі. Добрими сторонами виступали схід (з цього боку починався день) і полудень, злими – захід і північ [66, С.31-33.]. Просторова структура має відповідності в годинній структурі, на основі якої формуються смислові ланцюги: вперед – схід – ранок – весна; справа – південь – день – літо; назад – захід – вечір – осінь; ліворуч – північ – ніч – зима. Кольорова символіка досягає найдавніших індоєвропейських і трипільських часів: верх - білий, середина – червона (що уявляє собою Сонце), низ – чорний. Символи суті – вогонь, середина, єство дерева, їх кольоровий код – золотистий, гарячо-жовтий. Поділ світу відображає Збручський ідол з його чотирма сторонами (рис. 1.1). Зображення ідолу разташовано у три яруси. У верхньому разташовані чотири фігури у повний ріст. На ліцьовій стороні знаходиться жіноче божество (Макошь). На сусідньої грані – чоловіча фігура з зігнотою саблею на поясі, що була разповсюджена у IX – XI ст. (Перун). Поруч – зображення коня. На тильної стороні – чоловіче божество, на одязі якого змальований знак Сонця (Даждьбог). На четвертої грані – жіноче зображення з каблучкою у руці (Лада). У середньому ярусі разташовані черговані зображення жінок та чоловіків, а у нижньому – три фігури чоловіків з вусами. Всі ці зображення, на думку дослідників, відображають уявленя про Космос й його поділення на небо – світ богів, Землю з людьми й подземний світ. Ці фігури об’єднанні одною шапкою, що разом складають бога Всесвіту – Рода.

Світ у східнослов'янського народу здавався ним схожим на велике яйце (рис. 1.2). У сусідніх і споріднених народів існують оповіді про те, як це яйце було знесене «космічним» птахом. У слов'ян же збереглися відгомони легенд про Велику Матір Землі і Неба, праматері Богів і людей. Ім'я Великої Матері було Жива, або Жівана. Космос сриймався як світ порядку, якому протиставлявся світ хаосу.

По середині (у центрі) слов'янського Всесвіту, подібно до жовтка, розташована сама Земля. Верхня частина «жовтка» – світ людей. Нижня сторона – Нижній Світ, Світ Мертвих, Нічна сторона [58, С.45-46].

Навколо Землі, подібно до яєчних плівок і шкаралупи, розташовано 9 різних небес (9 – тричі три – священнее число у самих різних народів). Кожне з дев'яти небес слов'янської міфології має своє власне призначення: одне – для Сонця і зірок, інше для – Місяця, для хмар і вітрів. Сьоме небо вважали «твердю», прозорим дном небесного Океану. Там зберігаються запаси живої води, невичерпне джерело дощів. Острів на сьомому небі слов'яни називали ірієм або Вирієм (рай). Слов'яни вважали, що на будь-яке небо можна потрапити, підійнявшись по Світовому Дереву («дерево життя»), яке зв'язує між собою Нижній Світ, Землю і Небеса [94, С.19-20]. Будова дерева (корені, ствол і крона) відповідає уявленням про трьохприватну організацію простору всесвіту (рис. 1.3). З кроною зв'язували прародителів тварин і птахів. Середній частині (земний) відповідають тварини, бджоли і людина. З коренями співвідносяться підземні істоти (змії, жаби, миші) і міфічні чудовиська [58, С.47].

Слов'янські уявлення про море не мали закінченого вигляду і представлялося на краю землі.

Важливою частиною уявлень про підземний світ є загальнолюдська концепція підземного океану, в який опускається сонце на заході, пливе вночі і випливає на іншому кінці землі уранці. Нічне просування сонця здійснювалося водоплавними птахами (качками, лебедями), а іноді діючою фігурою був підземний ящір, що заковтував сонце увечері на заході і виригивавший його ранком на сході. Вдень сонце по небу над землею тягнули коні або потужні птахи на зразок лебедів. Людина, суспільство і природний світ створювали гармонійну єдність Всесвіту. Сама течія життя має бути впорядкованою, як і регулярність природних циклів: сходу і заходу сонця, зміни пір року.

Світ описувався системою основних двійкових протиставлень, що визначають просторові, тимчасові, соціальні характеристики [66, С.31-34]. Дуалістичний принцип протиставлення сприятливого – несприятливого для колективу реалізовувався іноді в міфологічних персонажах у втілених членах опозиції, знайдених позитивними або негативними функціямиили. Такі: щастя (доля) – нещастя (недоля). Праслов'янське позначення позитивного члена цієї опозиції мало сенс «хороша частина» (доля). Ритуал ворожіння – вибору між долею і недолею у балтійських слов'ян пов'язаний з протиставленням Белбога і Чернобога – в слов'янському фольклорі дуже часто зустрічається персоніфікація доброї долі і злої долі, лиха, горя, злосчастія.

Таким чином, за допомогою образу Світового дерева був можливий цілісний погляд на світ і визначення людиною свого місця у всесвіті. Структура світового простору сприймалася такою, що складається з трьох частин: вгору, середина і низ, що представляло вертикальну модель світу. Набір просторових об'єктів – море, океан, острів, дерево – були елементи горизонтальної моделі світу.

Дата добавления: 2015-11-03