Рабле. Гаргантюа та Пантагрюель.

1483-1553. Найвидатніший фр гуманіст. Але в свій час сприйнятий не був. Весь його текст заснований на сміховому сатиричному началі. Подає в романі абсолютно всі ідеї та позиції, котрі в той час існували у Фр.суспільстві. Не виділяє ніяку з них як найвірнішу. Час коли працює Рабле – буремний. Різкі протистояння що вимагали чіткої позиції людини. Рабе не е що не робить це, а й висміює усі позиції. Працює то як лікар, то як священик. Але потім відкидає взагалі останню професію. Займається анатомією. Приходить до висновку що тіло людини це не тільки грішна плоть, а це мікрокосм, тобто певна система, що відображає як побудований всесвіт. Сенсуалістична філософія – відстоює її у романі. Пантагрюелізм в романі – сприйняття життя таким як воно є. Після виходу 2х книг роман забороняється, але Рабе знаходиться під покровительством Франциска 1 через що продовжує видання = 5 книжок. Усі пов’язані не сюжетом, а головними героями. Немає окремої сюжетної лінії. За логікою можна поділити на 2 частини: 1,2 книги романи виховання; 3,4,5 – подорожі. Рабле починає писати роман, як наслідування народної книги, що присвячена життю Гаргантюа. В усній творчості Франції на початку XVI ст. були дуже поширені гумористичні розповіді про пригоди велетнів. Особливої популярності набула легенда про велетня Гаргантюа. У 1532 р. один із варіантів її був опублікований у Ліоні як народна книга під назвою «Великі й неоціненні хроніки великого велетня Гаргантюа». В ній у дусі пародії на лицарський роман розповідається казкова історія, як у сім'ї велетнів. Під впливом цієї книги Рабле й задумав написати роман, який повинен був стати її продовженням. Невдовзі, у тому ж 1532 p., Рабле видав свій твір, назвавши його «Страшні й жахливі діяння і подвиги славного Пантагрюеля - короля дипсодів, сина великого велетня Гаргантюа». У 1534 р. письменник видав другу книгу - «Повість про жахливе життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюеля». У пізніших виданнях послідовність частин змінилася, і ця книга стала першою частиною роману. Рабле запозичив з «Хроніки» основну сюжетну лінію, імена, багато найважливіших епізодів. Проте весь цей матеріал, переосмислений письменником у світлі своїх завдань, доповнений його вигадкою, набув нового, оригінального змісту. Замість простої СВ-оповідки, він вкладає абсолютну гумористичну сатиру. Постійно звертається до античних джерел (вже у передмові). Отже, крім фольклорного шару є і античний. Все це синтезується. Рабе за Народної книги бере і постаті велетнів. І не тільки щоб гіперболізовано подати картину, а й для того, щоб виразити ряд ренесансних ідей – протиставити постаті королів велетнів постатям інших королів. Пантагрюель – король-філософ (Платонівський образ царя-філософа). Ми бачимо постійну сатиру, особливо у подорожах (острови – фантастичні, алегорії на конкретні явища тогочасного суспільства). Наявні синонімічні ряди – абсолютний абсурд, а також числова гра, хто скільки зїв. Завжди точні числа. А точність передбачає впорядкованість і означає достовірність. А ми знаємо, що це неможливо порахувати. Тому це також абсурд. Рабле часто подає перелік речей, які теж ніби створюють ефект достовірності, але він плутає і вигадує назви, що є також абсурдом. Утопія та антиутопія Рабле дає ідею в текст, ми починаємо вірити в її позитивізм, а потім він дає антитезу і розвіює всі позитивні моменти, все перекручує. (розповідає про Телемське Абатство, побудоване Гаргантюа. Рабле висміює інститут чернецтва. Телемське абатство будувалося за принципами, що є абсолютно протилежними принципам чернецтва). Створює само пародію – малює ренесанс.утопію – зрештою висміює власну ідею. Немає свободи волі персонажів (роби що забажаєш), заклик до індивідуальності зводиться на нівець. Немає індивідуального виявлення себе – антиутопія. У розмові про всі принади освіти – всюди навчаються, навіть у туалеті – все що надмірно не є гаразд. У цьому пародіює не тільки славістичну, а й гуманістичну… Сміх має декілька функцій: приховує (утерітарна), руйнує (абсурд) – руйнує звичне уявлення про щось. Це водночас і творча функція, після зруйнованого стереотипу він пропонує новий погляд.

Карнавализация. Пикрахоль и анарх. Чисто карнавальний дух. Пикрахол – после того как получил поражение бежал из цартва и по дороге убил коня за то что тот сбросил его. Не было твари, на какой скакать. Решил украсть осла из соседней деревени, но его засекли и побили. И переодели в жалкие балахоны. Он стал работать простым паденщиком. В чем карнавализация. Все ее элементы это развенчание, переодевание и избиение. Евангельские традиции, так как осел в евангелие символ унижения и смирения. В точно таком же духе развинчивают короля анарха пантагрюель отдает в распоряжение панурга. А он его переодевает в странный шутовский наряд и делает продавцом зеленого соуса. Как пишет Бахтин что незабыты побои. Сам панург не бьет анарха а отдает его за бабу которая бьет его и ругает. Елементы карнавализации: развенчание, переодевание, избиение. Еще человек оказывается в ситуации, в которой он не должен был быть.

Образність р-ну. У романі особливо виділяються 3 образи. Перший з них – образ доброго короля в його трьох варіантах, які, по суті, мало відрізняються один від одного: Грангузьє, Гаргантюа, Пантагрюель. У цьому образі Рабле втілив свій утопічний ідеал доброго й розумного правителя, який турбується не про славу, а про благо своїх підданих. Цей образ лише частково віддзеркалює висунутий епохою образ абсолют.монарха – королі-велетні володють повною держ.владою, відсторонюючи від неї аристократів-феодалів. Але різниця у тому, що королі Рабле по суті ніяк не керують своїм народом, а дають йому самостіно розвиватися. Другий за своєю значущістю образ – Панург. Це веселий авантюрист та дотепний глузівник, винятковий співбесідник та собутильник, фантазер та хвастун, плут, який знає 63 способи здобуття грошей, серед яких самим чесним та звичайним є кража з-під тишка. Він представляє собою суспільний тип, досить характерний для епохи першопочаткового накопичення. Третім є образ брата Жана, який є втіленням народної міці, народного здравого смислу та «нравственной» правди. Рабле ніколи не ідеалізує й не прикрашає народ, тому брат Жан для нього зовсім не ідеальний тип людини. Він грубоват та незграбний. У нього примітивні вкуси та потреби, йому далеко до розумової тонкості Панурга, а особливо до морально-філософської освіченості Пантагрюеля. Але Рабле відкриває у ньому можливості для подальшого розвитку.

Дата добавления: 2015-10-28