Культура епохи Відродження

Відродження, або Ренесанс (від фр. renaissance), – це перехідна епоха в історії культури Західної і Центральної Європи від Середньовіччя до Нового часу. Розпочалося воно в Італії у XIV ст., в інших країнах – у XV ст. і тривало до кінця наступного століття.

Ренесанс був зумовлений розкладом феодального ладу і зародженням ранньокапіталістичних відносин. У цей переломний час на зміну людині зі старим церковно-схоластичним світоглядом на авансцену історії вийшла громадсько активна, діяльна людина з новим світосприйняттям, новими ідеалами і цінностями, яка здобувала собі визнання не родовитим походженням, а знаннями, розумом, здібностями. Такій людині стали тісними рамки феодальних суспільних відносин. Отже, провідна роль у суспільстві переходить від дворянства до людей певних професій, спеціалістів з різних галузей знання – філософів, філологів, митців, поетів, майстрів, інженерів, всіх тих, хто замість «божественного» став вивчати все «людське». Звідси і їх назва – гуманісти (від лат. humanus – людський). Вони боролися за свободу думки, наукових пошуків і творчості, кінець кінцем зламали духовну диктатуру церкви і створили новий, раціональний та життєрадісний світогляд, який дістав назву «гуманізм».

Утверджуючи новий світогляд, гуманісти звернулись до античної культурної спадщини, стали відроджувати її (звідси термін «Відродження»), бо відчули в ній близький їм дух гуманізму, природний інтерес до всього земного, яке ігнорувалося церковною догматикою. Таким чином, гуманістам належить видатна роль у збереженні античної культурної спадщини, її осмисленні та пропаганді. Однак культура Відродження не була простим поверненням до античної. Культурні діячі шукали і знаходили в античності основи моральності та гуманізму, спираючись на які, творили своє власне світосприймання, пройняте ідеалами величі людини, соціальної справедливості і свободи. Не випадково саме в цей час виник утопічний соціалізм. Томас Мор (1478-1535) написав відому «Утопію» (1516), в якій виклав своє бачення ідеального ладу, заснованого па суспільній власності, централізованій організації виробництва і розподілу та демократичній формі державного управління. Томмазо Кампанелла (1568-1639) у книзі «Місто Сонця» (1602) змалював ідеальне суспільство, в якому знищено приватну власність на засоби виробництва, ліквідовано соціальну нерівність, утверджено ідеал соціальної справедливості; виробництво основане на високій техніці і свідомій праці всіх громадян, а розподіл вироблених товарів та продуктів ведеться за потребами; керують державою мудреці і жерці на чолі з папою.

Важливу роль у культурі Відродження відіграла історико-національна традиція: повага до народної мови та культурних набутків уперше широко включається у фонд цінностей світської культури. Сам характер епохи Відродження як перехідного періоду зумовив те, що в його культурі переплелося старе й нове, традиційне і новаторське, давши своєрідний, якісно новий сплав духовних цінностей. У цей період були створені шедеври літератури та мистецтва, які мають неперехідне значення.

В епоху Ренесансу зроблено цілий ряд великих наукових відкриттів, пов’язаних з розвитком торгівлі, мореплавства, будівництва, військової техніки. Внаслідок морських подорожей Христофора Колумба (1451-1506), Васко да Гами (1469-1524), Фернана Магеллана (1480-1521) було відкрито американський континент, доведено, що Земля має форму кулі, встановлено основні контури морів, океанів та суші. Революційний переворот стався в астрономії: польський астроном Міколай Коперник (1473-1543) у праці «Про обертання небесних сфер» (1543) обгрунтував геліоцентричну систему Всесвіту, поклавши початок звільненню природознавства від теології. Німецький учений Йоганн Кеплер (1571-1630) відкрив закони руху планет, які підтверджували і розвивали систему М. Коперника.

Були закладені основи теоретичної хімії, збагатилася науковими досягненнями геологія, ботаніка, медицина. Іспанський медик Мігель Сервет (1509-1553) дослідив мале коло кровообігу, передбачив існування невидимих кровоносних судин – капілярів. Були розроблені нові методи лікування хвороб, що виходили за межі християнських догматів у поясненні біологічної структури людини, закладені принципи матеріалістичного підходу до суті живих організмів.

Матеріальна культура епохи Відродження була збагачена бурхливим розвитком техніки, зокрема гірничої справи, металургії, суднобудування. Розвивалися ткацтво, гончарство, скловидування. У виробництво стали впроваджувати гідравлічні двигуни, токарні верстати, гірничі машини й механізми для підіймання вантажів, вентиляції рудників. Великий італійський художник, учений та інженер Леонардо да Вінчі (1452-1519) сконструював перші літальні апарати, розробив проекти парашута, захисних га гідротехнічних споруд. Німецький винахідник Йоганн Гутенберг (1394-1468) винайшов спосіб відливання шрифта і сконструював дерев’яний друкарський прес, поклавши початок книгодрукуванню в Європі, що відкрило широкі можливості для розповсюдження ідей гуманізму, досягнень науки і культури.

Суттєвий злам відбувся в осмисленні суті держави та історії суспільства. Оскільки духовна диктатура церкви була ліквідована, наука відкинула божественно-надприродне тлумачення історії, її почали розглядати як наслідок діяльності самих людей. Вчені шукали реальні причини та фактори розвитку історії, намагаючись встановити закономірності суспільного прогресу. Італійський політичний діяч і письменник Нікколо Макіавеллі (1469-1527) зробив спробу розкрити закономірності розвитку історії, одним з перших висунув ідею класової боротьби як рушійної сили історичного прогресу. Н. Макіавеллі вважав, що історія рухається матеріальними інтересами людей і політичною боротьбою соціальних класів. Історики епохи Відродження відкинули богословську періодизацію історії, запропонувавши ділити її на давню, середньовічну і нову, яка з певними уточненнями застосовується і в наш час.

Висунення нової концепції історії було пов’язане з формуванням нових політичних і філософських теорій. Мислителі епохи Відродження вважали, що держава мусить бути гарантом організації національного життя. Вони багато писали про форми державного управління, відшукуючи найбільш раціональні методи подолання феодальної роздрібненості західноєвропейських країн, способи об’єднання феодальних земель у національні держави. В цьому ключі працювала і філософська думка. Ми вже згадували праці Т. Мора та Т. Кампанелли. Додамо, що італієць Піко делла Мірандола в праці «Промова про достоїнства людини» (1487) обґрунтовував ідею гуманізму про те, що кожна людина творить свою долю, долю своєї сім’ї та батьківщини. На філософських теоріях епохи Відродження позначився сильний вплив Платона й Арістотеля, а також ідей стоїцизму й етики епікуреїзму. У філософських працях чітко проглядається лінія антисхоластики, ідейним джерелом якої була антична філософія. Зокрема, це добре видно на інтерпретації творчої спадщини Арістотеля: середньовічному арістотелізмові протиставляються філософські ідеї Платона і неоплатоніків, а також матеріалістичні висновки з учення самого Арістотеля. У цьому випадку, застосувавши принцип подвійної істини, мислителям-гуманістам вдалося врешті-решт відокремити філософію як науку від богослов’я, що привело до формування натурфілософії – вчення про природу, вільну від підкорення теологічному світосприйняттю. Натурфілософія з її пантеїстичним характером стала основною філософською лінією всієї культури епохи Відродження як епохи перехідної. Найвидатнішим представником цієї філософської течії був Микола Кузанський (1401-1464).

Дата добавления: 2015-10-28