Персоналістичний напрям в українській філософії: від Сковороди – до О. Кульчицького.

Персоналістична орієнтація на особистість здавна була властива також для української філософської думки – такі ідеї наявні у вченнях Г.Сковороди, П.Юркевича, О.Кульчицького, представників Київської світоглядно-антропологічної школи (В. Табачковський, І.Мірчук,). Одним з найвидатніших представників персоналізму російської та української філософії був М.Бердяєв, вчення якого ґрунтується на засадничих ідеях свободи, творчості та особистості.

Центральним у персоналізмі є поняття особи, яку розуміють не як реальну людську особу, а як «першоелемент» буття, певну духовну сутність, що їй властиві активність, воля, самосвідомість. Природа, за персоналізмом, є сукупністю духовних осіб, яку увінчує верховна особа — Бог. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок творчої активності особи або як те, що набуває значення лише, коли включається у досвід особи. Значну увагу персоналісти приділяють проблемам взаємин особи і суспільства, духовної і матеріальної культури, які вони розв'язують з позицій ліберального християнства. Персоналізм розвиває ідеї про ворожість особи і суспільства, характерні для екзистенціалізму. Головне соціальне завдання, за персоналізмом, полягає в тому, щоб «перетворити особу», а не суспільство.

Григорій Савич Сковорода — видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст. Ворожість церковної влади до його прогресивних поглядів та педагогічних методів змусила Сковороду розпочати життя мандрівного філософа. С. вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та її щастя. Роздуми Г.Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, основні грані людської діяльності.

Основна ф ілософська концепція С. ґрунтується на тезі про існування трьох світів: «макрокосм» — Всесвіт, «мікро­косм» — людина та світ символів — Біблія, а також вчення про дві натури(кожен світ складається з двох натур: «видимої» і «невидимої»(тлінної і істинної)). Мисль, думка — це головна точка, тому її С. часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий.

Мислителя хвилювали проблема соц.нерівності людей, пошуки шляхів до людського щастя. На його думку, цей шлях лежить через самопізнання та працю.

У центрі філософського вчення Памфіла Юркевича, як і в С., - людина з двома найважливішими проявами – серцем і розумом. Розум – це загальне в діяльності людей, а серце – основа неповторності кожної особи. Людина в цьому житті – лише подорожній. Блукаючи у світі, вона йде до себе, а віднайшовши себе, віднаходить Бога. Іншим важливим поняттям філос. системи Ю. є поняття ідеї. Пізнання ідеї – це суть філософського споглядання. В історію філос. думки Ю. увійшов як науково-християнський мислитель.

Представником українського персоналізму в діаспорі є Олександр Кульчицький. Філософ прагнув тлумачити суть людської особи з огляду на її походження, прагнення й самоствердження, що дає підстави кваліфікувати його погляди як український персоналізм. Розуміння О. Кульчицьким суті філософії, її призначення, структури філософського знання найповніше втілилося в праці “Основи філософії і філософічних наук”. Він наголошує на вирішальному значенні персональної долі кожної людини та необхідності повного вияву сучасної української людини, що й має бути запорукою збереження й повного розквіту українців у колі європейських народів. О. Кульчицький у своїй творчості послідовно навернений до осмислення буття саме “української людини”.

Микола Бердяєв (“Філософія вільного духу”,”Зміст творчості”, «Смисл історії», «Нове середньовіччя», «Самопізнання» та ін.) розвивав ідеї «богошукачів», теорію етичного соціалізму, прагнув поєднати екзистенціальне розуміння духовно-творчих засад особи і християнських мотивів страждання. Критикував революції, комунізм, заперечував захоплення «технічною цивілізацією», але високо підносив індивідуальну творчість як прояв моралі, жертви, любові. Сама творчість вбачається Б як зміст свободи, прорив за межі повсякденного буття, у невідоме.

Згідно деяких джерел до персоналістів також відносять Дмитра Чижевського (академічний напрям). Він аналізує укр. філософію як філософ історії, наслідуючий Гегеля. Ч. розглядав критерії приналежності до української філософії того чи іншого мислителя. Насамперед Д. Чижевський зупиняється на аналізові таких понять, як нація і людство.

Дата добавления: 2015-10-28