Визначить причини виникнення критичного напрямку політичної економії на початку XIX ст. Поясніть його критичну та соціальну спрямованість, назвіть головні школи та представників.

Початок XIX ст. ознаменувався бурхливим розвитком капіталіз­му, що був прискорений промисловим переворотом. Розвиток капі­талістичних відносин супроводжувався занепадом і розкладом дріб­ного виробництва, майновим розшаруванням і зубожінням значної частини населення (особливо найманих робітників). Капіталістичну економіку починають розхитувати економічні кризи.

Ідеї класиків економічного лібералізму щодо гармонії приватних і суспільних інтересів не підтверджувались у реальному житті. Про­блема пауперизму й економічних криз ставала занадто гострою.

За цих умов учні й послідовники класиків виступають з крити­кою капіталізму і класичної політичної економії. Сісмонді, який на­зивав себе учнем А. Сміта, піддає гострій критиці капіталізм за зли­денний стан робітників, за кризи. Сісмонді не був соціалістом. Але його палка, безкомпромісна критика капіталізму сприяла формуван­ню соціалістичних ідей. «Поліпшити» капіталізм шляхом реформування власності споді­вався Прудон. Перебудувати суспільство на засадах справедливості за допомогою держави намагались соціалісти Родбертус і Лассаль.

Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773 — 1842) — посі­дає своєрідне місце в історії політичної економії. За словами К. Маркса, він завершує класичну політичну економію і започатко­вує дрібнобуржуазний напрям. Основні праці: «Про комерційне багатство» (1803), «Нові начала політичної економії» (1819).

Передовсім він заперечує класичне визначення предмета й методу політичної економії. У класиків, писав він, політична економія є наукою про багатство, яке вони відокремлюють від людини. Класична політична економія ніби не помічає людину, «якій належить багатство і яка має ним користуватись». Він дає нове, порівняно зі Смітом і Рікардо, тлу­мачення політичної економії. Предметом політичної економії Сіс­монді вважає «матеріальний добробут людей, оскільки він зале­жить від держави».

Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Отже, Сісмонді вперше поставив питання, яких політична еко­номія раніше не розглядала. Він проголосив протилежність інтересів багатих і бідних, що, на його думку, посилюватиметься із розвитком виробництва. Сісмонді не лише критикує капіталізм, він розробляє проект його реформування. Якщо розвиток виробництва за умов конкурентної боротьби посилює нерівність у суспільстві, призводить до загост­рення суперечностей, то немає сенсу дотримуватись ідеї економіч­ного лібералізму, що її пропагували класики.

Держава має втручатися в економічне життя. Передовсім треба (наскільки це можливо) відновити поєднання праці та власності.

Ідеї Сісмонді хоч і не мали великого впливу на сучасників, проте сприяли певною мірою розвиткові трьох напрямків економічної ду­мки. Його симпатії до робітничого класу, критику капіталізму сприйняли представники соціалістичних учень, а ідеї щодо предмета й методу політичної економії — представники історичної школи. І нарешті, його заклик до втручання держави в економічне життя, критика ролі особистого інтересу як єдиної спонукальної сили еко­номічного розвитку започаткували критичне ставлення до економі­чного лібералізму.

П'єр Жозеф Прудон (1809—1865) — народився у французькому місті Безансоні в сім'ї бідного пивовара. Учився в коледжі, працю­вав робітником у друкарні, займався самоосвітою. Основні праці: «Що таке власність» (1840), «Система екон суперечностей або Філософія злиденності» (1846).

Методології Прудона притаманний ідеалізм і суб'єктивізм. Еко­номічні категорії він розглядає як втілення «абсолютного розуму», як вічні ідеї, відірвані від реальної дійсності. економічні категорії та економічні явища він розглядає не як єдність суперечностей, а як механічне поєднання протилежних властивостей. Цінність Прудон розглядає як вічну абстрактну категорію, що є носієм двох абстрактних протилежних ідей: ідеї споживної цінності і ідеї мінової цінності. Між споживною цінністю і міновою цінністю існує протилежність. Споживна цінність виступає як втілення достатку, багатства, а мінова — як ві­дображення винятковості. Цінність встановлюється в обміні. Саме обмін робить цінність конституйованою, яка, на думку Прудона, обов’язково реалізується на ринку. Для подолання труднощів товарного виробництва потрібно кожний товар наділити конституйованою цінність, гарантувати його реалізацію. Своєю теорією констит.цінності Прудон намагається усунути суперечності капіталістичного товаровиробництва, суперечність між товаром та грошима.

Екон програма Прудона:

· Хоче зберегти тов.виробництво, в якому бачить вершину людської свободи і особистої незалежності

· Капітал трактує як гроші, вважаючи провідною його формою тільки капітал позичковий. Процент – це та єдина форма, в якій втілено неоплачену працю робітників

· Прибуток – різновид заробітної плати

· Оскільки екон основа експлуатації – процент, то зниження процентної ставки примусовими законами і зведення їх до нуля – це шлях до одержання робітниками повного продукту своєї праці. Звідси він розвиває ідею «дарового кредиту».

· Виступає проти грошей.

Прудон є противником як буржуазної демократії і монархії, так і комунізму. Виступає проти держави. Зв’язок між окремими господарствами має здійснюватися через обмін і взаємодопомогу.

Карл Йоганн Родбертус-Ягецов (1805—1875) — німецький со­ціаліст. Сслужив певний час у судовому відомстві. Родбертуса обирали членом парламенту, певний час він був міні­стром. Залишивши політичну арену, присвятив себе до­слідженню соціально-економічних проблем. Основні праці Родбертуса: «До пізнання нашого державно-економічного стану» (1842), «Соціальні листи до Кірхмана» (1850— 1851), а також низка статей, опублікованих у журналах і присвяче­них господарству стародавнього Риму. Після смерті Родбертуса було опубліковано його працю «Капітал» (четвертий соціальний лист) (1884).

Родбертус посідає своєрідне місце в історії економічної думки. Сприйнявши ідеї Сісмонді, критику ним капіталізму і нужденного становища робітничого класу, він виступає з проповіддю соціаліс­тичних ідей. Проте його соціалізм, на відміну від марксистського, мирно співіснує з німецькою монархією. Він прихильник суто еко­номічних форм боротьби, виступає проти політичних дій пролетарі­ату. Родбертус погоджується з тим, що можливості втілення ідей соціалізму на той час були надто обмеженими. Але це, на його дум­ку, не стосується теорії. Туг не повинно бути компромісів. Саме то­му він гостро критикує теоретичні засади так званого катедер-соціалізму (німецької соціально-етичної школи) і разом з тим стає одним з основоположників теорії «державного соціалізму». Рефор­мування суспільства він сподівався здійснити з допомогою зрівня­льного розподілу. Захищаючи переважно інтереси дрібної буржуазії, він, проте, виступає за виплату робітникові повного продукту його праці. Еволюція капіталістичного виробництва, за Родбертусом, від­буватиметься через перетворення капіталістичної власності на тру­дову. Здійснити соціальні реформи має держава.

Фердинанд Лассаль (1825—1864) — німецький соціаліст, що вважав себе учнем К. Маркса. 1848 року був заарештований за рево­люційну агітацію. Після звільнення (1851) він припиняє свою про­пагандистську діяльність і присвячує себе науковій роботі. 1862 ро­ку Лассаль повертається на політичну арену, створює «Загальний союз німецьких робітників» (1863—1875).

У трактуванні соціалістичних ідей Лассаль наслідує Маркса. Проте він не теоретик, він більше практик, пропагандист. Лассаль веде інтенсивну соціалістичну агітацію, виступає на мітин­гах, виголошує палкі промови на захист трудящих, критикує уряд і буржуазну опозицію. Він закликає забезпечити панування в державі четвертого стану (трудящих), що породило б, на його думку, неба­чений в історії розквіт суспільства. Панування четвертого стану не означає загострення суперечностей між класами. Заклик до пану­вання четвертого стану в Лассаля — це «заклик до примирення». Проте конкретних шляхів і методів досягнення такої мети Лас­саль не бачив, а можливість втілення ідей соціалізму відкладав на далеке майбутнє. Саме тому Лассаль уважав не лише зайвим, а на­віть небажаним використання соціалістичних гасел у поточній про­паганді. Безпосередні соціальні вимоги він зв'язує зі здобуттям за­гального виборчого права і створенням виробничих асоціацій.

Дата добавления: 2015-10-28