Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Світоглядні ідеї Т. Шевченка і П. Куліша.

Заратустра". | Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі. | Філософські погляди Г. Сковороди: філософія як мудрість, символіка та антитетика, вчення про дві натури та три світи, вчення про людину. Кордоцентризм як філософський напрям. | Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики. | Проблема свободи у філософії. Свобода і необхідність. | Становлення в Україні. | Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії | Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії. | Класична і некласична парадигми розуміння соціальних процесів. | Поняття синергії. Синергетика як напрямок визначення системності і структурності буття відносно хаосу. |


Читайте также:
  1. ГЕРОЇЧНЕ МИНУЛЕ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Т.Г.Шевченко (1814-1861) – видатний укр.поет, художник, мислитель, революційний демократ, у творчості якого після Г.Сковороди вперше з новою силою зазвучала філософія укр.духу. Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, грунтувалась на національній ідеї укр.народу. Світогляд Тараса Шевченка формувався і розвивався в період, коли в Україні сталася криза феодально-кріпосницької системи господарства, посилився процес формування капіталістичних відносин. Його революційні погляди вперше відображені в «Кобзарі» і поемі «Гайдамаки». Безкомпромісно осуджуючи феодально-кріпосницьку систему і самодержавство, Тарас Шевченко закликав народ до боротьби за свободу. Ідея свободи – центральна в його вторчості.

Основною світоглядною рисою Т. Шевченка є антропоцентризм, згідно з яким людина - центральна, найвища мета Всесвіту. Природу, історію, культуру - все суще він сприймав тільки крізь призму переживань, устремлінь, потреб і бажань людської особистості. Тому в його творчості, наприклад, природа - живе єство, найдосконаліше дзеркало людських переживань. Але не тільки природа, а й події минулого у творчості поета і мислителя - це конкретні живі люди, котрі, як і його сучасники, “стогнуть” у кайданах, переживають “неправду” і “неволю”. Україна уособлює весь світ як екзистенційний стан буття. В нього елементи матеріалізму переплітаються з ідеалізмом, звернення до бога – з критикою людини.

Екзистенційний антропоцентризм Шевченка забарвив і його ставлення до релігії, у якій він заперечував усе те, що робить з неї абстрактну силу, байдужу до проблем живої конкретної людини. Виступав він проти забобонів, проти релігійних воєн, інквізиції, проти “нелюдського” ставлення церкви до деяких гріхів тощо. Т. Шевченко звеличував новий тип людини, моральним ідеалом якої є вільний дух, що самовизначається шляхом пізнання. Він застерігав від пасивності, закликав не покладатися у всьому лише на Бога (бо ж релігія, як і мистецтво, є лише виявом “почувальних сил душі”), здолати ірраціональні життєві орієнтири пасивного очікування Правди і Волі від когось, пробудити в собі той Дух, який робить людину вільною і спрямованою на Поступ.

У любові до України близький Шевченку і П. Куліш, для якого все у світі розпадалось навпіл залежно від ставлення до України: благо і лихо, вороги і друзі, своє і чуже. Це й дало право Д. Чижевському визначити світогляд Куліша як “україноцентричний”. Своєрідною спробою утвердження української ідеї стала його так звана хутірна філософія. Поняття хутір в інтерпретації Пантелеймона Куліша це своєрідний символ української національної свідомості, духовний космос народу, система його традицій, колиска і скарбниця духовних цінностей. Хутір як духовно-етнічний комплекс ототожнюється з поняттям культура. Хутір - антипод цивілізації, яка ототожнюється з поняттям місто. Пантелеймон Куліш відстоює відому ще з часів Жан-Жака Руссо ідею про те, що цивілізація негативно впливає на народні звичаї, мораль і культурні традиції, але взагалі не проти технічного прогресу і досягнень західної цивілізації, заперечує лише її прояви, що руйнують національні культурні традиції, успадкований спосіб життєтворення, загальнолюдську мораль, рідну мову. З огляду на ідею України й спираючись на антитезу, Куліш розглядав і людину як осердя постійної боротьби “внутрішнього” і “зовнішнього”. Та людська сутність, на його думку, прихована в її душі - в місці спілкування з Богом. “Бог говорить нам через наше серце”. З огляду на антитезу внутрішнього і зовнішнього Куліш розглядав і занадто болючу тоді тему мови, виокремлюючи “мову серця” і “мову розуму”. Остання, на його думку, то мова зовнішня, чужа українському єству, здатна промовляти лише до розуму, лишаючи глухим і сонним серце. Мова ж серця - то “провідний скарб”, який завше зберігав народ, і тільки вона здатна виразити найпотаємніші порухи душі, бути гармонійною до “життя серця”.

Пантелеймон Куліш наполягає на пріоритеті національної культури і у ставленні до інокультур, закликає до наведення порядку в своїй українській хаті, вважає за необхідне широко залучити молоде покоління до свого українського культурно-етнічного світу, що створювався і відстоювався віками. Український народ більшу частину своїх зусиль має докласти до вирішення питань відбудови державності, культурної спадщини, духовного слов'янського світу. Соціокультурні запозичення - важлива умова історичного прогресу народу. Тут позиція Пантелеймона Куліша співпадає з позицією Тараса Шевченка, яскравим виразом якої є слова: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь.».

 


Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 834 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Поняття методології та методів наукового пізнання.| Кореспондентка та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)