Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії

Всі філ. напрями і школи в усі часи намагалися сформулювати своє розуміння природи і сутності істини. Класичний підхід до пізнання та істини бере початок від філософії Арістотеля і стає домінуючим у філософії Нового часу. За Арістотелем, пізнання є адекватним відбитком предмета в розумі людини. Результатом пізнання є істинне знання як відповідність між змістом пізнання та буттям предметів. Це класичне розуміння істини, яке ще має назву кореспондентної істини. Класичний підхід в добу Нового часу формулює Ф. Бекон: істинне знання - це “точне” віддзеркалювання предметів і процесів природи.

За І. Кантом, людське знання виникає як результат синтезу емпіричного (a posteriori) і неемпіричного (a priori) знання. Сконструюване мисленням знання є істинне, оскільки узгоджується з апріорним категоріальним апаратом свідомості.

У марксизмі істина - це такий зміст наших знань, який відповідає дійсності. У вченні про істину марксизм, беручи її як процес і результат, розглядає її в таких вимірах: об’єктивна, абсолютна та відносна істина.

Під об’єктивною істиною він розуміє такий зміст наших знань, який не залежить ні від суб’єкта, ні від людства. Оскільки істина є процесом, то в ході пізнання розум людини дедалі глибше проникає в сутність об’єкта пізнання і досягає більш адекватного його відображення. Істина як процес постає в діалектиці абсолютної і відносної істини.

Під абсолютною істиною марксизм розуміє такий зміст наших знань, який не буде спростований у майбутньому; це всебічне, вичерпно точне знання про явище чи процес. А під відносною істиною – правильне, але неповне, однобічне, неточне знання про ті чи ті явища та процеси дійсності. Згідно з марксизмом, абсолютна істина є межею та метою пізнання, а відносна істина є лише щаблем на шляху до неї.

Марксистська філософія за критерій істини бере практику. Під практикою марксизм розуміє матеріальну, чуттєво-предметну, доцільну, суспільно-історичну діяльність людей з освоєння та перетворення природних і соціальних об’ектів. Вона знаходить вираз у таких формах: науковий експеримент, матеріальне виробництво, суспільно-політична діяльність. Марксизм наголошує на тому, що практика є не абсолютним, а відносним критерієм істини. Вона не може повністю ані підтвердити, ані спростувати істинність знання.

Наукова істина, за Ч. Пірсом (прагматизм), повинна бути визначена в термінах сумніву й вірування. Істина, за Ч. Пірсом, тим і відрізняється від заблуду, що заснована на ній дія приводить нас до тієї мети, до якої ми прагнемо, а не вбік від неї. Згідно з Ч. Пірсом, вірування (наукові істини) ідентичні, якщо ведуть до досягнення однієї і тієї самої мети, тобто критерієм істини є її ефективність у досягненні успіху. Згідно іншого прагматиста У.Джемса, істина – це ідея, що призвела до успіху в індивідуальному досвіді. Критерієм цінностізнання ( істини ) є його корисність для здійснення тої чи тої діяльності. За У. Джемсом, істина створюється в процесі перевірки ідеї і не дається в готовому вигляді, її належить сконструювати. Нам дана лише ідея, яка до перевірки ні істинна, ні хибна. Істинність ідеї належить довести, це здійснюється через процес верифікації. Істиною постає те, що “працює”, має практичні наслідки, які відповідають нашим очікуванням. Отже, істина - це те знання, що сприяє успіху нашої діяльності, тому абсолютним критерієм істини є успіх.

Згідно іншого прагматиста Дж.Дьюї, істина - це знання, що забезпечує успіх. Критерієм істини є екзистенційна зміна об’єкта.

Згідно аналітичної філософії, способом установлення істинності наукових тверджень є верифікація. Верифікувати наукове судження означає встановити його зміст (значення) шляхом зведення його до емпіричного досвіду. Р. Карнап стверджує, що досягнути повної верифікації закону неможливо. Можна говорити хіба що про його підтвердження, а не про абсолютну істинність. Це змусило Р. Карнапа еволюціонувати від приципуверифікації до принципу фальсифікації (спростування, знайти контрприклад).

За Г. Рейхенбахом, система суджень є істинною, якщо вона логічно несуперечлива (принцип подвійної верифікації).

Згідно феноменології, істина постає як продукт свого часу, результат збігу історично змінних обставин. Е. Гуссерль вважає, “що істинне, те абсолютне, істинне “само по собі”; істина тотожно єдина, чи сприймають її в судженнях люди, а чи чудовиська, янголи чи боги”. Тому обґрунтування істинності наукового знання Е. Гуссерль пов’язує з логікою.

Критерій істини. Перевірка на істиннісь досягається за допомогою практики. Практика різноманітна - від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів. Вона є основою пізнання, його рушійною силою, об’єктивним критерієм істини. Якщо предмет під час його використання проявляє себе так, як передбачалося, то це означає, що наші уявлення про нього правильні. Практика історично розвивається. Тому практика виступає і як абсолютний і як відносний критерій.

Крім вказаного критерію є багато інших критеріїв істини: логічний, прагматичний, естетичний, утилітарний, етичний, конвенціальний, екзистенціальний, інтуїтивний та ін.

Відомо, що логічне доведення має широке і багатогранне застосу­вання в науковому пізнанні. Це дає підстави багатьом філософам ствер­джувати, що і логіка є критерієм істини. Постановка питання про логіч­ний критерій істини безпосередньо пов'язана з існуванням логічного Доказу, можливого без звернення до практики. Звичайно, логіка виявляє помилки, коли вони є в тій чи іншій концепції, але усунення логічних помилок забезпечує лише логічну правильність висновків. Іншими сло­вами, логічна правильність є необхідною основою наукового мислення, ефективного дослідницького пошуку, попередньої перевірки умовиводів.

Дата добавления: 2015-10-28