Буття людини як центральна проблема філософії М. Ґайдеггера Буття і час.

У розумінні людини екзистенціалізм виходить з реальних індивідів, спільних умов людського існування (бути у світі, бути за роботою, бути серед інших, бути смертним тощо) та суб’єктивності індивіда (з того, що схоплюється безпосередньо, подібно до Декартового – “Я мислю, а отже, існую”). Саме ці ідеї викладено в роботі представника іррелігійного напряму німецького філософа М. Гайдеґґера “Буття і час” (1927).

За М. Гайдеґґером, центральна проблема класичної онтології, проблема реальності: чи існує зовнішній світ як дане – у принципі неможлива, не має розв’язання. Буття і реальність, про які запитує філософія, існують лише у свідомості людини як її суб'єктивний світ. Те, що може дослідити філософія, – це механіка "трансформації" зовнішнього світу в основу індивідуального людського буття, у структуру особистісного ставлення до світу. Гносеологічна традиція, накладаючи на світ суб'єкт-об'єктну схему, протиставляла свідомість буттю. В Гайдегера ж «У кожному висловлюванні людини “світиться” буття, розкриваючи самого себе». Розуміння буття, згідно Гайдегеру, можливо лише шляхом аналітики структур людського "буття-свідомості". Для філософів-екзистенціоналістів суб'єктивний світ людини постає для філософів-екзистенціоналістів як вихідний пункт усієї філософської проблематики, цей світ Гайдеґґер називає " Dasein ", що можна перекласти як "наявна свідомість, яка є аналізованою як буття." (бувальний переклад – “тут-буття" – слід розуміти так: це буття людини, схоплене "тут і тепер"). Світ так виявляє себе через людину, через її переживання цього світу. Тому людське буття постає онтологічно первинним стосовно всього сутнього, воно є вихідним пунктом онтології, накладає на все сутнє суто людську специфіку – смисл. Тому головне питання онтології – питання про смисл буття, а не про його сутність.

Головне питання основоположної роботи Гайдеґґера “Буття і час” – це питання про те, як з’ясовується смисл буття. Базовим поняттям для цього він бере час, оскільки, на його думку, лише час виражає фундаментальний шар буття людини. У ньому вчасовується (sich zeitig), тобто утверджує себе в часі “тут-буття”, воно стверджує наш “життєвий світ”, тобто в часі людина та світ постають єдністю (das Eins). Усе ж буття стосовно людини є таємничою сутністю; проникнення в неї здійснюється через нескінченне осягнення його (буття) смислу. У кожному висловлюванні людини “світиться” буття, розкриваючи самого себе. Тому мова для людини – це єдиний спосіб проникнути в його сутність. Сама ж мова, за Гайдеґґером, є самодостатньою сутністю, осягнути смисл якої людині не дано. Мова лише сама себе виявляє через індивідуальну свідомість. Отже, шлях до істини буття лежить через мову. Щоправда, мова науки не здатна проникнути в сутність буття. Силу, що таїть у собі слово, може, за Гайдеґґером, осягнути лише поет, якому дано відкривати таємницю відношення між річчю і словом. Якщо повсякденна мова схоплює те, про що ми говоримо, то поет, завдяки своїй обдарованості, здатний проникнути в сутність мови, а відтак – у сутність буття, у сутність людини як її екзистенцію.

Гайдегер робить різницю між буттям і сущим. Суще – це об'єкт, те, що протиставляється суб'єктові пізнання, всі предмети нашого світу. Я — суб'єкт. А всі разом, злите в деяке непізнаване ціле, це є буття.

Суще й буття — ключові поняття для розуміння філософії Гайдегера. Раніше філософи не робили різниці між цими двома поняттями, і перетворювали буття в суще, тому філософія ставала технічною філософією. Вона пізнавала світ як суще (йдучи за наукою), цим філософи зробили помилку — вони ототожнили суще і буття. Тому людина і вислизає від науково-філософського пізнання. Ця філософія могла відповідати на які завгодно питання, крім головного: питання про людину, про її сутність, про зміст її життя і т.п.

Найсерйознішою проблемою для Гайдегера є пошук такого способу індивідуального існування, коли людина входить у культурно-історичний світ, не втрачаючи інтимного відношення до буття, не стаючи річчю серед інших речей. У просторі феноменологічної онтології Гайдегера народжується образ людини-речі. У строгих, відточених судженнях Гайдегера такого роду несправжнє існування іменується усередненим. Такий індивід "у середньому роді" забуває про свою тимчасовість, стає подібнм до речі в пориві "бути як всі".

Дата добавления: 2015-10-28