Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи.

Іонійська (мілетська) філософія. Від неї починається історичний перехід від міфу до логосу. Проблема першопричини, чи першопочатку (arche), усього існуючого.

Фалес (засновник). Першопочаток – вода (тому він і висловлює думку, що земля лежить на воді). Волога є головним фактором, що підтримує життя.

Анаксимандр. Уперше робить спробу певним чином змоделювати геометрично визначені астрономічні та географічні явища. Першу географічна карта Землі і глобус. Вводить у філософію поняття “початок” (arche). Називає його – “ апейрон ” (він є тим, що “все охоплює і всім править”), що означає “нескінченне”. Процес постійного виділення, вичленування протилежностей вологого та сухого, холодного й теплого з апейрону і тим самим народження, виникнення води, землі, повітря та вогню. Анаксимен ( учень Анаксимандра). Першопочаток – повітря.

Геракліт з Ефеса. Вогонь (Він порівняно з землею, водою, повітрям є елементом “найбільш тонким”, а головне – “рухливим” і таким, що може перетворюватися на воду, землю чи будь-яку іншу річ). “Цей космос – один і той самий для всього існуючого, не створив жоден Бог і жодна людина, але завжди він був, є і буде вічно живим вогнем, у міру спалахуючим, у міру згасаючим”. Логос Геракліта визначав і уособлював собою космічний лад, порядок існування всього.

Піфагорійський союз, чи школа. Піфагор, Філолай. Найголовнішим відкриттям, яке лягло в основу піфагорійської науки, було визнання ними числової структури світоладу, Космосу, де число, за словами Арістотеля, стає основою фізичного й морального світу, головним принципом існування всіх речей та предметів.

Заговорили про числову структуру світоладу, що проявляється в кількісній визначеності кожної речі, кожного предмета і, нарешті, всього Космосу, як таких, що мають міру, є гармонійними, впорядкованими. Так, число 7 вони беруть як символ долі і саму долю. Квадрат числа, на їхню думку, символізує справедливість. Тому числа 4 і 9 – не просто абстрактні вирази певних величин, але ще й символи справедливості. Числа 10 (Дека) і 1 (Монос) були символом досконалості. Піфагорійці сходяться на тому, що природа, Космос пізнавані лише тією мірою, в якій вони організовані і впорядковані числом. З чисел виводять вони правила життя і поведінки людей. Найбільшим лихом піфагорійці визнають суспільну анархію, розлад. Найвища доброчинність – тотожна справедливості. Смислом життя людини є її очищення і набуття внутрішньої гармонії.

Елейська школа. Парменід, філософська поема “Про природу”. Головна засада філософської доктрини Парменіда сформульована у відомому принципі: “буття існує”, а “небуття не існує”, так що “є буття, а небуття зовсім немає”. Звідси остаточний філософський висновок: “Бо одне і те ж саме є думка і буття (те, що є)», «а небуття неможливо ні пізнати (його не сприймаємо), ні висловити». Так уперше в історії філософії Парменід уводить у вжиток дві винятково важливі філософські категорії: буття і небуття. У гносеології філософ віддає перевагу розумові.

З багатьох творів, написаних Емпедоклом, до нас дійшли лише окремі фрагменти двох поем – “Про природу” та “Очищення”. Стисло й коротко зміст філософії Емпедокла передає Діоген Лаерцій: “Емпедокл … бере чотири елементи – вогонь, повітря, воду та землю, а також дві первісні сили – Любов і Ворожнечу, з яких одна має здатність з’єднувати, інша – роз’єднувати”. Ці чотири матеріальні стихії філософ ще називає “коренями речей” і вказує, що вони не виникають і не зникають, а отже, є вічними, незмінними.

Анаксагор, як і Парменід, визнає, що буття є вічним, єдиним, незмінним і незнищенним. Тому, як і його попередники, він відкидає поняття виникнення, народження, загибелі, знищення. Гомеомерії Анаксагора є якісно різнорідними субстанційними першопочатками всього існуючого, а тому й кожна річ, звісно, мусить бути носієм усієї якісної різноманітності буття. “кожна гомеомерія, як і ціле, має в собі все існуюче й (істне) не просто нескінченне, а нескінчувано нескінченне”. Силу, як принцип руху та структурного порядкування буття, філософ знаходить в образі космічного Розуму (Nus), що поширює свою владу на всі речі і весь Космос. “Усі речі були перемішані, а Розум їх розділив і впорядкував”.

Демокріт. “буття” – це неподільні, вічні і найменші наповненості, названі філософом атомами або неподільними. Паралельно з визнанням атома як субстанційного першопочатку всього існуючого, Демокріт допускає й існування порожнечі чи небуття (неіснуючого). Порожнечу філософ трактує насамперед як умову руху, переміщення атомів. Атоми Демокріта абсолютно без’якісні. Усі вони позбавлені таких властивостей, як колір, смак, запах тощо і розрізняються між собою формою, порядком розташування та місцем.

Сократ (зміщує центр на людину), звинувачений “в тому, що він не поважає богів, яких шанує місто, вводить нові божества й серйозно деморалізує молодь: і кара йому за це – смерть”. Не залишив письмового викладу вчення. Однак Напрям пошуків – людина та її моральне життя. Розробтв діалектику Сократа, яка за формою чітко поділяється на іронію і маєвтику, і за змістом – на індукцію та визначення (знати – означає дати визначення, класифікувати на види й роди всі поняття). Тобто в ній неначе закладено два первні – деструктивне й конструктивне. “Я знаю, що я нічого не знаю”, принцип “Пізнай самого себе”. Добро в розумінні Сократа є проявом розуму, а не волі.

Дата добавления: 2015-10-28