Основні філософські напрямки в епоху Відродження.

ТЕМА: Філософія епохи Відродження, Нового часу і Просвітництва

План

1. Основні філософські напрямки в епоху Відродження.

2. Загальний філософський фон в епоху Нового часу і Просвітництва.

Німецька класична філософія.

Основні філософські напрямки в епоху Відродження.

XV-XVI ст. в історії прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (фр. renaissance - відродження). Це означення стосується періоду, який є посередньою ланкою між схоластикою і науково-філософським мисленням Нового часу.

Характерні риси філософії відродження:

1. Це відродження античної культури, яка була майже повністю забута в середні віки, під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті, тобто ренесеанс тої культури. Проте несправедливо стверджувати, що повністю відкидається середньовічна схоластика, аджє дух середньовіччя накладає свій відбиток на Відродження. Наприклад Єресі перші почали підривати середньовічну духовну догматику, релігійну ідеологію.

2. Характеристика нових великих відкриттів, винаходів ( Копернік, Колумб), нових галузей промисловості.

3. Антропоцентризм (замість теоцентризму середніх віків) - основна ха-рактерна риса. В центрі уваги поставлена людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природньо-космічне життя, середньовіччя - на Бога та ідею спасіння. Звідси ще одна характерна риса - орієнтація на мистецтво, ствердження людської естетично-художньої спрямованості культури, адже саме за допомогою мистецтва змальовується розмаїтний світ людського почуття та його величезна цінність.

4. Гуманізм - ідеалом людини є її різнобічна діяльність, орієнтована на культуру. Приоритетом духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородства. В тлумаченні гуманістів Відродження творчість людини включає в себе і бажання перетворити себе, свою долю і життя, свої людські якості.

В основі такого підходу до людини лежать два принципи:

— по-перше, уявлення про безмежні можливості вдосконалення людської природи; Бог лише закладає в людину певні можливості, а їх реалізація залежить від самої людини;

— по-друге, уявлення про те, що людина, яка має вільну волю, сама приймає рішення стосовно своєї поведінки, визначаючи свій життєвий шлях; індивід- творець свого життя.

5. Вільне мислення - незалежне від ніяких зорвнішніх сил- ні природи (античність), ні Бога (середні віки).

6. Світський, не-церковний характер культури.

Отже, якщо в епоху середньовіччя вважалося, що Бог має повну свободу і тільки він визначає людське життя, Гуманісти Відродження стверджують: Людина теж володіє свободою.

Відродження несе в собі риси, які споріднюють його як з середньовіччям, так і з Новим часом. Відродження, повертаючи античну культуру, не відкидає вихідних положень християнського світобачення, а лише змінює в ньому акценти (іноді досить радикально).

В світобаченні епохи виділяються такі акценти:

· природа і земне життя людини мають реальну цінність;

· світ і природа являють собою єдине, до тоого ж розумне творіння бога;

· найвище творіння бога - людина;

· людина здатна осягти процес творіння, наслідуючи Творця, навіть змагатися з Богом у творчому генії.

У розвитку світоглядних і філософських ідей європейського Відродження простежується тенденція переходу від ідей раннього гуманізму (ХІV ст.) до ідей натурфілософії (кін. ХVІ- поч.ХVІІ ст.). За цей час можна виділити три періоди:

· гуманістичний (антропоцентричний);

· платонічний (онтологічний і пантеїстичний);

· натурфілософський.

Початок філософської думки Ренесансу відносять до творчості фло-рентійського поета і мислителя Данте Аліг’єрі (1265-1321рр.), який одним з перших здійснив спробу обгрунтувати цінності і значущості життя людини, який проголосив людину “найвеличнішим чудом з усіх проявів божественної мудрості” (гуманізм). Гуманістичний погляд він викликав у знаменитій “Божественній комедії”, трактатах “Бенкет” і “Монархія”. Гуманізм Данте антиаскетичний. Людина сама відповідає за своє щастя, вирішальними є її особисті якості, а не багатство або успадковане становище. Головний принцип гуманістичної теорії Данте: “... все людське (в тому числі і політика) повинно бути підпорядковане людині, її розумові”. Хогч поєт і визнає подвійну природу людини – тілесну і духовну – він прагне довести, що корінь людського буття полягає у свободі, волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння.

Інший мудрець італійський Франческо Петрарка (XIV ст.) вперше впроваджує “земні” устремління людини (гуманізм, антропологізм).

Слід зауважити, що перші представники гуманістичного руху посідали позицію своєрідного антропоцентризму, який поряд з Богом звеличує людину, як творця світу культури, обожнює людину, як суб’єкта творчої діяльності, зближуючи її з Богом. Така діяльність є одним з центральних моментів антропологізму.

Одним з перших представників антропологізму був Лоренцо Валла (XV ст.). Релігію він вважає сферою емоційно-психологічною, наголошуючи на неможливості її осмислення. Валла відстоює життєво-тілесні принципи етики. Людина - найвища цінність, центр світоглядної перспективи (діалог “Про насолоду”).

Отже, гуманістична антропологія була спрямована на:

· обгрунтування особливого, центрального місця людини в їєрархії світових сутностей;

· піднесення гідності людини;

· прирівняння її у чомусь до Бога;

· виправдовування земної природи людини.

В епоху Відродження найбільш сприйнятними поглядами з періоду античності стали погляди Платона.

Філософія Ренесеансу повністю не відійшла від схоластики та теології. Традиційна ідея Бога залишається в формі пантеїзму — Бог присутній скрізь у світі, є живою душею, самим життям світу (від гр. Pan - все і teos - Бог), тобто він розчиняється в природі — зближення, майже ототожнення Бога і природи.

Першим сформолював пантеїзм Кузанський Микола (поч. XV ст.). В творі “ Про вчене незнання ” (1440р.). Творіння світу Богом мислиться тут в дусі вічного породження, роозгортання божественної єдності в множину.

Варто зазначити, що філософія природи Кузанського ще в значній мірі підпорядкована релігійному світосприйняттю; він не заперечує існування надприродньої істоти. Але проблему співвідношення Бога і світу він вирішує інакше ніж релігія. В траддиційному релігійному тлумаченні Бог розуміється як особа, що знаходиться над світом, і, виходячи зі своєї волі, довільно створює світ. Кузанський же не заперечує того, що Бог є початком світу, але він не є позасвітовою особою, а начало яке співпадає із світом. Світ включений в сутність Бога, а Бог це і є світ в цілому. Отже, світ ніколи не створюється, а існує завжди, як завжди існує Бог. Це релігійна форма пантеїзму — світ розчиняється в надприродній істоті, а не вона у світі.

Філосф стверджує також, що Земля не є центром світу.

Свої ідеї М. Кузанський висловив і в теорії пізнання. Якщо схоласти вважали, що мета людського пізнання — досягнення неземної, раз і назавжди даної істини, то Кузанський підкреслював: процес пізнання означає безкінечне удосконалення людських знань.

Пізнання, за Кузанським, проходить чотири ступеня: чуттєвість, розсудок, розум і інтуїція.

Отже, поо суті, вчення Кузанського є типовим, двоїстим розумінням світу: поряд з Богом - творцем світу з’являється співрівний Богові другий світовий творчий центр - людина, яка є “другим Богом”.

Інший вчений мислитель Піко делла Мірандолла (кін. XV ст.) вважав, що Бог дав людині свободу волі, вона сама має вирішувати свою долю і визначити своє місце у світі. Людина не просто природня істота, а творець самої себе, хазяїн природи (“ Промова про достоїнство людини ”), тому, що досконалість людині не дана.

Справжній світоглядний переворот епохи Відродження проявився у поглядах на світобудову, на безкінечність та несотворимість світу — філософія природи (натурфілософія), яка знайшла своє відображення в геліоцентризмі.

Ці ідеї розвиваються в вченнях Миколи Коперника (1473-1543рр.), Джордано Бруно (1548-1600рр.), Бернардіно Телезіо (1509-1588рр.), Галілео Галілея (1564-1642рр.), Леонардо да Вінчі (1452-1519рр.).

Леонардо да Вінчі був піонером сучасного йому природознавства, першим застосував експерементально-математичний метод дослідження природи. Вороже ставлячись до астрології, магії і алхімії, він бачив смисл наукової діяльноості в її практичній користі для людства. Він обгрунтував ідею про необхідність поєднання практичного досвіду та його наукового осмислення як головного шляху відкриття нових істин.

Реалістичне мистецтво Леонардо да Вінчі (“ Тайна вечеря”, “Мона Ліза ”) свідчить про розвиток художньо-естетичної думки епохи Відродження. На його думку, мистецтво, як наука, служить пізнанню реального світу.

Філосорфські міркування Леонардо да Вінчі:

· світ є витвором Бога, як великого майстра і винахідника;

· завдання людини полягає в пізнанні природи;

· основа пізнання – досвід, а початок – відчуття, серед яких першим є зір;

· на базі досвіду розгортається міркування, які можна перевірити експерементами;

· найбільшу достовірність знанню надає матеиатичне обчислення.

Польськийвчений МиколаКоперник у світовій праці “Про колообертання небесних тіл” твердить, що Земля не є центром світу, і не Сонце обертається навколо Землі, а, навпаки, Земля обертається навколо Сонця і навколо своєї осі. За допомоогою математичних обчислень вчений довів, що центром всесвіту є Сонце, навколо якого обертаються інші тіла, що є на різній відстані. (Коперник відродив давню ідею Арістарха Самоського і математично її довів).

Працю Копернік опублікував лише перед смертю, тому що боявся інквізиції.

Проте погляди вченого не були повністю позбавлені теологічних відхилень. Так, наприклад, на питання, чому Сонце в центрі всесвіту, Коперник відповів: “Тому, що цей світильник ніхто не міг помістити в іншому місці”.

Помилкові твердження Коперника виправив Джордано Бруно (пізнє Відродження). У своїх трактатах “ Про причину, принцип і єдине”, “Про безкінечність Всесвіту і світів ” розвиває пантеїстичні ідеї, заперечує існування центру Всесвіту, обгрунтовує ідею про безкінечність світу, його динамічність і вічність.

Бруно обгрунтуавав думку про фізичну однорідність всіх світів — всі світи і всі тіла Всесвіту складаються із землі, повітря і вогню, об’єднаних ефіром. Праосновою світу є Єдине, матерія. Розчиняючи Бога в природі (натуралістичний пантеїзм, на відміну від Кузанського, який розчиняє природу в Богові (релігійний пантеїзм)), він розглядав матерію не як пасивне, а як активне, самостійне начало.

У людині Бруно висував на перший план душу, але душа не відділена від тіла, а користуєтьсяя ним. Шлях до людської могутності відкриває так звана “практична магія” — наслідування творіння, яка потрібна людині в земному житті, де людина утверджується за допомогою дії у праці. Щодо потайбічного життя, якщо таке існує, то воно не схоже на земне, а наше життя — єдине й неповториме. Тому його треба цінувати, долати мужньо всі негаразди і прикрощі заради сходження до вищого розуміння світу. А релігія радше потрібна для управління варварськими народами.

У теорії пізнання виходить із положення, що людина — частина (невід’ємна) природи, — відображає її за допомогою органів чуттів, розуму і інтелекту. Однак на відміну від Кузанського Бруно надає перевагу розумові.

Погляди Джордано Бруно на пізнання:

· пізнання розпочинається з відчуття, що дають нам речі та облрази;

· образи попередньо впорядковує уява, а розсудок виводить із них загальне;

· інтелект, подальша сходинка, переводить знання в ранг мислення;

· розум знаменує охоплення вихідної єдності буття, тобто споглядання Бога (інтелектуальна інтуїція).

Завершує епоху ренесеансу творчість Галілео Галілея.

Галілей розвинув систему Коперника, виступаючи проти церковної схоластики, перший примітивний телескоп для спостереження і вивчення небесних тіл.

За допомогою телескопа він побачив “гори” і “моря” на Місяці, скупчення Зірок (чумацький шлях), супутники Юпітера — доказ істинності теорії Коперніка. Відкриття Зоряного складу чумацького шляху було непрямим доказом існування незліченної кількості світів у Всесвіті.

В вивченні законів природи він вважав, що досвідє єдиним джерелом знання. Світ він вважав безкінечним, матерію - вічною. Критерієм істини він вважав чуттєвий досвід і практику. Мета пізнання за Галілеєм: “Я радше прагну знайти одну істину, хоча б і в не значних речах, ніж довго сперечатися про найбільші питання, не досягаючи ніякої істини”.

При розгляді питання про відношення Бога і світу Галілей ще остаточно не пориває з поглядами на Бога, як творця природи, але тлумачить це творіння по-новому. Бог створив природу, наділив її живим порядком і закономірностями, але після цього не втручається в її розвиток — деїстичне розуміння світу.

На цій підставі він розмежував її науку і релігію - наука спрямована на пізнання природи, а теологія — Бога; у них різні сфери пізнання, а тому наука відкриває такі істини, котрі не можуть оцінюватися з позиції релігії.

Мислителі Відродження піддають перегляду також середньовічні погляди на суспільство. Робляться перші спроби теоретичного обгрунтування ідеї громадянського суспільства, незалежно від релігійно- теологічних настанов.

У поглядах на державотворення виділялося два основних напрямки. Представник одного з них Ла Боесі виступав проти абсолютизму, монархізму, тобто проти будь якого державного устрою, заснованого на експлуатації. Ідеальна держава, це держава, яка поєднює міські вольності (права) з ідеями народного сувернітету.

Другий напрямок, представниками якого був Нікколо Макіавеллі (італ.), та Жан Боден (франц.), обгрунтував необхідність сильної монархічної влади, адже лише вона, на думку вченого, може привести до національного об’єднання і створити сильну державу. Всі засоби, вважає Макіавеллі, дозволені для досягнення політичних цілей. Той хто став на “шлях долі” повинен бути правителем нового типу, абсолютним володарем і деспотом. Він не може бути зв`язаний жодними схемами, правовими нормами, релігією чи власним словом, а повинен керуватися чітко проаналізованими реальними фактами, можливо, бути навіть жорстоким, хитрим, грішним, безпощадним, якщо ці дії направлені на процвітання та могутність держави. Термін “макевіалізм” з часом став синонімом політики, яка керується принципом “мета оправдовує засоби”. Ідеальним устроєм є для Макіавеллі республіка. Головною перешкодою на шляху утворення держави вважаласяя католицька церква. Головний його твір “ Монарх ”.

Жан Боден у працях “Шість книг про державу” і “Метод легкого вивчення історії” обгрунтовує потребу сильної монархічної держави в Франції. Інтереси держави ставляться вище релігійних. Монарх — єдине і абсолютне джерело права, суверенності.

Боден дає географічну типізацію держав: на його думку, тип держави залежить від кліматичних умов. Для помірного поясу типовими є держави розуму, бо народи, які тут живуть, мають почуття справедливості, любов до праці. Південні народи байдужі до праці, тому потребують релігійної влади і держави. Народи півночі, котрі живуть в суворих умовах, можна підкорити лише за допомогою сильної держави.

В епоху Відродження з’являються перші ідеї утопічного соціалізму. Найяскравіше вони висвітлені в творах Томаса Мора “Утопія” та Томазо Кампанелли “Місто Сонця”. Їм властива переконливість, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу. Майбутнє суспільство повинно базуватися на розумних природних засадах: планове господарство; обов’язкова для всіх праця; результати якої розподіляються по потребам; всі доорослі члени суспільтства беруть участь у управлінні держави. Проте поряд проповідуєтьсся релігійний культ збереження рабства, як тимчасового стану, надмірно сувора мораль.

Природознавчі досягнення філософії епохи Відродження відкрили шляхи розвиткові філософії та науки Нового часу.

Висновок: Філософія Відродження, таким чином, враховуючи вчення античної філософії, була перехідною від схоластики до науковоої філософії. Розглядаючи людину, як найвищу цінність (антропоцентризм), світ як безмежний і вічноіснуючий (геліоцентризм) та ідеальне суспільство (утопічний соціалізм), вона відкидала і заперечувала теологію, проповідуючи ідею гуманізму.

---

Дата добавления: 2015-10-28