Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні К. Поппера.

Методологію критицизму (фальсифікаціонізму) К. Поппер застосовував у дослідженні суспільства. На противагу К. Марксу, який досліджував суспільство як закриту динамічну систему, К. Поппер, критикуючи його, розробляє теорію відкритого суспільства. Якщо К. Маркс обстоював універсальність законів розвитку суспільства, то К. Поппер вважав, що можна говорити лише про тенденції у розвитку суспільства, які істотно залежать від умов та конкретно-історичних ситуацій. Методу критичного раціоналізму, запропонований у роботі “Відкрите суспільство та його вороги”.

Відкрите суспільство, на думку К. Поппера, – це суспільство, у якому вивільнюються критичні здатності людини, а отже, панує дух раціонального критицизму. Принцип критицизму в суспільстві виявляє себе, як “соціальна інженерія”, тобто як соціальна творчість, яка через зміну відповідних інституцій відкриває можливості раціонального соціального управління.

К.Поппер теоретично обґрунтовує створення таких інституцій, які захищають свободу критики, свободу думки, а отже й свободу людини. Завдання по практичному втіленню в життя цих інституцій він покладає на соціальну інженерію. За К.Поппером, соціальна інженерія є діяльністю з проектування нових соціальних інституцій, а також включає в себе перебудову та управління уже існуючих шляхом реформ. Соціальна інженерія забезпечує розвиток суспільства методом поступових реформ. Наукове підгрунтя цього методу полягає у зборі фактичної інформації, потрібної для зміни іституцій згідно цілей, вимог, інтересів людей. Соціальний інженер або технолог віддає первагу раціональному розглядові інституцій як засобів, які обслуговують певні цілі, й оцінює їх виключно з позиції їхньої доцільності.

Таким чином, специфіка наукового методу в соціальній інженерії полягає в здатності навчатися на помилках. По суті, соціальна інженерія є технологією спроб та помилок. Ця технологія виключає соціальні пророцтва та “закономірні передбачення”, а формулює можливі вектори соціального поступу з їх подальшою емпіричною перевіркою.

Отже, згідно К.Поппера, як природниче, так і соціальне знання являє собою некумулятивну модель.

Концепція історії як переходу від трибалізму ( сусп. де регулятором соц. життя є звичай ) до цивілізації, або від закритого суспільства до відкритого.

Тоталітаризм. Закрите суспільство у своєму функціонуванні нагадує біологічний організм у концепції Спенсера, де ціле домінує над частинами. Його ідеологією, як у мілітарному суспільстві, є холізм або колективізм. Критерієм моральності тут є інтерес цілого. “Правом стає те, що корисне моїй нації чи моєму класу, чи моїй партії. Ця холістська (колективістська) теорія виправдовує сваволю держави стосовно індивіда й закон джунглів у міжнародних відносинах”.

Та ще й тепер існують соціально-політичні рухи, що прагнуть відкинути цивілізацію й повернутися назад до закритого суспільства. Усі форми тоталітаризму XX ст. є тому наочним прикладом. На думку К. Поппера, марксизм є кепським поводирем у майбутнє. Дійсно, соціалістична революція як шлях досягнення комуністичного ідеалу на практиці обертається способом дегуманізації суспільства.

Відкрите суспільство є повною протилежністю закритому, оскільки в ньому держава є асамблеєю особистостей, його ідеологією є індивідуалізм, на якому ґрунтується етика та демократичні концепції права й держави, конкуренція між членами суспільства поширює як прагнення, так і вияв свободи. Цьому суспільству притаманна віра в людський індивідуум, особистість є його субстанційною вартістю.

Закон прогресу – суспільство рухається від суспільства-казарми до добровільного співробітництва його членів.

Дата добавления: 2015-10-28