Філософська герменевтика, як методологія гуманітарного пізнання.

Гуманітарне пізнання і знання, яке В. Дільтей означив як “науки про дух”, безпосередньо пов’язане з текстами. Виокремлення гуманітарних наук із філософії, що відбувалося в ХІХ ст., актуалізувало проблеми розуміння та інтерпретації тестів, знакових систем і символів, які презентують тексти. Філософську рефлексію гуманітарного пізнання та знання започаткувала традиційна герменевтика.

Мова, за Гайдеґґером, – основа всіх висловлювань та тлумачень і єдиний спосіб встановлення смислів буття. Сутність буття – це його смисл, який належить “розшифрувати”, витлумачити. Мистецтво такого тлумачення має назву “герменевтика”.

Термін походить від імені Гермеса, який у давньогрецькій міфології був посланцем богів. Його місія полягала у тому, щоб донести веління богів до людей у зрозумілій формі. Гермеса вважають винахідником мови і письма.

Витоки герменевтики сягають VI ст. до н. е. й пов’язані з пошуками прийомів розкриття “прихованого” смислу, який нібито містять твори Гомера. Християнство дало новий поштовх для розробки методів інтерпретації, поставивши проблеми перекладу Біблії грецькою мовою. У середні віки склалося розуміння герменевтики як сукупності певних правил, що дозволяють популярно пояснити біблійні тексти. Подальший розвиток герменевтики як методу тлумачення текстів пов’язаний з іменем теоретика протестантизму XVI ст. Флаціуса Ілірійського. Флаціус вводить у герменевтику її основні принципи: принцип герменевтичного кола, принцип контекстуальної інтерпретації та принцип врахування мети та замислу автора текстів.

Вчення про мистецтво розуміння та тлумачення текстів виникло у ХVII-ХVIII ст. Саме тоді постали спеціальні герменевтики як мистецтво розуміння релігійних текстів (М. Лютер), юридичних (Ф. Савіньї) та літературних (В. Гумбольдт).

Ф. Шлейєрмахер (1768 – 1834) (засновник), робота “Перший начерк герменевтики”, перетворює герменевтику в теорію та мистецтво розуміння текстів і мови взагалі. Він трактує герменевтику передовсім як мистецтво розуміння, а не тлумачення, виділяє умову розуміння – тотожність і відмінність між духовним світом двох співрозмовників, автором твору та читачем, також характеризує середовище розуміння, яким є мова.

Розглядаючи розуміння як універсальний феномен людського життя, він виокремлює в ньому три сходинки: механічне (неусвідомлене) розуміння; розуміння як тлумачення, що здійснюється на основі узагальненого досвіду в певних сферах знання; досконале розуміння, яке базується на знанні спеціальних правил та вміння їх точно застосовувати.

В. Дільтей (1833 – 1911), який ставить питання про розуміння “життя” як цілісного духовного переживання, як духовно-чуттєвого осягнення “чужого світу”. Стосовно явищ культури минулих епох такий метод розуміння, що розглядає їх як моменти цілісного духовно-душевного життя конкретної доби.

Гайдеґґер: розуміти феномен можливо лише за умови, коли вже маєш уявлення про нього (принцип герменевтичного кола). “Буття і час” питання: як з’ясовується смисл буття. Мова – це єдиний спосіб проникнути в його сутність.

Ґадамер (учень Гайдеґґера). Предметом філософської герменевтики, на його думку, є вся сукупність людського знання про світ та буття в ньому. Головне питання філософії – яким чином можливе розуміння світу, який нас оточує, як у цьому розумінні втілюється істина буття?

Мова апріорі визначає межі і спосіб розуміння нами нашого власного світу. Істина буття, саморозкривається за допомогою не лише мови, а й гри. Через “гру” інтерпретатор, прийнявши умови та правила і в такий спосіб увійшовши в неї, ніби в ній розчиняється, втрачає власну позицію. Тільки через гру інтерпретатор спроможний виявити як сутність мистецького твору, так і сутність “життєвого світу” та свою власну сутність.

Герменевтичне осягнення істини буття виключає будь-які наукові методи та підходи. Художнє сприйняття не відображає, а переживає дійсність, тому саме мистецтво є формою філософської істини.

Дата добавления: 2015-10-28