Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси екологічної парадигми та її відмінність від класичної (детерміністичної).

Основним критерієм соціального прогресу є розвиток продуктивних сил, виробничих відносин, НТП. Є і допоміжні критерії - освіта, рівень демократії та свобода, рівень спілкування людей тощо. Основними щаблями суспільного прогресу є зміна суспільно-економічних формацій, епох, поворотних моментів тощо.

Прогрес буває двох типів – прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті утиску експлуататорських класів і прогрес неантагоністичного суспільства, який є постійним і досягається рівномірно всіма класами та групами суспільства. Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи з об'єкта пригноблення, експлуатації в суб'єкт історичної дії для досягнення нових щаблів суспільного прогресу (наприклад, боротьба за перемогу ринкових відносин в Україні та країнах СНД).

Головним соціальним критерієм інформаційно-технологічних економічних форм є якість життя, система захисту інтересів населення, забезпечення соціальних гарантій, зміцнення інститутів демократи, гарантування справжніх прав і свобод людини.

Детерміністична епістологічна парадигма налаштовувала розуміння соціального світу таким чином, що пропонувала завбачати у суспільних процесах економічну причиновість, зокрема, де відносини могли бути просто кореляційними. Детерміністична парадигмапоясненнявизріває щойно в раціоналістичній метафізиці, заснованій на кореспонденційній теорії походження т. зв. „об’єктивного” знанняпро природу. Очевидно, світоглядне домінування детерміністичної парадигми в XVIII-XIX століттях позначилося на пошуках визначальних, базових елементів соціального порядку. Як на початку ХІХ ст. Лаплас не залишав місця для випадкових чинників у механізмі світобудови, так багато соціальних філософів знаходили основу суспільного механізму в економічних причинах. Властиво з ХІХ ст. поняття економічного розвитку набирає детерміністичного характеру. Ним визначаються й пояснюються причини більшості соціальних і духовних процесів, а в теорії марксизму економіка проголошується первинною щодо всіх суспільних і політичних явищ, серед яких перебуває культура, мистецтво, повсякденність і навіть історія. На її основі виникає інтелектуальна й світоглядна настанова перебільшувати значенняі роль державно-політичних інституцій коштом применшення суспільних ініціатив та життєдайної активності людей.

Нинішня ноосферо-екологічна світоглядна парадигма виникла на основі досить розвинутої філософсько-наукрвої традиції. Ще мислителі древності вказували на необхідність морально-цілісної детермінації дії людини у природному оточенні. Так Аристотель проникливо підкреслив обмеженість інтелектуальної сили, що не спирається на мораль. У сучасних умовах розробка екзистенціальних та світоглядних проблем взаємодії людини та природи було тісно пов’язана з розвитком природничих наук та філософською рефлексією їх даних. Починаючи з Монтеск’є, ця проблема стає традиційною і в природознавстві, і в філософії. Значний вклад в її розробку внесли Лай ель, Ріхтер, Гумбольт. Вже на початку нашого століття завдяки їхнім зусиллям сформувалися основні риси екологічного мислення: людина складова части природи, іх потрібно розглядати у єдності, ане протиставляти одну одній,лю.дина і все що її отчує це частки всесвіту, а тому вони повинні знаходитись у гармонійній єдності. В іншому розі людству загрожує крах. Еколого-планетарні умонастрої все більше поширюються на протязі всього ХХ століття, стаючи різноманітними за своїми формами та все глибше занурюючись у найактуальнішу екзистенціальну проблематику сучасного суспільства. Філософське осмислення екологічних проблем знайшло глибоке відображення в діяльності Римського клубу, що не тільки сформував екологічні обмеження людства, а й розробив чимало евристичних прогнозів щодо його можливих сценаріїв розвитку, і на цій основі щодо оптимальніших способів вписання техногенного суспільства в природне середовище. Тейяр де Шарден, услід за Вернадським, у своїх працях перш за все “Феномен людини” здійснив комплексний узагальнюючий аналіз місця людини на планеті та в космосі, дійшовши того ж висновку: на кінцевому етапі своєї еволюції біосфера перетворюється у сферу розуму. Таким чином ми приходимо до необхідності свідомої концентрації зусиль людства на реалізації вимог екологічного імперативу, що ставить ряд важливих соціокультурних, освітніх та морально-цілісних проблем- своєрідну надбудову над екзистенціально-екологічними принципами сучасної цивілізації. Суть же останніх у тому, що людство як природній компонент загальнопланетарного природного організму для власного збереження та саморозвитку має гармонізувати свої взаємовідносини з навколишнім середовищем у напрямку ноосферних принципів функціонування єдиного планетарного комплексу “суспільство-природа”, а основним аспектом цього процесу є натуралізація техніки, соціальної структури та потреб сучасної цивілізації.

Ноосфе́ра (від грец. νους («ноос») – «розум») — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють. Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно).

Дата добавления: 2015-10-28