Пантеїзм філософії Н. Кузанського та Дж. Бруно.

Соціальні, екон. та політ. фактори. Розпад феодальних відносин, розвиток міст. Головною рисою цього процесу є антифеодальна та антицерковна спрямованість. Для мислення, ідеології та культури Відр. був перехід від теоцентричного до антропоцентричного розуміння світу. Церква втратила свої домінуючі позиції. Презирство до людської сутності змінюється на визнання творчих здібностей людини, розуму, прагнення до людського щастя. Реалізація людяності обумовлює вивчення культурної спадщини античності. Відр. – вільне осмислення творів, античності, відмова від готових та незмінних істин. Філ. напрямки в епоху Відр.: Гуманізм, Платонізм, Аристотелізм, Реформація, Філ. природи (д.п. 16-17 ст.). М. Кузанський (1401-1464), німецький кардинал, у питанні відношення Бога і світу притримувався теоцентричного принципу проте вводить і нові концепції. Основний його принцип – вчене незнання або знання про незнання. Пізнання речей можливо як чуттєво так іраціонально, але знання про конкретні речі завжди виходить за свої межі. Основою пізнання має стати протилежність до повсякденного, кінцевого знання, тобто щось абсолютно визначене і безумовне – незнання. Безумовне знання можна осягнути лише символічно. Ці символи є математичними. Розум підкорений закону протилежностей (коло чи багатокутник) проте вчене незнання прямує до нескінченності, де протилежності взаємно зливаються (колоºбагатокутнику з нескінч. кількістю кутів). Ідея нескінченного розгортання Бога у всесвіті. Бог є все і одночасно одиничне, отже принцип тотожності максимуму і мінімуму. Злиття божественного і людського (max і min) – Христос. Звідси Людина – Бог, але не в абсолютному значенні. Космологія: Всесвіт – нескінченний шар, тобто не має центру. Немає нічого стійкого і абсолютного, абсолютною є тільки нескінченність – релятивізм руху. Оскільки Бог є нескінченністю, тоді в ньому зливаються всі протилежності, а отже неможливо визначити його сутність. Дж. Бруно (1548-1600). До головних творів належать діалоги: “Про причину, принцип, єдине”, “Про нескінченність, всесвіт і світи”, в яких ставляться питання нескінченності світу, його динамічної єдності та вічності. Праосновою виступає Єдине, матерія, яка є нерозгорнутою причиною всього існуючого. Можливість, що утримує світ в єдності, проте в різноманітності він називає душею світу, універсальним розумом, який і формує світ. В Єдиному співпадають одиничне і множинне, max і min. Космос є структурою, яка складається з дискретних частин – атомів і існує в неперервній нескінченності. Світ є нескінченним і однорідним у всіх частинах, отже і не існує центра. Бруно ототожнював рух і матерію, природу і світову душу (Бога). Ціль розуму – проникнення в глибину явищ і пізнання закономірностей природи. Пізнання починається від сприйняття і йде до уявлень, розсудку, розуму. Пізнання є процесом нескінченним, оскільки і сам предмет пізнання є нескінч. Відкидає релігію як засіб осягнення істини. Етика Бруно закликає до боротьби за шляхетні цілі – добро, яке є необмеженою реальністю всесвіту. Єдине і є добро. Істинним мірилом моральності є людська діяльність та земні цілі людини. Л. має пізнавати Всесвіт і тим самим реалізувати себе. В майбутньому релігію одкровення має замінити релігія розуму.
32.Розумна соціальна дійсність як предмет філософії Просвітництва.

Особливістю Просвітництва є перенесення інтересу зі сфери дослідження, вивчення шляхів пізнання природи, що було типовим для XVII ст, на соціальні, політичні, правові, економічні, релігійні взаємини людей i це стає найбільш характерним для Європи XVII ст. Просвітники (передовсім сфера політики та економіки) критично оцінюють успадковану від середньовіччя станову диференціацію суспільства зі своїми привілеями та нормами історичного права, заснованими на старожитніх звичаях i традиціях.На пoгляд цих людей, дійсність, у якій вони живуть, є нерозумною, суперечить самій істоті розуму як найголовнішої властивості людей. Розум, пізнавши природу й відкривши закони як розумні, вважає природу i своєю сутністю. Тому бути природним тут означає бути розумним, а бути розумним — означає бути природним. Якщо в природі панує природний закон, то в суспільстві тоді мусить панувати розумний порядок. І цей порядок настане тоді, коли до вивчення суспільства людина підійде з позиції науки. Розум через свою здатністъ мислити повинен спиратися в аналізі дійсності не на довільні, побудовані на розумуванні твердження, а на наукові дані й знання; він має прагнути до абсолютної завершеності. Нa цій основі й стан людства слід побудувати відповідно до вимог розуму, — це буде Царство Розуму. Таке звеличення розуму в цей історичний період, безумовно, веде до перебільшення і абсолютизації його значення, особливо в духовній сфері. Духовність же включає в себе як сферу свідомості, куди входить і розум, так i чуттєво емоційну сферу людини, а також сферу підсвідомого й неусвідомленого знання. 3міст розуму просвітники (за винятком німецьких) розуміють як здoровий глузд, раціональність. Питання про їх розрізнення у філософії гостро ставить Кант. Як елемент духовності просвітники називають душу, але трактують її як мислення. Усе це досить спрощує розуміння змісту та сутності сфери духовного.

Основне завдання, яке перед собою станлять просвітники: перебудувати людський світ на таких розумних засадах, щоб він наслідував закони довершеності, що панують у природі. Біда людей у тому, що вони живуть, нехтуючи цими законами. Щоб повернути людину до природи, треба, аби вона усвідомила свої істинні вимоги, а вони є природними. Це може зробити лише виховання.

Ці основні риси Просвітництва в кожній національній культурі виявляють себе дещо видозміненими, оскільки розгортають себе на різних культурних, наукових, моральних традиціях, світосприйнятті i ментальності. При цьому Просвітництво охоплює народи Європи не воднораз. Передовсім його ідеї з'являються у Британії в другій половині XVII ст., а потім їх підхоплює Франція (ХVІII ст.) Німецьке просвітництво має свій специфічний вияв. В Україну воно приходить у XVIII ст. У своїй основі філософські, світоглядні позиції українських просвітників відповідають поглядам англійського, французького та німецького Просвітництва. Але кожен з просвітників по-своєму ставиться до національних духовних традицій, у кожного своя реакція на історичні та політичні події у Російській монархії i на терені України. Наприклад, С. Десницький у своїх філософських, етичних, палітико-правових поглядах орієнтується на англійських просвітників - Т. Гоббса, Локка, Д. Юма; Я. Козельський - на французьких: Ж. Ж. Руссо, М. Монтеск'є, К. Гельвеція. Г. Сковорода пише свої твори в неоплатонічній філософській традиції і, як німецький преромантик Й. Г. Гердер, відкидає раціоналізм просвітництва. В українському просвітництві чітко окреслюються дві напрямні - раціоналістична i преромантична, орієнтована на ірраціоналістичні духовні традиції. Для українських просвітників раціоналістичної орієнтаціі Ф. Прокоповича, Г. Кониського, Я. Козельського, С. Десницького - відправним пунктом філософування поняття «освічений розум». Але не лише для них, а й для англійських, французьких просвітників це поняття не має вичерпної змістової наповненості. Ум (esprit), розум (raison), душа (ame) – це ті поняття, яких уживають французькі просвітники для опису духовних феноменів. Так само в україпських раціоналістів-просвітників знаходимо поняття, «душа» й зрідка "дух". 3а Я. Козельським, розум - це здатність людської душі уявляти собі ясно істини, а дії розуму «суть ясне поняття, судження, міркування». У Г. Кониського раціональна душа як достеменно людська та інтелект (розум) є явищами тотожними й належать до сфери духу.

Дата добавления: 2015-10-28