Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Проблема свободи у філософії. Свобода і необхідність.

Філософія Арістотеля. | Філософія І. Канта. "Критика чистого розуму". | Система і метод діалектики у філософії Г. Гегеля. | Л. Вітгенштайн та його місце у філософії XX ст. | Проблема несвідомого у філософії фройдизму. Індивідуальне і колективне несвідоме (К. Юнг). | Пантеїзм філософії Н. Кузанського та Дж. Бруно. | Буття людини як центральна проблема філософії М. Ґайдеггера "Буття і час". | Заратустра". | Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі. | Філософські погляди Г. Сковороди: філософія як мудрість, символіка та антитетика, вчення про дві натури та три світи, вчення про людину. Кордоцентризм як філософський напрям. |


Читайте также:
  1. Буття людини як центральна проблема філософії М. Ґайдеггера "Буття і час".
  2. Бы очень мешать. С каждым днем его влияние на народы падает. Свобода совести
  3. В игре свобода рождает ответственность
  4. Введение: проблема не нова
  5. Вертикальное положение, свобода рук и головы
  6. Визначення проблематики (сюжет, тема, ідея) та літературно – стилістичний аналіз поетичного тексту.
  7. Вопрос 2 Проблема выбора пути развития и его основные модели

Під свободою загалом розуміють наявність у людини можливостей для максимального самовиявлення.

У цьому розумінні свобода протистоїть межі, обмеженню. На перший погляд, свобода і є відсутністю опору, відсутністю обмежень; тут свобода постає у своїх негативних проявах. Але насправді це не так, по-перше, тому що відсутність, обмежень була б повною невизначеністю, тобто нереальною для людини ситуацією, а по-друге, безмежність зробила б невизначеними і неможливими будь-які оцінки, у тому числі - оцінки й самої свободи як свободи. Свобода є радше подолання меж, розширенням меж, а не їх відсутністю. Тобто свобода не виключає необхідності.

До філософських ідей Б.Спінози відносять визначення свободи як пізнаної необхідності. Як бачимо, тут враховується зв'язок свободи з межами. Отже, свободи немає поза необхідністю, але перебування в межах необхідності також не дає нам свободи.

В історії філософської думки свобода традиційно розглядалась у співвідношенні з необхідністю. Сама необхідність розглядалася як правило у вигляді долі, яка керуючи вчинками людини заперечує її свободу волі. Протиставлення понять “свобода” та “необхідність” як філософських антиномій, заміна одного іншим більш ніж два тисячоліття були нелегким завданням для мислителів, так і не знаходивших задовільного рішення проблеми. Філософський розгляд проблеми свободи та необхідності, їх співвідношення в діяльності і поведінці особистості має велике практичне значення для оцінки усіх вчинків людей. Обійти цю проблему не можуть ні мораль, ні право, тому що без визнання свободи особистості не може іти мова про її моральність і юридичну відповідальність за свої вчинки. Якщо люди не мають свободи, а діють тільки з необхідності, тоді питання про їх відповідальність за свою поведінку втрачає сенс, а “воздання по заслузі” перетворюється або у свавілля, або в лотерею. В філософії “свобода”, як правило, протистоїть “необхідності”, в етиці – “відповідальності”. Та і сама змістовна інтерпретація слова має різні відтінки: вона може асоціюватися і з повним свавіллям, а може ототожнюватися зі свідомою необхідністю.

Філософія свободи людини була предметом дослідження різних філософів: Канта і Гегеля, Шопенгауера і Ніцше, Сартра і Ясперса, Бердяєва і Соловйова, Камю і К’єркегора.

Діапазон розуміння свободи дуже широкий – від повного заперечення самої можливості вільного вибору до обгрунтування “втечі від свободи” в умовах сучасного цивілізованого суспільства. Так, наприклад, Шопенгауер розуміє свободу негативно, тобто виявити зміст свободи як поняття, можливо тільки вказуючи на перешкоди, які заважають людині реалізувати себе. Тобто про свободу говориться як про подолання труднощів: зникла перешкода – народилася свобода. Вона завжди виникає як заперечення чогось. Визначити свободу через саму себе неможливо, тому треба вказувати на зовсім інші сторонні фактори, через які можна зрозуміти поняття. Так, наприклад Н.А.Бердяєв в противагу німецькому філософу підкреслює, що свобода- позитивна і змістовна: “Свобода не є царство свавілля і випадку.”.

Ніцше і К’єркегор звернули увагу на той факт, що більшість людей не здатні на особистісний вчинок. Вони надають перевагу керуватися стандартами. Небажання людини слідувати свободі без сумніву, одне з філософських відкриттів. Виявляється свобода – це доля не багатьох. І ось парадокс: людина згодна на добровільне поневолення. Ще до Ніцше Шопенгауер сформулював тезу про те, що людина не володіє ідеальною і стійкою природою. Вона ще не є завершеною, тобто вона в рівній мірі є вільною і невільною. Ми нерідко стаємо рабами чужих думок і настроїв. Інакше кажучи, ми надаємо перевагу невільності, несвободі.

Пізніше на цю формальну залежність людини від соціуму звернули увагу екзистенціалісти. Гете писав:”Свобода- дивна річ. Кожен може легко обрести її, якщо тільки він вміє обмежувати і знаходити самого себе. І навіщо нам надмір свободи, котру ми не взмозі використати?” Прикладом Гете приводить кімнати, в які він не заходив взимку. Для ньго було достатньо маленької кімнати з дрібницями, книжками, предметами мистецтва.”Яку користь я мав від мого просторого будинку і від можливості ходити з однієї кімнати в іншу, коли у мене не було необхідності використовувати цю свободу.” В цьому висказуванні відбивається вся обмеженість людської природи. Чи можна сказати про свідомий вибір зі сторони індивіда, якщо прибічники психоаналізу доводять, що поведінка людини “запрограмована” враженнями дитинства, пригніченими бажаннями. Виявляється будь-який вчинок, найзавітніший або стихійний, можна визначити, довести його неповерненість. Що ж тоді залишається від людської суб’єктивності?

Згодно А.Камю, досвід людського існування закінчиться смертю і призвиде мислючу людину до відкриття ”абсурду” свого існування. Однак ця істина має пробуджувати в душі мужність, гідність і прагнення продовжувати жити супроти всесвітньому ”хаосу”. Камю розглядав “абсурдну свободу”. За його словами людина бунтуюча, баче свої межі, але заплющуючи очі на природу абсурду, шукає найлегший шлях – бориться з власними стінами навколо себе. Не ставлячи своєму життю ніяких питань, завжди приймає привід за причину, не роблячи спроб бачити далі своїх стін.

Підсумовуючи різні аспекти свободи можна сказати, що сутнісні сили людини дають їй усі необхідні суб’єктивні можливості для того, щоб бути вільною, тобто діяти в світі на свій розсуд. Вони дозволяють їй ставити під розумний контроль себе і оточуючий світ, виділятися із цього світу і розширювати сферу власної діяльності. В цій можливості і кореняться витоки усіх триумфів і трагедій людини.


Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 400 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики.| Становлення в Україні.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)