Формування еліти і державних інституцій у 1648р.

Створення національних політичних інституцій розпочалося за відсутності політичної еліти (вона також переживала своє становлення) й української державної ідеї. Традиційно друге місце після гетьмана посі­дав генеральний обозний, третє - два генеральних осавули, четверте — два генеральних судді, п'яте — генеральний писар; почали формуватися уряди генерального підскарбія, генерального хорунжого та генерально­го бунчужного. Обозний відав артилерією, зведенням оборонних споруд, розташу­ванням табору, виконував обов'язки наказного гетьмана. Осавули займалися питаннями скликання генеральної ради, підтриманням дисципліни в армії, складанням козацьких реєстрів, організовували супровід іноземних послів. їх часто призначали наказними гетьмана­ми. Судді очолювали колегію генерального суду, що розглядав цивіль­ні й кримінальні справи. Писар стояв на чолі генеральної канцелярії, зберігав державну печатку, особисто візував документи уряду, вико­нував, як і осавули, доручення глави держави. Підскарбій керував фінансами й відав організацією збору податків. Хорунжий і бунчуж­ний доглядали за гетьманськими клейнодами — хоругвою і бун­чуком. Помітну роль відігравала рада генеральної старшини (обозний, пи­сар, два судді й два осавули). В пе­ріод гетьманування Б. Хмельницького виконувала дорадчу функцію, пізніше перетворилася на важливий орган законодавчої, виконавчої й судової влади. На жаль, не відбулося чіткого розподілу державної влади на законодавчу, ви­конавчу й судову, що негативно позначилося на формуванні полі­тичної системи. Уже в 1648 р. на основі козацьких традицій виник апарат управління. Національна політична система постала на основі традицій козацького самоврядування. Уже впродовж перших років революції закладаються підвалини інституційної підсистеми, складовими якої були держава, православна церква й органи самоврядування. Щоправда, (відповідно до козацького звичаєвого права) верховним органом влади була генеральна (військо­ва) рада, до компетенції якої належало обрання гетьмана й генераль­ної старшини, розв'язання найважливіших політичних питань. У зв'язку зі зміцненням прерогатив гетьмана її роль помітно зменшується. В козацькій Україні виникли ефективно діючі місцеві (полкові й сотенні) органи виконавчої влади, що жорстко підлягали по вертикалі центральному уряду.. Адміністративно-територіальний устрій козацької України складався з полків й сотень, вони не становили самостійних і самоврядних тери­торіальних одиниць.. Важливу роль у новій суспільній організації відігравала православна церква, що позбулася утисків і стала повноправною складовою інсти­туційної підсистеми (католицька церква хоча й функціонувала, проте її значущість різко впала, греко-католицька взагалі припинила існуван­ня). Із польської інституційної системи в українську перейшло міське самоврядування, що функціонувало на основі магдебурзького права. Воно не було скасоване, й усі міста, які ним володіли, продовжували користуватися його привілеями. Впродовж 1648 р. у цих містах відбулося переобрання війтів, бурмистрів, райців, лавників та інших посадовців. На чільне місце вийшло козацьке звичаєве право, що поширило свою чинність на всю державу й стало, вочевидь, головним джерелом формування україн­ської юрисдикції. Суспільство в Гетьманщині відзначалося демократичністю, а привілейований стан (козацтво) залишався відкри­тим для інших станів і груп. Потужними, але, на жаль, не завжди ефективними були силові ре­сурси влади, за допомогою яких забезпечувалися оборона країни, без­пека носіїв державної влади, охорона внутрішнього правопорядку, виконання чинного законодавства, розпоряджень і наказів центральних і місцевих владних інститутів тощо. Зокрема, полкові та сотенні суди слідкували за дотриманням правових норм, виконанням розпоряджень урядових структур. Козацька старшина переймає на себе функції національної еліти,в результаті ліквідації польської шляхти.

Дата добавления: 2015-10-24