Збаразька облога польської армії

Війська Богдана Хмельницького налічували 80 – 90 тисяч вояків, з яких 50 тисяч були козаки, 30 тисяч татари. Після сутички 10 липня, І.Вишневецький відійшов до укріпленого табору, 11 липня українське командування вирішило вести тривалу облогу. 13 липня розпочався приступ. На приступ Б.Хмельницький кидав гірше підготовлених і озброєних селян і міщан. Декілька раз українські війська були близькі до успіху, проте потерпіли поразку. 20 липня новий натиск українського війська змусили жовнірів покинути попередні позиції і відійти до меншого заздалегідь підготовленого табору. 23 липня польське командування намагалось піди на переговори з гетьманом, проте ця спроба була невдалою. Становище українських військ ставало також не кращим. Часті атаки польського табору призводили до великих людських втрат, і зокрема загибелі полковника С.Морозовицького. Гетьман намагався активізувати дії щодо захоплення фортеці. 6 серпня гетьман і Іслам Гірей вирішили розпочати генеральну атаку яка почалася з гарматного обстрілу, в деяких місцях вдалося захопити вали. Проте відчайдушні жовніри знову відкинули атаку. Становище обложених ставало критичним, залишалось обмаль пороху, нестача води і їжі. 7 серпня гетьман отримав звістку про наближення короля з військом.13 – 14 серпня 40 тис українців і 20 тисяч татар вирушили в напрямку Зборова на зустріч польським військам. 22 серпня була знята облога з Збаража.

29. Зборівська битва та її наслідки. Маючи від під'їздів і розвідників дані щодо просування королівського війська, Х. визначив його майбутній маршрут і вирішив зробити засідку, щоб атакувати противника на марші. Основні сили були зосереджені в лісах біля Озерної та Зборова, частина татар і козаків, яка повинна була вийти в тил королівському обозові, розташувалася неподалік Млинівець. При цьому гетьманові давали допомогу жителі місцевих сіл і міст —пообіцяли сповістити умовним сигналом, що в р-ні Зборова Ян Казимир розпочинає переправу через р.Стрипа. Сигналом для атаки мав стати дзвін зборівської церкви.29 липня король залишив Топорів і подався до Білого Каменя. Тут до його обозу влилося 20 корогов жовнірів (бл. 2 тис. чол.), а також прибули гармати зі Львова.2 серпня король вирушив до Золочева й пізно ввечері зупинився біля нього. Не встигли жовніри розташуватися в обозі, як з'явилися татари та козаки. Сталося кілька збройних сутичок. Від одного з татарських «язиків» Ян Казимир довідався, що хан може піти на укладення угоди з РП, в тому випадку, коли польський володар першим звернеться до нього з подібною пропозицією.Наступного дня 20-тис. ворожа армія покинула Золочів, прибула під Зборів і зупинилася табором. Не знаючи про плани Хмельницького, король намірявся 4 серпня продовжити путь до Збаража. Почали налагоджувати переправу через Стрипу. Досвідчений офіцер М.Гдешинський мав з'ясувати, чи немає поруч козаків і татар. Повернувшись, він доповів, що «перевірив все довкола в радіусі трьох миль, але ніде не виявив слідів ворога». Ці дані заспокоїли Я. Казимира,5 серпня почалося форсування Стрипи. Коли Я.Казимир з піхотою опинився на протилежному березі, він одержав звістку про появу укр.-татар. війська й розпорядився готуватися до бою, хоча частина армії ще не встигла переправитися.Почувши церковний дзвін, Хмельницький та Іслам-Гірей вирішили розпочати атаку. Майже водночас удар наносився по авангарду й тилу королівського війська, щоб не дати йому оговтатися.Я.Казимир збагнув страшну небезпеку, що нависла над військом, і кинув на допомогу Корицькому 30 корогов.Вони зазнали цілковитої поразки. В бою полягло близько 1 тис. жовнірів. Останню спробу затримати татар і козаків зробив львівський полк, але і його жовніри були розбиті. Загинуло бл. 200 шляхтичів. Частина обозу, яка не встигла переправитися, стала здобиччю переможців.У цей же час Хмельницький та Іслам-Гірей розгортали полки для атаки позицій короля. Останній робив усе можливе, щоб підготувати своє військо до битви. Завдяки йому нарешті вдалося вишикувати жовнірів у бойовий стрій, зміцнивши корогви підрозділами піхоти та драгунів. Командувати правим флангом мав подільський воєвода Станіслав Потоцький, а лівим — краківський староста Єжи Любомирський. Король розпорядився сипати вали та робити редути, але на завершення цих робіт не вистачило часу.Передусім козаки й татари обрушилися на висунуті вперед корогви Корицького та відкинули їх, після чого атакували праве крило, однак, потрапивши під вогонь німецької піхоти генерал-майора Криштофа Хувальда, перекинулися на лівий фланг, де перебував Є.Оссолінський. Удар був небаченої сили. Жовніри не витримали й почали відступати, намагаючись заховатися серед конопель на полях.Переслідуючи їх, козаки й татари вдерлися до ворожого табору й оволоділи його значною частиною. Помітивши втечу жовнірів,Я.Казимир кинувся до них, кричав, щоб не залишали його та всієї вітчизни. Однак це не допомагало. Тоді король зібрав навколо себе рейтарів і дві корогви та наказав їм обстрілювати наступаючих козаків і татар. Йому на допомогу підійшли також окремі підрозділи німецької піхоти. Та все ж, зауважимо: це не король запобіг цілковитому розгромові польської армії. За даними одного з учасників битви, «ворог був затриманий лише піхотою і 200 рейтарами, за якими перебували залишені король і пан канцлер. Якщо 6 татари пішли на них, вони б загинули, але татари обмежилися невеликими герцями.Отже, саме припинення активних наступальних дій із боку союзників козаків дозволило полякам уникнути жахливої катастрофи. Цей учинок Іслам-Гірея засвідчував його небажання допустити розгром РП,який би привів до утворення незалежної Укр. держави. В такий спосіб він натякав на можливість замирення Криму та Польщі. король і канцлер добре зрозуміли його та не змарнували єдиного шансу на порятунок. Під вечір битва затихла. Укр.- татарські полки відступили на кількасот метрів, а в півмилі вліво від польського табору попід лісом розташувалися намети гетьмана та хана.Ми не знаємо, як Хмельницький відреагував на дії татар. Можливо,навіть не помітив у них підступності. В усякому разі ввечері він послав листа до обозного Чарноти,залишеного наказним гетьманом під Збаражем, із повідомленням про свою перемогу, захоплення в полон 500 чол. З підходом козацької піхоти Богдан розпочав підготовку до штурму Зборова, в якому перебувала сильна залога жовнірів, а також позицій королівського війська.Становище короля залишалося критичним. Розпорядившись копати навколо табору рови та сипати вали, а також направивши кілька полків піхоти до Зборова, Ян Казимир скликав увечері нараду з питання вироблення дальшого плану дій. Дійшли висновку: слід або таємно вивести з табору короля, або задобрити хана та відірвати його від союзу з козаками. Оссолінський переконував присутніх у неможливості здійснення першого варіанту та намовляв їх або пробиватися з оточення зі зброєю в руках, або розпочинати переговори з Іслам-Гїреєм.Вирішили написати листа до хана. В ньому король нагадував татарському правителеві, що свого часу Владислав IV виявив до Іслам-Гірея милість, відпустивши з полону, й зі свого боку запропонував ханові дружбу. Порозуміння між ханом і королем могло відбутися лише за рахунок інтересів України.Перед ранком Іслам-Гірей послав відповідь королеві, в якій дорікав за те, що той до цього часу не вирядив до нього хоча б одного посла. Водночас пропонував доручити переговори канцлерові. При цьому Іслам-Гірей попередив Яна Казимира, що, поки не буде укладено перемир'я, він не може сповістити татар про мир.За деякими даними, певну інформацію про це Хмельницький отримав від самого Іслам-Гірея. Нам невідома його реакція на цю новину, як і зміст всієї їхньої розмови.Ранком наступного дня Хмельницький наказав своїм полкам наступати на Зборів і королівський обоз їх підтримали татари. Жовніри з величезними труднощами відбили всі атаки. Ознайомившись із листом Іслам-Гїрея, Ян Казимир одразу ж відписав йому, погоджуючись негайно послати свого канцлера на переговори з кримським візиром, а також закликаючи припинити «кровопролиття між нашими військами». Водночас король відповів Хмельницькому, нарікаючи на затримку чи страту ним Смяровського, а проте висловлював готовність визнати його гетьманом Війська Запорозького, якщо він виявить «належне підданство», не підтримуватиме стосунків із володарями інших країн, не бунтуватиме «наших підданих», розпустить війська. Таким чином, польський уряд, навіть в умовах смертельної для себе небезпеки, прагнув відновити старі порядки в Україні, не бажаючи визнати за нею будь-які права на автономію.

30. Укладення зборівського договору та його основні положення. король навіть не збирався вести іпереговори з гетьманом про умови замирення, —він намірявся зробити те, «про що за тебе нас буде просити наш брат, цар кримський». Одержавши відповідь короля, хан розпорядився припинити наступ на Зборів і польський табір. Окремі підрозділи козаків продовжували штурмувати місто до пізнього вечора. А тим часом посередині шляху між польським і татарським таборами відбувалася зустріч Є.Оссолінського й Сефер Кази-аги. Коли Оссолінський, спитавши про умови хана щодо перемир'я, довідався, що король повинен прийняти вимоги козаків, чисельність яких мала становити 40 тис. чол, дозволити татарам брати в Речі Посполитій ясир, грабувати її міста та села, виплатити кримчакам 200 тис. злотих та щорічно сплачувати їм упоминки, то в нього відібрало мову. Враховуючи необхідність обговорення запропонованих умов, а також пізню пору, посли вирішили продовжити переговори наступного дня.Хмельницький потрапив у скрутне становище. Особливо його турбувала можливість укладення сепаратного договору Криму з Р Посполитою. Позиція гетьмана ставала гіршою, оскільки польський уряд волів вести переговори не з ним, а за його спиною з ханом. Реально почала окреслюватися загроза для Укр. з боку можливого воєнно-політичного союзу Польщі з Кримом. І Хмельницькому не вдалося цьому запобігти.Хан був готовий укласти договір з Польщею, бо розумів: її поразка в боротьбі проти Укр. змінить співвідношення сил у Сх. і Пд.-Сх. Європі, а це суперечило канонам традиційної татарської політики. Для Крим ханства оптимальною виглядала ситуація рівноваги сил між Р. Посполитою та Укр., що давало б Бахчисараю змогу не лише використовувати у своїх інтересах суперечності між ними, провокувати їх на взаємну боротьбу, грабувати укр. та польські землі, але й, шантажувати обидві сторони. Поразка ж Яна Казимира вела б до створення незалежної Укр. держави, що позбавляло кримську верхівку названих переваг.Тому Іслам-Грей прагнув запобігти утворенню на пн. кордонах ханства самостійної козацької України.Також він мав намір утягнути Польщу у війну з Росією, й укладений під Зборовом договір повинен був стати першим кроком на шляху до цього.В ніч на 7 липня Хмельницький з найближчими соратниками працювали над виробленням проекту майбутнього договору з РПосполитою. І.Крип'якевич допускав можливість тиску на них із боку хана, а тому умови цього договору мали компромісний характер.Готуючись до переговорів із поляками, Хмельницький,добивався від хана, щоб договори Криму й Війська Запорозького з урядом– Р.Посполитої укладалися одночасно. Адже розумів:якби Ян Казимир домовився з Іслам-Гіреєм раніше, ніж із козаками,Укр. могла потрапити у несприятливе становище, й Богданові навряд чи вдалося б обстояти свої вимоги. Дальший розвиток подій підтвердив його найгірші побоювання.ранком 7 серпня гетьман разом із Сефер Кази-агою виїхав на зустріч з Є.Оссолінським і повідомив його про свою згоду на переговори з питання укладення угоди. Можливо, при цьому він передав канцлерові вимоги Війська Запорозького, козацького гетьмана фактично усунули від безпосередньої участі в переговорах.Уже до середини дня польська й татарська сторони дійшли згоди з усіх пунктів договору. Передбачалося встановлення між ханом і королем «вічної приязні», а також надання взаємної допомоги проти ворога, якщо її запросить інша сторона. Це відповідало намірам Іслам-Гірея залучити РПосполиту до війни проти Росії. Річ Посполита зобов'язувалася щороку виплачувати ханові упоминки, а орда — не нападати на її землі. Польща погоджувалася на випасання худоби татарами над річками їніул і Велика Віся. Особливої гостроти набуло питання про дозвіл татарам брати населення в ясир, на чому рішуче наполягав візир. канцлер погодився із цими домаганнями кримської верхівки, що згодом обернулося трагедією для десятків тисяч укр.. селян і міщан. Поляки мали заплатити татарам викуп — 200 тис. талерів. Під час переговорів 7 серпня візир торкнувся й «коз. питання», поставивши вимогу, щоб Річ Посполита визнала 40-тис. козацький реєстр і не заподіяла будь-якої шкоди козакам. Була досягнута домовленість, що протягом 2х наступних годин козаки надішлють до короля посольство для подання своїх прохань.У другій половині дня 7 серпня Хмельницький вирядив посольство до польського уряду, Ян Казимир прийняв послів. Ознайомившись із вимогами Війська Запорозького та гетьманським листом, король повідомив через Є.Оссолінського про свою згоду прислати комісарів для обговорення умов угоди. Та перш за все Хмельницький мав відвести коз.полки й артилерію, яка продовжувала займати бойові позиції поряд із королівським табором. Швидко було визначено склад комісії: до неї ввійшли Є.Оссолінський та А.Кисіль. Особливі надії покладалися на київського воєводу, який краще за всіх знав гетьмана та «українську проблему». Мабуть, це він порадив Янові Казимирові відправити до Хмельницького разом із козацькими і своїх послів, котрі мали з'ясувати місце й час переговорів, а також домовитися, щоб українські й татарські полки не наближалися до польського війська. Ян Казимир та Кисіль написали гетьманові листи відповідного змісту.Укр. та польські посли вночі виїхали до козацького табору.На світанку 8 серпня Хмельницький провів переговори з королівськими послами. На вимогу короля Богдан наказав зняти з бойових позицій гармати. Складніше було із відведенням українського й татарського військ. Відправляючи королівське посольство, гетьман передав листа до Киселя, в якому повідомляв, що на комісію з'явиться сам із кількома старшинами; засвідчував згоду на припинення кровопролиття; умовляв воєводу посприяти, щоб уряд видав Богданові Чаплинського, й, висловлював побажання, щоб Ян Казимир був «милостивим, добродійним і сильним володарем».Близько середини дня у визначеному місці зустрілися Хмельницький, 5 старшин і королівські комісари, які, привезли із собою привілей короля Війську Запорозькому, що підтверджував усі попередні привілеї. Переговори відбувалися в досить напруженій обстановці. комісари мали з гетьманом чимало клопоту, перш ніж він погодився на угоду. Напевне ж, Хмельницький прагнув обстояти найголовніші вимоги Війська Запорозького—широку автономію для укр. державності у складі Речі Посполитої,необмеженість кількості реєстрових козаків; скасування унії тощо. Однак перед фактом практично вже укладеного ханом і королем договору володар України мусив піти на ряд поступок.Отже, кількість козаків визначалася в 40 тис., а решта повсталих селян і міщан повинна була повернутися до своїх домівок,своїм панам. Хмельницький змушений був піти й на зменшення території коз. України — лінія розмежування мала проходити дещо західніше Димера, Горностайполя, Коростишева, Паволочі, Погребищ, Прилук, Вінниці, Брацлава та Ямполя. Гострі дебати розгорнулися навколо пункту про ліквідацію унії. Хмельницький наполягав, щоб король і сенатори присягнули виконати його. Проте, оскільки йти на розрив переговорів було небезпечно, він із примусу зголосився на те, щоб вирішення питання про скасування унії, було відкладено до ухвали сейму. Гетьман поступався і в інших питаннях, і це зумовлювалося складною для нього політичною ситуацією, що виникла внаслідок зближення хана з королем. Разом із тим польський уряд погодився на ряд вимог Війська Запорозького.До вечора 8 серпня основні пункти договору були вже узгоджені з обох сторін. Ранком 9 серпня він звернувся до Киселя із проханням, щоб той поклопотався перед Яном Казимиром щодо підтвердження останнім привілею, виданого Владиславом IV Богданові на володіння Суботовим, а також повернення привілею на Чигирин,цей привілей перебував у розпорядженні О.Конецпольського. Цього ж самого дня гетьман звернувся до київського воєводи з новим листом, прохаючи підтримати на майбутньому сеймі вимогу Війська Запорозького про знищення унії. Надвечір, узявши із собою кілька старшин, виїхав на зустріч з Оссолінським і Киселем, щоб присягнути на укладеному договорі. Гетьман погодився приїхати наступного дня до короля, щоб засвідчити своє підданство.Поки під Зборовом відбувалися описані події, становище польського війська у Збаражі стало нестерпним. Козаки продовжували обстрілювати їхні позиції, робити підкопи під вали та вежі. 6 серпня жовнірам стало відомо про поразку короля 5 серпня під Зборовом, що, певна річ, аж ніяк не могло піднести їхній бойовий запал.

31. Міжнародне становище Української держави у 1648-1649 рр. За таких обставин Хмельницький прагнув зміцнити відносини України зі своїми можливими союзниками в боротьбі проти Речі Посполитої — Росією й Трансільванією. Він дружньо приймав посланців рос. порубіжних воєвод, неодноразово розмовляв з ними, наголошуючи, що він на Московське государство не посягаєі великому государю рад служити, та зазначаючи, що хан намовляв його проти Московії воювати «я де Московского государства воевать не хочю, и крьімсково царя уговорил, чтоб Московского государства не воевал». 25 серпня гетьман відпустив посланців із Паволочі та надіслав листа брянському воєводі з повідомленням, що дав наказ укр. порубіжним полковникам і сотникам, щоб росіянам кривди не чинили, а хто з нашої сторони чинить кривду, то таким голови відрубувати.Приблизно 9 вересня Богдан послав універсал до полковника Небаби із розпорядженням про відшкодування збитків, завданих окремим жителям Росії. Однак були й інші моменти ставлення гетьмана до російського уряду.Так, чим більше він отримував відомостей про татарське свавільство, тим сильніше в його душі зростало невдоволення відмовою Росії надати допомогу в боротьбі Укр. проти Польщі, що, як він гадав, і призвело до невдачі під Зборовом. Дратували його також окремі посланці рос. воєвод, котрі займалися в основному збиранням розвідувальної інформації. Хмельницький спалахнув гнівом, коли 6 вересня до Чигирина прибули гінці від путивльських воєвод — В.Бурий і М.Антонов. Вони привезли листа із скаргами на конотопського городового отамана В.Горбину який десь там неправильно написав титули царя, а також на захоплення українцями російської території. Богдан прийняв цих гінців лише 9 вересня. Ознайомився із змістом листа від воєвод звелів,підготувати відповідь, в якій просив не ображатися на отамана, бо то «ест чоловік простий і неписмений». А через Бурого передав універсал до Небаби, щоб не дозволяв чинити шкоду росіянам і карав винуватців. Наступного дня гетьман закликав гінців на відпускну аудієнцію, віддав їм листа для воєвод і почав «бранить и називать лазутчиками: "Вадите де ви не для росправн, для лазучества"». Далі, зовсім уже розшаленівши, пригрозив піти війною на Москвію.Бурий та Антонов,розуміли причину гніву укр.гетьмана, а причина ця полягала у відмові Росії надати йому воєнну допомогу проти Польщі. Власне, про це ж саме говорили Небаба та інші козацькі старшини, коли у розмовах із воєводськими посланцями погрожували напасти на Росію.Напевне ж, після важкої літньої воєнної кампанії та розпуску війська з Паволочі (в сер.20-х чисел серпня) не могло бути й мови про організацію походу в Росію. Погрози Хмельницького були своєрідним проявом його душевного надлому, кризи, яку йому вдалося швидко подолати та опанувати себе. Так, бл. 20 вересня він привітно зустрів нового посланця путивльських воєвод Луку Лєкора. Під час розмови з ним розповів про умови замирення з Польщею. Від старшин, наближених до гетьмана, Лєкор довідався: Хмельницький відмовився підтримати намір хана напасти на рос. землі. Таким чином, гетьман знову порушив клопотання про одержання Укр. воєнної допомоги від Росії в боротьбі проти Р.Посполитої.Бл. 6—8 вересня до Чигирина з'явилося посольство від Д'єрдя ІІ Ракоці Збереглися листи Хмельницького, написані ним до братів-князів. Із них можна зрозуміти, що гетьман підтверджував свою вірність укладеній раніше угоді та натякав на вимушеність замирення з Польщею. Проте, на його думку, цей мир не міг бути тривким, «бо поляки незабаром розірвуть його і ще гірший розклад внесуть у Річ Посполиту», а до того часу, «скоріше за допомогою стриманості, ніж зброї, — ми будемо зносити їх божевільний, але засліплений настрій». Богдан висловлював сподівання, що «задумана справа невдовзі здійсниться», й недвозначно обіцяв вдатися до рішучих дій:«ми готові до крайності»» Ці листи повезло до Трансільванії посольство на чолі з переяславським полковим писарем Павлом Тетерею.Х. прагнув також зберегти союзницькі відносини з Кримом. Щоб застрахувати себе надалі від підступних вчинків Іслам-Гірея, а також нейтралізувати дії польської дипломатії в Стамбулі, він, повертаючись з-під Зборова, вирядив посольство до Порти. Зі свого боку, хан, почав домагатися від нього участі в нападі на рос.землі. Не виключено, що бл. середини вересня Хмельницький отримав ханського листа з проханням зберегти нейтралітет на випадок наступу татар на Росію. Хмельницький намагався схилити рос. уряд до більш рішучої підтримки України в її боротьбі проти Польщі. Інакше гетьман поставився до прохання Іслам-Гірея допомогти в організації та здійсненні походу проти «горских черкас», які вийшли з-під ханського підданства. Він дав згоду послати для участі в цьому поході 3 тис. козаків. Погодився також у разі необхідності подати допомогу в боротьбі із свавільними ногайськими мурзами. За дозволом хана при гетьмані залишався зі своїм загоном Коран-бей. В 2пол. 20-х чисел вересня до Чигирина прибули посланці бея, щоб з'ясувати, скільки часу їм ще там залишатися. Кілька слів про стосунки Хмельницького в цей час із Вел. князівством Литовським. Наприк.вересня від Я.Радзивілла повернувся в супроводі литовських послів Мужиловський. Литовський гетьман повідомляв про свій намір зберігати мир. Отже, в цілому протягом перших місяців піся укладення Зборівського договору його негативні наслідки ще не встигли позначитися на міжнародному становищі Укр.На поч. червня разом із укр.. посольством, що поверталося з Варшави, до Чигирина прибув венеціанський посол Альберто Віміна,щоб добитися згоди Хмельницького взяти участь у війні європейських країн проти Османської імперії. В переговорах з цього приводу гетьман показав себе обережним і далекоглядним політиком: він натякнув, що дав би згоду, якби були влагоджені внутрішні справи в Укр, а також коли б він міг довіряти Польщі. Звернув увагу посла й на ненадійність хана — союзника Війська Запорозького. Для остаточного вирішення питання пообіцяв скликати раду. Вона відбулася, очевидно, 2 червня. Старшини були не проти організації та здійснення морського походу; однак Хмельницький запротестував, посилаючись на ненадійність хана. Наступного дня переговори завершилися. В листі до венеціанського посла у Відні Нікколо Сагредо гетьман повідомляв: схвалюючи плани Венеції щодо організації спільних дій проти Туреччини, в даний момент козаки не мають змоги взяти в них участі, бо їхнім союзником зараз є Кримське ханство. Тому він радив з'ясувати питання організації виступу проти султана безпосередньо в Іслам-Гірея. Якщо той погодиться, то й козаки, з дозволу короля, нададуть допомогу Венеції. В цей час з метою досягнення ізоляції Польщі Хмельницький на поч.1650-х рр. здійснює похід на Молдову. Заскочений зненацька, В.Лупу не спромігся організувати оборону Ясс і покинув столицю, заховавшись у Наматцькому монастирі. Звідтіля послав гетьманові коштовні подарунки і 40 або 50 тис. талерів, прохаючи, «чтоб ево не воевал», після чого Хмельницький наказав Джеджалієві, який очолити посольство та вступити в переговори із молдавським господарем. Судячи з питань, порушуваних на цих переговорах,гетьман гнівався на Лупу через його пропольську позицію (що виявлялося, зокрема, у фінансовій допомозі Речі Посполитій у справі найму жовнірів, клопотанні за ув'язнених у Криму польських гетьманів, переданні полякам інформації про події в Туреччині тощо) й суворо попередив: коли не змінить свою політику, то втратить владу. Крім цього, Хмельницький добивався укладення договору про дружбу, який передбачав би взаємну допомогу Укр. й Молдавії.Посольство домагалося також видачі заміж доньки воєводи за сина Богдана Хмельницького —Тимоша. Опинившись у складному становищі, Лупу швидко погодився на всі вимоги Хмельницького та підписав договір. Згодом він говорив М.Лотоцькому, що був змушений обіцяти українському володареві надати йому воєнну допомогу проти Польщі, з примусу погодився також на шлюб своєї доньки з Тимошем Хмельниченком.

32. Боротьба населення Козацької України проти умов Зборівського договору. Значно складніші проблеми виникли тоді у внутр. політиці.Поза сумнівом, населення Укр. вороже зустріло б усі заходи щодо виконання угоди з Яном Казимиром. Щоб уникнути вибуху масового невдоволення значними поступками Польщі, Хмельницький вирішив приховати від широких народних мас ряд статей Зборівського договору. За винятком старшинської верхівки, ніхто не знав його повного змісту.Якщо Хмельницькому вдалося приховати від широких мас передбачену договором лінію проходження зх. кордону козацької території Укр., то питання про необхідність обмеження чисельності реєстровців 40 тис. чол. відразу ж набрало великої гостроти. Адже, всім, хто залишався поза реєстром, треба було повернутись до шляхти. Зрозуміло, що такий підсумок півторарічної боротьби не міг задовольнити сотні тисяч селян і міщан, котрі мріяли звільнитися з-під панування польських та укр. панів, добитися особистої свободи, стати козаками. Сам гетьман своїми закличними універсалами сприяв тому, щоб вони «писались в казаки на ляхов.».І от тепер маєш.Внутр. обстановка погіршувалася й тим, що внаслідок воєнної мобілізації козаків і селян значна частина ланів залишилася незасіяною,рік виявився неврожайним. Чимало козаків розорилося під час воєнної кампанії. Дійшло до голоду.Так,у листопаді козаки й міщани скаржилися рос. послам Григорієві Неронову та Григорієві Богданову, що вони помирають голодною смертю.За таких умов кроки гетьманського уряду, спрямовані на складання реєстру, не могли не викликати протидії з боку народних мас, сповнених рішучості не допустити повернення шляхти та обстояти свою свободу. в 1 пол. вересня 1649 р. почалися виступи козаків проти визначеної договором чисельності реєстру. До Кракова надійшли тривожні новини: «Чернь, хлопи, зібравшись в кілька десятків тис, обложили Хмельницького й коз. старшину, намагаючись дістати за те, що погодилися з королем. Не хочуть хлопи дозволити на згоду, а хочуть бути собі вільними і не бути нікому підданими і щоб не мали над собою панів, не хочуть повертатися до своїх домівок» Зіткнувшись з опором озброєних селян, міщан і козаків, Х., який реально оцінював обстановку, вирішив не поспішати з початком складання реєстру, хоча Ян Казимир квапив завершити його до початку роботи сейму. В листі до короля гетьман обіцяв зробити все як слід, але того ж самого дня (28 вересня) в посланні до київ. воєводи натякнув, що, можливо, не встигне скласти реєстр до сейму. В сер. жовтня Хмельницький вирішив скликати на Росаві під Каневом старшинську раду для з'ясування питання:«кому в реистровьіх казаках быть, кому не быть».Водночас гетьман. урядові доводилося вирішувати складну проблему повернення шляхти до маєтків і відновлення їй підданства селян і міщан. Після прибуття в середині 20-х чисел вересня посланців від Киселя Хмельницький, того ж дня розіслав усюди універсали, «щоб поспільство в усіх містах втихомирилося, повідомляючи його, що це зроблено для затвердження наших прав і вільностей, а також для умиротворення нашої православної віри» Відгукуючись на прохання київ. воєводи, гетьман розіслав універсали про охорону маєтків Киселя на Лівоб. Укр. Крім того, через Виговського повідомив Сосновського, що не погодиться на повернення шляхти до своїх маєтків, доки сейм не затвердить умов Зборів. договору. Х. добивався також від Киселя створення сприятливих умов для запису козаків до реєстру:«скромної» поведінки шляхти, дозволу тим, хто потрапить до реєстру, продати своє добро та переїхати на коз. територію, не допустити наближення польського війська до козацького кордону.Хоч як намагався гетьман перешкодити виступам селян і міщан проти шляхти, яка все ж почала повертатися до своїх володінь,йому не вдалося. В ряді місць, у тому числі в Києві, «піддані» вбивали шляхтичів. Через «хлопські бунти» шляхта Київ. воєводства змушена була провести свій сеймик «просто неба» в с.Зягквичі. Не мали можливості повернутися до своїх маєтків також шляхтичі Брацлавського та сх. частини Подільського воєводств: козаки продовжували контролювати територію Поділля по лінії Сатанів-Бар.Кисіль намагався умовити гетьмана пустити шляхтичів в їхні помістя до завершення складення коз.реєстру. На його думку, «кожний пан у своєму маєтку не лише не буде перешкоджати цій реєстрації, але й у цілому буде помічником, бо захоче мати більше підданих, буде з ними спілкуватися і своєю милістю до себе привабить, а хто вже власне захоче бути козаком, нехай буде». Король надсилав розпорядження поспішати зі складанням реєстру та забрати «з тих країв натовпи свавільних людей, щоб кожний міг безпечно сидіти у своєму домі й щоб настав справжній мир».Таким чином, після укладення Зборівського договору становище Хмельницького як державного лідера помітно ускладнилося. Можливо, цьому певною мірою сприяла підтримка інтересів трудящих радикально настроєною старшиною. Уже в сер. жовтня з'являються перші повідомлення, що брацлавський полковник Данило Нечай очолив селян і міщан, котрі не бажали повертатися «в попереднє рабство». Лише 1 листопада Хмельницький зібрав раду в Корсуні. Вона вирішила записувати козаків до реєстру силами полкової старшини, а відповідальним за його складання був призначений І.Чарнота.У лютому спалахнуло повстання козацької голоти на Запорожжі під проводом Худолія, обраного гетьманом. Пізніше в листі до короля А.Кисіль зазначав, що внаслідок цього повстання «зменшився авторитет Хмельницького в черні». В другій пол. лютого стався виступ мешканців Кальника. Хмельницький послав на Запорожжя й до Кальника каральні експедиції.5 березня почала свою роботу старшинська рада. Ображений Кисіль поводився пасивно. До того ж він всерйоз побоювався за своє життя, бо проти переговорів із ним виступали випищики. Воєводу обвинувачували в тому, що православним не повернуті всі церкви та єпархії. Скрутним було становище і Хмельницького, адже існувала реальна загроза скликання чорної ради. Не виключаємо, що на розширеній раді в Києві йому довелося зіткнутися з опозицією зліва з боку радикально настроєного угруповання старшини. За свідченням одного з шляхтичів, полковники М.Гладкий,Нечай,Кривоніс хоча з Хмельницким п»ют и їдять разом, а мисль не одну мають, називают Хмельницкого ляхом похлебцею. За словами іншого шляхтича, ці ж полковники називали гетьмана зрадником. Хмельницький мав розмову з Нечаєм, за наказом якого коз. підрозділи зайняли Шаргород і Браїлів, а також розпочалася економічна блокада зх. р-нів Поділля, звідкіля Данило організував масове переселення на коз. територію селян і міщан. У листі до кам'янець-подільського старости від 10 березня гетьман повідомляв: «Брацлавському полковнику я суворо наказав, щоб він цієї постанови старанно додержувався».6 березня серед київс. поспільства розійшовся поголос, нібито, за словами Киселя, «воєводу будуть зносити». Тоді звідусіль коз. піхота рушила й оточила замок. Хмельницький наказав полковникам та осавулам розігнати натовпи, а сам зробив воєводі візит. Одночасно розпорядився внести до реєстру всіх виписаних із нього козаків, селян і міщан, які перебували в Києві. Незабаром Київ угамувався. Того ж дня надійшла звістка про придушення виступу коз. голоти на Запорожжі та арешт Худолія, якого привезли до Чигирина. 7 березня рада завершила свою роботу. Обидві сторони виробили основні принципи втілення в життя Зборів. договору та присягнули виконувати його. Від імені Війська Запорозького хрест цілували полковники Нечай,Гладкий,Криса і 10 «старнх лутчих черкас», від імені Р Посполитої — Кисіль і Березовський. За наказом Хмельницького у присутності Киселя були страчені 5 козаків, котрі вбили шляхтича в Кальнику. Полковникам, які не прибули на раду, гетьман розіслав універсали з вимогою карати «бунтівників», а після закінчення ради звелів козакам розійтися з Києва по своїх полках і стерегти кордон.Проте хвиля антифеодальних виступів ширилася по коз. республіці. Сталися виступи трудящих на Чернігівщині. Особливо напружена обстановка склалася на Брацлавщині,де «бунтівливих» селян і міщан підтримував полковник Нечай. Вони прагнули, «скинути з себе ярмо підданства». На запрошення полковника бл. сер. березня до нього прибули татари очаківського бея. Вони нагнали великого страху на місцеву шляхту. Наприкінці місяця Ян Казимир звернувся до Хмельницького з наказом покарати Нечая та інших «бунтівників», «які не впускають панів до їхніх домівок чи повстають проти них».

33. Боротьба старшинських угрупувань восени 1649-1650 рр. Великою проблемою було також поглиблення розмежування в позиціях переважної більшості заможних козаків і старшини та основної маси незаможного козацтва стосовно умов Зборівського договору. Перші в принципі задовольнялися його змістом, що не залишилося поза увагою гетьмана. За деякими даними, під час запису до реєстру окремі старшини, прикриваючись ім'ям Богдана, наживалися на продажі місць у ньому. З кожного записаного до реєстру брали по 15 злотих. Певна річ, за таких умов до його складу потрапляли в основному представники заможних кіл козацтва, селянства й міщанства. Серед старшини, нагадаємо, існувало досить впливове угруповання (полковники Д.Нечай, М.Гладкий, Прокіп Шумейко, Лук'ян Мозиря, Кривоніс та ін.), котре в тій чи іншій формі підтримувало вимоги «хлопів». Збереглися дані, за якими десь у грудні 1649 р. відбувся похід частини виписаних із реєстру козаків до Чигирина. Вони скаржилися на зловживання шляхти, висловили гетьманові невдоволення його замиренням із королем «без их войскового совету». Попередили: коли Хмельницький не обстоюватиме разом із ними християнську (православну) віру від короля і ляхів, «они себе оберут иного гетьмана, а он, Богдан, как хочет». Розбіжності серед старшини із селянського питання не могли не позначитися на політиці Хмельницького, не зумовити її певну непослідовність. Для пом'якшення обстановки в Укр. він пішов на ряд поступок, зокрема, дозволив частині дописаних із реєстру козаків, селян і міщан залишитися у війську для несення служби в якості джур та обозної прислуги, дозволив також кожному козакові мати «з собою одного хлопа з самопалом; колясу з одним конем, а при ній другого хлопа із самопалом».

У грудні Хмельницький продовжував складати реєстр. На початок 1650 р. ця робота в основному була завершена. Добившись затвердження договору, польський уряд посилив діяльність, спрямовану на відновлення шляхетського землеволодіння на території Укр. держави. У січні 1650 р. Кривоніс, зробивши своєю ставкою Черкаси, почав згуртовувати навколо себе невдоволених козаків, в основному випищиків, а також селян і міщан, серед яких немало було вихідців із Брацлавщини. На Лівобережжі так само діяв Небаба. Таким чином, на кінець лютого внутрішньополітична ситуація в Українській державі помітно ускладнилася. Урядові Хмельницького потрібно було внести у свої плани відповідні корективи.Одержавши напри. січня — на поч. лютого листа від короля із повідомленням про затвердження сеймом умов Зборівського договору, про виїзд додому Косова з усім його посольством, а також про необхідність зустрічі з А.Киселем для обговорення окремих питань втілення договору в життя, Богдан вирішив скликати розширену старшинську раду із залученням до участі в її роботі заможних реєстрових козаків. На другу половину лютого в Чигирині зібралося чимало старшин і представників «лутчих черкас». Усі вони разом із гетьманом 24 лютого приїхали до Києва, щоб там очікувати на Киселя, Косова та укр. послів, котрі поверталися з Варшави. 5 березня почала свою роботу старшинська рада. Скрутним було становище Хмельницького, адже існувала реальна заіроза скликання чорної ради. Не виключаємо, що на розширеній раді в Києві йому довелося зіткнутися з опозицією зліва з боку радикально настроєного угруповання старшини. За свідченням одного з шляхтичів, «полковники Матвей Гладкой, и Нечай, и Кривоніс хотя с Хмельницким пьют и едят вместе, а мисль не одну имеют, називают Хмельницкого ляхом похлебцею». За словами іншого шляхтича (з Кам'янця-Подільського), ці ж полковники називали гетьмана зрадником.

Дата добавления: 2015-10-24