Агоністи α1-імідазолових рецепторів

Механізм дії. Моксонідин і рилменідин активують α₁-імідазолові рецептори в довгастому мозку, що веде до зниження тонусу симпатичної нервової системи. Активація α₁-імідазолінових рецепторів у нирках призводить до зменшення реабсорбції натрію й води в проксимальних канальцях, в надниркових залозах – до зниження вивільнення катехоламінів із хромафінних клітин. Окрім гіпотензивного ефекту, агоністи α₁-імідазолових рецепторів сприяють зменшенню гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, стимулюють ліполіз, підвищують чутливість тканин до інсуліну та знижують апетит.

Фармакокінетика. Агоністи α₁-імідазолових рецепторів всмоктуються швидко і практично повністю в ШКТ. Метаболізуються в печінці і виводяться переважно нирками. Період напіввиведення – 2-3 год, а тривалість ефекту до 24 год.

Побічні дії- див. розділ 1.10

Протипокази: синусова брадикардія, синдром слабкості синусового вузла, атріовентикулярна блокада ІІ-ІІІ ст., тяжкі захворювання нирок, печінки, депресія, вагітность і лактація.

Взаємодія. Одночасне застосування інших антигіперетнзивних препаратів посилює ефект моксонідину. Моксонідин посилює дію седативних, наркотичних та гіпоглікемічних препаратів.

Клінічна фармакологія інгібіторів ангіотензинперетворюючого фермента (іАПФ)

Механізм дії. Інгібітори АПФ (іАПФ) блокують активність одного із ключових ферментів системи ренін-ангіотензин ІІ-альдостерон – ангіотензинперетворюючого, який сприяє перетворенню неактивного ангіотензивну І у високоактивний ангіотензин ІІ.

ІАПФ підвищують вміст реніну і знижують концентрацію ангіотензину, перешкоджаючи руйнуванню брадикініну, зменшують виділення альдостерону, що веде до вазодилятації венул і артеріол (зменшення перед- і післянавантаження на міокард), натрійурезу і затримки К⁺ в організмі. Вони попереджують прогресування дилатації лівого шлуночка і сприяють зворотному розвитку гіпертрофії лівого шлуночка (кардіопротекція); пригнічують гіпертрофію гладком’язових клітин судинної стінки (ангіопротекція); антиаритміний ефект пов’язаний із впливом на трофічні процеси в міокарді, зі збільшенням вмісту К⁺ і Мg²⁺ в крові, зниженням вмісту адреналіну; нефропротекторна дія реалізується впливом на нирковий кровообіг; зменшують агрегацію тромбоцитів за рахунок стимуляції секреції простагландину Е₂, простацикліну, ендотеліального релаксуючого фактора, які проявляють протиагрегантну дію; зменшують прогресування атеросклерозу; знижують активність симпатоадреналової системи (пригнічує утворення норадреналіну); знижують активність перекисного окислення ліпідів (антиоксидантна дія); покращують метаболізм глюкози.

Класифікація. У залежності від хімічної структури активної групи препарати можна поділити на іАПФ, які містять сульфгідрильну групу (каптоприл); карбоксильну групу (еналаприл, лізиноприл, раміприл, периндоприл й ін.), фосфорильну групу (фозиноприл).

Фармакокінетика. За фармакокінетикою іАПФ розділяються на первинно активні препарати (каптоприл і лізиноприл) і неактивні речовини, які утворюють активний метаболіт після трансформації в печінці і /або в слизовій ШКТ. Відповідно при захворюваннях ШКТ і печінки препарати, які потребують трансформації, діють слабше. Ниркова екскреція – головний шлях елімінації іАПФ. Існує кілька ЛП серед інгібіторів АПФ, які виводяться не тільки через нирки, але і ШКТ (наприклад, раміприл, моексиприл, трандолаприл і фозиноприл). Ці інгібітори АПФ безпечніші при тривалому застосуванні, ніж препарати з переважною нирковою елімінацією.

Більшість іАПФ призначають незалежно від прийому їжі, виключення складають каптоприл, моексиприл, які приймають натще.

У залежності від періоду напіввиведення і тривалості дії іАПФ поділяються на дві групи:

- короткої дії, які містять SН-групу: каптоприл (діють 6-8 год);

- тривалої дії, які містять карбоксильну і фенольну групи (діють 12-24-32 год).

Покази: артеріальна гіпертензія, хронічна серцева недостатність, ІХС, в т.ч. інфаркт міокарда, діабетична нефропатія, дисфункція лівого шлуночка. Дозування іАПФ висвітлено в табл. 14.

ТАБЛИЦЯ 14

Дата добавления: 2015-10-24