Концептуальні положення. Л.В.Занков, ґрунтуючись на позиціях Л.С.Виготського, висунув таку теорію засвоєння

Л.В.Занков, ґрунтуючись на позиціях Л.С.Виготського, висунув таку теорію засвоєння знань і розумового розвитку:

Ø Розвиток він розуміє як появу нових понять у психіці дитини, не заданих прямо навчанням, а виникаючих в результаті внутрішніх, глибинних інтеграційних процесів.

Ø Загальний розвиток є поява таких новоутворень у всіх сферах психіки – розуму, волі, почуттів, - коли кожне новоутворення стає плодом взаємодії всіх цих сфер і просуває особистість у цілому.

Ø Тільки загальний розвиток (ЗВН + СРД + СКМ + СЕМ + СДП) створює фундамент гармонійного розвитку людини.

Ø Знання самі по собі ще не забезпечують розвитку, хоча і є його передумовою.

Ø У процесі навчання виникають не знання, вміння та навички, а їх психологічний еквівалент – пізнавальні структури – тобто вікна, крізь які людина дивиться на світ, бачить і розуміє його.

Ø Пізнавальні структури – це відносно стабільні, компактні, узагальнені системні представлення знань, способів їх отримання і використання, що зберігаються в довгостроковій пам'яті.

Ø Пізнавальні структури і є та сутність, що розвивається з віком і в процесі навчання. Результати виражаються в особливостях психічної діяльності: у сприйнятті, мисленні, мові, рівні довільності поводження, пам'яті, у кількості і чіткості знань та вмінь.

Принцип провідної ролі теоретичних знань – основний принцип технології Л.В.Занкова.

Принцип розвитку цих структур підкоряється закону диференціації руху від загального до часткового. Складні структури створюються з більш простих, але вони ніколи не складаються з них, тому що кожного разу народжується нова якість. У цьому і є сутність розвитку.

Для досягнення найбільшої ефективності загального розвитку учнів Л.В.Занков розробив такі дидактичні принципи розвиваючого навчання:

Ø цілеспрямований розвиток на основі комплексної розвиваючої системи;

Ø провідна роль теоретичних знань;

Ø системність і цілісність змісту;

Ø навчання на високому рівні складності;

Ø просування при вивченні навчального матеріалу швидкими темпами;

Ø усвідомлення учнем процесу навчання;

Ø включення в процес навчання не тільки раціональної, але й емоційної сфери (роль спостереження і практичних робіт);

Ø проблематизація змісту;

Ø варіативність процесу навчання, індивідуальний підхід;

Ø робота над розвитком всіх – сильних і слабких учнів.

Основною мотивацією навчальної діяльності є пізнавальний інтерес.

Ідея гармонізації вимагає сполучити в методиці раціональне та емоційне, факти та узагальнення, колективне та індивідуальне, інформаційне і проблемне, пояснювальний і пошуковий методи.

Розвиваюче навчання передбачає залучення учня в різні види діяльності, використовувати при викладанні дидактичні ігри, дискусії, а також методи навчання, спрямовані на збагачення уяви, мислення, пам'яті, мови.

Урок залишається основним елементом освітнього процесу, але в системі Л.В.Занкова його функції, форми організації можуть істотно варіюватися.

Основні його інваріантні якості:

Ø меті підпорядковані не тільки повідомлення і перевірка ЗВН, а й інші групи властивостей особистості;

Ø полілог в навчальній групі, який базується на самостійній розумовій діяльності учнів;

Ø співробітництво викладача та учня.

Методична мета – створити на уроці умови для стимуляції пізнавальної активності учнів. Ця мета досягається таким чином:

Ø педагог створює проблемні ситуації;

Ø використовує різноманітні форми і методи організації навчальної діяльності, що дозволяють розкривати суб'єктний досвід учнів, складає й обговорює план уроку разом з учнями:

Ø створює атмосферу зацікавленості кожного учня;

Ø стимулює учнів до висловлень, використання різних способів виконання завдань без остраху помилитися, одержати неправильну відповідь і т.п.;

Ø використовує в ході уроку дидактичний матеріал, що дозволяє учню вибирати найбільш вагомі для нього виду і форми навчального змісту;

Ø оцінює не тільки кінцевий результат (правильно – неправильно), але й процес діяльності учня;

Ø заохочує прагнення учня знаходити свій спосіб роботи (рішення задачі), аналізувати способи роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні.

Особливості уроку:

Ø Гнучка структура: хід пізнання – «від учнів».

Ø Перетворюючий характер діяльності учня: спостерігають, порівнюють, групують, класифікують, роблять висновки, з'ясовують закономірності. Звідси – інший характер завдань: не просто виконати завдання, але і спонукати до розумових дій, їх планування.

Ø Інтенсивна самостійна діяльність учнів, яка пов'язана з емоційними переживаннями, що супроводжуються ефектом несподіванки завдання, включенням дослідницької реакції, механізму творчості, допомогою і заохоченням з боку педагога.

Ø Колективний пошук, що спрямовується викладачем, забезпечується питаннями, які будять самостійну думку учня, попередніми домашніми завданнями.

Ø Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, що дозволяють кожному учню виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення обстановки для природного самовираження учня.

Ці загальні цілі і засоби організації уроку в технології розвиваючого навчання конкретизуються педагогом в залежності від призначення уроку та його тематичного змісту.

Залучаючи учня в навчальну діяльність, орієнтовану на його потенційні можливості, педагог повинен знати, якими способами діяльності він опанував під час попереднього навчання, яка психологія цього процесу і ступінь осмислення учнями власної діяльності.

Для виявлення і відстеження рівня загального розвитку учня Л.В.Занков запропонував наступні показники:

Ø спостережливість – вихідна підстава для розвитку багатьох важливих психічних функцій;

Ø елементи мислення – аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення;

Ø практичні дії – вміння створити матеріальний об'єкт.

Успішне рішення важких проблем завершується потужним підключенням систем позитивної підтримки.

Дата добавления: 2015-09-02