Технологія проблемного навчання

Технологія проблемного навчання не нова: у 20-30-х роках ХХ століття в радянській і закордонній школі було розповсюджене поширення проблемне навчання, що ґрунтувалося на теоретичних положеннях американського філософа, психолога і педагога Дж.Дьюі (1859-1952), що створив у 1894 р. в Чикаго експериментальну школу, в якій навчальний план був замінений ігровою і трудовою діяльністю. Заняття читанням, рахунком та писанням проводилися тільки в зв'язку з потребами – інстинктами, що виникали у дітей спонтанно, в міру їхнього фізіологічного дозрівання. Дьюі виділяв чотири інстинкти для навчання: соціальний, конструювання, художнього вираження, дослідницький.

Для задоволення цих інстинктів дитині надавалися як джерела пізнання: слово, твори мистецтва, технічні пристрої; діти залучалися до гри і практичною діяльністю була праця.

Проблемне навчання – це така організація навчальних занять, що припус:ає створення під керівництвом викладача проблемних ситуацій і активну самостійну діяльність учнів з його дозволу, в результаті чого і відбувається творче оволодіння професійними знаннями, навичками, уміннями і розвиток розумових здібностей.

У процесі гри учень:

Ø здобуває ЗВН;

Ø засвоює способи самостійної діяльності;

Ø розвиває пізнавальні і творчі здібності.

Концептуальні положення:

Ø учень повторює шлях людства в пізнанні;

Ø засвоєння знань є спонтанний, некерований процес;

Ø учень засвоює матеріал не просто слухаючи або сприймаючи органами почуттів, а як результат задоволення виниклої в нього потреби в знаннях, будучи активним суб'єктом свого навчання;

Умовами успішності навчання є:

Ø уміння учнів розв’язувати проблемні ситуації;

Ø активність учнів (знання повинні засвоюватися легко);

Ø зв'язок навчання з життям дитини, грою, працею.

Дата добавления: 2015-09-02