Глокая куздра

Це вправа на розвиток фантазії. У ній використано штучну фразу, вигадану академіком Л. С. Щербою. «Глокая куздра штеко будланула бокра і курдячить бокреня».

Якою це мовою? Мовою фантазії.

Учні записують фразу. їм необхідно придивитися до записаних слів, розібратися в сенсі. Яка подія відбулася?

(Якась «куздра» (утім, сказано, що вона — «глокая») узяла та «будланула» якогось «бокра». Як вона його «будланула»? Так, «штеко»! Можливо, навіть дуже «штеко», «штекіше» нікудиі А потім чим зайнялася? Напала на «бокреня» (мабуть, це дитинчя «бокра») і «курдячить» його!)

Чи уявляєте щось? Слова нічого не означають, немає таких слів, а образи з'являються!

Учні розповідають, у кого яка саме «куздра»! А «бокр» з «бо креням» які?.. Чим вона його «будланула»?

Кінофільм

Учні сидять півколом. Учитель оголошує назву кінофільму, який зараз створюватиме вся група. Можна описати картинку кадрик, але тільки одним-двома словами.

Спочатку потрібно побачити картину, потім назвати її словом. Щоразу, з кожним повторенням, необхідно «прокручувати» кіно­стрічку ще раз, перемикатися з одного бачення на інше і називати слово лише тоді, коли буде побачено картину.

Початківці часто механічно запам'ятовують слова. Інколи вони мимоволі пов'язують слово з людиною, яка назвала його. Тоді учень згадує слово за словом, дивлячись на товаришів — у якій послідовності вони сидять. Слід одразу ж застерегти учнів Від такої помилки. Головне у вправі — безперервна логічна по­слідовність кадрів-подій, безперервність внутрішнього бачення, довільне перемикання з одного бачення на інше.

Наприклад, «Партизани».

Учень, який сидить першим праворуч, повторює слово «пар­тизани» і називає наступне слово, що визначає ту картину, яку він уявив:

— Партизани... Ліс...

Другий учень повторює сказане і додає своє слово, розвиваючи сюжет:

— Партизани... Ліс... Землянка...

Так накопичуються слова-кадри. Кожен учень повторює всі олова, сказані до нього, і додає нове. Після учня, який сидить Крайнім ліворуч, ланцюжок слів-кадрів знов продовжує перший праворуч, і кінофільм продовжується. Група із десяти-дванадцяти Осіб може, якщо вони мають натреновану зорову пам'ять, довести фільм до ста кадрів.

У кожного учня складається своя розповідь. «Партизани, ліс, землянка»,— на цьому початку розповіді у першого учня склалася картина нічного відпочинку партизанів на своїй базі, в другого — повернення групи з бойового завдання, в третього, можливо,— бій і захват позиції противника. Кожне нове слово ніби повертає сюжет, інколи досить несподівано для тих, хто слухає. Тому учні спочатку часто протестують: слово, назване черговим учнем, «не укладається», не поєднується із загальною картиною, що створюється в уяві кожного. Протести не повинні прийматися. Тут діє принцип: «Авторське слово — закон!» Кожне слово потрібно виправдати. Іноді посеред кінострічки можна зупинити, попросити описати картин к у- к а д рик.

Ускладнення

Можна розширити завдання: вигадувати, користуючись великими фразами. На перший погляд, це здається простішою справою.

Умова

Жити в атмосфері вигадки, в атмосфері розповіді необхідно протягом усієї вправи. Ви сказали свою фразу, і вже ваші това­риші продовжують розвивати сюжет розповіді, а ви знову і знову, з кожним новим повторенням змушуєте себе бачити всі картини, щойно чуєте слова товаришів. Змушуйте себе миттєво перемика­тися з однієї картини на іншу.

Зазвичай розповідається по колу. Можливими є ускладнення, коли педагог називає прізвище будь-якого учня, і той продовжує розповідь.

Приклад

П е р ш и й у ч е н ь. Хльостав дощ.

Д р у г и й у ч е н ь. Хльостав дощ. Мисливці промокли до нит­ки в своєму курені.

Т р е т і й у ч е н ь. Хльостав дощ. Мисливці промокли до нит­ки в своєму курені. Наближалася ніч, і потрібно було встигнути дійти до станції.

Якщо обмежити мету вправи лише розвитком фантазії учнів, то зовсім нескладно продовжити цю або будь-яку іншу розпо­відь, аби тільки працювала уява. Але варто поставити мету: тренувати безперервність внутрішніх бачень, і все стане значно складніше!

Картина набуває певних рис лише в тому випадку, якщо ми зупинимо на баченні свою увагу.

Хльостає дощ... Низькі, темні хмари, темрява, косі батоги води... А ще? Вода б'є по голим віттям дерев (напевно, осінь?), зриває листя, що залишилося... А ще? Вода мне тьмяну траву, біжить каламутним потоком по лісовій стежині...

Не слід квапитися продовжувати розповідь, не вигадувати, не вимучувати «літературну» фразу. Сперту потрібно пожити в атмосфері попередніх слів, і, коли картина стане зовсім коті кретною, самі собою з'являться нові подробиці, які захочеться назвати, до того вони яскраві! Так бачення дощу привело до лісу, ліс — до мисливців, вони — до їх думок про дорогу на станцію.

Зібрати картину

На столі вчителя нарізані шматочки репродукції.

Учням пропонується взяти по одному шматочку. Спочатку кожний учень розглядає свій шматочок, намагаючись з'ясувати, що може бути відтворено на цьому шматочку. Потім учні збираються разом, розглядають те, що є одне в одного, і намагаються спільно відновити повне зображення.

Ускладнення

Учні сидять півколом. Троє — окремо, обличчям до півкола, вони отримують для розглядання три різні репродукції. Лічачи до двадцяти, вони запам'ятовують зображення і відкладають у бік репродукції. Тепер вони повинні передати зміст картин останнім учням. Педагог диригує — перший учень починає свою розповідь, педагог через деякий час зупиняє його і розповідає другий учень, потім знову — перший, третій і т. д.

Потрібно нагадувати і розповідачам, і слухачам, щоб вони не­одмінно відновлювали на своїх внутрішніх екранах ту динамічну картину, те бачення, яке було у момент «включення», щоб у такий спосіб вони дотримувалися безперервності бачень і думки.

Дата добавления: 2015-09-05