Вправа 10

В. П. Один партнер стає за спиною другого на відстані 3-х кро­ків. Перший партнер вільно переміщується в просторі, а другий

повторює його рухи. Виконуючи поворот на 180°, ведучий віддає лідерство «тіні», і партнери міняються ролями.

Примітка. Рухи, що пропонує ведучий, повинні бути зрозумілими його партнерові; не слід робити багато дрібних рухів, а рухи у швидкому темпі необхідно повторити кілька разів, щоб партнер зміг зрозуміти малюнок вправи і виконати його.

Надалі цю вправу можна виконувати з музикою, конструюючи рух за принципом побудови фрази.

Стіна

В. П. Партнери стають у дві лінії обличчям одне до одного на відстані кроку, уявляючи, що між ними рухома стіна (стіна

Завдання

За сигналом партнери намагаються зрушити «стіну», упира­ючись у неї руками, ногами, спиною, плечем (позиції змінюютьси за умовним сигналом).

Примітка. Переходячи з однієї позиції в іншу, важливо всти­гати позбавлятися напруження й знову його відчувати, розподі­ляючи його у всьому тілі, зберігаючи стійкість і рівний подих.

Тримаємо стелю

В. П. Учні стають «зграйкою».

Завдання

Необхідно «утримувати» руками «стелю», що повільно «опус­кається». За сигналом «стеля», учні починають її «утримувати», але на кожний рахунок «три» вона «опускається» на 2—3 см. За сигналом учні «утримують стелю» на рахунок «п'ять» «стеля» починає «підніматися» на 2—3 см, на кожний рахунок «три» — опускатися.

ВИРАЗНІ РУКИ

Розвиток виразної руки — це трудомісткий процес. Три групи вправ:

1) етюди (тривають усього 20—ЗО с, є логічний початок, розви­ток і фінал);

2) образні (змушують учня спочатку активно фантазувати, а по тім діяти так, щоб виправдувалися задані рухи);

3) моторні (розвивають гнучкість і рухливість обох рук, здебільшого кистей і пальців; але основний акцент — на підвищення рухових можливостей лівої руки).

Етюди

Одна частина цих вправ наближається до жестів. Інша аналогічна до вправ з уявлюваними предметами в драматичному мистецтві; однак повної подібності між ними немає, оскільки в цих вправах немає дії, що визначає якийсь відрізок життя героя. Етюди в цій темі складаються з таких дрібних дій, які можна безупинно циклічно повторювати.

Значна кількість повторень дозволяє педагогові проводити по­трібну тренувальну роботу. Так, наприклад, у вправі «Пушинка» усього чотири дробових дії (дивлюся на пушинку, що летить; обережно беру цю пушинку; граюся з пушинкою; випускаю пу­шинку). Цей цикл повторюється чотири рази правою рукою, а по­тім стільки ж лівою. Восьмиразове повторення циклу становить повну вправу. В останній, восьмий раз пушинку варто зім'яти. Цю вправу можна виконувати різними пальцями, у різних темпах і амплітудах.

Учні повинні передати в русі рук і тіла легкість і крихкість Пушинки, повинні уважно спостерігати за її польотом, дуже обе­режно піймати її пальцями, пограти, ніби зважуючи в повітрі, і випустити так, щоб вона знову полетіла. Інших завдань немає. Якщо педагог спочатку розповість про послідовність дій, якою рукою і якими пальцями слід діяти, але нічого не покаже, то кожний учень діятиме по-своєму. Вислухавши завдання, учні повинні уявити собі потрібні дії й тільки тоді почати виконувати їх.

Однак, тут завжди існує небезпека, що учні почнуть зображувати почуття, тобто забарвлювати рухи зовнішніми емоційними «юнаками. Цього допускати не можна: завдання вправи полягає у конкретних діях із пушинкою.

У таких вправах кожна дрібна дія має точне завдання. Ви­конання саме цього завдання змушує діяти цілеспрямовано й обов'язково послідовно — це й створює правду вигаданого життя.

Етюди сприяють формуванню в учнів яскравого уявлення про пластичні можливості рук. Учні повинні знати й розуміти, що завдяки цим вправам їм відкриваються виразні можливості рук і тіла.

Дата добавления: 2015-09-05