Робота над виставою

Постановки вистави — це обов'язковий елемент навчання діяти. ДІТИ Матимуть можливість продемонструвати перед публікою (батьками, ОДНОЛІТКАМИ) свої вміння, набуті та виявлені під час навчання. Кожна дитина матиме свою індивідуальну роботу, що є відміною від решти дітей, відповідно до бажання та навичок.

ПЕДАГОГІЧНІ ПРИЙОМИ, ЩО МОЖНА ВИКОРИСТОВУВАТИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ

1. «Лови помилку». Поясняючи матеріал, учитель навмисно припускається помилок. Діти заздалегідь попереджені про це. Учитель прагне до того, щоб діти не тільки помітили помилку, зрозуміли «помилконебезпечне» місце, але й знали правильну відповідь.

2. «Відстрочена відгадка». На початку заняття вчитель дає загадку (дивовижний факт), відгадку до якої, ключ до розуміння вони отримають під час заняття. Інший варіант — учитель загадує загадку наприкінці заняття, щоб учні мали нагоду об­міркувати її вдома, на початку наступного заняття вислуховує висновки і дає правильну відповідь, правильне тлумачення дивовижного факту.

3. «Фантастичне припущення». Учитель доповнює реальну си­туацію фантастикою. Цей прийом дає можливість поглянути на звичні речі з незвичної точки зору.

4. «Щедра оцінка». Заохочувальний прийом для невпевнених у собі дітей. Учитель оцінює словом, інтонацією, жестом. Використання цього прийому підбадьорює учнів, створює по­зитивний емоційний настрій, стимулює процес навчання. Помічаються найменші успіхи дитини, авансуються майбутні успіхи, підтримується її інтерес до занять. Для учня із за­вищеною самооцінкою «щедру оцінку» слід застосовувати обережно і помірковано.

5. «Дитяче журі». Учитель не тільки дає учням можливість оцінити роботу товаришів, але й розвиває їхні вміння аналізувати, добирати вагомі критерії оцінювання, обґрунтовувати свої висновки,

6. «Здивуй». Цей прийом перегукується з прийомом «Фантастичне припущення». Учитель знаходить таку точку зору, за якої буденне стає дивовижним. Цей прийом сприяє концентрації уваги дітей не тільки на занятті, але й може мати «пролонговану» дію впродовж тривалого часу після заняття.

7. «Ідеальна оцінка». Учням пропонуються самим поставити собі оцінки за виконану роботу, за концертний виступ, за підсумки одного заняття. Це показовий прийом із точки зору оцінювання вимогливості педагога до дітей. Зазвичай критерії оцінювання, учнів орієнтовані на рівень вимог педагога, це може стати приводом до роздумів щодо корекції його роботи.

8. «Рейтинг». Завершуючи роботу, учень сам ставить собі оцінку. За ту саму роботу оцінку ставить і педагог. Цей прийом орієнтує дітей на правильні критерії оцінювання роботи і привчає до регулярного оцінювання своєї праці.

9. «Приваблива мета». Перед учнями ставиться проста, розумна і приваблива мета, досягаючи якої, вони здобувають навчальні завдання, що запланував педагог. Цей прийом тісно пов'язаний із мотивацією навчання. «Приваблива мета» може бути розрахована на одне заняття, на певну частину заняття, на один вид роботи.

10. «Навчи іншого». Кожен учень має змогу виступити в при­вабливій для себе ролі вчителя, наставника. Це активізує дітей, заохочує їх до сумлінного виконання навчальних завдань. Іноді пояснення товариша сприймаються прийнятніше, ніж пояснення педагога.

11. «Хто краще». Момент змагання як засіб активізації уваги, навчальної активності завжди був дієвим. Форма проведення змагання обирається на розсуд керівника. Змагання «Хто краще» може використовуватися в роботі як окремий момент заняття, а може стати формою проведення всього заняття: підбиття підсумків, вивчення цілої теми.

12. «Роби, як я». Із першого погляду виконання будь-яких дій чітко за педагогом або призначеним учнем не має в собі елементу творчості, але дає змогу обіграти цю ситуацію так, що повторення дій, рухів стане для учнів цікавим. (Наприклад, уявити, що ви стоїте перед дзеркалом, а «дзеркалом» є педагог або учень; обіграти ситуацію з кінозніманням — усі дії фіксуються в уповільненому темні.)

13. «Розширення поля оцінок». Цей прийом пожвавить атмосферу на занятті, коли замість звичних оцінок учня оцінять, наприклад, літерою «М» (молодець!), або ММ (двічі молодець!), або літерою Н (не доклав належних зусиль). Ураховуючи віковий склад гуртківців, ступінь довірливості взаємин, стиль взаємин, рейтинг педагога в колективі, кожен педагог може розширю­вати поле оцінок у тій мірі, у якій вважає за доцільне.

14. «Кредит довіри». Оцінювання роботи «в кредит». Помітити найвищу вдачу («Ти ще трішки попрацюєш, і я переконана, що уся наша робота стане кращою»; «Я відчуваю, що ти зможеш...»),

створити позитивний настрій, запевнити в своїх силах.

15 "Точка зору". Привчає дітей аналізувати, оцінювати, аргументувати думки. Прийом стає в пригоді підчас обговорення завершених робіт. Можна об'єднати групу у два табори опонентів, які по черзі висловлюють свою думку. Застосування цього прийому сприяє розвитку комунікативних навичок у дітей, учить логічно вибудовувати аргументи, культури спілкування.

Наведені педагогічні прийоми і приклади їх використання є лише невеличкими цеглинками у будівлі власного педагогічного досвіду кожного. Кожний, хто працює з дітьми, має свій арсенал прийомів, методів, таємниць і здогадок, помилок і перемог — усього того, з чого створюється педагогічна стежинка до світу дитячої творчої душі.

Займаючись із учнями, необхідно відмовитися від шкільної термінології та віддати перевагу театральній лексиці. Слова, якими формулюється завдання й пояснюються способи його досяг­нення, повинні бути театральними; тоді вже в простому тренінгу виникає зв'язок між заняттями сценічним рухом і майстерністю актора.

Слова, що заборонені в театральній педагогіці

• Розминка. Слово прийшло в театральну педагогіку зі спорту. Тому, уживаючи його на заняттях, мимоволі налаштовуємо своїх учнів на досягнення спортивного результату.

• Тренування Необхідно зробити все, щоб учень розумів, що прийшов на заняття не тренуватися, а пізнавати. І якщо йому пропонується щось повторювати, то краще це називати словами «намагатися», «репетирувати», а не «тренувати». Непросто переконати учня в тому, що він не тренується, а опановує основи акторської професії. Працюючи, потрібно домагатися результатів не за рахунок багаторазового повторення вправи, а за рахунок усвідомленого підходу до того, як ця вправа ви­конується. Учень не може й не повинен однаково повторювати щось кілька разів поспіль. Вправа, яку учень виконує вчет­верте без жодних нових відчуттів,— є суцільною механікою.

• Розслаблення. Це слово приховує у собі небезпеку, тому що за ним — позиція людини, яка відпочиває, А мистецтво актора, як відомо, побудовано на активному існуванні в процесі творчості. На вправи, що звільняють від зайвого напруження, пропо­нується поглянути під іншим кутом і замінити поняття «роз­слаблення» на поняття «ступінь напруження».

МИСТЕЦТВО ДЕКЛАМАЦІЇ

Правильне усне читання художнього твору сприяє розумінню його тематичного та ідейно-мистецького змісту. Завдання школи полягає в тому, щоб навчити дітей читати, слухати і сприймати художній твір.

Виразне усне читання є невід'ємною складовою частиною загального процесу навчання і виховання учнів.

Майстерність мовлення, безпосередність словесної дії вимагають від читця, мовця не тільки знань теорії й методики, навичок та вмінь виразного читання, а й добре виробленої техніки мовлення — комплексу теоретично-практичних основ вимови (досконале володіння мовленнєвим апаратом, уміння правильно користуватися мовою і мовленням).

Техніка мовлення складається з таких елементів:

• дихання — фізіологічної основи мовлення;

• голосу — головного інструмента читця;

• дикції — чіткого вимовляння звуків, слів, виразів;

• орфоепії — правильної літературної вимови.

Без глибокого знання, практичного засвоєння елементів техніки мовлення не можна досягти виразності читання.

Уміти просто і красиво говорити — це ціла наука, що має свої непорушні закони.

Артист повинен створювати музику свого почуття на текст п’єси і навчитися співати цю музику почуття словами ролі. Коли ми почуємо мелодію живої душі, тільки тоді ми повною мірою оцінити відповідно і красу тексту і те, що він у собі ховає.

ГІМНАСТИКА МОВЛЕННЄВОГО АПАРАТА

Вправи для губ

Вправа 1. Вихідне положення (В. П), Язик лежить плоско, корінь язика

опущений, м'яке піднебіння (маленький язичок) підняте.

Завдання. Спокійно закрити рот. Нижня щелепа вільно падає вниз. Рух губ, щелеп під час відкривання і закривання рота мусить бути м'яким.

Вправа 2. В. П. Рот закритий, м'язи обличчя повинні бути розслаблені, зуби не зімкнені.

Завдання. Підтягнути верхню губу і розтягнути її горизонтально, ніби «посміхнутися», але так, щоб не було видно ясен, а тільки — пе­редні верхні зуби. Вправа робиться легко, пластично.

Вправа З. В. П. Рот закритий, м'язи обличчя повинні бути розслаблені, зуби не зімкнені.

Завдання. Нижня губа опускається донизу і розтягується горизонтально, так щоб було видно передні нижні зуби. Нижня щелепа в цей час є нерухомою, рот трохи розкритий.

Вправа 4. В. П.. Рот закритий, м'язи обличчя повинні бути розслаблені, зуби не зімкнені.

Завдання. Чергування рухів верхньої та нижньої губ.

1) Підняти верхню губу — опустити її;

2) опустити нижню губу — підняти її.

Вправа 5. В. П. Рот закритий, губи замкнуті, зуби зімкнені.

Завдання. Щільно зімкнені губи випинати вперед, потім енергійно розтягувати в сторони.

Вправа 6. В. П. Рот закритий, зуби зімкнені, щелепи нерухомі.

Дата добавления: 2015-09-05