Михайло Максимович

(1804—1873)

Важко навіть перелічити всі сфери його діяльності: ботані­ка, історія, етнографія, лінгвістика, археологія, філософія, по­езія... Діапазон інтересів, різнобічність і творча обдарованість М. Максимовича, вільне володіння давніми й сучасними мова­ми (при цьому глибокі знання майже всіх слов'янських говорів) вражали його сучасників. Тож не дивно, що саме йому випала честь стати організатором і першим ректором Київського уні­верситету Св. Володимира.

Михайло Максимович народився 3 вересня 1804 р. у Згар-ському хуторі на Тимківщині (Полтавська губернія). Рід Мак­симовичів у гетьманські часи входив до кола козацьких стар­шинських домів і походив від Максима Васильківського.

Здобувши початкову освіту вдома, майбутній ректор у 1812— 1819 рр. навчався в гімназії в Новгороді-Сіверському, потім вступив до Московського університету на відділ словесності, але через два роки переходить на природничо-математичний факультет, згодом почав відвідувати ще і заняття з медицини.

Після закінчення природничого відділення в 1823 р. М. Мак­симовича залишили при університеті для наукової і виклада­цької роботи.

Проте наукові інтереси молодого вченого не обмежувалися ботанікою. Він ґрунтовно опановує інші природничі науки, зокрема зоологію, хімію і фізику. При цьому саму природу прагне зрозуміти зага­лом, на рівні філософського осмислення.

Перебуваючи в Москві, він виступає і як учений-фольклорист, оприлюднивши «Малоросійські пісні» (1827 р.) і «Українські народні пісні» (1834 р.). Книги ці стали могутнім поштовхом до подаль­шого розвитку українознавства і були належним чином поціновані другом М. Максимовича О. Пуш­кіним, який цікавився і чудово знав Україну та пісенну творчість слов'янських народів. У дружніх зв'язках український учений був чи не з усіма обдарованими людьми Росії й України, особливо ж із М. Гоголем.

У Москві, Петербурзі й Києві він уже мав солідну репутацію дослідника і викладача, який брав без­посередню участь у роботі зі створення Київського університету. Тому не дивує, що саме його обрали першим ректором.

Переїхавши до Києва, М. Максимович одразу став до організації наукової праці. 1834 р. при уні­верситеті під його керівництвом був створений тимчасовий комітет для дослідження старожитностей. Результатом {зоботи цього комітету стало створення при університеті Св. Володимира в 1837 р. музею сіаромсйтностей. Сам М. Максимович неодноразово брав участь в археологічних розкопках рідного краю.

У 1843 р. завдяки науково-організаційній роботі М. Максимовича, який уже залишив ректорство, у Києві створюється тимчасова комісія з розгляду давніх актів, куди ввійшов і молодий М. Костомаров.

У 1845 р. тимчасовий комітет із дослідження старожитностей був приєднаний до комісії. Із цього часу діяльним помічником М. Максимовича в науковій праці стає П. Куліш. Серед співробітників цієї комісії був і Т. Шевченко.

Тим часом здоров'я вченого значно погіршилося. У 1845 р. він подає у відставку з усіх посад, при­свячуючи своє життя винятково науково-дослідницькій роботі.

Особливе місце в дослідницькій роботі М. Максимовича в останній період його життя займав Київ. Йому Михайло Олександрович присвятив кілька статей, а також окремий «Нарис історії Києва» (1847 р.). Перу Максимовича належать і спеціальні роботи про козацькі часи (зокрема, про Богдана Хмельницького), про гайдамаччину і Коліївщину. Працював він також і в галузі археології, висту­пивши автором першої в Україні роботи (про стріли найдавніших часів), застосувавши новаторський типологічний метод (1868 р.).

Дата добавления: 2015-09-04