Читайте также:
|
Українська культура розвивалася в умовах відсутності власної державності й посилення національного гноблення з боку Російської та Австрійської імперій. У Наддніпрянській Україні царський уряд проводив політику русифікації, спрямовану на поширення російської мови та культури.
У Західній Україні культура зазнала значного впливу німецької, польської, румунської, угорської культури. Однак зростання національної свідомості українців сприяло прояву національних рис в усіх галузях культури. Основними напрямками мистецтва Нового часу були класицизм {романтизм.
| Галузь культура | Основні досягнення культури |
| Освіта | Освіта була покликана задовольнити потреби держави в освічених людях. Крім почат |
| кових шкіл діяли гімназії, професійні училища, ліцеї (Волинський, Ніжинський, Чер | |
| нівецький), які надавали середню освіту й право вступати до вищих навчальних закла | |
| дів — Харківського (1805 р.), Київського (1834 р.) університетів і Киево-Могилянсько | |
| академії {до 1817 р.)- Викладання велося російською мовою в Росії і німецькою мовок | |
| в Австрії. | |
| Наука | Відомими вченими були історик та етнограф Микола Маркевич («Історія Малоросії») |
| історик Микола Костомаров («Богдан Хмельницький», «Мазепа», «Павло Полуботок») | |
| учений-енциклопедист Михайло Максимович («Про системи рослинного царства» | |
| «Основи ботаніки», «Роздуми про природу»), математики Тимофій Осиповський (три- | |
| томний «Курс математики») і Михайло петроградський (математичний аналіз, приклад- | |
| на механіка). | |
| Література | Формування нової української літератури було пов'язано з творчістю Івана Котлярев- |
| ського («Енеїда», «Наталка Полтавка»), Григорія Квітки-Основ'яненка («Сватання на | |
| ВСІ/ | Гончарівці»), Тараса Шевченка («Кобзар», «Заповіт»), Миколи Гоголя («Тарас Бульба» |
| «Ревізор»), байкарів Петра Гулака-Артемовського та Євгена Гребінки. | |
| Поширеними видами культурницької діяльності стали збирання й публікація фольклор- | |
| них творів представниками «Руської трійці» Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагиле- | |
| вичем, Яковом Головацьким (альманах «Русалка Дністровая»), Миколою Маркевичем | |
| («Малоросійські пісні», «Українські народні пісні», «Збірка українських пісень») | |
| Театр | Започаткувався національний український професійний театр у Харкові (режисер — |
| Г. Квітка-Основ'яненко) та Полтаві (режисер — І. Котляревський), де у складі театраль- | |
| ної трупи був актор Михайло Щепкін. У професійних театрах ставилися п'єси західно- | |
| . | європейських, російських та українських авторів. |
| Працювали аматорські та кріпацькі театри. | |
| Музика | Розвивалося музичне мистецтво, видатними представниками якого були композитори |
| Йосип Витвицький (музичний твір «Україна»), Михайло Вербицький (хори «Заповіт», | |
| . Р1 Н | «Поклін»), Семен Гулак-Артемовський (опера «Запорожець за Дунаєм»). |
| Відомими кобзарями, які виконували історичні пісні та думи, були Андрій Шут, Іван | |
| Крюковський, Остап Вересай. | |
| Архітектура | Найвідомішими пам'ятниками архітектури стали ансамбль будівель на напівкруглій |
| площі в Одесі (архітектор О. Мельников), пам'ятник Е. Рішельє (скульптор І. Мар- | |
| тос), Потьомкінські сходи до Чорного моря йВоронцовський палац в Одесі (архітектор | |
| Ф. Боффо), Успенський собор у Харкові (архітектори 0. Тон і Є. Васильєв), Київський | |
| університет (архітектор В. Беретті). | |
| Створювалися декоративно-пейзажні парки в Умані («Софіївка»), Білій Церкві («Олек- | |
| сандрія»). | |
| Живопис О | Значний вклад у розвиток портретного і пейзажного живопису внесли художники Ва- |
| силь Тропінін («Портрет українця»), Тарас Шевченко (серія офортів «Мальовнича Укра- | |
| їна»), Іван Сошенко («Жіночий портрет»). |
Особливості розвитку культури України кінця XVIII — першої половини XIX ст. Історичний портрет Петро Гулак-Артемовський (1790—1865)
Поет і перекладач Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р. у м. Городище на Черкащині в сім'ї священика. Учився в Київській академії (1801—1803 рр.), але не закінчив її. Протягом кількох років учителював у приватних поміщицьких пансіонах на Волині. У 1817 р. вступає вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а вже наступного року викладає тут польську мову.
У 1821 р. Гулак-Артемовський захистив магістерську дисертацію на тему: «О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней», згодом стає професором історії та географії, у 1841—1849 рр. — ректор університету.
Водночас Гулак-Артемовський завідував навчальною частиною в Харківському та Полтавському пансіонах шляхетних дівчат. Був членом Харківського товариства доброчинності (з 1817 р.), дійсним членом Московського товариства історії й старовини. Гулак-Артемовський працював у журналах «Украинский вестник» (1817— 1819 рр.), «Украинский журнал» (1924—1825 рр.), «Вестник Европн» (1827 р.). Літературні інтереси П.П. Гулака-Артемовського пробудилися рано, ще в часи навчання в Київській академії. Він писав байки (байка-казка, байка-приказка), притчі, вірші, послання, балади («Твардовський», «Рибалка»). У журналі «Український вісник» були опубліковані його переклади класиків світової літератури: Жана Жака Руссо, Джона Мільтона, Адама Міцкевича, Йоганна Вольфганга Гете, Горація та ін.
Проте з кінця 20-х рр. Гулак-Артемовський відходить від активної літературної діяльності, пише лише принагідно, здебільшого у зв'язку з пам'ятними подіями в його службовому і родинному житті.
У 1855 р. Гулака-Артемовського обрано почесним членом Харківського університету, а ще раніше — членом «Московського товариства аматорів російської словесності», «Московського товариства історії і древностей російських», «Королівського товариства друзів науки» у Варшаві, членом Копенгагенського товариства північних антикварів та ін.
В останній період життя Гулак-Артемовський продовжує цікавитися літературним життям, захоплюється творами Шевченка, підтримує зв'язки з російськими, українськими, польськими діячами культури (ще раніше він познайомився в Харкові з А. Міцкевичем, із яким один час підтримував дружні стосунки). Його обирають членом кількох науково-літературних товариств, зокрема «Московського товариства аматорів російської словесності»,
ПЕРСОНАЛИ Історичний портрет Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843)
В історію літератури Григорій Федорович Квітка (літературний псевдонім Грицько Основ'яненко) увійшов як фундатор нової української прози і визначний драматург, популярний російськомовний письменник.
Народився Г. Квітка-Основ'яненко 29 листопада 1778 р. у слободі Основа поблизу Харкова у дворянській родині. Він здобув домашню освіту, навчався в школі при монастирі. Потому служив комісаром у народному ополченні (1806—1807 рр.), директором Харківського театру (1812 р.), був повітовим предводителем дворянства (1817—1828 рр.), совісним суддею, головою Харківської палати карного суду.
Проживаючи все життя в с. Основа під Харковом або в самому Харкові, Квітка-Основ'яненко брав участь в усіх важливих культурно-освітніх починаннях; зокрема, він став одним із засновників Товариства благодіяння, Інституту шляхетних дівчат у Харкові, був ініціатором заснування журналів «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник», альманахів «Утренняя звезда» і «Молодик», учасником заснування першої публічної бібліотеки в Харкові, перебував у творчій співдружності з колективом Харківського театру, став одним із перших істориків українського театру. Йому було надане звання члена Королівського товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген).
З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.
Перша книга «Малороссийских повестей, рассказьіваемьіх Грьщьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла в 1834 р.У 1837 р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказьіваемьіх Грьїцьком Основьяненком».
Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті. До першої групи належать гумористичні оповідання «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма».
Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка — повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Щира любов», «Сердешна Оксана». Остання в 1854 р. опублікована в Парижі французькою мовою.
У 1840 р. Г. Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника.
Письменник помер 20 серпня 1843 р., похований у Харкові.
Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 135 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| XIX СТ. ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ | | | Михайло Максимович |