Дзюба Іван Михайлович

(нар. 26.07.1931, с. Миколаївка Волноваського р-ну Донецької обл.)
Один із найзначніших сучасних діячів української культури, критик, літературознавець. Найвідоміший автор українського самвидаву.
Народився в родині робітника гірничого кар’єру. Батько загинув на фронті в 1943, мати — санітарка.
1949 Д. вступив до Донецького педінституту, який закінчив 1953 за фахом російська філологія. 1953-1957 — аспірант Інституту літератури АН УРСР. З 1957 Д. — редактор відділу літературознавства і критики журналу "Вiтчизна". З 1959 — член Спілки письменників України.
1962 Д. звільнений з журналу "Вітчизна" "за ідеологічні помилки".
Д. брав активну участь у работі Клубу творчої молоді, створеного в Києві в 1960 під егідою міського комітету комсомолу. Поступово до роботи Клубу втягнулася молода творча інтеліґенція, духовним лідером якої був І.СВІТЛИЧНИЙ. Інтелектуальними лідерами Клубу були Д. і Є.СВЕРСТЮК.
1964-65 Д. — літературний консультант видавництва "Молодь". Звільнений за участь у протестах проти політичних арештів серед української інтеліґенції в 1965. Найвідоміша акція протесту тих літ — виступ Д. під час прем’єри фільму С.Параджанова "Тіні забутих предків". Замість слів про фільм, він говорив про таємні арешти серед молодої інтеліґенції, що викликало переполох у рядах "офіціційних осіб" і розгубленість у залі. Д. підтримали В.ЧОРНОВІЛ, В.СТУС, М.КОЦЮБИНСЬКА та ін..
Ще в 1963 у Д. виник задум написати працю про національну політику в Україні. За словами Д., тоді відчувалася невідкладна потреба такого аналізу.
У кінці 1965 Д. надіслав до ЦК КПУ листа з протестом проти арештів серед інтеліґенції, пояснюючи, що це не розв’язує проблем, які викликають критику влади з боку інтеліґенції. До листа було додано рукопис, який став пізніше дуже відомим, "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Залишаючись у межах радянської системи, не відступаючи від основних положень офіційної ідеології, Д. намагався звернути увагу влади на становище української нації в СРСР. Найсильнішими місцями книги були сюжети, присвячені русифікації, прикладам українофобії, історії російської експансії і великодержавного шовінізму.
Книга швидко поширилася в самвидаві, її читали по всій Україні. У середовищі інтеліґенції з’явився справжній "культ Дзюби". Сам автор, людина дуже скромна і делікатна, не прагнув і не був готовий до такої популярності і такої ролі.
Досить швидко книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" потрапляє за кордон. У 1968 видавництво "Сучаснiсть" у Мюнхені вперше видало працю Д. книжкою. Потім книга була перекладена багатьма мовами і видана в багатьох країнах, що призвело до переслідувань автора.
Улітку 1966 Д. був викликаний до ЦК КПУ, де йому запропонували виступити в пресі з запереченням "наклепницької" інформації на Заході про національні проблеми в СРСР. Але Д. відмовився, і тоді в друку з’явилися статті зі звинуваченням його в "буржуазному націоналізмі". Спілці письменників України (СПУ) запропоновано було зробити висновки щодо Д. "Товариська" розмова в СПУ теж не дала властям бажаного результату. Навпаки, за кордоном з’явився блискучий виступ Д. на вечорі, присвяченому 30-річчю поета В.СИМОНЕНКА.
У вересні 1966, у день 25-ліття прочатку розстрілу євреїв у Бабиному Яру, Д. разом з В.НЕКРАСОВИМ, Г.СНЄГІРЬОВИМ і В.Войновичем взяв участь недозволеному траурному митинзі і виступив там.
1967 Д. був присутній на суді над В.ЧОРНОВОЛОМ, а після процесу він, І.СВІТЛИЧНИЙ, Н.СВІТЛИЧНА і Л.КОСТЕНКО надіслали листа протесту першому секретареві ЦК КПУ П.Шелесту, де схарактеризували цей процес як суцільне порушення процесуальних норм і як помсту людині, яка інакше мислить та ще й сміє критикувати конкретні дії конкретних державних органів.
ЦК КПУ створив групу, яка написала для поширення за кордоном брошуру „Як і що захищає Іван Дзюба“, підписавши її псевдонімом „Б.Стенчук“. З огляду на непереконливість, її не стали розповсюджувати. 1969 В.ЧОРНОВІЛ написав працю „Як і що захищає Б.Стенчук, або 66 відповідей „інтернаціоналістові““, де викрив недостойні методи ідеологічної роботи КДБ.
У грудні 1969 розглядалося питання про виключенння Д. з СПУ. Щоправда, на зборах письменників тільки двоє з багатьох промовців завимагали виключения Д., звинувачуючи його в розголошенні державної таємниці. На здивоване запитання Д., про яку таку таємницю йде мова, адже він не має доступу до держтаємниць, один із промовців обурено відповів: "Хіба розкриття національної політики нашої партії не є розголошенням державної таємниці?". На цих зборах виключити Д. з СПУ не вдалося.
26.12.69 в листі до президії СПУ Д. відмежувався від своїх зарубіжних видавців та коментаторів і засудив їх.
Президія врахувала це і залишила Д. в СПУ, але попередила, що він повинен узяти активну участь у літературному процесі на принципах марксистсько-ленінського вченння і непримиренної боротьби з буржуазною ідеологією.
26-27.03.70 в Політехнічному та Інженерно-будівельному інститутах у Києві були розкидані листівки з протестом проти виключення зі Спілки письменників О.СОЛЖЕНІЦИНА і переслідувань Д.
У журналі "Український вісник" № 2 опубліковані листи Д.
12.01.72 Д. прийшов до І.СВІТЛИЧНОГО - і нагодився на обшук та арешт його. Самого Д. відвезли звідти додому і теж провели обшук. Потім упродовж кількох тижнів викликали на допити. Вилучили Повне зібрання творів Леніна з помітками на полях і підкресленими фразами.
Нові обшуки і постійні допити — у лютому.
02.03.72 — засідання Президії СПУ. Розглядалася персональна справа Д. Цього разу Д. виключили "за порушення статуту СПУ і виготовлення та розповсюдження матеріалів, які мають антирадянський, антикомуністичний характер, виражають націоналістичні погляди, зводять наклепи на радянський лад і національну політику партії та радянської держави". Постанова була принята одностайно. Мова йшла в основному про написану в 1965 книгу "Інтернаціоналізм чи русифікація?", за що Д. 1969 вже намагалися виключити з СПУ.
18.04.72 Д. був заарештований. Єдиний пункт звинувачення — праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?".
11-16.03.73 відбувся суд над Д. і Київський обласний суд засудив його за ст. 62 КК УРСР до 5 р. таборів і 5 р. заслання. Д. тоді мав відкриту форму туберкульозу, цироз легенів. У жовтні 1973 від звернувася до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Ураховуючи часткове визнання вини, 06.11.73 ПВР УРСР помилувала Д., він був звільнений.
1974-1982 Д. — коректор, літературний кореспондент багатотиражної ґазети Київського авіазаводу.
З 1982 — на творчій роботі. Автор багатьох літературознавчих книг.
1992-1994 — міністр культури України.
Д. — лауреат премії ім. О.Білецького (1987) і Державної премії України ім. Т.Шевченка (1991).
Нині Д. - академік-секретар відділення літератури, мови і мистецтвознавства Національної Академії Наук України, редактор журналу "Сучаснiсть", президент Національної асоціації україністів, співголова Головної Редакційної колеґії "Енциклопедії сучасної України". Д. — один з найвторитетніших і поважних діячів української культури.
Живе в Києві.
Бібліоґрафія:
Іван Дзюба. Інтернаціоналізм чи русифікація? Мюнхен: Сучасність, 1968.— 262 с.
Іван Дзюба. Інтернаціоналізм чи русифікація? - К.: Видавничий дім „КМ Akademia“. - 1998.

Дзюба1

Дата добавления: 2015-09-05