|
Читайте также: |
Розгляд справ про порушення законодавства про економічну конкуренцію регламентується Законом України „Про захист економічної конкуренції Справи про порушення законодавства про економічу конкуренцію у межах компетенції розглядаються органами Комітету:
- Комітетом;
- постійно діючою адміністративною колегією Комітету;
- тимчасовою адміністративною колегією Комітету;
- державним уповноваженим Комітету;
- адміністративною колегією територіального відділення Комітету.
Розгляд справ про порушення законодавства про економічну конкуренцію починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про економічну конкуренцію з різних приводів.
Одним із основних приводів початку розгляду справи є заяви суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених як порушення законодавства про економічну конкуренцію;
Заява подається в письмовій форм
Заява про порушення розглядається протягом 30 календарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявнику.
При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами Антимонопольного комітету України та їх посадовими особами можуть вчинятися такі дії:
- дослідження регіонального або загальнодержавного ринку;
- одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі;
- вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі; - накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі;
- призначення експертиз.
За результатами розгляду справ про порушення законодавства про економічну конкуренцію органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про:
1) визнання вчинення порушення законодавства про економічну конкуренцію;
2) припинення порушення законодавства про економічну конкуренцію;
4) визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
5) примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
6) накладення штрафу;
7) блокування цінних паперів;
112. Поняття та функції цін (тарифів).
Стаття 189. Ціна у господарських зобов'язаннях
1. Ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
2. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
3. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
В основу законодавчого визначення ціни (тарифу) покладено одну із її функцій, а саме: функцію грошового вираження вартості товару.
Разом з тим, цією функцією ціна (тариф) у сфері господарювання не обмежується.
Так, відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.
Ціна є обов’язковою характеристикою вкладів у статутний фонд підприємства. Майно підприємства формується за рахунок вкладів його засновників (учасників, членів – ст. 66 ГК), які повинні мати грошову оцінку.
Згідно зі ст.ст. 189 та 198 Господарського кодексу України ціна є формою вираження грошових зобов’язань, які, за загальним правилом, підлягають оплаті у гривнях.
Відповідно до ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” ціна вважається одним із критеріїв віднесення майна до основних фондів підприємства. – закон втратив чинність
Ціна є основою для визначення величини податків. Так, відповідно до п. 4.1. Закону України „Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року з урахуванням ціни визначається база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг). – теж втратив чинність
За законодавством України (п. 8.6. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”) ціна є передумовою для визначення норм амортизації майнових цінностей суб’єкта господарювання. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості майна.
113. Види цін (тарифів).
Законодавством України про ціни та ціноутворення встановлено різні критерії класифікації цін (тарифів) у сфері господарювання.
Перш за все, залежно від об’єкта їх встановлення ціни (тарифи) поділяються на:
1) ціни на продукцію, а також послуги і роботи, які надаються (виконуються), як правило, одноразово;
2) тарифи на послуги та роботи, які розраховані на багаторазове (надання) виконання (багаторазового характеру).
За суб’єктом встановлення ціни (тарифи) поділяються на:
1) вільні ціни і тарифи;
2) державні ціни і тарифи;
3) комунальні ціни і тарифи.
Вільні ціни (тарифи) встановлюються суб’єктами господарювання. Ці ціни (тарифи) встановлюються на всі види продукції, робіт, послуг, за винятком тих, на які встановлені державні або комунальні ціни (тарифи).
Державні ціни і тарифи встановлюються на:
1) ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін; 2) товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення;
3) продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Комунальні ціни і тарифи встановлюються територіальними громадами в особі відповідних органів місцевого самоврядування.
За колом осіб, на яких вони розраховані, ціни можуть бути:
1) оптовими (відпускними);
2) роздрібними.
Оптові (відпускні) ціни встановлюються суб’єктами господарювання (виробниками) на товари, які виробляються ними, і безпосередньо реалізуються оптово-збутовим підприємствам, іншим суб’єктам господарювання тощо.
За роздрібними цінами товари реалізуються кінцевим споживачам, оскільки за цими цінами товари вибувають із сфери господарського обігу, і споживаються для задоволення особистих потреб фізичними особами або у господарській діяльності – суб’єктами господарювання.
За способом визначення вартості товару (роботи, послуги) ціни поділяються на:
1) звичайні;
2) ринкові;
3) балансові.
Звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.
Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах.
Ринкова ціна – це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціна, яка склалася на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів
Балансовою визнається ціна, за якою товар обліковується в балансі підприємства.
114. Порядок ціноутворення.
ЗУ "Про ціни і ціноутворення"
Вільні ціни (тарифи) встановлюються суб’єктами господарювання двомаспособами:
1) самостійно, тобто, в односторонньому порядку;
2) за домовленістю з їх контрагентами (договірні ціни і тарифи).
Оптова вільна ціна при її формуванні включає у себе, як правило, три складники: витрати на виробництво продукції (собівартість), прибуток, який має намір отримати суб’єкт господарювання, і суму податку на додану вартість (п. 4.1. Закону України „Про податок на додану вартість”).
Якщо товари (продукція) визначені законом як підакцизні, до ціни цих товарів включається акцизний збір. Відповідно до ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір” від 26 грудня 1992 року акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).
Роздрібна ціна встановлюється на основі оптової ціни з урахуванням торговельної надбавки (націнки) або знижки. В сучасних умовах роздрібні продавці отримують прибуток не лише за рахунок торговельних надбавок, але й із платежів за надання права виставити свій товар у торговельних приміщеннях продавця. У зв’язку з цим, вони мають можливість встановлювати торговельні знижки на товари (продукцію), яку вони реалізують.
Державні ціни (тарифи), у свою чергу, за способом їх визначення поділяються на:
- державні фіксовані ціни (тарифи) (які визначаються у твердійгрошовій сумі);
- державні регульовані ціни (тарифи)
Відповідно до ч.5 ст. 191 Господарського кодексу України державні регульовані ціни можуть бути визн шляхом:
- встановлення граничних рівнів цін (тарифів);
- граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів;
- граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород;
- граничних нормативів рентабельності;
- запровадження обов’язкового декларування зміни цін.
Згідно із ч.2 ст. 9 Закону України „Про ціни і ціноутворення” від 3 грудня 1990 року державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи
115. Правове забезпечення дисципліни цін (тарифів).
До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері ціноутворення належать: здійснення в країні державної політики цін; визначення переліку продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління; визначення повноважень органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також щодо контролю за цінами та тарифами
Діяльність Мінекономіки у сфері ціноутворення спрямована на реалізацію цінової політики в країні, аналіз і прогнозування динаміки цін і тарифів, розроблення відповідних пропозицій щодо регулювання цін і отримання інфляції.
Державна політика цінового регулювання безперечно здійснює певний тиск на виробників і продавців продукції. У таких умовах вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно нести від цього суттєві втрати. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги і тим самим не допускає їх банкрутства на регульованих ринках. Отже, державне регулювання цін – це політика держави за допомогою законодавчих,адміністративних та кредитно-фінансових заходів впливати на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.
Втручання держави у процес ціноутворення здійснюється у трьох основних формах: обмеження рівня ціни; введення податкових платежів, що ведуть до вилучення доходів у виробників і споживачів; державна підтримка цін через дотації. Різноманітні методи державного регулювання цін можна об'єднати у дві групи: прямі методи та непрямі (опосередковані) методи.
Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапізрілого ринку і в нормальних умовах розвитку економіки, коли регулювальний потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює поведінку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не диктує самий порядок, способи визначення цін та їхній рівень. Непряме регулювання досягається в основному за допомогою зміни рівня та диференціації ставок товарних податків (ПДВ, акцизний збір, мито), пільгового оподаткування та кредитування, граничних нормативів рентабельності тощо
116. Відповідальність за порушення встановленої державної дисципліни цін (тарифів).
ЗУ про ціни і ціноутворення
1. До суб’єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за:
1) порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання
із законодавством надаються безоплатно, - штраф у розмірі 100 відсотків вартості проданих (реалізованих) товарів;
3) надання уповноваженим органам недостовірних відомостей - штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій - штраф у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету.
Сума необґрунтованої виручки, одержаної суб’єктами господарювання, які на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача, повертається споживачам.
3. Порядок стягнення сум адміністративно-господарських санкцій, передбачених цією статтею, визначається Господарським кодексом України.
Державна інспекція з контролю за цінами та державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі приймають рішення про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій у порядку, передбаченому законодавством.
117. Поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності.
Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами;
Стаття 2. Принципи зовнішньоекономічної діяльності
Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:
Принципом суверенітету народу Укр у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:
- виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;
- обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;
Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:
- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;
- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;
Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:
- рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
- забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;
- забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;
Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:
118. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності
Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:
- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;
- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на
території України;
- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;
119. Види зовнішньоекономічної діяльності.
Стаття 4. Види зовнішньоекономічної діяльності
До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:
- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних
- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності
120. Суб’єкти та форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України Кабінет Міністрів України Національний банк України:
Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики:
- забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок,
Органи доходів і зборів:
- здійснюють митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.
Антимонопольний комітет України:
Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:
До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать:
- місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи;
- територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності Укр
Форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Ліцензування зовнішньоекономічних операцій визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання дозволу на здійснення суб'єктом
зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарі
Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 69 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Форми, методи. | | | Квотування |